справа № 208/6819/24
№ провадження 1-кс/208/1299/24
Іменем України
24 липня 2024 р. м. Кам'янське
Слідчий суддя Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Кам'янської окружної прокуратури ОСОБА_4 «про арешт майна» в межах кримінального провадження № 12024041160000900, внесеного 17.07.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, -
встановив:
Слідча СВ Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області за погодженням із прокурором Кам'янської окружної прокуратури, звернувся до слідчого судді із клопотанням, в якому просить накласти арешт на майно, вилучене в ході проведення огляду предмета, а саме на Жіночий гаманець темно-червоного кольору, поміщений до спец. пакету PSP 2361451, з позбавленням права розпорядження та відчуження.
У судове засідання слідчий Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області не з'явилась, надала слідчому судді заяву про розгляд клопотання за її відсутності, просила клопотання про арешт майна задовольнити.
Прокурор у судове засідання не з'явилась, надала слідчому судді клопотання, згідно якого, вважає за можливе розглянути клопотання слідчого про арешт майна за її відсутності.
Власник майна в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Заяв, клопотань суду не надавала.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, кримінального провадження, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Як вбачається з матеріалів клопотання, у провадженні СВ Кам?янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024041160000900 від 17.07.2024, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
16.07.2024 до Кам'янського РУП з заявою звернулась гр. ОСОБА_5 про те, що 15.07.2024 близько 14:38 в магазині «Аврора», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 невстановлена особа вчинила крадіжку гаманця в якому знаходились грошові кошти та прикраси зі срібла та золота, чим спричинила матеріального збитку заявниці.
Відповідно до протоколу огляду предмета було проведено огляд добровільно наданих речей: жіночого гаманця темно-червоного кольору, поміщений до спец. пакету PSP2361451.
Зазначені речі мають суттєве значення по кримінальному провадженню, як речовий доказ, оскільки в подальшому будуть використовуватися для проведення судових експертиз, та слідчих діях. На підставі викладеного, вказані речі постановою слідчого від 18.07.2024р. були визнані речовими доказами у цьому кримінальному провадженні.
Оскільки встановлено підстави та мету застосування арешту, слідчий просив клопотання задовольнити, підставою арешту майна є те, що майно визнано речовим доказом та має доказове значення для встановлення фактичних обставин події кримінального правопорушення, так як містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та є об'єктом який був набутий кримінально протиправним шляхом, в подальшому будуть використовуватися для проведення слідчих діях.
Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу, а саме: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності у підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб, а також які перебувають у власності юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, спеціальної конфіскації або цивільного позову (ч. 3 ст. 170 КПК України).
При цьому, ч. 3 та ч. 5 ст. 132 КПК України передбачено, що під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі при вирішенні питання надання накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України), сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Згідно положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Характер та обсяг доказів, що збираються стороною обвинувачення, мають відповідати фактичним обставинам справи та правовій кваліфікації кримінального провадження.
Об'єктивна сторона злочину включає такі обов'язкові ознаки:1) діяння, 2) обстановку, 3) наслідки та 4) причинний зв'язок між діянням і наслідками.
У відповідності до ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами першою, другою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.
Тому враховуючи вимоги ст. 170 КПК України, обставини встановлені під час розгляду клопотання у їх сукупності, позиції слідчого СВ, який довів обґрунтованість заявленого клопотання, а тому враховуючи що підставою клопотання є необхідність проведення ряду процесуальних дій в межах кримінального провадження, а тому з метою його збереження, унеможливлення пошкодження та знищення, що може призвести до нівелювання доказової бази, підлягає задоволенню.
Застосування заходу забезпечення у вигляді позбавлення власника зазначених речей, права на відчуження та розпорядження зазначеним майном, але залишивши за ним право користування, такий спосіб відповідає належній правовій процедурі та завданням кримінального провадження.
Керуючись ст. 36, 131-132, 170-171, 173 КПК України, слідчий суддя, -
постановив:
Клопотання слідчого - задовольнити.
Накласти арешт на майно, вилучене 18.07.2024 в ході проведення огляду предмету, а саме на:
-Жіночий гаманець темно-червоного кольору, поміщений до спец. пакету PSP 2361451, тимчасово, на час накладення арешту, потерпілу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позбавити права на відчуження та розпоряджання майном, залишивши за нею право користування.
Виконання ухвали про арешт майна покласти на слідчу СВ Кам'янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3
Скасування арешту майна проводиться в порядку передбаченому ст. 174 КПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1