Постанова від 25.07.2024 по справі 922/4750/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/4750/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Литвин П.В. (адвокат),

відповідача - Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - Центр, відповідач) - Педченко А.А. (самопредставництво),

у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою Товариства

на рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 (головуючий - суддя Кухар Н.М.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 (головуючий - суддя Стойка О.В., судді Медуниця О.Є., Попков Д.О.)

у справі за позовом Товариства

до Центру

про стягнення 2 808 385,80 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до Центру про стягнення 2 808 385,80 грн, у тому числі: 1 872 761,15 грн основного боргу; 241 214,49 грн пені; 96 820,94 грн 3% річних; 597 589,22 грн інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано обов'язок з оплати поставленого природного газу Товариством, як постачальником «останньої надії».

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 у справі №922/4750/23 у позові відмовлено.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі №922/4750/23, зокрема, апеляційну скаргу Товариства задоволено частково; рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 у справі №922/4750/23 скасовано в частині відмови у задоволенні стягнення заборгованості у розмірі 543 014,95 грн, пені - 80 187,69 грн, 3% річних - 27 091,24 грн, інфляційних втрат - 166 722,19 грн і розподілу судових витрат, прийнято в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог; рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 у справі №922/4750/23 в іншій частині залишено без змін, викладено його резолютивну частину в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування державної служби України з надзвичайних ситуацій с. Ватутіне, Харківська обл. (код ЄДРПОУ 33879077) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (код ЄДРПОУ 40121452) заборгованість у розмірі 543 014,95 грн., пеню у розмірі 8 018,77 грн., 3% річних у розмірі 27 091,24 грн, інфляційних втрат у розмірі 166 722,19 грн. та 9 804,19грн. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

В задоволенні решти позовних вимог-відмовити".

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить Суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог (1 329 746,230 грн основного боргу, 233 195,72 грн пені, 69 729,70 грн 3 % річних, 430 867,03 грн інфляційних втрат), ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути 2 063 538,65 грн, у тому числі: 1 329 746,230 грн основного боргу, 233 195,72 грн пені, 69 729,70 грн 3 % річних, 430 867,03 грн інфляційних втрат.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі Товариство з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що судами попередніх судових інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання їх застосування у подібних правовідносинах, що виражено у:

- незастосуванні норми матеріального права, яка підлягала застосуванню - статті 4 Кодексу газотранспортної системи, статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»;

- неправильному тлумаченні пунктів 7- 1 Розділу VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про ринок природного газу» та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №809 і від 9 грудня 2020 р. №1236».

4.2. Також, скаржник у касаційній скарзі з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України вважає за необхідне, при розгляді цієї справи, відступити від висновків щодо застосування норм права [статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України)] при зменшенні пені, які викладені у постановах Верховного Суду 25.04.2018 у справі №904/12429/16, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22, у зв'язку із тим, що порушується питання справедливості та рівності учасників перед законом.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено такі обставини, які не оспорюються сторонами:

- постачання в період жовтня-листопада 2021 року позивачем відповідачу природного газу на підставі типового договору на постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі - Договір), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 №2501;

- виставлення позивачем відповідачу рахунків на оплату (природного газу) від 10.12.2021 №30399 за період з 1 до 30 листопада 2021 року в сумі 2 345 843,49 грн (з урахуванням акта коригування) за спожитий газ в кількості 60,48198 тис.м3 та №2630 за період грудня 2021 року в сумі 1 872 761,15 грн за спожитий природний газ в кількості 12,27281 тис. м3 та надання відповідні акти приймання передачі за означені періоди;

- здійснення 23.12.2021 відповідачем часткової оплати вартості поставленого природного газу у розмірі 1 016 097,26 грн за листопад 2021року.

6.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума заборгованості за листопад 2021року погашена відповідачем у повному обсязі за тарифом для бюджетних організацій, а споживання природного газу у період з 01.12.2021 до 07.12.2021 здійснювалось відповідачем за договором, укладеним ним і ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг», який не було розірвано.

6.3. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив, зокрема, з такого.

6.3.1. За Договором постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені Договором (пункт 2.1 Договору).

6.3.2. Матеріалами справи підтверджується, що позивача визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу, за результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження КМУ від 22.07.2020 №917-р, а відповідач є бюджетною установою (відповідно до Бюджетного кодексу України), який включений до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується:

- листом оператора ГТС з інформацією щодо остаточної локації відборів споживача з ЕІС-кодом;

- інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ;

- відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС- кодом (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

6.3.3. З урахуванням умов пунктів 4.3, 4.4 Договору постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено), а споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

6.3.4. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у період з 02.11.2021 до 30.11.2021 поставлено відповідачу природний газ в обсязі 60481,98куб.м.

6.3.5. За отриманий в зазначений період газ відповідач сплатив у розмірі 1 016 097,26 грн, виходячи з розрахунку 16,8 грн за 1 куб. метр (з урахуванням податку на додану вартість) на підставі пункту 7-1 Розділу VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про ринок природного газу» та пункту 2 постанови КМУ від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №809 і від 9 грудня 2020 р. №1236».

6.3.6. Разом з тим, позивачем заперечується право відповідача на оплату отриманого в період листопаду 2021 року газу на пільгових засадах, тому він вимагає стягнути з відповідача залишок заборгованості у розмірі 1 329 746,23 грн, а також пеню - 161 026,80 грн, 3% річних - 69729,70 грн та інфляційні втрати - 430 867,03 грн за спірний період прострочення.

6.3.7. Такі доводи позивача суд апеляційної інстанції вважає помилковими, з огляду на таке:

- згідно з пунктом 7-1 Розділу VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про ринок природного газу» тимчасово, до 31 березня 2022 року, Регулятор на підставі розрахунку постачальника «останньої надії» має право затверджувати граничні ціни, за якими постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу у період з 1 жовтня 2021 року по 31 березня 2022 року побутовим споживачам, споживачам, що є бюджетними установами відповідно до Бюджетного кодексу України, закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживачам, що здійснюють виробництво теплової енергії;

- такі ціни можуть відрізнятися від цін постачальника «останньої надії», визначених умовами конкурсу на обрання постачальника «останньої надії», які має застосовувати переможець такого конкурсу як постачальник «останньої надії»;

- у разі якщо в період після 1 жовтня 2021 року до 1 грудня 2021 року у споживача, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), відсутній (був відсутній) постачальник природного газу, вважається, що постачання природного газу такому споживачу в зазначений період здійснює (здійснював) постачальник «останньої надії», за умови звернення такого споживача до 30 листопада 2021 року до постачальника «останньої надії» для укладення договору з таким постачальником. У такому разі умови договору з постачальником «останньої надії» поширюються на відносини, що виникли після 1 жовтня 2021 року;

- відповідно до пункту 2 постанови КМУ від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №809 і від 9 грудня 2020 р. №1236» КМУ постановив:

• установити з 1 жовтня по 30 листопада 2021 р. граничну ціну на природний газ за договорами постачання: між споживачами, що є бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо) та постачальником «останньої надії» - на рівні 16,8 гривні за 1 куб. метр (з урахуванням податку на додану вартість);

• з метою забезпечення своєчасного початку та сталого проходження опалювального періоду 2021/22 року: акціонерному товариству Національна акціонерна компанія Нафтогаз України разом з Міністерством розвитку громад та територій, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, юридичним особам теплоенергетики державної та комунальної форм власності забезпечити: укладення договорів постачання газу між бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо) та постачальником останньої надії;

- відповідно до розпорядження КМУ від 22.07.2020 №917-р «Про визначення товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» постачальником «останньої надії»», Товариство визначене постачальником «останньої надії» строком на три роки як переможець конкурсу;

- з метою уникнення випадків відсутності постачальника та забезпечення стабільного постачання природного газу бюджетним організаціям постановою КМУ від 25.10.2021 №1102 встановлено, що усі бюджетні організації, заклади охорони здоров'я державної власності та заклади охорони здоров'я комунальної власності у разі відсутності постачальника будуть автоматично переводитись на постачання природного газу до постачальника «останньої надії». Тобто, у разі, коли процес укладання договору затягується та Споживач відсутній у Реєстрі постачальника або такого споживача відключає попередній постачальник організація не залишиться без природного газу та перейде на споживання до енергетичного гаранта постачальника «останньої надії»;

- відповідно до пункту 41-7 постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, установлено з 1 жовтня по 30 листопада 2021р. граничну ціну на природний газ за договорами постачання між споживачами, що є бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо) та постачальником останньої надії - на рівні 16,8 гривні за 1 куб. метр (з урахуванням податку на додану вартість);

- матеріалами справи підтверджується, що:

• відповідач є державною організацією, діяльність якої здійснюється на некомерційній основі, не є підприємницькою і не ставить за мету отримання прибутку, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України (пункти 1.7, 1.8 Статуту);

• на підставі довідки Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Харківській області від 15.10.2020 №34616/10/20-40-04-28-12 відповідач має ознаку неприбутковості 0031 - бюджетні установи; Дата присвоєння ознаки неприбутковості 12.12.2016; Дата включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій, починаючи з якої визначається строк безперервної реєстрації неприбуткової організацій 20.06.2013;

• на підставі Довідки про включення розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів виданої керівником (заступником керівника) органу Державної казначейської служби України від 23.09.2020 Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій включений до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів з присвоєнням йому коду 003841 згідно з даними, наведеними у Реєстраційній картці розпорядника бюджетних коштів (одержувачів бюджетних коштів);

- датою занесення до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів 23.09.2020;

- також, відповідно до інформації, яка міститься у відкритій онлайн базі даних https://opendatabot.ua/, відповідач має статус «неприбуткова організація» отриманий 20.06.2013 в категорії «бюджетні установи»;

- при цьому, сам факт того, що відповідач одночасно виробляє та постачає теплову енергію населенню с. Ватутіне Харківської області і внесений у зведений перелік суб'єктів природних монополій по транспортуванню теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами - вищенаведеного його статусу не спростовує;

- отже, належними та достатніми доказами засвідчено, що відповідач відповідає усім критеріям щодо визначення установи бюджетною, оскільки, утримується за рахунок відповідно державного бюджету та (або) місцевого бюджету та є неприбутковим.

6.3.8. Відтак, суд апеляційної інстанції погодився з висновком господарського суду, що ціна за отриманий відповідачем газ у спірний період має розраховуватись, виходячи саме із тарифу 16,8 гривні за 1 куб. метр, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

6.3.9. Аргументи скаржника про те, що суд першої інстанції не мав права змінювати ціну природного газу- є безпідставними, оскільки, в даному випадку така ціна встановлена не судом, а вищенаведеною постановою КМУ, що прямо передбачено вимогами частини першої статті 632 ЦК України.

6.3.10. Щодо посилання апелянта на невнесення відповідачем правильних відомостей до Інформаційної платформи щодо категорії споживача, то, на думку суду апеляційної інстанції, ця обставина не впливає на статус відповідача, як бюджетної установи, а також розповсюдження на нього вимог вищенаведеної постанови КМУ. Крім того, відповідно до пункту 5 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС категорію споживача визначає Оператор газорозподільних систем (у даному випадку АТ «Харківгаз»).

6.3.11. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав до задоволення позову в цій частині, оскільки, відповідачем правильно та в повному обсязі сплачено 23.12.2021 за спожитий в листопаді 2021 року природний газ, виходячи з тарифу 16,8 грн/м.куб на суму 1 016 097,26 грн. Відтак нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у згаданому періоді судом апеляційної інстанції визнаються безпідставними, а тому правомірно відхилені судом першої інстанції.

6.4. Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений природний газ за період з 02.12.2021 до 07.12.2021 у розмірі 543 014,92 грн, а також сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, що пов'язані з простроченням цієї заборгованості, з огляду на таке.

6.4.1. Судом першої інстанції, встановлено, що 01.12.2021 відповідачем і ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг» укладено договір постачання природного газу №19-1243/21 БО-Т, пунктом 3.2 якого передбачено, що постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.

6.4.2. Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 ЦК шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

6.4.3. Відповідачем не оспорюється, що у спірний період з 02.12.2021 до 07.12.2021 він не був включений до реєстру споживачів жодного з постачальників, але продовжував споживати природний газ.

6.4.4. При цьому, відповідач не надав доказів складання актів приймання-передачі природного газу від інших постачальників у спірний період, а тому спожиті об'єми природного газу правомірно включені оператором газотранспортної системи до портфеля постачальника «останньої надії».

6.4.5. Водночас, позивачем надана інформація щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ; витяг з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо фактичних обсягів споживання природного газу споживачем, відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

6.4.6. Зазначені докази є належними, оскільки об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора ГТС та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов типового договору (пункт 4.2 договору).

6.4.7. Щодо посилання відповідача на те, що договір з позивачем укладений всупереч пункту 1 частини першої статті 43 Закону «Про публічні закупівлі» без проведення переговорної процедури закупівлі, то за умови фактичного споживання відповідачем природного газу та відсутності його включення до реєстру споживачів жодного з інших постачальників, розміщених на інформаційній платформі Оператора ГТС, постачання відповідачу позивачем, як постачальником останньої надії, природного газу, волевиявленням останнього не визначається, оскільки, є його обов'язком.

6.4.8. Відповідач стверджує, що у спірний період споживання мав договірні відносини на постачання природного газу з іншим постачальником, відповідач не надав жодного доказу того, що у спірний період з 02.12.2021 до 07.12.2021 він був включений до реєстру споживачів ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдінг», складав з ним акти щодо спожитого газу чи сплачував його, отже, він був правомірно включений оператором ГТС до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу.

6.4.9. Водночас, суд апеляційної інстанції звернув увагу відповідача на те, що він не позбавлений права звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, які були завдані йому неналежним виконанням зобов'язань щодо своєчасної реєстрації споживача на платформі за постачальником природного газу, з яким у відповідача був укладений договір у спірний період.

6.4.10. Судом першої інстанції вищенаведені обставини та доводи позивача не були відображені в мотивувальній частині судового рішення, суд обмежився лише констатацією факту укладення відповідачем договору з іншим постачальником, отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом не з'ясовано обставини отримання останнім газу у спірний період від позивача чи іншого постачальника, що є наслідком скасування рішення суду в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 277 ГПК України.

6.4.11. Отже, судом апеляційної інстанції встановлений факт постачання позивачем відповідачу природного газу за період 02-07.12.2021, факт надання відповідачу акта приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 на суму 543 014,92 грн за цей період, що відповідачем не спростовано.

6.4.12. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, сума заборгованості у розмірі 543 014,92 грн є обґрунтованою та підтвердженою належним чином, вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

6.4.13. Оскільки, відповідач прострочив оплату, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим нарахування пені у розмірі 80 187,69 грн за загальний період із 01.02.2022 до 31.07.2022, 3% річних за період з 01.02.2022 до 30.09.23 у сумі 27 091,24грн та інфляційних втрат за період лютий 2022 - червень 2023 року розмірі 1 667 122,19 грн.

6.4.14. Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач, посилаючись на перелік обставин, про існування яких він заявляв у відзиві на позовну заяву, заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

6.4.15. Суд апеляційної інстанції вказав, що ним враховується, що:

- відповідач є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється у межах одного фінансового року, а перенесення кредиторської заборгованості на наступний рік здійснюється за окремою бюджетною процедурою. У зв'язку з цим майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань за поточним роком, а в умовах недостатності державного фінансування в період збройної агресії тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним;

- відповідач також є неприбутковим закладом, основним видом діяльності якого є підготовка робітничих кадрів за професією «Сапер (розмінування)», тобто є соціально значущою установою, критично важливим органом (для функціонування економіки) та забезпечення життєдіяльності населення в особливий (воєнний ) період, а відтак, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, та пропорційності, як складових елементів принципу верховенства права, несправедливо покладати на відповідача сплату всього розміру пені.

6.4.16. При цьому, суд апеляційної інстанції не вбачає наявність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов'язання, компенсуються, окрім пені, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини другої статті 625 ЦК України.

6.4.17. На підставі викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку наявні підстави для зменшення розміру пені на 90% з 80 187,69 грн до 8 018,77 грн.

6.4.18. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 543 014,95 грн, пеня у розмірі 8 018,77 грн, 3% річних у розмірі 27 091,24 грн, інфляційних втрат у розмірі 166 722,19 грн.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №922/4750/23 за касаційною скаргою на підставі пунктів 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.07.2024 у зв'язку з відпусткою судді Жайворонок Т.Є. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №922/4750/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Бенедисюк І.М., Ємець А.А.

7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Предметом оскарження у даній справі є судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а саме 1 329 746,230 грн основного боргу, 233 195,72 грн пені, 69 729,70 грн 3 % річних, 430 867,03 грн інфляційних втрат.

8.4. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.

8.5. Так, скаржник з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що наявні підстави для відступлення від висновків стосовно застосування норм права [статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України] при зменшенні пені, які викладені у постановах Верховного Суду 25.04.2018 у справі №904/12429/16, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22, у зв'язку із тим, що порушується питання справедливості та рівності учасників перед законом.

8.6. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.7. Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

8.8. Колегія суддів ураховує, що основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

8.9. Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

8.10. Верховний Суд вважає за необхідне у даній справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13, такого змісту: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

8.11. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об'єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

8.12. Зважаючи на вказане вище, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, в першу чергу, який саме правовий висновок застосовано судом апеляційної інстанції, та вказати, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.

8.13. Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

8.14. Водночас зі змісту касаційної скарги не вбачається від яких саме конкретно правових висновків, викладених у постановах, означених у пункті 8.5 цієї постанови, на думку скаржника, є підстави для відступлення, та які правові висновки були застосовані судом апеляційної інстанції.

8.15. Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір пені не здійснив посилання на жодну із справ, вказаних Товариством (дивись пункт 8.5 цієї постанови).

8.16. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про зменшення розміру пені на 90 %, виходив, зокрема, з такого:

- відповідач, посилаючись на перелік обставин, про існування яких він заявляв у відзиві на позовну заяву, заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій;

- відповідач є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється у межах одного фінансового року, а перенесення кредиторської заборгованості на наступний рік здійснюється за окремою бюджетною процедурою. У зв'язку з цим майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань за поточним роком, а в умовах недостатності державного фінансування в період збройної агресії тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним;

- відповідач також є неприбутковим закладом, основним видом діяльності якого є підготовка робітничих кадрів за професією «Сапер (розмінування)», тобто є соціально значущою установою, критично важливим органом (для функціонування економіки) та забезпечення життєдіяльності населення в особливий (воєнний ) період, а відтак, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, та пропорційності, як складових елементів принципу верховенства права, несправедливо покладати на відповідача сплату всього розміру пені;

- при цьому, суд апеляційної інстанції не вбачає наявність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов'язання, компенсуються, окрім пені, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку частини другої статті 625 ЦК України;

- на підставі викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що у даному випадку наявні підстави для зменшення розміру пені на 90% з 80 187,69 грн до 8 018,77 грн.

8.17. Отже, суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання відповідача, реалізуючи свої дискреційні повноваження передбачені статтями 551 ЦК України та статтею 233 ГК України, скористався правом на зменшення розміру пені, з наданням оцінки аргументам учасників справи.

8.18. Що ж до посилань відповідача на те, що, зменшуючи розмір пені на 90%, суд таким чином хоче ототожнити зменшення розміру пені зі звільненням боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, зменшення розміру пені на 90% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін, то слід зазначити таке.

8.19. Верховний Суд звертається до правових висновків Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 такого змісту:

« 7.17. При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

7.18. Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85)»;

« 7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18»;

« 7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30).

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

У зв'язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

8.20. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що рішення суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру пені на 90 % не суперечить вказаним вище правовим висновкам і з ними узгоджується.

8.21. Крім того, суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, такого змісту:

« 72. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення».

8.22. Крім того, за своїм характером та змістом, з огляду на критерії визначені у пунктах 8.9 і 8.10 цієї постанови, твердження скаржника щодо наявності вмотивованих обґрунтувань необхідності відступу у контексті пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, формальними, адже, Товариство у касаційній скарзі посилається на незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях, при цьому, не наведено вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про вмотивовану обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постановах вказаних у пункті 4.2 цієї постанови, а саме: не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

8.23. З огляду на викладене доводи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження, та підстави, які б могли свідчити про мотивовану необхідність для відступу від правових висновків Верховного Суду (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту), а також для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови у задоволенні позовних вимог (1 329 746,230 грн основного боргу, 233 195,72 грн пені, 69 729,70 грн 3 % річних, 430 867,03 грн інфляційних втрат) та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог відсутні.

8.24. Таким чином, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

8.25. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.26. Так, скаржник вказує, що судами попередніх судових інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання їх застосування у подібних правовідносинах, що виражено у:

- незастосуванні норми матеріального права, яка підлягала застосуванню - статті 4 Кодексу газотранспортної системи, статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»;

- неправильному тлумаченні пунктів 7- 1 Розділу VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про ринок природного газу» та пункту 2 Постанови КМУ від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №809 і від 9 грудня 2020 р. №1236».

8.27. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.28. Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.29. Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

8.30. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, які означені скаржником у пункті 4.1 цієї постанови, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц , відсутні.

8.31. Таким чином, відсутні правові підстави для закриття касаційного провадження в силу приписів пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

8.32. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.33. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.34. Відповідно до статті 11 «Спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» Закону України «Про природний газ» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, і є чинною на даний час) з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб'єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов'язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

Такі обов'язки мають бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними та заздалегідь не передбачати неможливість їх виконання.

Такі обов'язки не повинні обмежувати постачальників, створених відповідно до законодавства інших держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у праві на здійснення постачання природного газу споживачам України.

Такі обов'язки не можуть покладатися на споживачів.

Обсяг та умови виконання спеціальних обов'язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб'єктів ринку природного газу, мають бути необхідними та пропорційними меті задоволення правомірного загальносуспільного інтересу та такими, що створюють найменші перешкоди для розвитку ринку природного газу.

До загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу належать:

1) національна безпека, а також безпека постачання природного газу;

2) стабільність, належна якість та доступність енергоресурсів;

3) захист навколишнього природного середовища, у тому числі енергоефективність, збільшення частки енергії з альтернативних джерел та зменшення викидів парникових газів;

4) захист здоров'я, життя та власності населення.

Рішення Кабінету Міністрів України про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу має визначати:

1) загальносуспільний інтерес у процесі функціонування ринку природного газу, для забезпечення якого покладаються спеціальні обов'язки на суб'єктів ринку природного газу;

2) обсяг спеціальних обов'язків;

3) коло суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки;

4) обсяг прав суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки, необхідних для виконання таких обов'язків;

5) категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов'язки;

6) територію та строк виконання спеціальних обов'язків;

7) джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб'єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки, з урахуванням положення частини сьомої цієї статті.

Вибір суб'єкта або суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки відповідно до частини першої цієї статті, здійснюється у прозорий і недискримінаційний спосіб на підставі критеріїв, затверджених Кабінетом Міністрів України, та не має створювати перешкод для реалізації прав споживачів на вільний вибір постачальника.

Рішення Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади застосовуються в частині, що не суперечить рішенню Кабінету Міністрів України про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу.

Суб'єкт ринку природного газу, на якого покладаються спеціальні обов'язки відповідно до частини першої цієї статті, має право на отримання компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб'єктом, зменшених на доходи, отримані у процесі виконання покладених на нього спеціальних обов'язків, та з урахуванням допустимого рівня прибутку відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в нафтогазовому комплексі, доводить до відома Секретаріату Енергетичного Співтовариства інформацію про заходи, вжиті на виконання цієї статті, у тому числі щодо можливих наслідків таких заходів для конкуренції на ринку природного газу України та на ринку природного газу Енергетичного Співтовариства.

Оновлення інформації про заходи, вжиті на виконання цієї статті, надається Секретаріату Енергетичного Співтовариства центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в нафтогазовому комплексі, раз на два роки.

8.35. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що, на думку Товариства, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що виражено у незастосуванні норми матеріального права, яка підлягала застосуванню, а саме, статті 4 Кодексу газотранспортної системи, зокрема, пункту 2, відповідно до якого інформація про споживачів в інформаційній платформі має містити щонайменше:

- належність споживача до категорії виробників теплової енергії (підпункт 14);

- належність споживача до категорії бюджетних установ та організацій (підпункт 15).

8.36. Втім, Кодекс газотранспортної системи не містить статті 4 вказаного вище змісту.

8.37. Разом з тим, процитована скаржником норма з урахуванням усних пояснень представника Товариства, є підпунктами 14 і 15 пункту 2 розділу IV «Вимоги до наповнення інформаційної платформи поточними та статистичними даними» Кодексу газотранспортної системи.

8.38. Відповідно до пункту 7-1 Розділу VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про природний газ» тимчасово, до 31 березня 2022 року, Регулятор на підставі розрахунку постачальника "останньої надії" має право затверджувати граничні ціни, за якими постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу у період з 1 жовтня 2021 року по 31 березня 2022 року побутовим споживачам, споживачам, що є бюджетними установами відповідно до Бюджетного кодексу України, закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживачам, що здійснюють виробництво теплової енергії.

Такі ціни можуть відрізнятися від цін постачальника "останньої надії", визначених умовами конкурсу на обрання постачальника "останньої надії", які має застосовувати переможець такого конкурсу як постачальник "останньої надії".

У разі якщо в період після 1 жовтня 2021 року до 1 грудня 2021 року у споживача, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), відсутній (був відсутній) постачальник природного газу, вважається, що постачання природного газу такому споживачу в зазначений період здійснює (здійснював) постачальник "останньої надії", за умови звернення такого споживача до 30 листопада 2021 року до постачальника "останньої надії" для укладення договору з таким постачальником. У такому разі умови договору з постачальником "останньої надії" поширюються на відносини, що виникли після 1 жовтня 2021 року.

8.39. Відповідно до постанови від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №809 і від 9 грудня 2020 р. №1236» (набрала чинності 26.10.2021) КМУ постановив, зокрема, установити з 1 жовтня по 30 листопада 2021 року граничну ціну на природний газ за договорами постачання між споживачами, що є бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо) та постачальником «останньої надії» - на рівні 16,8 гривні за 1 куб. метр (з урахуванням податку на додану вартість).

8.40. Скаржник вказує, що суди неправильно витлумачили вказані у пунктах 8.38 і 8.39 цієї постанови норми права, оскільки, на думку Товариства, незважаючи на те, що Центр є бюджетною установою, Оператор ГРМ відповідача відніс до категорії ТКЕ (виробник теплової енергії) і ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» для цієї категорії щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30.09.2015 №809, у редакції постанови КМУ №1102, незалежно від організаційно-правової форми юридичної особи.

8.41. Як вбачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з Центру на користь Товариства 1 329 746,230 грн основного боргу, 233 195,72 грн пені, 69 729,70 грн 3 % річних, 430 867,03 грн інфляційних втрат, виходив, зокрема, з такого:

- матеріалами справи підтверджується, що позивача визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу, за результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження КМУ від 22.07.2020 №917-р, а відповідач є бюджетною установою (відповідно до Бюджетного кодексу України), який включений до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії»;

- позивачем у період з 02.11.2021 до 30.11.2021 поставлено відповідачу природний газ в обсязі 60481,98куб.м;

- за отриманий в зазначений період газ відповідач сплатив у розмірі 1 016 097,26 грн, виходячи з розрахунку 16,8 грн за 1 куб. метр (з урахуванням податку на додану вартість) на підставі пункту 7-1 Розділу VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про ринок природного газу» та пункту 2 постанови КМУ від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №809 і від 9 грудня 2020 р. №1236»;

- позивачем заперечується право відповідача на оплату отриманого в період листопаду 2021 року газу на пільгових засадах, тому він вимагає стягнути з відповідача залишок заборгованості у розмірі 1 329 746,23 грн, а також пеню - 161 026,80 грн, 3% річних - 69 729,70 грн та інфляційні втрати - 430 867,03 грн за спірний період прострочення;

- відповідач є державною організацією, діяльність якої здійснюється на некомерційній основі, не є підприємницькою і не ставить за мету отримання прибутку, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України (пункти 1.7, 1.8 Статуту);

- на підставі довідки Державної податкової служби України Головного управління ДПС у Харківській області від 15.10.2020 №34616/10/20-40-04-28-12 відповідач має ознаку неприбутковості 0031 - бюджетні установи; Дата присвоєння ознаки неприбутковості 12.12.2016; Дата включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій, починаючи з якої визначається строк безперервної реєстрації неприбуткової організацій 20.06.2013;

- підставі Довідки про включення розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів виданої керівником (заступником керівника) органу Державної казначейської служби України від 23.09.2020 Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій включений до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів з присвоєнням йому коду 003841 згідно з даними, наведеними у Реєстраційній картці розпорядника бюджетних коштів (одержувачів бюджетних коштів);

- датою занесення до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів 23.09.2020;

- також, відповідно до інформації, яка міститься у відкритій онлайн базі даних https://opendatabot.ua/, відповідач має статус «неприбуткова організація» отриманий 20.06.2013 в категорії «бюджетні установи»;

- при цьому, сам факт того, що відповідач одночасно виробляє та постачає теплову енергію населенню с. Ватутіне Харківської області і внесений у зведений перелік суб'єктів природних монополій по транспортуванню теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами - вищенаведеного його статусу не спростовує;

- отже, належними та достатніми доказами засвідчено, що відповідач відповідає усім критеріям щодо визначення установи бюджетною, оскільки, утримується за рахунок відповідно державного бюджету та (або) місцевого бюджету та є неприбутковим;

- відтак, суд апеляційної інстанції погодився з висновком господарського суду, що ціна за отриманий відповідачем газ у спірний період має розраховуватись, виходячи саме із тарифу 16,8 гривні за 1 куб. метр, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними;

- аргументи скаржника про те, що суд першої інстанції не мав права змінювати ціну природного газу- є безпідставними, оскільки, в даному випадку така ціна встановлена не судом, а вищенаведеною постановою КМУ, що прямо передбачено вимогами частини першої статті 632 ЦК України;

- щодо посилання апелянта на невнесення відповідачем правильних відомостей до Інформаційної платформи щодо категорії споживача, то, на думку суду апеляційної інстанції, ця обставина не впливає на статус відповідача, як бюджетної установи, а також розповсюдження на нього вимог вищенаведеної постанови КМУ. Крім того, відповідно до пункту 5 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС категорію споживача визначає Оператор газорозподільних систем (у даному випадку АТ «Харківгаз»);

- таким чином, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав до задоволення позову в цій частині, оскільки, відповідачем правильно та в повному обсязі сплачено 23.12.2021 за спожитий в листопаді 2021 року природний газ, виходячи з тарифу 16,8 грн/м.куб на суму 1 016 097,26 грн. Відтак нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат у згаданому періоді судом апеляційної інстанції визнаються безпідставними, а тому правомірно відхилені судом першої інстанції.

8.42. Верховний Суд виходить з того, що аналіз зазначених у пунктах 8.38 - 8.39 цієї постанови нормативних актів надає можливість дійти висновку, що законодавством виокремлено певну категорію (групу) споживачів, яким тимчасово затверджуються граничні ціни, за якими постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу, зокрема, серед інших споживачів/підприємств/державних установ/тощо, вказаний споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України.

8.43. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

8.44. У пункті 1.8 Статуту відповідача визначено, що Центр є бюджетною установою, що фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, що відповідає ознакам бюджетної установи, які зазначені у пункті 12 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України.

8.45. Отже, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, зокрема, те, що заборгованість за поставлений відповідачу, як бюджетній установі, природній газ позивачем, як постачальником «останньої надії», виникла за листопад 2021 року, то в силу приписів пункту 7-1 Розділу VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про ринок природного газу» та постанови КМУ від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №809 і від 9 грудня 2020 р. №1236» гранична ціна за отриманий відповідачем, що є бюджетною установою, газ у спірний період має розраховуватись виходячи із тарифу 16,8 гривні за 1 куб. метр.

8.46. Стосовно доводів позивача про те, що у даному випадку судами не застосовано статтю 11 Закону України «Про природний газ» і підпункти 14 і 15 пункту 2 розділу IV «Вимоги до наповнення інформаційної платформи поточними та статистичними даними» Кодексу газотранспортної системи, то слід зазначити так.

8.47. Стаття 11 Закону України «Про природний газ» визначає спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, порядок їх покладення, тощо.

8.48. Предметом судового розгляду є стягнення, зокрема, заборгованості за поставлений природний газ постачальником «останньої надії», ураховуючи доводи і заперечення сторін, обставини, які не оспорюються сторонами, а відтак ключовим у даній справі є питання за якою ціною обраховується вартість спожитого газу.

8.49. Доводи Товариства про те, що відповідач отримував природній газ не як бюджетна установа, а як установа, яка виробляє та постачає теплову енергію, що підтверджується інформацією, яка зазначена на Інформаційній платформі, спростовуються висновками суду апеляційної інстанції про те, що така інформація сама по собі не змінює статус Центра, як споживача, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, та внесена іншою особою (не позивачем і не відповідачем), які (висновки) зроблені з урахуванням встановлених обставин справи та узгоджуються з нормами матеріального права.

8.50. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постачання природного газу здійснювалося на підставі Договору, який є Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», відповідно до пункту 4.1 якого постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.

8.51. Отже, пункт 4.1 Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» у контексті визначення ціни відсилає до розділу VI Правил постачання природного газу, який регулює правила для постачальника «останньої надії».

8.52. Так, відповідно до пункту 8 вказаного вище розділу постачальник «останньої надії» зобов'язаний постачати природний газ споживачам за ціною, за якою він зобов'язався постачати природний газ споживачам відповідно до умов конкурсу на обрання постачальника «останньої надії».

8.53. У свою чергу, зі змісту постанови КМУ від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №809 і від 9 грудня 2020 р. №1236» вбачається, що пункт 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою КМУ від 30.09.2015 №809, доповнено, зокрема, тим, що переможець конкурсу погоджується, що для бюджетних установ (у значенні Бюджетного кодексу України), закладів охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладів охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо) постачання природного газу з 1 жовтня по 30 листопада 2021 р. здійснюється постачальником "останньої надії" за ціною, що не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.

8.54. Отже, підстава касаційного оскарження, а саме пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження.

8.55. Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.56. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у частині стягнення 1 329 746,230 грн основного боргу, 233 195,72 грн пені, 69 729,70 грн 3 % річних, 430 867,03 грн інфляційних втрат.

8.57. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.58. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.59. З огляду на викладене доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у частині стягнення 1 329 746,230 грн основного боргу, 233 195,72 грн пені, 69 729,70 грн 3 % річних, 430 867,03 грн інфляційних втрат відсутні.

8.60. Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.61. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.62. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.63. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

8.64. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарг

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 23.01.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі №922/4750/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець