29 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 921/703/23
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі
за позовом заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі:
1) Кабінету Міністрів України,
2) Міністерства економіки України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1) Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України",
2) Філія Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Тернопільський комбінат хлібопродуктів",
3) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях,
до товариства з обмеженою відповідальністю "Віконт",
про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, усунення перешкод у користуванні державним майном,
08.07.2024 до Касаційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 (повний текст складено 14.06.2024) у справі № 921/703/23.
Подана касаційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
Так, скаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.
Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України слід зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу "правової визначеності", що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України.
Подана касаційна скарга хоч і містить посилання на положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо підстави касаційного оскарження, однак не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України з огляду на таке.
Зміст наведених норм права свідчить про те, що зазначена в пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
При касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
Крім цього, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/2
У поданій касаційній скарзі заявник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм з огляду на наведену ним практику Верховного Суду, проте не містить обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, а отже не відповідає вимогам статті 290 цього Кодексу.
Оскільки у касаційній скарзі заявник обґрунтовує підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, при цьому не вказує про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та її слід залишити без руху відповідно до частини другої статті 292 ГПК України.
За змістом частини другої статті 292 ГПК України У разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, касаційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 921/703/23 підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених недоліків, шляхом надання суду касаційної скарги у новій редакції з чітким обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення, зокрема передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, з урахуванням вищевказаних вимог процесуального закону.
Керуючись статтями 174, 234, 287, 288, 290-292 ГПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
1. Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 у справі № 921/703/23 залишити без руху та надати скаржнику строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржникові.
2. Роз'яснити заступнику керівника Львівської обласної прокуратури, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. О. Волковицька