23 липня 2024 року
м. Київ
справа № 752/13258/22
провадження № 51-778км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу та доповнення до неї прокурора, якийбравучастьурозглядісправиусуді апеляційної інстанції, - ОСОБА_6 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Великі Кринки Глобінського району Полтавської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року, ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 72 КК ОСОБА_7 зараховано у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 07 червня 2023 року по 30 липня 2023 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у таємному викраденні чужого майна, вчиненому в умовах воєнного стану за обставин детально викладених у вироку.
Так, Законом України від 24лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», строк дії якого було продовжено у подальшому відповідними Указами Президента України.
Як установив суд, 01 вересня 2022 року о 20 годині 30 хвилин, ОСОБА_7 в умовах воєнного стану, діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , таємно викрав велосипед «Comanche OntarioFLY», чим спричинив потерпілому ОСОБА_8 майнову шкоду у розмірі 6112 грн 50 коп.
Розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції здійснювався за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Не погодившись з указаним вироком у частині призначеного покарання, ОСОБА_7 оскаржив його в апеляційному порядку. Київський апеляційний суд ухвалою від 07 листопада 2023 року залишив скаргу засудженого без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року - без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Укасаційнійскарзіпрокурорпроситьнапідставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, скасуватиухвалені щодо ОСОБА_7 вирок та ухвалу й призначити новийрозглядусуді першої інстанції. Аргументуючи свою вимогу, прокурор стверджує, що суд, розглянувши справу в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, визнав доведеними інші обставини вчинення ОСОБА_7 злочину (час, місце, спосіб його вчинення), ніж ті, що були встановлені досудовим розслідуванням і викладені в обвинувальному акті. Вважає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 2, ч. 2 ст. 404 КПК не звернув уваги на зазначені істотні порушення вимог цього Кодексу, допущені судом першої інстанції, залишивши незаконний вирок суду без змін.
У доповненні до касаційної скарги прокурор стверджує, що оскільки в обвинувальному акті було зазначено як обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття, то суд, розглянувши справу у спрощеному порядку, не мав законних підстав дійти висновку про відсутність у ОСОБА_7 такої пом'якшуючої обставини. На переконання прокурора вказане порушення фактично потягло погіршення становища засудженого.
Учасникамкримінальногопровадженнябулоналежнимчиномповідомленопродату, частамісцекасаційногорозгляду, клопотаньпройоговідкладеннядосудукасаційноїінстанціїненадходило.
Позиції учасників судового провадження
Усудікасаційноїінстанції прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі та доповненні до неї, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги, в якій не оспорюються висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та юридично-правова оцінка діяння за ч. 4 ст. 185 КК, а також справедливість призначеного засудженому судом покарання.
Суд касаційної інстанції уповноважений скасувати оспорювані рішення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК у разі допущення судами попередніх інстанцій таких процесуальних порушень, які в розумінні ст. 412 вказаного Кодексу є істотними.
У цій справі при здійсненні судового та апеляційного провадження вимоги КПК істотно не було порушено, а доводи у касаційній скарзі та доповнені до неї про протилежне не можна визнати прийнятними.
За матеріалами справи, суд першої інстанції розглянув її за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК. Як убачається з даних, зафіксованих на технічних носіях інформації, ніхто з учасників судового провадження не заперечував проти скороченого порядку дослідження доказів, обмеження судового слідства допитом обвинуваченого, потерпілого та перевіркою відомостей, котрі характеризують особу ОСОБА_7 . При цьому останній повністю визнав свою провину у таємному викраденні чужого майна, вчиненому в умовах воєнного стану, надав суду показання щодо обставин вчинення ним кримінального правопорушення.
З огляду на викладене у суду не було процесуальних перешкод, які би унеможливлювали застосування правил ч. 3 ст. 349 КПК.
Щодо тверджень прокурора про викладення у вироку суду інших обставин вчинення ОСОБА_7 злочину (час, місце, спосіб його вчинення), ніж ті, що були встановлені досудовим розслідуванням і викладені в обвинувальному акті, касаційний суд не вважає їх обґрунтованими з огляду на наступне.
Як убачається з обвинувального акта органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що 01 вересня 2022 року приблизно о 20 год 30 хв., приїхав у гості до свого знайомого ОСОБА_9 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . У цей же час у вказаній квартирі знаходився ОСОБА_8 , який розмістив свій велосипед марки «Comanche Ontario FLY 26» у коридорі зазначеної вище квартири.
02 вересня 2022 року приблизно о 01 годині 30 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , маючи умисел на таємне, повторне, викрадення чужого майна, учинене в умовах воєнного стану, впевнившись, що усі присутні у квартирі сплять, з коридору цієї квартири таємно викрав велосипед марки «ComancheOntario FLY 26», який заклав до філії ПТ «Ломбард «Роял Кредит», чим завдав ОСОБА_8 матеріальну шкоду на суму 6112 грн 50 коп.
При формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, місцевий суд зазначив у вироку, що 01 вересня 2022 року о 20 год 30 хв., в умовах воєнного стану, який було введено Указом Президента України № 64/2022 з 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, ОСОБА_7 , діючи умисно з корисливих мотивів, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , таємно викрав велосипед «Comanche Ontario FLY 26» білого кольору, чим спричинив потерпілому ОСОБА_8 майнову шкоду в розмірі 6112 грн 50 коп.
При цьому суд першої інстанції виключив з доведеного судом обвинувачення таку кваліфікуючу ознаку як повторність, що не оспорюється прокурором у касаційній скарзі.
Указаний вирок місцевого суду було оскаржено лише засудженим й тільки з мотивів незгоди з призначеним йому покаранням. При цьому, прокурор, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, не висловлював будь-яких заперечень чи зауважень щодо допущення судом першої інстанції спрощень чи викладення інших обставин при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає оспорюване рішення в межах апеляційної скарги.
З урахуванням того, що розгляд указаного провадження проводився за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК, та виходячи з обґрунтування доводів апелянта, позиції сторони обвинувачення, апеляційний суд не мав процесуального приводу ставити під сумнів законність вироку у частині, що не стосується покарання. За наслідками розгляду скарги ОСОБА_7 апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про безпідставність доводів засудженого щодо суворості обраного йому заходу примусу і, виходячи із суті вимог скаржника, прийняв рішення про залишення їх без задоволення.
Тому твердження прокурора про те, що суд апеляційної інстанції всупереч вимог ст. 2, ч. 2 ст. 404 КПК не виправив допущених судом першої інстанції порушень, є неспроможними.
З огляду на положення ст. 424 КПК щодо можливості касаційного оскарження судових рішень виключно після їх перегляду в апеляційному порядку, касаційний суд не вправі вирішувати питання, які не ставились сторонами перед судом апеляційної інстанції. Виключення становлять лише питання, спрямовані на покращення правового становища особи, яка піддається кримінальному переслідуванню. Натомість колегія суддів не вбачає, що порушені у цій частині стороною обвинувачення питання сприятимуть покращенню правового становища ОСОБА_7 . Не наводить таких аргументів і сторона обвинувачення в касаційній скарзі та доповненні до неї.
А відтак, сторона обвинувачення не має права порушувати питання у касаційній скарзі про перегляд тих обставин, які вона не оскаржувала в суді апеляційної інстанції.
Отже, враховуючи те, що апеляційним судом не здійснювалась перевірка вироку суду першої інстанції за межами доводів, викладених у апеляційній скарзі, правові підстави для скасування рішення апеляційного суду, як про це зазначено у касаційній скарзі прокурора, відсутні.
Доводи прокурора у доповненні до касаційної скарги про те, що суд, розглянувши справу у спрощеному порядку, не мав законних підстав дійти висновку про відсутність у ОСОБА_7 такої пом'якшуючої обставини як щире каяття, є безпідставними.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду, про наявність у особи щирого каяття свідчить не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення особи до вчиненого, яке передбачає належну критичну оцінку нею своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Натомість, як убачається з даних, зафіксованих на технічних носіях інформації, у судовому засіданні ОСОБА_7 , хоча і визнав вину, однак, незважаючи на те, що судом йому неодноразово надавалася можливість вчинити дії, спрямовані на відшкодування заподіяної злочином шкоди, такі дії не вчинив.
Так, 07 січня 2023 року після допиту обвинуваченого та свідчень потерпілого, який наполягав на тому, щоб останній відшкодував йому вартість викраденого велосипеду, судове засідання було відкладено та ОСОБА_7 надано час для відшкодування матеріальної шкоди. У подальшому, 13 березня, 21 квітня та 31 травня 2023 року ОСОБА_7 без поважних причин не з'являвся у судове засідання, внаслідок чого його було оголошено в розшук. Будучи затриманим і доставленим у судове засідання 07 червня 2023 року ОСОБА_7 повідомив суду, що йому не вистачило часу для вирішення згаданого питання. А вже 31 липня 2023 року при черговому з'ясуванні суду цього питання зазначив, що не буде відшкодувати шкоду, оскільки не має можливості.
Отже, суд, приймаючи рішення про відсутність у ОСОБА_7 щирого каяття, як пом'якшуючої обставини, у достатній мірі дослідив це питання й прийняв обґрунтоване рішення.
Крім того, перевіркою звукозапису та журналу судового засідання встановлено, що під час апеляційного розгляду прокурор ОСОБА_6 не порушував перед апеляційним судом питання про безпідставне виключення місцевим судом щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання, а, заперечуючи обґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_7 , у якій той зазначав про необхідність урахування визнання вини, щирого каяття й активного сприяння розкриттю злочину, навпаки вказав на відсутність у засудженого осудливого ставлення до вчиненого ним правопорушення.
З огляду на зазначене, істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оспорюваних вироку й ухвали, про що йдеться в касаційній скарзі, під час розгляду кримінального провадження у порядку касаційної процедури не встановлено.
Тому касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.
Керуючисьстаттями433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВерховнийСуд
ухвалив:
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, - ОСОБА_6 , з доповненнями до неї - без задоволення.
ПостановаВерховногоСудує остаточноютаоскарженнюнепідлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3