29 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/14863/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED) (далі - ДЕСОККО ЛІМІТЕД, скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024
за первісним позовом ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED)
до відповідачів:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРХЕЙ-ВІТ» (ORHEI-VIT S.R.L.);
2) Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистреко»
про визнання недійсною міжнародної реєстрації торговельної марки та зобов'язання вчинити дії,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРХЕЙ-ВІТ» (ORHEI-VIT S.R.L.)
до відповідачів:
1) ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED);
2) Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистреко»
про визнання недійсним свідоцтва на знак для товарів і послуг, зобов'язання вчинити дії,
ДЕСОККО ЛІМІТЕД 25.07.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 у справі № 910/14863/22 повністю, а справу передати повністю на новий розгляд до суду першої інстанції. Крім того, в прохальній частині касаційної скарги просить поновити строк на подачу касаційної скарги у цій справі.
Згідно з протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 25.07.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/14863/22 визначено склад суду: Малашенкова Т. М. - головуюча, Бенедисюк І. М., Ємець А. А.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини третьої статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а у випадку оскарження на підставі 4 частини другої статті 287 ГПК України зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, або інші порушення норм процесуального права передбачені частиною першою статті 310 ГПК України, то в цьому разі у касаційній скарзі має вказати пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та має бути конкретно зазначено, з вказівкою на частину першу або/та третю статті 310 ГПК України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Суд касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
У поданій касаційній скарзі ДЕСОККО ЛІМІТЕД з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статті 6, частини п'ятнадцятої статті 10, статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» в частині визначення дати, станом на яку необхідно встановити обставини, що мають значення для справи (а саме, обставини щодо недійсності ТМ) та, як наслідок, обставини встановлені на підставі неналежних доказів. При застосуванні відповідних норм матеріального права судами попередніх інстанцій не враховано висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/9610/18.
Також скаржник з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункти 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а також встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Скаржник з посиланням на статті 124, 126, 129 ГПК України, статті 26, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначає й про те, що при задоволенні вимог ТОВ «ОРХЕЙ-ВІТ» та ТОВ «Дистреко»" щодо компенсації судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, суди попередніх інстанцій не з'ясували обставин, що мають значення для справи, а саме щодо відсутності порядку обчислення гонорару згаданих учасників справи, не застосували норми матеріального та процесуального права і не врахували правові позиції Верховного Суду в частині підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу, а також компенсували витрати, пов'язані із залученням експертів, попри те, що відповідні висновки експертів є неналежними та недопустимими (постанови Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 31.01.2023 у справі № 910/15803/19, від 06.12.2022 у справі № 910/19720/21, від 23.11.2022 у справі № 918/193/22, від 19.10.2022 у справі № 751/11211/16-ц та постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.
Отже, зазначені скаржником підстави за пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі не є очевидно неприйнятними.
При цьому ДЕСОККО ЛІМІТЕД посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та зазначає, що ним не виявлено постанов Верховного Суду, в яких би досліджувались подібні правовідносини щодо «необхідності зазначення чіткого місця безпосереднього проведення судової експертизи», «зазначення конкретного міста, вулиці, дому та, при наявності, офісу де висновок його було складено» та «вказівки періоду часу коли його було складено» судовим експертом, проте не зазначає щодо якої конкретно норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах,.
Отже, скаржник зазначивши пункт 3 частини другої статті 287 ГПК як підставу для подання касаційної скарги не зазначає щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті.
Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).
Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та зазначити щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Верховний Суд роз'яснює, що у разі не усунення вищевказаного недоліку касаційної скарги у встановлений судом строк, касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, касаційна скарга ДЕСОККО ЛІМІТЕД підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначеного вище недоліку, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції та зазначити щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Матеріали з усуненням недоліку касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названого недоліку або не в повному обсязі його усунення протягом установленого строку матиме наслідок повернення касаційної скарги на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України, виходячи з вищенаведеного.
Враховуючи, що касаційна скарга містить недоліки, Суд вважає за необхідне залишити її без руху, а відтак, заявлене клопотання щодо поновлення строку на подачу касаційної скарги у цій справі розглядатиметься після усунення недоліків касаційної скарги.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED) на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 у справі № 910/14863/22 - залишити без руху.
2. Надати ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED) строк для усунення недоліку касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через «Електронний суд» або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
3. Роз'яснити ДЕСОККО ЛІМІТЕД (DESOKKO LIMITED), що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
4. Верховний Суд звертає увагу, що з введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 № 3200-IX: передбачені процесуальні наслідки недотримання вимог статті 6 ГПК України; суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова