24 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/6628/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 (Шаптала Є. Ю. - головуючий, судді: Яковлєв М. Л., Тищенко О. В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 (суддя Мандриченко О. В.) у справі
за позовом Виробничого кооперативу "Путильський лісгосп"
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення 2 314 231, 88 грн.
1. Сторонами цієї справи є Виробничий кооператив "Путильський лісгосп" (далі - "Позивач", Кооператив) і Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (далі - "Відповідач", Підприємство).
2. За обставинами справи Кооператив на підставі відповідного договору передав в оренду правопопереднику Підприємства ряд майна, зокрема, виробничі і невиробничі приміщення; господарські та інші будівлі і споруди; земельні ділянки; обладнання та устаткування; автомобільну і тракторну техніку; інші основні та оборотні засоби і товарно-матеріальні цінності.
3. Досить тривалий час орендар належно виконував свої зобов'язання за договором, а саме вчасно та в повному обсязі сплачував орендну плату за користування майном. Між тим, починаючи з якогось періоду почав вносити орендну плату частково, у зв'язку із цим у нього утворилася заборгованість за користування орендованим майном перед Кооперативом.
4. Саме з метою стягнення цієї заборгованості з нарахованими на нею штрафними санкціями, відсотками річних та інфляційними втратами Кооператив заявив позов у цій справі.
5. Суди попередніх інстанцій з аргументами Позивача погодились і позовні вимоги задовольнили. При цьому, відхилили доводи Відповідача про те, що позов у цій справі заявлено з порушенням правил територіальної юрисдикції.
6. Підприємство наполягало, що спір у цій справі є спором, що виник з приводу нерухомого майна, а тому мав розглядатися за правилами виключної підсудності (частина третя статті 30 ГПК України) за місцем знаходження такої нерухомості, тобто у Господарському суді Чернівецької області. Суди ж виснували, що спір у цій справі не є спором, що виник з приводу нерухомого майна, а є спором, що виник внаслідок невиконання зобов'язань за договором, а тому під правила виключної підсудності не підпадає і підлягає розгляду судом за місцезнаходженням Відповідача. У даному випадку Господарським судом міста Києва.
7. У касаційній скарзі Підприємство навело доводи про неправильне застосовування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права як щодо їх висновків по суті спору, так і щодо висновків в частині визначення його територіальної підсудності.
8. Виходячи з наведеного, Верховний Суд констатував, що першочерговим питанням, яке йому належало вирішити в межах касаційного провадження у цій справі було таке: "Чи поширюються правила виключної підсудності, передбачені частиною третьою статті 30 ГПК України на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором оренди нерухомого майна?".
9. За наслідками здійснення касаційного провадження Верховний Суд на сформульоване питання відповів - "так". Тому оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасував, а цю справу направив на новий розгляд за виключною підсудністю до Господарського суду Чернівецької області.
10. Детальні мотиви суду касаційної інстанції далі у цій постанові.
Суть спору
11. 15.11.2013 Кооператив (як орендодавець) і Карпатське державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство агропромислового комплексу "Карпатський держспецлісгосп АПК" (як орендар), яке в подальшому перейменовано на Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство "Карпатський держспецлісгосп" та в подальшому припинено шляхом приєднання до Державного підприємства "Путильське лісове господарство" та яке, в свою чергу, також було припинено шляхом реорганізації та приєднання до Підприємства уклали договір оренди № 315 (далі - Договір), за змістом п. 1.1. якого орендодавець передав належне йому майно, а орендар прийняв у строкове платне користування це майно, згідно з переліком (перелік додається), надалі "орендоване майно" зокрема: виробничі і невиробничі приміщення; господарські та інші будівлі і споруди; земельні ділянки; обладнання та устаткування; автомобільну та тракторну техніку; інші основні та оборотні засоби і товарно-матеріальні цінності.
11.1. Відповідно до п. 1.2. Договору, орендар взяв в оренду майно з метою здійснення своєї виробничої та іншої статутної діяльності.
11.2. Сторони у п. п. 3.1., 3.2. Договору погодили, що за користування орендованим майном орендар сплачує щомісячно орендодавцеві орендну плату у розмірі 5% від балансової вартості орендованого майна в рік. Орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця або готівкою щомісячно не пізніше 10 днів з дня пред'явлення орендодавцем рахунку-фактури для здійснення оплати.
11.3. Також згідно з п. 4.1. Договору, орендар зобов'язався: своєчасно вносити орендну плату; користуватися орендованим майном відповідно до цього договору і призначення орендованого майна; підтримувати орендоване майно у справному стані, запобігати його пошкодженню, псуванню; забезпечувати транспортні засоби паливно-мастильними матеріалами; проводити за свій рахунок поточний ремонт орендованого майна; при допущенні псування, поломок, пошкодження майна чи аварійних ситуацій, орендар відшкодовує повну вартість ремонту, відновлення чи компенсації вартості майна; здійснювати оплату комунальних та інших послуг (електро-, водо-, теплопостачання, послуги зв'язку); здійснювати плату за землю, техогляд ТЗ, обслуговування та ремонт основних засобів; при припиненні договору оренди - повернути майно в місячний термін у порядку. обумовленому цим договором.
11.4. У свою чергу у п. 4.2. Договору сторони погодили, що орендодавець зобов'язаний: передати орендареві у користування орендоване майно згідно акту приймання-передачі; не чинити будь-яких перешкод у здійсненні орендарем своїх прав, що виникатимуть цього договору.
11.5. За невиконання або неналежне виконання сторонами цього договору вони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України (п. 5.1. Договору).
11.6. Відповідно до п. 7.1. Договору цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом десяти років.
12. Посилаючись на невиконання Підприємством своїх зобов'язань з оплати за користування орендованим згідно з Договором майном, а також користування нерухомим майном без правових підстав, Кооператив звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом у цій справі, в якому просив стягнути з Відповідача: (1) заборгованість за Договором у розмірі 766 654, 01 грн, з яких: 290 777, 82 грн - сума основного боргу; 129 595, 38 грн - інфляційні втрати; 23 783, 59 грн - 3% річних; 322 497,22 грн - пеня; (2) 1 547 577, 87 грн безпідставно набутих коштів, з яких: 1 013 158,79 грн - сума основного боргу; 451 549, 87 грн - інфляційні втрати; 82 869, 21 грн - 3% річних.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
13. Господарський суд міста Києва рішенням від 14.11.2023 позов задовольнив повністю.
13.1. Стягнув з Підприємства на користь Кооперативу заборгованість у розмірі 290 777, 82 грн, інфляційні втрати у розмірі 129 595, 38 грн, 3% річних у розмірі 23 783, 59 грн, пеню у розмірі 322 497, 22 грн.
13.2. Доручив органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 290 777, 82 грн, починаючи з 13.04.2023 до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу. Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду - 290 777,82 грн); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
13.3. Стягнув з Підприємства на користь Кооперативу заборгованість у розмірі 1 013 158, 79 грн за користування чужим майном, інфляційні втрати у розмірі 451 549, 87 грн, 3% річних у розмірі 82 869, 21 грн.
13.4. Доручив органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу у розмірі 1 013 158, 79 грн, починаючи з 13.04.2023 до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу. Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - несплачена сума основного боргу (станом на час ухвалення рішення суду - 1 013 158,79 грн); Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.
14. Місцевий суд виснував, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню.
15. Водночас заперечення Відповідача щодо позову суд визнав безпідставними, а його доводи щодо непідсудності цієї справи Господарському суду міста Києва необґрунтованими.
16. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, Північний апеляційний господарський суд своєю постановою від 16.04.2024 рішення місцевого суду від 14.11.2023 залишив без змін.
17. Апеляційний суд погодився з висновками господарського суду першої інстанції по суті спору. В частині ж підсудності справи окремо зауважив, що до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об'єкта нерухомого майна, і не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором. Пояснив, що у спірних правовідносинах предметом спору є заборгованість, яка виникла у Відповідача на підставі Договору, відповідно до якого Позивач передав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування рухоме та нерухоме майно. У зв'язку з цим спір з приводу нерухомого майна у даних правовідносинах відсутній, а вимоги Кооперативу стосуються стягнення з Підприємства грошових коштів за користування вказаним майном.
Касаційна скарга
18. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а цю справу направити на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.
Узагальнені доводи касаційної скарги
19. Підставами касаційного оскарження скаржником визначено приписи пунктів 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України.
20. Обґрунтовуючи вказані підстави касаційного оскарження Підприємство зазначає, що:
20.1. суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень порушили правила територіальної юрисдикції, не врахували висновків Верховного Суду, які викладено у постановах від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 та від 19.12.2023 у справі № 910/8659/23 щодо застосування частини третьої статті 30 ГПК України та в результаті неправомірно розглянули спір, який мав розглядатися Господарським судом Чернівецької області;
20.2. суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 щодо моменту набуття чинності договором оренди і визнання нікчемним правочину, чим порушили вимоги § 4 глави 58 ЦК України, та помилково застосували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27.05.2020 у справі № 911/1443/19, від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 17.10.2018 у справі № 660/1050/15-ц;
20.3. суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 02.02.2022 у справі № 923/48/20 щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що входять у предмет доказування в спірних правовідносинах та мають значення для правильного вирішення спору по суті, чим порушили вимоги статті 236 ГПК України;
20.4. суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 щодо порядку та умов застосування процесуальних строків, чим порушили вимоги статті 119 ГПК України і при цьому, вирішивши питання щодо продовження процесуального строку для позовних вимог Позивача, які той не заявляв, та за відсутності волі останнього суди вийшли за межі наданих повноважень; крім того, суди попередніх інстанцій у цій частині не врахували також висновку Верховного Суду, викладеного у постанові 20.08.2020 у справі № 902/959/19 щодо застосування строку позовної давності щодо нарахування штрафних санкцій за порушення договірного зобов'язання, чим порушили вимоги статті 232 ГК України;
20.5. суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не дослідили ряд зібраних у справі доказів та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, які стосуються:
- стягнення заборгованості щодо безпідставно набутого майна за договором оренди, чим порушили вимоги статті 1212 ЦК України, без урахування висновку Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 щодо договірного характеру правовідносин при застосуванні статті 1212 ЦК України при вирішенні спору;
- умов договору оренди та підстав відповідальності за порушення договірного зобов'язання, чим порушили вимоги статті 66 ГК України та статей 188, 191 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду у постанові від 12.08.2021 у справі № 5019/592/12 щодо істотних умов договору, можливості виокремлення орендованого майна як предмету договору та підтвердження речових прав на нього;
- належного власника і правового статусу орендованого майна, чим порушили вимоги статті 182 ЦК України та статей 2-5 Закону № 1952-IV, без урахування висновку Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 щодо набуття власником майна речового права;
- тлумачення змісту договірного зобов'язання та меж позовних вимог, чим порушили вимоги статей 213, 217, 651 ЦК України. При цьому, при прийнятті рішень у справі № 910/6628/23 суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі наданих повноважень та задовольнили позовні вимоги, не заявлені Позивачем, без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених: у постанові від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц щодо заявлених вимог; у постановах від 15.07.2019 у справі № 235/499/17; від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц; від 30.10.2019 у справі № 390/131/18; від 06.11.2019 у справі № 464/4574/15-ц; від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц; від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18 щодо дотримання судами принципу диспозитивності; у постанові від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а щодо обов'язку суду розглянути лише ті вимоги, які заявлені учасниками справи; у постанові від 13.02.2018 у справі № 264/4263/16-ц щодо захисту порушеного права позивача, про яке той заявляє.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
21. У відзиві на касаційну скаргу Кооператив заперечує проти наведених у ній доводів. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою, з рішеннями судів попередніх інстанцій погоджується. Звідси у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, оскаржувану постанову і рішення залишити без змін.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
22. Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Машкіна В. М.) і Відповідача (Талалай А. С.), перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
24. У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
25. Відповідно до частин першої, другої статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
26. Правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
27. Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України.
28. У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини.
29. За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполучення "з приводу" означає "у зв'язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном.
30. Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
31. Правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
32. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
33. У вказаних висновках колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 та від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18.
34. Так, предметом позову у цій справі є майнова вимога Кооперативу про стягнення з Підприємства заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім своїх зобов'язань за Договором, об'єктом оренди за яким, зокрема, є виробничі і невиробничі приміщення, господарські та інші будівлі і споруди, земельні ділянки - нерухоме майно.
35. Таким чином, спір у цій справі є спором про стягнення грошових коштів за користування нерухомим майном, тобто спором, що в розумінні ГПК України виник з приводу нерухомого майна, а відтак, як абсолютно підставно зазначає скаржник, на нього поширюються правила виключної підсудності, передбачені частиною третьою статті 30 ГПК України і розглядатися він має господарським судом за місцезнаходженням нерухомого майна, а саме Господарським судом Чернівецької області, а не Господарським судом міста Києва.
36. Звідси судові рішення у справі № 910/6628/23 вважаються такими, що ухвалені з порушенням правил територіальної юрисдикції, що в силу приписів ГПК України є обов'язковою підставою для їх скасування і для направлення цієї справи на новий розгляд за встановленою підсудністю.
37. Оскільки Відповідач ще під час розгляду цієї справи місцевим господарським судом заявив про її непідсудність Господарському суду міста Києва, виняток щодо обов'язковості скасування оскаржуваних рішення і постанови, передбачений частиною другою статті 310 ГПК України у цьому випадку не застосовується.
38. За викладеного, заявлені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження щодо порушення правил територіальної юрисдикції своє підтвердження в межах касаційного провадження знаходять.
39. Водночас доводи касаційної скарги по суті спору колегією суддів не розглядаються, оскільки під час касаційного провадження Верховним Судом встановлено допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
40. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
41. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.
42. З мотивів описаних вище у цій постанові колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги Підприємства, скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.
Судові витрати
43. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про направлення цієї справи на новий розгляд за встановленою підсудністю, розподіл судових витрат буде здійснено за результатом розгляду спору.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/6628/23 скасувати.
3. Справу № 910/6628/23 направити на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І. С.
Судді Берднік І. С.
Зуєв В. А.