Іменем України
29 липня 2024 року м. Чернігів справа № 927/561/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами позовну заяву
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» (код 44000518) 16671, с. Черняхівка Ніжинського району Чернігівської області, вул. Молодіжна, 1
до Фермерського господарства «Майбутнє Агро» (код 41945238) 16606, м. Ніжин Чернігівської області, вул. Кунашівська, 26
про стягнення 59 035 грн 52 коп.
14 червня 2024 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» до Фермерського господарства «Майбутнє Агро» про стягнення 50 955,00 грн заборгованості по суборендній платі згідно Договору суборенди землі від 03.04.2021, 6 130,48 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції та 1 950,04 грн трьох процентів річних з простроченої суми.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо сплати суборендної плати.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19.06.2024 постановлено:
прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;
здійснювати розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами;
встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;
встановити процесуальні строки: для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву; для подання відповідачем заперечення - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив;
роз'яснити сторонам, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Ухвала суду від 19.06.2024 була направлена сторонам до їх електронних кабінетів в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» та згідно довідок про доставку електронного листа, роздрукованих з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», доставлена до електронних кабінетів 19.06.2024 12:17.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 19.06.2024 є такою, що отримана сторонами 19.06.2024.
Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін останніми до Господарського суду Чернігівської області подано не було.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» зареєстровано як суб'єкт господарювання 17.03.2021, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 1000631020000002361.
Фермерське господарство «Майбутнє Агро» зареєстровано як суб'єкт господарювання 16.02.2018, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 10631020000002120.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173-175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно ст. 1, 3-6, 13, 14, 17, 19 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.03.2021 між ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» (Орендар) був укладений Договір оренди землі, за умовами якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться поза межами населених пунктів на території Черняхівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області і належить Орендодавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.08.2020 року, посвідченого державним нотаріусом Ічнянської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області Шара В.В., зареєстрованого в реєстрі за № 708, 710 (спадкова справа № 106/2011). Право приватної власності на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 377861791, 37786191.
В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,397 га, у т.ч. рілля 3,397 га.
Кадастровий номер земельної ділянки 7423389500:02:001:0106.
Договір укладено на 10 (десять) років.
Земельна ділянка передається в оренду для ведення Орендарем товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування товарної сільськогосподарської продукції).
Цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення.
Передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення.
Земельна ділянка вважається переданою Орендодавцем Орендареві з моменту державної реєстрації речового права оренди в порядку встановленому законодавством.
Орендар земельної ділянки має право, зокрема, передавати земельну ділянку у суборенду без змін цільового призначення. Підписання Орендодавцем даного Договору є письмовою згодою Орендодавця на передачу земельної ділянки в суборенду. Орендар самостійно визначає умови договору суборенди земельної ділянки. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного Договором.
Цей Договір набирає чинності після підписання Сторонами. Право оренди земельної ділянки, що передається в оренду за цим Договором, виникає у Орендаря з моменту державної реєстрації цього права (в порядку, передбаченому законодавством України).
Цей Договір укладено на 5 (п'яти) сторінках, у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря.
Згідно наявного в матеріалах справи Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 20.03.2021 була проведена державна реєстрація іншого речового права - права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 7423389500:02:001:0106, площа 3,397 га, підстава для державної реєстрації - виданий 20.03.2021 договір оренди землі, орендодавець - ОСОБА_1 , орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро».
Таким чином, право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7423389500:02:001:0106 площею 3,397 га виникло у позивача з 20.03.2021.
За правилами ст. 8, 21, 22 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Орендна плата справляється у грошовій формі.
03.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» (Орендар) та Фермерським господарством «Майбутнє Агро» (Суборендар) був укладений Договір суборенди землі (надалі - Договір), за умовами якого Оренда передав, а Суборендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться поза межами населених пунктів на території Черняхівської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області і право користування на яку Орендарю належить на підставі Договору оренди землі від 20.03.2021, речове право зареєстроване за № 41149288.
В суборенду передається земельна ділянка загальною площею 3,397 га, у т.ч. рілля 3,397 га.
Кадастровий номер земельної ділянки 7423389500:02:001:0106.
Договір укладено на 7 (сім) років.
Суборендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 16 985 (шістнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) гривень 00 коп. за один повний рік користування земельною ділянкою.
Суборендна плата за користування об'єктом оренди сплачується Суборендарем на користь Орендаря шляхом видачі готівкових коштів через касу суборендаря або шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Орендаря.
Суборендна плата за користування земельною ділянкою сплачується Суборендарем на користь Орендаря щорічно в строк до 31 лютого поточного року користування.
Земельна ділянка передається в суборенду для ведення Суборендарем товарного сільськогосподарського виробництва (вирощування товарної сільськогосподарської продукції).
Цільове призначення земельної ділянки: землі сільськогосподарського призначення.
Передача земельної ділянки в суборенду здійснюється без розроблення проекту її відведення.
Земельна ділянка вважається переданою Орендарем Суборендарю з моменту державної реєстрації речового права суборенди в порядку встановленому законодавством.
Орендар має право, зокрема, вимагати від Суборендаря своєчасного внесення суборендної плати.
Орендар зобов'язався, зокрема, передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам цього Договору.
Суборендар земельної ділянки зобов'язався, зокрема, використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов цього Договору; своєчасно сплачувати суборендну плату.
Цей Договір набирає чинності після підписання Сторонами. Право оренди земельної ділянки, що передається в оренду за цим Договором, виникає у Суборендаря з моменту державної реєстрації цього права (в порядку, передбаченому законодавством України).
Цей Договір укладено на 4 (чотирьох) сторінках, у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 30.04.2021 була проведена державна реєстрація іншого речового права - права оренди земельної ділянки, суборенда; кадастровий номер 7423389500:02:001:0106; площа 3,397 га; підстава для державної реєстрації - виданий 03.04.2021 договір суборенди землі; орендар, суборендар - Фермерське господарство «Майбутнє Агро»; орендодавець, орендар по договору оренди - Товариство з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро».
Таким чином, право суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 7423389500:02:001:0106 площею 3,397 га виникло у відповідача з 30.04.2021.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї доказів вбачається, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі сплати суборендної плати за 2022 - 2024 роки користування земельною ділянкою не виконав у зв'язку з чим має заборгованість в загальній сумі 50 955,00 грн (16 985,00 грн*3).
При цьому, позивач вказує, що помилково в Договорі кінцевим терміном внесення плати визначено « 31 лютого» замість « 28 лютого».
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалося вище, позивач належним чином виконав свої зобов'язання шляхом передачі земельної ділянки в суборенду.
Відповідач зобов'язання щодо внесення суборендної плати не виконав, у зв'язку з чим має заборгованість в сумі 50 955,00 грн.
Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з того, що відповідач припустився прострочення виконання зобов'язання по внесенню суборендної плати з нього підлягає стягненню 6 130,48 грн нарахованого на суму боргу індексу інфляції та 1 159,49 грн трьох процентів річних від простроченої суми.
Перевіривши за допомогою Юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» здійснені позивачем нарахування, суд погоджується з порядком їх визначення та розміром.
Відповідачем заперечення щодо здійснених позивачем нарахувань висловлені не були.
04.04.2024 (опис вкладення до цінного листа) позивач звертався до позивача з претензією від 01.04.2024 про сплату заборгованості за договором суборенди землі та просив погасити борг в сум 50 955,00 грн в строк до 10.04.2024.
Однак відповідне звернення залишилось з боку відповідача без відповіді.
Статтями 2, 13, 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основною засадою (принципом) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Враховуючи наведені вище обставини, встановлені під час вирішення даного спору, позивач належними засобами доказування довів факт існування його порушеного права та правових підстав для звернення до суду з цим позовом про стягнення грошових коштів; натомість відповідачем не подано доказів на спростування фактів (обставин), викладених у позові.
За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання до суду даної позовної заяви позивачем було сплачено 3 028,00 грн судового збору, який з огляду на результати вирішення даного спору в повному обсязі покладається на відповідача.
Крім того, звертаючись з даним позовом, позивач просив, зокрема стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, визначені в розмірі в сумі 10 000,00 грн.
Відповідачем заперечення щодо визначеного позивачем розміру відповідних витрат висловлені не були.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Водночас, відповідно до ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
У ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Однак, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається з наявних в матеріалах справи письмових доказів, 28.02.2024 між Адвокатським бюро «ПРОКОПЕЦЬ ТА ПАРТНЕРИ» (Бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» (Клієнт) був укладений Договір про надання правничої допомоги, за умовами якого Бюро взяло на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язався оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.
Клієнт зобов'язався, зокрема, своєчасно оплачувати послуги Бюро.
Безпосереднє представництво інтересів Клієнта від імені Бюро за цим Договором здійснює адвокат Прокопець Сергій Михайлович (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000209 від 27.10.2017 видано Радою адвокатів Чернігівської області).
Цей Договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору та додатків (додаткових угод) до нього.
Дія Договору припиняється через один рік з дня його укладення.
Розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правничу допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.
Цей Договір укладено у двох примірниках, по одному для кожної із Сторін.
28.02.2024 сторони погодили Додаток № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 28.02.2024, яким визначили порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Бюро за надання правничої допомоги у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» до Фермерського господарства «Майбутнє Агро» про стягнення боргу.
Вартість послуг:
усні консультації, вивчення документів, підготовка правової позиції та усного висновку - 1 000,00 грн,
претензія про сплату заборгованості - 2 000,00 грн,
складання позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» до Фермерського господарства «Майбутнє Агро» про стягнення боргу - 7 000,00 грн.
Оплата послуг (гонорару) здійснюється протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дати підписання Сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.
Правнича допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правничої допомоги, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності).
Бюро надає Клієнту акт приймання-передачі наданої правничої допомоги, в якому зазначається зміст наданої правничої допомоги, розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені Бюро понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце).
Клієнт зобов'язався на протязі п'яти днів з моменту отримання акту приймання-передачі наданої правничої допомоги підписати його або протягом вказаного строку надати письмове заперечення, в якому обґрунтувати причину відмови від приймання наданої правничої допомоги та підписання відповідного акту.
Право Адвоката на отримання гонорару не залежить від результату виконання Доручення.
26.03.2024 сторонами був складений Акт про прийняття-передачі наданих послуг, згідно якого Бюро надало, а Клієнт прийняв наступні послуги: складання претензії про сплату заборгованості ФГ «Майбутнє Агро»; вартість послуг становить 2 000 (дві тисячі) 00 гривень; жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг Клієнт до Бюро не має.
Акт підписано у двох примірниках українською мовою, по одному примірнику для кожної Сторони. Обидва примірника мають однакову юридичну силу.
10.06.2024 сторонами був складений Акт про прийняття-передачі наданих послуг, згідно якого Бюро надало, а Клієнт прийняв наступні послуги: усні консультації, вивчення документів, підготовка правової позиції та усного висновку; складання позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» до Фермерського господарства «Майбутнє Агро» про стягнення боргу; вартість послуг становить 8 000 (вісім тисяч) 00 гривень; жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу в цілому послуг Клієнт до Бюро не має.
Акт підписано у двох примірниках українською мовою, по одному примірнику для кожної Сторони. Обидва примірника мають однакову юридичну силу.
Факт сплати Клієнтом грошових коштів Бюро підтверджується платіжною інструкцією № 13 від 10.06.2024 на суму 8 000,00 грн (призначення платежу: за надану правничу допомогу згідно договору від 28.02.2024 на підставі акту про приймання-передачу наданих послуг від 10.06.2024).
За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Наведене вище свідчить про те, що суд не може на власний розсуд зменшити судові витрати без клопотання іншої сторони.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у ч. 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями ч. 6, 7, 9 ст. 129 Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідні висновки місцевого господарського суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики Європейського суду з прав людини з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі «Чоліч проти Хорватії» суд зазначив (п. 77), що згідно з практикою Європейського суду з прав людини скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто Європейський суд з прав людини підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому Європейський суд з прав людини у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.
Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі «Генеральний будівельний менеджмент проти України» Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
Оцінивши заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн та подані на їх підтвердження докази, з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих Адвокатом послуг, розгляду позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, не подання відповідачем відзиву на позовну заяву, що позбавило позивача необхідності підготовки відповіді на відзив, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають вимогам щодо реальності, розумності їх розміру, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені ст. 126 та ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Відтак, суд дійшов висновку про можливість покладення на відповідача понесених позивачем судових витрат з професійної правничої допомоги при розгляді даної справи в сумі 5 000,00 грн.
Керуючись ст. 173-175, 193 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 205, 526, 530, 625, 626, 629 Цивільного кодексу України, ст. 123, 126, 129, 233, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» до Фермерського господарства «Майбутнє Агро» про стягнення 59 035 грн 52 коп. задовольнити повністю.
Стягнути з Фермерського господарства «Майбутнє Агро» (16606, м. Ніжин Чернігівської області, вул. Кунашівська, 26; код 41945238) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Черняхівка Агро» (16671, с. Черняхівка Ніжинського району Чернігівської області, вул. Молодіжна, 1; код 44000518) 50 955 грн 00 коп. заборгованості, 6 130 грн 48 коп. нарахованого на суму боргу індексу інфляції та 1 950 грн 04 коп. трьох процентів річних з простроченої суми, 3 028 грн 00 коп. судового збору та 5 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2024.
Суддя А.С.Сидоренко