24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 401/2271/17
провадження № 51-1660км24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 червня 2023 року та вирок Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Чирчик Ташкентської обл. (Узбекистан), зареєстрованого в АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 червня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 12 років з конфіскацією майна; за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 15 років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.
Зараховано ОСОБА_6 в строк відбування покарання період попереднього ув'язнення з 03 травня 2017 року і до набрання цим вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, цивільного позову, процесуальних витрат і речових доказів.
Кропивницький апеляційний суд вироком від 19 грудня 2023 року скасував вирок районного суду в частині кваліфікації дій ОСОБА_6 і призначеного покарання, та ухвалив свій вирок, яким визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 187 ККна строк 12 років з конфіскацією всього майна, належного на праві власності; за пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК - у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного на праві власності. На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного на праві власності. В решті вирок районного суду залишив без змін.
Відповідно до обставин, установлених апеляційним судом та детально наведених у вироку, ОСОБА_6 05 лютого 2017 року у вечірній час, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, приїхав з АДРЕСА_1 , після чого пішов до ОСОБА_8 , яка проживала на АДРЕСА_2 цього ж міста, де, скориставшись довірою останньої, шляхом вільного доступу, зайшов до вказаної квартири.
В подальшому, 06 лютого 2017 року у період часу з 00:00 по 01:00, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_6 , перебуваючи на кухні цієї ж квартири, діючи умисно та цілеспрямовано, керуючись корисливим мотивом, направленим на заволодіння майном ОСОБА_8 , рукою, з великою силою, наніс один удар у життєво важливий орган - шию потерпілої, від якого ОСОБА_8 втратила рівновагу та впала на підлогу.
В цей час ОСОБА_6 вирішив вчинити вбивство ОСОБА_8 , з метою безперешкодного заволодіння майном останньої. Виконуючи свій злочинний умисел, направлений на позбавлення життя ОСОБА_8 та заволодіння майном останньої, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, за допомогою рушника, який він знайшов в приміщенні кухні, зав'язавши його навколо шиї потерпілої та, використовуючи його як знаряддя злочину, почав здавлювати життєво важливий орган - шию до того моменту, поки потерпіла ОСОБА_8 не перестала подавати ознаки життя, тим самим заподіяв потерпілій тяжкі тілесних ушкодження небезпечні для життя в момент їх спричинення, від яких ОСОБА_8 померла на місці події.
Надалі, упевнившись в тому, що ОСОБА_8 перестала подавати ознаки життя, ОСОБА_6 заволодів належним останній майном (виробами із золота, ноутбук і мобільними телефонами) та грошовими коштами, обернувши майно, здобуте злочинним шляхом, у свою власність, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_8 майнову шкоду на загальну суму 35 269,28 грн.
В подальшому, з метою уникнення кримінальної відповідальності та приховування слідів вчиненого злочину, ОСОБА_6 замотав труп ОСОБА_8 до покривала та помістив до дорожньої сумки, які знайшов в приміщенні квартири останньої, після чого відвіз тіло потерпілої до недобудованого будинку ( АДРЕСА_1 ), де в приміщенні однієї із кімнат закопав.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У поданих касаційних скаргах:
- адвокат ОСОБА_7 просить змінити вироки районного та апеляційного судів та перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 4 ст. 187 КК на ч. 1 ст. 185 КК, з пунктів 6, 13 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 2 ст. 121 КК та призначити йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Свою позицію сторона захисту обґрунтовує неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 .
Зокрема, надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні, наголошує на тому,що його підзахисний умислу на вбивство потерпілої не мав, він її вдарив ненароком в горло від чого ОСОБА_8 померла; будучи в шоковому стані, він замотав її тіло у простирадло, скріпив скетчем, помістив у господарську сумку, завантажив на візок, зверху поклав пакет із ноутбуком та телефоном потерпілої, які вона раніше йому дала, щоб він відремонтував, і покинув приміщення, умислу заволодівати незаконно майном ОСОБА_8 він не мав, а ноутбук та телефон взяв автоматично; сумку з трупом він закопав в одній із кімнат свого недобудованого будинку.
Зазначає, що золоті прикраси, які ОСОБА_6 здавав у ломбард, йому дала його нині покійна матір, у ОСОБА_8 золотих прикрас він не брав. Наполягає, що суди дійшли безпідставного висновку про викрадення саме тих золотих прикрас, що зазначені у вироку.
Вважає, що в матеріалах провадження відсутні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_6 мав умисел на вбивство і переслідував цю мету.
Крім іншого, звертає увагу на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту, а апеляційний суд проігнорував ці порушення, щодо визнання недопустимими доказами: протоколи обшуку та огляду місця події від 03 травня 2017 року, оскільки слідчі дії проведено без участі адвоката ОСОБА_6 , враховуючи, що останній вже вважався затриманою особою і участь захисника під час слідчих дій, відповідно до ст. 52 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), є обов'язковою; висновки експертів, виконані експертами КЗ «Кіровоградське обласне бюро судово-медичної експертизи» на підставі постанови слідчого ОСОБА_9 , якою виконання експертизи призначалось взагалі Світловодському відділенню КЗ «Кіровоградське обласне бюро судово - медичної експертизи».
Акцентує на тому, що апеляційний суд безпідставно кваліфікував дії ОСОБА_6 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки належних і допустимих доказів щодо наявності в нього судимості немає, тому суд неправомірно врахував вирок іноземної держави під час кваліфікації дій та призначення покарання його підзахисному.
Підсумовуючи, стверджує, що дії ОСОБА_6 повинні бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 185 КК та ч. 2 ст. 121 цього Кодексу;
- засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Суть його доводів аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі адвоката ОСОБА_7 , поданої в його інтересах.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційні скарги заперечень не надходило.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи, викладені в касаційних скаргах, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти їх задоволення, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Статтею 433 КПК регламентовано, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Враховуючи, що вирок місцевого суду переглянутий в апеляційному порядку і був скасований через необхідність застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та необхідність застосування більш суворого покарання, а в іншій частині, що оспорювалась стороною захисту, зокрема, щодо кваліфікації, доведеності винуватості і допустимості доказів, вирок місцевого суду залишений без змін, предметом касаційного перегляду є вирок суду апеляційної інстанції.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання засудженим і його захисником у касаційних скаргах установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються у своїх касаційних скаргах засуджений і його захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційних скаргах засудженого ОСОБА_6 і його адвоката ОСОБА_7 . Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням обвинуваченого, потерпілого і свідків, письмовим і речовим доказам у справі, висновкам експертиз, детально відображеним у вироку, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.
Водночас у касаційних скаргах не порушується питання про недопустимість письмових доказів з огляду на ст. 87 КПК, а йдеться про їх неправильну оцінку, недостовірність та недостатність для висновку про наявність в діях ОСОБА_6 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Колегія суддів уважає надану оцінку доказам судами попередніх інстанцій правильною, зважаючи на таке.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.
Суди першої та апеляційної інстанцій врахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення зі спростуванням версії сторони захисту.
Згідно з фактичними обставинами кримінального провадження, встановленими місцевим судом, ОСОБА_6 , не маючи достатнього джерела прибутку для існування, діючи умисно та цілеспрямовано, керуючись корисливим мотивом, направленим на заволодіння майном ОСОБА_8 , наніс останній один удар у життєво важливий орган - шию, від якого вона втратила рівновагу та впала на підлогу, потім ОСОБА_6 за допомогою рушника, який зав'язав навколо шиї потерпілої, та, використовуючи його як знаряддя злочину, почав здавлювати життєво важливий орган - шию, до того моменту, поки ОСОБА_8 не перестала подавати ознаки життя і померла на місці події. В подальшому ОСОБА_6 заволодів майном, належним потерпілій (грошовими коштами, ноутбуком, мобільними телефонами та виробами із золота), та з метою уникнення кримінальної відповідальності та приховування слідів вчиненого злочину, замотав труп ОСОБА_8 , відвіз її тіло до недобудованого будинку та закопав в приміщенні однієї із кімнат.
За версією сторони захисту ОСОБА_8 поводила себе неадекватно та стрибнула на ОСОБА_6 з ліжка, при чому так вийшло, що в цей момент він її вдарив у горло і вона впала. Після цього він вийшов з кімнати, щоб потерпіла заспокоїлась, покурив, а коли повернувся, то виявив, що вона мертва. Будучи в шоковому стані в результаті подій, що сталися, він замотав ОСОБА_8 у простирадло, скріпив скотчем, помістив її у господарську сумку, завантажив сумку на візок «кравчучку», зверху сумки поклав пакет з ноутбуком і телефоном, які вона ще до сварки йому передала, щоб він їх відремонтував, та покинув приміщення квартири. Грошей в квартирі ОСОБА_8 він не брав, їх у неї не було, золотих прикрас також не брав.
Таким чином, ОСОБА_6 запевняв про відсутність в нього умислу на вбивство та корисливого мотиву, тобто кваліфікацію дій за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.
Проте, спростовуючи цю версію, суд першої інстанції послався на: - показання свідків ОСОБА_10 (брата ОСОБА_8 ), ОСОБА_11 (батька потерпілої), ОСОБА_12 (сина загиблої), ОСОБА_13 (колишнього чоловіка ОСОБА_8 ), ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (подруг загиблої), які підтвердили, що ОСОБА_8 тривалий час перебувала за кордоном на підробітках, гроші відкладала, збиралася переїхати до Італії, за місцем її проживання були мобільні телефони, планшет, грошові кошти та золоті прикраси, а також на письмові докази, зокрема: - протокол огляду місця події від 04 березня 2017 року, де місцем огляду є приміщення ломбарду « Парус », обладнане 4 камерами відеоспостереження, переглядом відеозапису встановлено, що ОСОБА_6 09 лютого 2017 року о 19:29 здав мобільний телефон «XIAOMI» та висновок судової товарознавчої експертизи від 26 липня 2017 року № 17-1052; - договори про надання фінансових кредитів та застави, з яких убачається, що ОСОБА_6 отримував у ПТ «Ломбард донкредит ТОВ «Інтер - Ріелті» і компанія» отримував під заставу золотих прикрас кредит на суми, зазначені у вироку, та висновок судової товарознавчої експертизи від 27 липня 2017 року № 17-1180.
Таким чином, твердження сторони захисту про те, що золоті прикраси, які ОСОБА_6 здавав у ломбард, належать його матері, а не потерпілій ОСОБА_8 , не знайшли свого підтвердження в матеріалах провадження, а лише свідчать про наявність в засудженого корисливого умислу на вчинення злочину.
Характер, спрямованість та послідовність дій засудженого свідчать про те, що його метою було саме заволодіння майном потерпілої, тобто про корисливий мотив злочину. Вказані дії ОСОБА_6 відповідають суб'єктивній стороні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК. Тому доводи захисника в цій частині є безпідставними.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 187 КК (розбій), характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою заволодіння чужим майном.
Корисливий мотив злочину - це внутрішнє спонукання суб'єкта злочину задовольнити особисті потреби матеріального характеру.
Під користю (корисливими спонуканнями, корисливим мотивом) у чинному законодавстві про кримінальну відповідальність розуміється бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди.
Якщо під час розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 4 ст. 187 КК і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.
Разом з цим, учинене з корисливих мотивів умисне вбивство, відповідальність за яке передбачено п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, кваліфікується у разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину.
Повертаючись до матеріалів провадження, слід зазначити, що наявність умислу на вбиство ОСОБА_8 підтверджено, зокрема: витягом з переписки у соціальній мережі «ВКонтакті», що відбувалась між ОСОБА_6 та ОСОБА_16 03 лютого 2017 року, в якій ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_16 про потребу грошових коштів та роздумував, де їх взяти; показаннями свідка ОСОБА_16 , яка вказала, що ОСОБА_8 зв'язувалась із нею, причиною того стало зникнення гаманця ОСОБА_8 , й остання запитувала, чи міг ОСОБА_6 взяти її гаманець. Крім того, ОСОБА_6 , вже перебуваючи під вартою через обвинувачення у вбивстві ОСОБА_8 , з мобільного телефону написав їй (свідку ОСОБА_16 ), що ОСОБА_8 не мала права на життя, у зв'язку із чим він прийняв рішення її вбити, та іншими доказами детально відображеними у вироку.
Тобто, з наведеного слідує, що ОСОБА_6 , маючи проблеми із заробітком та майнові труднощі, при цьому володіючи інформацією про наявність в ОСОБА_8 , яка проживала одна, грошових коштів, прикрас із золота, техніки, вирішив заволодіти цим майном.
Скориставшись довірливими та дружніми відносинами із потерпілою, ОСОБА_6 потрапив до житла ОСОБА_8 , де, реалізуючи раніше виниклий намір незаконного збагачення, діючи із застосуванням значної фізичної сили, наніс потерпілій удар рукою в шию, а після того як потерпіла впала, взявши наявний у житлі потерпілої рушник, здавлював її шию до поки вона не перестала подавати ознаки життя, що й стало причиною виникнення на трупі ОСОБА_8 тілесних ушкоджень та смерті потерпілої.
Діючи з корисливим мотивом, ОСОБА_6 заволодів майном потерпілої, розпорядився ним на власний розсуд протягом певного часу після вчинення кримінального правопорушення: здавши у ломбард, залишивши у власному користуванні, взявши під його заставу ряд кредитів.
Також Суд звертає увагу на знаряддя кримінального правопорушення - рушник, яким ОСОБА_6 здавлював шию потерпілої ОСОБА_8 , яка лежала на полу і не намагалась чинити опір. Тобто, ОСОБА_6 , розуміючи, що потерпіла після нанесеного ним удару у шию впала і не чинить опору, достовірно знаючи, що здавлення її шиї протягом певного часу призведе до неминучої загибелі потерпілої, вчинив всі дії, які вважав за необхідне для настання смерті ОСОБА_8 .
Крім того, після вчинення вбивства потерпілої, ОСОБА_6 , розуміючи наслідки свого вчинку та настання для нього кримінальної відповідальності і тяжкість покарання, діючи холоднокровно та свідомо керуючи своїми діями, позбувся трупа ОСОБА_8 , змотавши його в покривало липкою стрічкою, склавши до сумки разом із рушником, та вивізши з місця вчинення кримінального правопорушення, закопав труп ОСОБА_8 у приміщенні власного нежилого будинку, закидавши поверхню зверху щебенем. Відразу після вчинення кримінальних правопорушень виїхав із м. Світловодська до м. Києва, розпорядився викраденим у ОСОБА_8 майном у визначені ним способи, отримавши з цих дій власну вигоду.
Отже, підсумовуючи, Суд погоджується з судами попередніх інстанцій щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і не вбачає підстав для перекваліфікації дій засудженого, як про те просить захисник у касаційній скарзі, враховуючи, що апеляційний суд детально обґрунтував мотиви неможливості прийняття такого рішення.
Аргументи касаційних скарг сторони захисту про порушення права на захист ОСОБА_6 під час слідчих дій, колегія суддів уважає неспроможними, з огляду на практику Верховного Суду, викладену в постановах від 15 вересня 2021 року (справа № №476/579/18), від 07 вересня 2022 року ( справа № 752/165/20), де зазначалось, що КПК не містить положення про обов'язкову участь захисника під час обшуку, у тому числі у кримінальному провадженні, у якому участь захисника є обов'язковою згідно з вимогами статей 49, 52 КПК. Тобто навіть обов'язкова участь захисника у кримінальному провадженні за КПК не передбачає обов'язкової участі цього захисника в усіх без винятку слідчих діях.
Також безпідставними є доводи касаційної скарги захисника про те, що суди попередніх інстанцій визнали допустимими доказами висновки експертів, які були проведені судово - медичними експертами КЗ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а не експертами Світловодського відділення КЗ «Кіровоградське обласне бюро судово - медичної експертизи», оскільки конкретно у цьому випадку експертиза була призначена неконкретизованим експертам певної експертної установи, а її виконання було розподілено керівником установи між судовими експертами в межах їх безпосередньої спеціалізації, що не суперечить вимогам КПК, про що детально відображено в оскаржуваних судових рішеннях.
Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах засудженого та його захисника, які є аналогічними за своїм змістом доводам їхніх касаційних скарг, та навів підстави прийнятого рішення.
Що стосується тверджень захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 апеляційним судом за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, то Суд з цього приводу зазначає таке.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Кваліфікація дій особи за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу передбачає, що відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що старший інспектор з ОД міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП в Кіровоградській області - ОСОБА_17 , на запит слідчого ОСОБА_18 відділу СУ ГУНП в Кіровоградській області, направив копію відповіді НЦБ Інтерполу в російській федерації щодо ОСОБА_6 мовою оригіналу. У додатку до листа направлено копію вироку Лефортовського районного суду м. Москви від 13 листопада 2001 року (т. 4, а. к. п. 15-20).
Під час апеляційного провадження, судом апеляційної інстанції встановлено, що цей лист має всі реквізити документу, який засвідчений підписом службової особи із зазначенням прізвища і посади, має відповідний вихідний номер, датований, містить найменування органу, яким скерований.
З додатку до цього листа (вироку Лефортовського районного суду м. москви) слідує, що даним судом 13 листопада 2001 року ОСОБА_6 засуджений за вчинення злочинів, передбачених пунктами «а, г» ч. 2 ст. 158 КК рф (таємне викрадення чужого майна, вчинене групою осіб за попередньою змовою, із спричиненням значної шкоди громадянину), ч. 1 ст. 105 КК РФ (умисне заподіяння смерті іншій людині) - оскільки ОСОБА_6 наніс ОСОБА_19 зі значною силою декількох ударів ногою у життєво важливий орган людини, а саме в шию, від чого настали тяжкі тілесні ушкодження, наслідком яких настала смерть потерпілої від механічної асфіксії.
Також апеляційний суд зазначив, що зі змісту документу вбачається, що він є копією з вироку суду, на кожному аркуші наявні підписи осіб, що завіряли судове рішення. Останній аркуш судового рішення містить відтиски гербової печатки місцевого суду, підписи судді та народних засідателів, має відтиск печатки «Копія вірна», із підписами судді, секретаря, проставленої дати (26 грудня 2001 року), наявний напис посадових осіб про те, що даний вирок залишений без змін внаслідок його апеляційного перегляду ухвалою московського міського суду від 26 грудня 2001 року.
Доводи сторони захисту про те, що ці докази щодо наявності судимості в ОСОБА_6 за умисне вбивство, вчинене на території іноземної держави, є недопустимими, колегія суддів уважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Частинами 1, 2 ст. 9 КПК визначено, що вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були засуджені за кримінальне правопорушення, вчинене за межами України, та знову вчинили кримінальне правопорушення на території України. Відповідно до частини першої цієї статті рецидив кримінальних правопорушень, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового кримінального правопорушення, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.
Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» містить такі положення: Протокол до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, підписаний у м. москві 29 березня 1997 року, ратифікувати з такими застереженнями: Україна не бере на себе зобов'язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами Договірних Сторін, при вирішенні питань про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, про встановлення факту вчинення злочину повторно та порушення зобов'язань, пов'язаних з умовним звільненням, відстрочкою виконання вироку або умовно-достроковим звільненням.
Тобто, з наведеного слідує, що Україна не бере на себе зобов'язання визнавати та враховувати вироки, винесені судами Договірних Сторін, але під час вирішення зокрема питань про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, про встановлення фактів учинення злочину повторно вироки Договірних Сторін, можуть визнаватись і враховуватись.
Натомість, суд касаційної інстанції погоджується з апеляційним судом, що вказаний Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» містить певні застереження, але не правову заборону такого врахуваннята не визнає доводи касаційної скарги з цього приводу слушними.
Разом з тим, підстав вважати, що призначене ОСОБА_6 покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК, під час касаційного розгляду не встановлено, враховуючи, що оскаржувані судові рішення не оскаржуються з підстав невідповідності ст. 414 КПК. При цьому, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини його вчинення, особу засудженого, який раніше судимий за вбивство за аналогічних обставин, діяв із корисливих мотивів, бажаючи заволодіти майном потерпілої, тим самим поставив її життя, яке є найвищою соціальною цінністю, нижче від своїх бажань, нехтуючи загальнолюдськими цінностями, після вчинення кримінальних правопорушень вивіз і сховав труп потерпілої, усвідомлюючи тяжкість вчиненого та не бажаючи настання кримінальної відповідальності, відсутність обставин, які пом'якшують покарання, колегія суддів уважає, що призначене ОСОБА_6 покарання з врахуванням статей 64, 70 КК є необхідним та достатнім для виправлення, попередження скоєння ним нових злочинів. Аргументів щодо явно несправедливого покарання засудженим і захисником не наведено ані в касаційній скарзі, ані під час касаційного розгляду.
Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, апеляційний розгляд здійснено з дотримання вимог статей 405, 404 КПК, а постановлений вирок щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам статей 370, 420 цього Кодексу.
Доводи касаційних скарг є аналогічними доводам, що були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши у вироку достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого.
Інші доводи касаційних скарг не впливають на законність ухваленого судового рішення у цьому кримінальному провадженні.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали кримінального провадження, погоджується з наведеними місцевим та апеляційним судами висновками на спростування наведених вище доводів, вважає їх обґрунтованими та мотивованими.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційних скаргзасудженого та його захисника.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Кропивницького апеляційного суду від 19 грудня 2023 року щодо ОСОБА_6 - залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3