вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
29.07.2024 Справа № 917/705/24
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Отюговій О. І. розглянувши справу № 917/705/24
за позовною заявою Приватного підприємства "Агрозахист Полтава", вул. Решетилівська, 37, м. Полтава, 36010,
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес", вул. Козацька, 1А, с. Майорщина, Лубенський район, Полтавська область, 37420,
про стягнення 547 046,01 грн.
Без виклику учасників справи
В провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа за позовом Приватного підприємства "Агрозахист Полтава" до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення заборгованості за договором поставки 30/11 від 30.11.2021 року у розмірі 547 046,01 грн, з яких: 224 904,96 грн - пеня, 39 827,28 грн - інфляційні втрати, 282 313,77грн - 48% річних (вх. № 756/24 від 26.04.2024 року).
Також у позовній заяві позивач просить стягнути на його користь судові витрати в розмірі 8 205,69 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Ухвалою суду від 01.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - 5 днів з дня отримання цієї ухвали, строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив - подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.167,184 ГПК України. Встановлено позивачу строки: для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов; для надання відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися - 5 днів з моменту отримання даної ухвали суду.
16.05.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 6826, документ сформовано в системі "Електронний суд" 15.05.2024 року), відповідно до якого відповідач зазначає, що позовна заява є необґрунтована та протиправна, розмір штрафних санкцій - нерозумний, надмірно обтяжливий. Відповідач просить втричі зменшити розмір пені та 48 % річних, а також зменшити розмір інфляційних нарахувань оскільки розмір штрафних санкцій, заявлений позивачем до стягнення є обтяжливим для відповідача, створить нерівність у договірних правовідносинах сторін, призведе до невиправданого та надмірного збагачення позивача та надмірне обтяження відповідача, що не відповідає загальним принципам господарювання та засадам договірних відносин в Україні. Заявлений розмір штрафних санкцій є занадто обтяжливим та таким, що не має компенсаційного характеру, а навпаки завдасть відповідачеві неабиякої збитковості та позбавить можливості своєчасно сплатити необхідні податки, заробітні плати, орендні платежі тощо.
Відносно розміру судових витрат на правову допомогу відповідач заперечував проти заявленої суми у розмірі 20 000,00 грн та просив зменшити її до 5 000,00 грн.
16.05.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 6863), в якій вказано, що заборгованість відповідач погасив лише після того, як позивач 13.11.2023 року подав позовну заяву про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 1228034,40 грн., 368410,32 грн. штрафу, всього 1 596 444,72 грн. Отже, відповідач маючи відповідні засоби, не вважав, за необхідне погашати борг, і лише подання позову змусило відповідача провести перерахунок коштів позивачу. Судовий збір, який було стягнуто з відповідача позивач вимушений був у 2024 році стягувати через виконавчу службу у примусовому порядку.
Доводи відповідача, що сума нарахованої пені в сумі 224 904,96 грн є занадто великою та перевищує "дійсні збитки" є не підтверджені належними та допустимими доказами (сума пені за несвоєчасну оплату товару не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної ціни договору та часу прострочення оплати за отриманий товар).
Також, відповідач територіально знаходиться у Лубенському районі Полтавської області, а тому доводи про постійні обстріли та забруднення сільськогосподарських територій, це загальна фраза, як не стосується взагалі міста розташування відповідача.
Відповідач також не надав доказів того, що відбулася мобілізація працівників протягом 2022 - 2023 років і це вплинуло на фінансово - господарську діяльність товариства.
При цьому, відповідач отримував товар у позивача 16.06.2022 р. (засоби захисту рослин) та 29.12.2022 року (насіння кукурудзи), тобто вже після того, як на території України було введено воєнний стан у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України.
Також, виплата заробітної плати працівникам не є підставою та звільненням від відповідальності учасників господарських відносин за невиконання взятих на себе договірних зобов'язань. До того ж, позивач теж знаходиться на території України, виплачує заробітну плату, сплачує податки та інші обов'язкові платежі, проте взяті на себе договірні зобов'язання за договором поставки №30/11 від 30.11.2021 року виконав повністю.
Позивач зазначає, що сума пені, процентів річних та інфляційних не перевищує суми прострочення, а в два з половиною рази менше суми прострочення.
Відповідач просив зменшити розмір неустойки з посиланням на норми статті 551 ЦК України, тоді як за даною нормою, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. До того ж відповідачем не надано до суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, відповідно відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, що визначені у вказаних приписах ст. 233 ГК України та ст. 551 Цивільного кодексу України з наявністю яких законодавець пов'язав виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом.
17.05.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява, де зазначено, що забезпечення доказів або позову до подання даної позовної заяви не здійснювалося (вх. № 6922).
23.05.2024 року до суду від відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява (вх. №7262) з клопотанням про поновлення строку на подачу доказів та долучення до матеріалів справи поданих доказів. В обґрунтування поданої заяви відповідач вказує, що позивач у відповіді на відзив зазначив, що відповідачем не надано доказів мобілізації працівників підприємства протягом 2022 - 2023 років (що вплинуло на фінансово - господарську діяльність). На підтвердження факту проведення мобілізації працівників відповідач просить долучити докази мобілізації працівників та документи, що підтверджують факт перебування зазначених у повістках осіб у трудових правовідносинах з СТОВ «Прогрес». Надати раніше вище перелічені докази СТОВ «Прогрес» не мав можливості, оскільки для збору та оформлення таких доказів потрібен час. Крім того, відповідач не вважав такі докази потрібними для розгляду цієї справи, однак через те, що позивач ставить під сумнів зазначене відповідачем твердження, СТОВ «Прогрес» подає такі докази й просить суд поновити строк на їх подання та долучити їх до матеріалів справи.
27.05.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на заяву відносно подання відповідачем доказів про мобілізацію його працівників (вх. № 7377). Позивач вказав, що у відкритих інтернет джерелах міститься інформація, що відповідач протягом 2021 року отримав дохід 216 609 000,00 грн, а у 2022 році отримав дохід 244 679 000,00 грн, у 2023 році - 188 528 000,00 грн. При цьому штат працівників у 2021 році - 206 осіб, у 2022 році - 202 особи, а у 2023 році - 198 осіб. Отже ні введення воєнного стану, ні мобілізація працівників не стали на заваді отримати чистий прибуток та виплатити дивіденди засновникам відповідача.
І хоча договір між сторонами було укладено у 2021 році, але товар відповідач отримував у 2022 році з відстрочкою в оплаті майже на рік.
Відносно мобілізованих працівників позивач зазначив, що всі вони не були мобілізовані у 2022 році, а всі ті, що мобілізовані у 2022 році вже у 2023 році були демобілізовані, і відповідачем не надано доказів, що їх мобілізація вплинула на роботу підприємства.
Ухвалою від 28.05.2024 року суд задовольнив клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про поновлення процесуального строку для надання додаткових доказів по справі № 917/705/24 (вх. № 7262 від 23.05.2024 р.), поновив відповідачу строк на подання доказів та прийняв до розгляду докази, що представлені до суду разом із заявою.
19.07.2024 року до суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява (вх. № 9920), в якій зазначено, що при друкуванні позовної заяви відбулося задвоєння абзацу на сторінці 2 та 3 наступного змісту: "09.12.2022 року - 595 694,06 грн, платіжне доручення №5339 на суму 1 000 000,00 грн, частина грошових коштів понад вказану суму була зарахована в оплату поставленого раніше товару, що не має відношення до предмету спору та даного договору".
В розрахунках стягуваних сум станом на 25.04.2024 року зазначено все вірно. Також позивач звернув увагу суду, що сума 1 000 000,00 грн, сплачена 09.12.2022 року о 17:22 год. п/д 5324, була зарахована в погашення боргу не за договором поставки №30/11 від 30.11.2021 року, оскільки відповідач мав борги по іншим договорам поставки, що також підтверджується змістом позову у справі №917/2034/23.
Інші заяви по суті справи до суду не надійшли.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Суд звертає увагу, що з 17.06.2024 року по 23.07.2024 року включно суддя Тимощенко О. М. перебувала у відпустці. Тому рішення ухвалене, а текст рішення підготовлено та підписано після виходу судді з відпустки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
30.11.2021 року Приватне підприємство "Агрозахист Полтава" (далі - позивач, постачальник, ПП "Агрозахист Полтава") та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (далі - відповідач, покупець, СТОВ "Прогрес") уклали договір поставки №30/11 (далі - договір, а. с. 32 - 36).
Відповідно до п. 1.1 договору в терміни, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - т овар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.
Згідно п. 2.3 договору загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних, що зазначені в п. 2.1 та які є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід'ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару).
Пунктом 3.5 договору передбачено, що за згодою сторін, після укладення відповідної угоди, може використовуватись інша форма та спосіб розрахунків, у тому числі шляхом зарахування зустрічних вимог та сільськогосподарською продукцією.
Відповідно до п. 6.3 договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем: по кількості (одиниць виміру) - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної в накладній (товарній, товарно-транспортній); по якості - відповідно до якості, вказаній в сертифікаті якості підприємства-виробника.
Згідно п. п. 7.1.1. договору крім відповідальності, встановленої п. 7.1. даного договору покупець
- за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення;
- за відмову від отримання або в разі необґрунтованого повернення продукції, якою є ЗЗР або Мінеральні добрива, сплачує штраф в розмірі 50% процентів вартості не отриманої або повернутої продукції;
- за відмову від отримання продукції або в разі необґрунтованого повернення продукції, якою є насіння, сплачує штраф в розмірі 100% (сто) процентів вартості не отриманої продукції або повернутої продукції.
Пунктом 7.7 договору передбачено, що в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.
Відповідно до п. 7.10 договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.
Пунктом 7.11. передбачено, що сторона звільняється від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором у випадку, якщо таке невиконання було спричинене форс-мажорними обставинам, які виникли після підписання цього договору та не могли бути відвернені розумними діями сторін. Форс-мажорні обставини означають надзвичайні обставини, яких не можна запобігти за існуючих обставин. До таких надзвичайних обставин входять страйк, повінь, пожежа, землетрус, війна, дії українських та іноземних урядових органів, але не обмежуючись цим. Сторона що зазнала впливу таких дій не пізніше п'яти днів від дати їх початку повинна повідомити іншу сторону.
Згідно п. 11.2 договору він набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2022 року сторонами підписано додаток №25 до договору поставки №30/11 від 30.11.2021 року (а. с. 37), відповідно до якого поставці підлягали товари в наступному асортименті, кількості, ціна та вартості: Тесон 622 СЕ в кількості 1500,00 л., ціна без ПДВ за одиницю - 337,00 грн, сума без ПДВ 505 500,00 грн, Салют 40 МД в кількості 3 760,00 л., ціна без ПДВ за одиницю - 363,50 грн, сума без ПДВ 1 366 760,00 грн. Термін поставки 01.06.2022 року.
Загальна вартість товару за даним додатком складає - 2 246 712,00 грн.
Пунктом 3 вказаного додатку передбачено, що оплата здійснюється в наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 50% вартості товару до 27.05.2022 року. Кінцевий термін розрахунку за даним додатком 15.10.2022 року.
Як стверджує позивач, ним було виставлено відповідачу рахунок на оплату по замовленню №501 від 23.05.2022 року на суму 2 246 712,00 грн (а. с. 39), який відповідач частково оплатив 02.06.2022 р. - платіжне доручення №3826 на суму 1 121 175,00 грн, що підтверджується банківською випискою за 02.06.2022 року (а. с. 40).
16.06.2022 р. постачальник відвантажив покупцеві засоби захисту рослин у повному обсязі, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №628 від 16.06.2022 р. на суму 2 246 712,00 грн (а. с. 44).
Однак станом на 16.10.2022 року СТОВ "Прогрес" не розрахувався з позивачем за поставлений товар, а тому утворилась заборгованість у розмірі 1 125 537,00 грн.
21.11.2022 року сторони оформили розрахунок №20 коригування кількісних і вартісних показників до видаткової накладної №628 від 16.06.2022 року (а. с. 48), внаслідок чого вартість товарів за видатковою накладною №628 від 16.06.2022 р. збільшено на 259 614,00 грн з ПДВ.
22.11.2022 року сторони підписали акт звірки взаємних розрахунків по стану за період з 01.01.2022 - 22.11.2022 (а. с. 52), згідно якого заборгованість СТОВ "Прогрес" перед ПП «Агрозахист Полтава» за поставлені товари на той момент становила 3 378 898,75 грн, з них 1 385 151,00 грн за поставлені 16.06.2022 року засоби захисту рослин згідно видаткової накладної № 628 від 16.06.2022 року згідно договору поставки № 30/11 від 30.11.2023 року (1 125 537,00 + 259 614,00).
Як стверджує позивач, в рахунок оплати поставленого товару за видатковою накладною № 628 від 16.06.2022 року та розрахунок №20 від 21.11.2022 року коригування кількісних і вартісних показників до видаткової накладної № 628 від 16.06.2022 року на загальну суму 2 506 326,00 грн відповідач перерахував позивачеві 2 386 326,00 грн, а саме:
02.06.2022 року - 1 121 175,00 грн, платіжне доручення №3826;
09.12.2022 року - 595 694,06 грн, платіжне доручення №5339 на суму 1 000 000,00 грн (частина грошових коштів понад вказану суму була зарахована в оплату поставленого раніше товару, що не має відношення до предмету спору та даного договору);
12.12.2022 року - 529816,04 грн, платіжне доручення №5332;
25.04.2023 року - 9640,90 грн, платіжне доручення №1199 на суму 50 000,00 грн (частина грошових коштів понад вказану суму була зарахована в оплату поставленого раніше товару, що не має відношення до предмету спору);
12.05.2023 року - 50 000,00 грн, платіжне доручення №1654;
13.07.2023 року - 30 000,00 грн., платіжне доручення №2095;
11.08.2023 року - 50000,00 грн, платіжне доручення №2334 (а. с. 53 - 59).
Таким чином, сума, яка підлягає оплаті за поставлений товар згідно видаткової накладної № 628 від 16.06.2022 р. складала станом на 13.11.2023 року: 2506326 - 2386326 = 120 000,00 грн.
28.11.2023 року відповідачем погашено борг в сумі 100 000,00 грн., платіжне доручення № 2934 (а. с. 67), 19.12.2023 року було погашено борг в сумі 20 000,00 грн., платіжне доручення № 3554 (на загальну суму 300 00,00 грн) (а. с. 68).
Також, 28.12.2022 року сторонами підписано додаток №42 до договору поставки №30/11 від 30.11.2021 року (а. с. 38), відповідно до якого поставці підлягали товари в наступному асортименті, кількості, ціна та вартості: насіння кукурудзи БЦ323 в кількості 400 мішків, ціна без ПДВ за одиницю - 2 429,90 грн, сума без ПДВ 1108 034,40 грн. Термін поставки 01.04.2023 року.
Загальна вартість товару за даним додатком складає - 1 108 034,40 грн.
Пунктом 3 вказаного додатку передбачено, що оплата здійснюється в наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 100% вартості товару до 15.10.2023 року.
Як стверджує позивач, ним було виставлено відповідачу рахунок на оплату по замовленню №1107 від 28.12.2022 року на суму 1 108 034,40 грн (а. с. 60).
29.12.2022 р. постачальник відвантажив товар у повному обсязі, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №1183 від 29.12.2022 р. на суму 1 108 034,40 грн (а. с. 61).
Під час здійснення операцій із постачання товарів СТОВ «ПРОГРЕС», позивачем було виконано податкові обов'язки та зареєстровано в Єдиному державному реєстрі податкових накладних:
- податкову накладну №21 від 02.06.2022, квитанція №2 про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН №9090696945 від 22.06.2022 р. (а. с. 41 - 43);
- податкову накладну №130 від 16.06.2022 р., квитанція №2 про реєстрацію ПН в ЄРПН №9097025967 від 27.06.2022 р. (а. с. 45, - 47),
- розрахунок коригування кількісних і вартісних показників №7 від 21.11.2022 року до ПН №130 від 16.06.2022 р., квитанція про реєстрацію розрахунку коригування в ЄРПН №9262488035 від 08.12.2022 р. (а. с. 48 - 51);
- податкову накладну №45 від 29.12.2022 р., квитанція №2 про реєстрацію ПН в ЄРПН №9295347221 від 12.01.2023 р. (а. с. 63, 64).
Станом на 15.10.2023 року відповідач розрахунку за посівний матеріал, поставлений за видатковою накладною №1183 від 29.12.2022 р. на суму 1 108 034,40 грн не здійснив.
Отже, станом на 16.10.2023 року загальна заборгованість за видатковими накладними №628 від 16.06.2022 року та № 1183 від 29.12.2022 року становила 1 228 034,40 грн, з яких 120 000 грн за поставлені засоби захисту рослин та 1 108 034,40 грн за поставлене насіння кукурудзи.
Зазначену заборгованість відповідач погасив лише після того, як позивач 13.11.2023 року подав позовну заяву про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 1228034,40 грн., 368410,32 грн. штрафу, всього 1 596 444,72 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.12.2023 р. прийнято до розгляду позовну заяву Приватного підприємства "Агрозахист Полтава" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" про стягнення 1 596 444,72 грн, з яких 1 228 034,40 грн заборгованість за договором поставки № 30/11 від 30.11.2021 р., 368 410,32 грн штраф, та відкрито провадження у справі №917/2034/23; справу вирішено розглядати у порядку загального позовного провадження.
Після відкриття провадження у справі, відповідач провів погашення заборгованості, у зв'язку з чим ПП "Агрозахист Полтава" 26.02.2024 року подало до суду заяву про відмову від позову у даній справі 917/2034/23 у зв'язку зі сплатою відповідачем основної заборгованості за договором поставки № 30/11 від 30.11.2021 р.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 27.02.2024 р. у справі № 917/2034/23 суд прийняв відмову позивача від позову, закрив провадження у справі, стягнув з СТОВ «Прогрес» на користь ПП «Агрозахист Полтава» 11 973,34 грн судового збору та повернув ПП «Агрозахист Полтава» з Державного бюджету України судовий збір у сумі 11 973,33 грн.
Отже, борг за насіння кукурудзи за видатковою накладною №1183 від 29.12.2022 року у розмірі 1 108 034,40 грн відповідач погасив наступним чином:
- 280000,00 грн сплачено платіжною інструкцією № 3554 від 19.12.2023 року;
- 300000,00 грн сплачено платіжною інструкцією № 3635 від 19.01.2024 року;
- 100000,00 грн сплачено платіжною інструкцією № 3872 від 08.02.2024 року;
- 150000,00 грн сплачено платіжною інструкцією № 3912 від 16.02.2024 року;
- 278034,40 грн сплачено платіжною інструкцією № 3937 від 21.02.2024 року (а. с. 67 - 72).
Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині порушення строку оплати поставленого товару із посиланням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, п. 7.7, п.п. 7.1.1. та п. 7.10 договору позивач заявив до стягнення з відповідача 224 904,96 грн пені, 282 313,77 грн 48% річних та 39 827,28 грн інфляційних втрат (розрахунок ціни позову долучений до матеріалів справи, а. с. 11-19).
Вирішуючи спір суд виходив із наступного.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі ГК) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 ГК України).
Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач не заперечує факту підписання договору поставки №30/11 від 30.11.2021 року, отримання товару та прострочення його оплати.
Однак, відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що позовна заява є необґрунтована та протиправна, розмір штрафних санкцій - нерозумний, надмірно обтяжливий.
Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов'язання щодо оплати поставленого товару не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Стаття 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. А частина 4 статті 231 Господарського Кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.
При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського Кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 6 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано, і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 №910/12876/19.
Згідно п. п. 7.1.1. договору крім відповідальності, встановленої п. 7.1. даного договору покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 7.10 договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інше не встановлено договором.
Пунктом 7.7 договору передбачено, що в разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.
У зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язку з оплати товару, позивач нарахував відповідачу:
- пеню у загальному розмірі 224 904,96 грн;
- інфляційні втрати у загальному розмірі 39 827,28 грн,
- 48 % річних у загальному розмірі 282 313,77 грн.
Пунктом 3 додатку №25 від 23.05.2022 року до договору передбачено, що оплата за товар, отриманий за видатковою накладною №628 від 16.06.2022 року, здійснюється в наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 50% вартості товару до 27.05.2022 року. Кінцевий термін розрахунку за даним додатком 15.10.2022 року.
Пунктом 3 додатку №42 від 28.12.2022 року до договору передбачено, що оплата за товар, отриманий за видатковою накладною №1183 від 29.12.2022 року, здійснюється в наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 100% вартості товару до 15.10.2023 року.
Перевіряючи розмір заявлених позивачем до стягнення пені, інфляційних втрат та 48 % річних суд звертає увагу на наступне.
При нарахуванні пені, інфляційних втрат та 48 % річних за період з 16.10.2022 року по 20.10.2022 року на суму заборгованості у розмірі 1 25 537,00 грн та пені, 48 % річних за період з 16.10.2023 року по 18.12.2023 року на суму заборгованості у розмірі 1 108 034,40 грн позивачем не вірно визначено початок перебігу строку прострочення, а саме без врахування положень ст. 253 ЦК України.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настання якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною 5 ст. 254 ЦК України передбачено, щоякщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
За отриманий товар відповідно до видаткової накладної № 628 від 16.06.2022 року відповідач мав розрахуватися до 15.10.2022 року включно. Оскільки 15.10.2022 року припадає на вихідний день - суботу, відповідно днем закінчення строку на оплату товару є перший за ним робочий день - 17.10.2022 року, тому прострочення має місце з 18.10.2022 року, а за отриманий товар відповідно до видаткової накладної №1183 від 29.12.2022 року відповідач мав розрахуватися до 15.10.2023 року включно. Оскільки 15.10.2023 року припадає на вихідний день - неділю, відповідно днем закінчення строку на оплату товару є перший за ним робочий день - 16.10.2023 року, тому прострочення має місце з 17.10.2023 року.
Таким чином, позивач нарахував пеню, інфляційні втрати та 48 % річних за вищезазначені періоди починаючи з 16.10.2022 року та з 16.10.2023 року необґрунтовано, оскільки вимоги з оплати поставленого товару на той момент ще не настали.
Також суд звертає увагу, що позивач у наданих розрахунках пені на заборгованість за видатковою накладною № 628 від 16.06.2022 року здійснює нарахування на залишок заборгованості 200 000,00 грн за період з 25.04.2024 року по 12.07.2024 року, а на залишок заборгованості 170 000,00 грн - за період з 13.07.2024 року по 10.08.2024 року, що не відповідає вимогам законодавства України та умовам договору, оскільки пеня має нараховуватися по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання.
Отже суд прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення пені, що нарахована за періоди з 25.04.2024 року по 12.07.2024 року та з 13.07.2024 року по 10.08.2024 року у загальному розмірі 13 731, 42 грн (9 825,14 + 3 906,28), оскільки вона нарахована за період, коли заборгованість за поставлений товар вже була погашена (19.12.2023 року відповідачем було в повному обсязі погашено заборгованість за видатковою накладною № 628 від 16.06.2022 року).
Отже, здійснивши перевірку розміру заявлених позивачем до стягнення пені, інфляційних втрат та 48 % річних (за допомогою програми "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій" системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон"), суд прийшов до висновку, що до стягнення з відповідача підлягають:
- пеня в сумі 211 173,54 грн,
- 48 % річних в сумі 282 313,77 грн,
- інфляційні втрати в сумі 39 827,28 грн.
Підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 13 731,42 грн у суду відсутні.
Щодо клопотання відповідача про зменшення втричі розміру пені та 48 % річних, а також зменшення інфляційних нарахувань суд зазначає наступне.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.
За частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Водночас, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід враховувати, що сторони укладаючи договір поставки погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, обсяги та строки поставки. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань (пеня, інфляційні збитки та 48 % річних).
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.
Суд враховує заперечення позивача, викладені у відповіді на відзив (вх.№6863 від 16.05.2023) та запереченні на клопотання (вх. № 7377 від 27.05.2024 року) щодо відсутності підстав для зменшення суми пені, інфляційних втрат та 48 % річних та звертає увагу відповідача на наступне.
Ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва (згідно ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України). Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов'язків за договором.
Відповідач, підписуючи договір, отримало можливість спочатку отримати товар, а оплатити за нього (на протязі 4 місяців та 10 місяців з моменту отримання товару).
Прийняття товару відповідачем по відповідним видатковим накладним свідчить про здійснення господарської діяльності товариством в умовах воєнного стану. До того ж товар було отримано вже після введення на території України воєнного стану. Крім того сторони по справі перебувають в однакових умовах щодо воєнного стану (перебувають на території Полтавської області). Отримуючи товар, відповідач міг та повинен був передбачити негативні наслідки, які можуть виникнути, пов'язані з цим. Посилання на воєнний стан, війну та військові дії на території України не є підставою для несплати грошових коштів за зобов'язаннями, котрі виникли з даного договору (оскільки обидві сторони здійснюють свою діяльність під час воєнного стану та розуміють ризики такої діяльності в такий період).
Суд критично відноситься до посилання відповідача на мобілізацію його працівників протягом 2022-2023 років, що вплинуло на його фінансово - господарську діяльність, з огляду на те, що відповідно до матеріалів справи частина працівників була мобілізована до лав Збройних сил України задовго до підписання додатку №25 від 23.05.2022 року (до договору поставки №30/11), яким було визначено асортимент, кількість, ціну, вартість та умови оплати товару, а також задовго до отримання товару ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - отримали мобілізаційні повістки та увільнені від роботи ще в лютому 2022 року). При цьому, отримання мобілізаційних повісток іншими працівниками, зокрема - ОСОБА_6 (31.08.2022 року) та ОСОБА_7 (09.08.2022 року), не завадили також відповідачу прийняти умови додатку №42 від 28.12.2022 року (до договору поставки №30/11). До того ж, надані матеріали справи свідчать про те, що працівники відповідача - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були мобілізовані до лав Збройних сил України 16.01.2024 року, тобто вже після закінчення строку на оплату товару.
Суд зазначає, що зловживання правами під час воєнного стану не допускається.
Військовий стан також впливає і на позивача, а не тільки на відповідача.
Посилання відповідача на те, що стягнення зазначених коштів може вплинути на своєчасність сплати податків, заробітної плати та орендних платежів не може розглядатися як підстава для звільнення від відповідальності за невиконання взятих на себе договірних зобов'язань (оплата товару),
Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав для зменшення пені, інфляційних втрат та 48 % річних, суд не приймає до уваги також посилання останнього на те, що мобілізація його працівників вплинула на фінансово-господарську діяльність товариства. Відповідачем не надано доказів наявності скрутного майнового становища. До того ж, скрутне фінансове становище не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню, та не є доказом винятковості такого випадку.
З приводу посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів про спричинення йому шкоди та понесення додаткових збитків/витрат суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанови Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
При цьому, на позивача у справі не покладається обов'язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання, презумуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року в справі № 914/3203/21.
Щодо зменшення пені, інфляційних втрат та 48 % річних суд зазначає, що їх розмір, який підлягає стягненню з відповідача в даній справі, становить 533 314,59 грн та складає 21,39% від суми основного боргу. А отже, їх зменшення явно не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
При цьому, оцінюючи ступінь виконання зобов'язань з оплату отриманих товарів, суд звертає увагу, що для повного погашення простроченої заборгованості за видатковою накладною №628 від 16.06.2022 року відповідачу знадобилось близько 14 місяців, а за видатковою накладною №1183 від 29.12.2022 року відповідач почав здійснювати погашення заборгованості лише після звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення відповідної заборгованості та штрафу.
Таким чином, оцінюючи викладене в сукупності, приймаючи до уваги, що питання зменшення вищенаведених сум грошових коштів не є обов'язком суду, а його правом, і таке право підлягає застосуванню виключно у виняткових випадках, враховуючи заявлений до стягнення розмір пені, інфляційних втрат та 48% річних, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру нарахованих пені, інфляційних втрат та 48% річних.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов'язань з боку відповідача щодо оплати за поставлений товар і позовні вимоги про стягнення пені в сумі 211 173,54 грн, 48% річних в сумі 282 313,77 грн та інфляційних втрат у сумі 39827,28 грн є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права та такими, що підлягають задоволенню.
В частині стягнення пені в розмірі 13 731,42 грн позов є безпідставним, а отже задоволенню не підлягає.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Стосовно вимог позивача в частині стягнення судових витрат в сумі 20 000,00 грн - витрати на оплату правничої допомоги, суд враховує наступне.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).
За приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (у п. 3.2 рішення) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо.
Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.
На підтвердження факту надання правничої допомоги, позивачем надано суду копії договору №01-17/04/24 про надання правничої допомоги від 17.04.2024 року, ордеру серія ВІ №1210982 від 23.04.2024 року, акту приймання - передачі наданої правової допомоги від 25.04.2024 року згідно договір №01-17/04/24 про надання правничої допомоги від 17.04.2024 року; рахунку №25/24 вд 17.04.2024 року на суму 20 000,00 грн, платіжної інструкції №321 від 18.04.2024 року на суму 20 000,00 грн, витягу з рахунку №321 від 18.04.2024 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №471 від 27.06.2006 року, виписки з ЄДРЮОФОПГФ відносно адвокатського бюро "Олени Панченко", витягу з Єдиного реєстру адвокатів України відносно адвоката Панченко О. О., посвідчення адвоката №471 від 07.12.2017 року.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню, окрім витрат по сплаті судового збору, вартість послуг адвоката, що сплачена або підлягає сплаті (правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).
Згідно з ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами ч.5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Закон "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Суд зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Особливістю фіксованого розміру адвокатського гонорару є те, що визначення саме такої форми в договорі виключає обов'язок зазначення відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної наданої послуги (вчиненої дії) в детальному описі робіт (наданих послуг) або в акті приймання-передачі наданих послуг. У цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.
Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.
Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2024 року Приватне підприємство "Агрозахист Полтава" (клієнт) та Адвокатське бюро "Олени Панченко" (адвокатське бюро) уклали договір №01-17/04/24 про надання правничої допомоги (далі - договір, а. с. 75 - 77).
Пунктом 1.1 договору клієнт надає, а Адвокатське бюро приймає на себе обов'язки щодо: 1) попереднього опрацювання матеріалів наданих клієнтом, підготовки правової позиції по справі в суді першої інстанції; 2) підготовки позовної заяви до СТОВ «ПРОГРЕС» (код ЄДРПОУ 21044481) про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та індексу інфляції за договором поставки №30/11 від 30.11.2021 року, обговорення позову з клієнтом та внесення виправлень, доповнень за бажанням клієнта; 3) підготовки до ведення справи в суді першої інстанції; 4) пошуку та вивчення законодавчих та нормативних - правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини, пошук та вивчення судової практики по аналогічній категорії справ, в т.ч. останніх правових позицій ВС ВП; 5) усних консультацій, роз'яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з клієнтом в суді першої інстанції; 6) складання запитів, заяв, пояснень, клопотань в процесі підготовки та ведення справи в суді першої інстанції; 7) представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції у справі за позовом до СТОВ «ПРОГРЕС» про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та індексу інфляції за договором поставки №30/11 від 30.11.2021 року.
Відповідно до п. 1.4. договору безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені Адвокатського бюро за цим договором здійснює адвокат Панченко Олена Олександрівна. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених ним договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. При цьому зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
Згідно з п. 2.1., 2.3. договору розмір гонорару, який клієнт сплачує Адвокатському бюро за надану в межах цього договору правничу допомогу в сумі 20000,00 грн. Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється клієнтом в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро, реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку на оплату гонорару.
Пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено, що правова допомога вважаються наданою після підписання детального опису робіт (наданих послуг) виконаних Адвокатським бюро (адвокатом) на виконання умов даного договору та/або акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами, та скріплюється печатками (за наявності). Адвокатське бюро надає клієнту акт приймання-передачі наданої правової допомоги, в якому зазначається зміст наданої правової допомоги, час витрачений на надання правової допомоги, розмір компенсації правової допомоги та розмір гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов договору, додаткові витрати, які були понесені Адвокатським бюро понад узгоджену суму гонорару (якщо такі мали місце).
Відповідно до акту приймання - передачі наданої правової допомоги від 25.04.2024 року згідно договір №01-17/04/24 про надання правничої допомоги від 17.04.2024 року (далі - акт, а. с. 78) Адвокатське бюро належним чином виконало прийняті на себе обов'язки, а саме: 1.1. попередньо опрацьовано матеріали надані Клієнтом, підготовлено правову позицію по справі, надано додатковий перелік документів необхідний для подання позову до суду - витрачено 1 годину; 1.2. підготовлено позовну заяву до СТОВ «ПРОГРЕС» (код ЄДРПОУ 21044481) про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та індексу інфляції за договором поставки №30/11 від 30.11.2021 року, обговорено позовну заяву з клієнтом та внесено доповнень за бажанням клієнта - витрачено 14 годин; 1.3. здійснено пошук та вивчення законодавчих та нормативних - правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини, пошук та вивчення судової практики по аналогічній категорії справ, в т.ч. останньої судової практики Верховного Суду - витрачено 2 години; 1.4. усні консультацій, роз'яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з клієнтом - витрачено 1 годину.
Відповідно до акту всього витрачено часу на надання правничої допомоги протягом 18 годин. Згідно умов даного договору про надання правничої допомоги № 01-17/04/24 від 17.04.2022 року клієнт сплачує Адвокатському бюро за надану в межах цього договору правову допомогу гонорар в сумі 20 000,00 грн. Розмір компенсації витрат на правничу допомогу відповідно до умов договору № 01- 17/04/24 про надання правничої допомоги від 17.04.2024 року станом на 25.04.2024 року становить 20000,00 грн. На момент складання акту клієнтом сплачено 20000,00 грн. Клієнт не має претензії до Адвокатського бюро щодо якості виконаної роботи зазначеної в п. 1 даного акту.
Матеріалами справи підтверджено, що правову допомогу позивачу у справі надала адвокат Панченко О. О. на підставі договору №01-17/04/24 про надання правничої допомоги від 17.04.2024 року та ордеру серія ВІ №1210982 від 23.04.2024 року
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04), заявник має право на відшкодування витрат у розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений (справа "Немайстер проти Австрії), у рішенні "Лавентс проти Латвії" також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається із матеріалів справи, невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем стали підставою для звернення до суду із позовною заявою і понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00грн.
При цьому, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, у додатковій постанові Верховного Суду від 15.11.2022 у справі № 873/29/22 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанова від 16.11.2022 у справі №916/2016/21 тощо).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У відзиві на позовну заяву відповідач просив зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн посилаючись на те, що з акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 25 квітня 2024 року вбачається, що адвокатське бюро витратило, зокрема, 14 годин на складення позовної заяви та 2 години на пошук законодавчих та нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини, пошук та вивчення судової практики Верховного Суду. На думку відповідача, до часу складення позовної заяви уже входить і час пошуку та застосування нормативно-правових актів, судової практики та законодавчої бази в цілому. Навіть якби пошук законодавчої бази та судової практики відбувався окремо, то для складення позовної заяви тим більше знадобилось би менше часу, оскільки нормативна база була готова.
Тобто, такі послуги як складення позовної заяви, пошук законодавчих та нормативно-правових актів, що регулюються спірні відносини, підготовка правової позиції, опрацювання наданих клієнтом документів є аналогічними за своєю суттю та фактично складають одну послугу щодо складання позовної заяви.
Крім того, наразі для розрахунку штрафних санкцій існує безліч онлайн калькуляторів, де достатньо ввести суму боргу та період нарахування штрафних санкцій, а відповідний калькулятор надасть суму штрафної санкції та вже готовий розрахунок (із відповідними роз'ясненнями щодо застосування формули розрахунку штрафної санкції, відомостями про ставки НБУ, інфляційні збитки тощо), зважаючи на що фактично неможливо було б витратити на складення позовної заяви (у тому числі з розрахунком штрафних санкцій) 18 годин.
Крім того, в Акті приймання-передачі наданої допомоги не зазначено скільки адвокатським бюро було витрачено часу на складення саме розрахунку штрафних санкцій, зважаючи на що вважаємо відомості про витрачений час на складення позовної заяви перебільшеними та маніпулятивними.
Також відповідач зазначає, що подана позивачем позовна заява не є позовною заявою підвищеною складності, оскільки ґрунтується на загальновідомих для учасників господарського процесу нормах права щодо нарахування штрафних санкцій, пошук нормативної бази та судової практики у таких питаннях не викликає особливої складності, тим більше для досвідчених адвокатів. Крім того, судова практика щодо вказаної категорії справ є сталою та не потребує детального вивчення та аналізу станом на конкретний період у часі.
Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що такі послуги, як: попереднє опрацьовання матеріалів наданих клієнтом, підготовка правової позиції по справі, підготовка позовної заяви до СТОВ «ПРОГРЕС» про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та індексу інфляції за договором поставки №30/11 від 30.11.2021 року, обговорення позовної заяви з клієнтом та внесено доповнень за бажанням клієнта, здійснення пошуку та вивчення законодавчих та нормативно - правових актів, якими врегульовані спірні правовідносини, пошук та вивчення судової практики по аналогічній категорії справ, в т.ч. останньої судової практики Верховного Суду - охоплюються поняттям складання (написання) позовної заяви.
Отже, суд зазначає, що надані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює вказані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).
Також, під час вирішення питання про розподіл витрат на послуги адвоката суд враховує, що даний спір для представника позивача зі статусом адвоката, який передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід участі у судових засіданнях, є спором незначної складності, до якого наявна стала практика Верховного Суду у подібних правовідносинах. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Як вбачається з матеріалів справи, остання за своєю суттю не відноситься до категорії складних та не викликає значного публічного інтересу, обсяг наданих адвокатом послуг не є значним.
Отже, заявлений представником позивача за первісним позовом розмір витрат на професійну правничу допомогу (20000,00 грн), на думку суду, не узгоджується з вищенаведеними вимогами чинного законодавства щодо розумності, необхідності та співмірності відповідних витрат.
Зазначене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18.
Згідно із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у cправі №910/7032/17, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
На думку суду (з огляду на викладене, вивчивши надані сторонами документи (докази), приймаючи до уваги характер та обсяги виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру) вимога Приватного підприємства "Агрозахист Полтава" про стягнення на його користь з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу по справі №917/705/24 підлягає частковому задоволенню в розмірі 10 000,00 грн.
Отже, оскільки позовні вимоги задоволені судом частково, то витрати на правничу допомогу на підставі ст. 129 ГПК України підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача частково пропорційно розміру задоволених позовних вимог - в сумі 9 748,99 грн.
Керуючись ст.ст.126, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес" (вул. Козацька, 1А, с. Майорщина, Лубенський район, Полтавська область, 37420, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 21044481) на користь Приватного підприємства "Агрозахист Полтава" (вул. Решетилівська, 37, м. Полтава, 36010, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 43820098) 211 173,54 грн пені, 282 313,77 грн 48% річних, 39 827,28 грн інфляційних втрат, 7 999,72 витрат по сплаті судового збору та 9 748,99 грн витрат на правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення складено та підписано 29.07.2024 року (після виходу судді з відпустки)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду .
Суддя О. М. Тимощенко