Справа № 953/4566/24
н/п 2/953/2600/24
24 липня 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Колесник С.А.,
за участю секретаря судового засідання Смаль Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 953/4566/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ващенко Р.М., звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , відповідно до якого просить:
1. Шлюб між - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) 07.04.2021 року, актовий запис № 867- розірвати.
2. Після розірвання шлюбу залишити прізвище дружини - « ОСОБА_3 ».
3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 червня 2023 року до досягнення дитиною повнолітнього віку.
4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати щодо сплати судового збору та витрати на правову допомогу.
Обгрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що 07 квітня 2021 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб, про що 07.04.2021 в книзі реєстрації шлюбів зроблено актовий запис № 867 і отримано відповідне свідоцтво.
Від вказаного шлюбу подружжя має дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 27 липня 2021 року складено відповідний актовий запис № 2082 і отримано відповідне свідоцтво.
Пізніше з'ясувалося, що спільне проживання, ведення господарства з чоловіком не можливе через відсутність взаємопорозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства.
В таких умовах подальше сумісне життя стало неможливим, подружжя проживає окремо, спільне господарство з відповідачем не ведеться, фактичні шлюбні відносини припинені, втрачені фізичні та духовні зв'язки між ними. Збереження сім'ї є неможливим та суперечить інтересам подружжя.
Крім того, добровільно матеріальну допомогу на утримання сина Відповідач не надає, з 10.06.2023 року не бере участі у вихованні та утриманні спільної дитини та не цікавиться життям і розвитком свого сина. В даний час спільна дитина в зв'язку з військовою агресією російської федерації проживає разм з матір'ю в Німеччині. З 10.06.2023 (з дати виїзду дитини з матір'ю за межі України) не бере участі у вихованні та утриманні спільної дитини та не цікавиться життям і розвитком свого сина, що змусило її звернутися до суду з даним позовом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2024 справу передано для розгляду судді Колесник С.А.
Відповідно до вимог ч.6 ст.187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
На виконання вказаних вимог судом було направлено запит до органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - відповідача у справі та 28.05.2024 отримано відповідну довідку.
Ухвалою суду від 28.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач у судове засідання не з'явилася, 24.07.2024 представник Позивача - адвокат Ващенко Р.М. подав до суду заяву про розгляд справи без участі Позивача та її представника та підтримання позовних вимог (а.с.123).
Відповідач у судове засідання не з'явився, 17.07.2024 подав до суду клопотання, у якому вказав, що позовну заяву про розірвання шлюбу підтримує, просить розглянути справу без його участі (а.с.65-66). Крім того зазначив, що з початком «повномасштабного вторгнення» дружина разом з сином виїхали за кордон до Німеччини (у березні 2022 р.), де знаходяться і по цей час. Оформлені як шукачі притулку та отримують належні соціальні виплати (з урахуванням, що фінансової підтримки з України не одержують). Але, весь цей час на протязі біля двох років він (як чоловік і батько) надавав посильну згідно його стану фінансову і матеріальну допомогу, також дещо передавалося готівкою. Дружині ним була передана його банківська картка, яку він поповнював знаходячись в Україні, користувалась вона нею в Німеччині, хоча фактично з приходом війни сам опинився без постійної роботи і заробітку (але були невеликі накопичення). Окрім того, літом 2023 він отримав тяжку хворобу (після травми голови), що унеможливило повноцінно працювати і отримувати дохід. Лікуватися продовжує і по цей час. З урахуванням обставин що склалися, просить суд посприяти у забезпеченні йому законного права приймати участь у вихованні дитини і надати можливість регулярно контактувати з сином на території України, обмежити його дружину у праві вивозу дитини з країни без його відома і дозволу, а також призначити і зафіксувати належні з його боку аліментні виплати.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, суд вважає можливим провести судовий розгляд справи.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Пунктом 1 частини 2 статті 49 ЦПК України визначено, зокрема, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог).
Суд, вивчивши подані заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, приходить до наступних висновків.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
07 квітня 2021 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрували шлюб, про що 07 квітня 2021 складено відповідний актовий запис № 867 у Харківському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 17).
Від шлюбу подружжя має сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), актовий запис № 2082 від 27.07.2021 (а.с.16). Батьки дитини: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Позивач та відповідач мають різні погляди на сім'ю та шлюб, шлюбні відносини фактично припинені та не можуть бути поновлені.
Суд вважає, що в наданні сторонам строку для примирення немає підстав, оскільки встановлено, що подальше сумісне життя та збереження шлюбу неможливо, враховуючи також визнання позову відповідачем.
Вимоги щодо розподілу майна та визначення місця проживання дитини не пред'являлись.
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому,що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Відповідно до ст. 1 СК України побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно ч.2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
У зв'язку з викладеним суд вважає за можливе залишити позивачу шлюбне прізвище « ОСОБА_3 ».
Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд також виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Позивач скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу, відповідач шлюб визнав. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.
Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, стосунки які склалися у подружжя, визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя та збереження родини стали неможливими та суперечить інтересам подружжя, що має вагоме значення, в зв'язку з чим позовні вимоги про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Крім того, суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання спільної дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 травня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2, 3 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно ст..6 вказаної Конвенції кожна дитина має невід'ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Згідно ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Крім того, стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 181 Сімейного Кодексу України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов'язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини в судовому порядку.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 179 ЦПК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на імя якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Зі змісту ч.1 ст.183 СК України вбачається, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При визначенні величини аліментного платежу судом враховано, відповідно до ст. 182 СК України, матеріальне становище платника аліментів, той факт, що відповідач перебуває в працездатному віці, не обтяжений турботами щодо утримання непрацездатних батьків, з урахуванням обов'язку обох батьків утримувати своїх дітей та визнання позовних вимог, вважає, що аліменти в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно на утримання неповнолітньої дитини, буде сумою, що відповідатиме обов'язку батька дитини забезпечити частину витрат на її утримання, з урахуванням мінімальних життєвих потреб дитини і матеріального стану відповідача.
Суд вважає, що визначений розмір аліментів у частці від доходу батька дитини щомісячно є достатнім та не буде порушувати майнові права дитини.
При цьому, в даному випадку у суду відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положення ч.2 ст.183 СК України.
Положеннями ч.1 ст.191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред'явлення позову.
На підставі викладеного, суд присуджує до стягнення аліменти з дня пред'явлення позову, тобто з 27 травня 2024 року.
Щодо питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що, з огляду на визнання відповідачем позову в частині розірвання шлюбу до початку розгляду справи по суті, відповідно до приписів частини 1 статті 142 ЦПК України та частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", 50 % судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову, підлягають поверненню позивачу з державного бюджету, а інші 50% судового збору - відшкодовуються за рахунок відповідача.
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за подачу позову про стягнення аліментів, відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд стягує судовий збір з відповідача на користь держави.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Керуючись ч.6 ст.259, ч.1 ст.268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів- задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, місце народження: Україна, Харківська область, місто Харків) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянки України, місце народження: Україна, Харківська область, Дергачівський район, село Черкаська Лозова), зареєстрований 07 квітня 2021 року у Харківському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), актовий запис № 867 від 07 квітня 2021 року.
Після розірвання шлюбу позивачу ОСОБА_1 залишити шлюбне прізвище « ОСОБА_3 ».
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 травня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м.Харкова повернути ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) - 50 % сплаченого нею згідно квитанції № T19D-AQEZ-6LUE від 22.05.2024, судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач:ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено та підписано 29 липня 2024 року.
Суддя Колесник С.А.