29 липня 2024 року Справа № 915/343/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (54008, м.Миколаїв, вул. Морехідна, буд. 1, ідентифікаційний код 13844159, адреса ел. пошти: post@mk.pfu.gov.ua, представник позивача: Лененко Ю.К.)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантарекс" (54003, м.Миколаїв, вул. Потьомкінська, 131-Б, ідентифікаційний код 30126040, адреса ел. пошти: santarex@trion.mk.ua)
про: стягнення 2402,73 грн
01.03.2023 Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, сформованою в системі "Електронний суд" 28.02.2023 (вх. № 2402/23), про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сантарекс" 2402,73 грн пені, нарахованої за неналежне виконання умов договору № 06/12/2022 від 06.12.2022 в частині термінів поставки товару, а також судового збору в розмірі 2684,00 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2023 автоматизованою системою документообігу суду визначено головуючого суддю у справі № 915/343/23 - Адаховську В.С.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.03.2023 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 06.03.2023, до господарського суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, сформована в системі "Електронний суд" 10.03.2023 (вх. № 2914/23).
Ухвалою від 21.03.2023 було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами; встановлено учасникам справи строки для подання до суду заяв по суті справи.
05.04.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому товариство проти позовних вимог заперечує та зазначає, що:
- протягом грудня 2022 року через масовані ракетні обстріли міста було запроваджено погодинне відключення світла, у зв'язку з чим були постійні перебої зі світлом та Інтернетом, до умов договору не було включено такий вид направлення заявок позивачем як направлення на електронну адресу відповідача;
- позивачем до позову додано докази направлення заявки на поставку товару 07.12.2022 саме на електронну пошту, однак не надано доказів вручення такої заявки нарочно або засобами поштового зв'язку;
- постачання товару проводилось партіями починаючи з 12.12.2022 та було узгоджено з позивачем. Товар був поставлений у повному обсязі 20.12.2022, з огляду на вказане відсутнє порушення строків поставки за договором, а тому відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій.
07.04.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягає на порушенні відповідачем строків поставки товару за спірним договором, оскільки заявка на поставку товару була направлена належним чином на електронну пошту відповідача та 12.12.2022 від нього був отриманий лист із запевненням, що всі товари будуть поставлені у визначені строки: канцтовари - 12.12.2022, папір - до 19.12.2022.
Позивач зауважує, що інформація, зазначена у листі відповідача від 12.12.2022 свідчить, що він був обізнаний щодо обов'язку з поставки товарів у строк до 12.12.2022, проте частину товару було фактично поставлено 20.12.2022, вказане свідчить про порушення відповідачем строків поставки, та, відповідно, наявності підстав для застосування штрафних санкцій, передбачених договором.
Інших документів по суті справи від сторін не надійшло.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Враховуючи, що сторони скористались своїми процесуальними правами, надавши суду усі наявні пояснення та заперечення, з огляду тривалість такого обміну, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі за наявними в ній матеріалами у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
06 грудня 2022 року між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сантарекс", як учасником, був укладений договір №06/12/2022 (далі - Договір), відповідно до умов якого учасник зобов'язався поставити замовникові канцелярське приладдя (ДК 021:2015-30190000-7) у обсязі та за цінами, що визначені специфікацією, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити товар.
Умовами п. 3.1 Договору узгоджена ціна договору в сумі 365620,00 грн.
Термін поставки товару - поетапно з моменту укладання договору до 31.12.2022 (п.5.1 Договору).
Поставка товару відбувається дрібними партіями згідно замовлення замовника протягом 5 календарних днів з дати направлення учаснику замовлення на товар (п.5.2 Договору).
Відповідно до умов п.5.4 Договору, датою поставки товару є дата видаткової накладної виконавця, підписаної уповноваженим представником учасника.
Учасник зобов'язаний дотримуватись строку поставки товару, визначеного пунктом 5.1 договору (п.5.6 Договору).
Згідно з п.7.1 Договору, у разі невиконанні або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством.
У випадку порушення строків поставки товару учасник сплачує пеню у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково штраф у розмірі 7% цієї суми (п. 7.4 Договору).
Умовами п. 10.1 Договору його учасники встановили, що він набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Розділом 14 Договору визначені адреси місцезнаходження та банківські реквізити сторін.
На виконання умов договору, позивач направив відповідачу заявку на поставку товару від 07.12.2022 №1400-1002-8/44877, в якій зазначено перелік товару, що слід поставити, та адресу поставки - м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1.
Відповідач поставив товар відповідно до переліку, зокрема, папір формату А4-80 у кількості 1080 шт на загальну суму 210600,00 грн, папір ЛФП 420 у кількості 35 шт. на загальну суму 68600,00 грн, папір ЛФП 210 у кількості 35 шт. на загальну суму 33950,00 грн та стрижні кулькові у кількості 10 шт. на загальну суму 12,0 грн, що підтверджується видатковими накладними №SSR212675 від 19.12.2022 та № SSR212676 від 20.12.2022.
22.12.2022 за вих. №1400-0803-8/47938 позивач направив відповідачу лист-претензію №1 щодо сплати штрафних санкцій - пені в сумі 2402,73 грн за несвоєчасну поставку вказаного товару.
У зв'язку з несплатою відповідачем пені, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставі своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Господарським законодавством передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України)).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони (ст. 193 ГК України).
Положеннями ст. 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України). Господарськими санкціями визнаються штрафні санкції у вигляді грошової суми, зокрема, штраф, пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У даному випадку позивач стверджує, що виконання зобов'язання за договором мало відбутись у строк до 12.12.2022 - впродовж 5 календарних днів з дня направлення відповідачу листа-заявки від 07.12.2022 відповідно до умов п. 5.2 Договору.
Відповідач зазначає, що ним не порушені строки поставки товару, оскільки 07.12.2022 заявка була направлена на електронну пошту відповідача, тоді як умовами договору не було передбачено відповідне направлення засобами електронного зв'язку, в умовах договору вказано лише реквізити поштової адреси відповідача, оскільки протягом грудні 2022 року було запроваджено погодинне відключення електроенергії.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір поставки був укладений шляхом підписання та скріплення печатками обох сторін тексту договору у паперовому вигляді.
При цьому, умовами спірного договору поставки сторони не передбачили можливість направлення заявок або інших документів за даним договором на електронні адреси сторін.
Так само, умовами договору його учасники не узгодили електронні адреси, на які можливо надсилати заявки, рахунки та інші документи на виконання умов цього договору.
З наданого позивачем скріншоту зі свого документообігу вбачається, що 07.12.2022 був створений документ - заявка на поставку канцелярського приладдя, з розділу "кореспонденція" вбачається, що даний документ був відправлений товариству "Сантарекс" на адресу електронної пошти та на поштову адресу - нарочно, статус відправки кореспонденції, направленої на ел. пошту - значиться 07.12.2022, статус відправки кореспонденції, направленої нарочно на поштову адресу - не зазначений.
Суд приймає до уваги твердження відповідача про систематичні відключення світла у м.Миколаєві у грудні 2022 року. Відповідні відомості з графіками відключень оприлюднювались як на вебсайті АТ "Миколаївобленерго", так і на інших каналах новин м.Миколаєва кожного дня, в т.ч. впродовж грудня 2022 року.
Згідно з частиною третьою статті 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Загальновідомі факти, коли вони визнані такими судом, не потребують доказування. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об'єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Крім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу.
Вказана правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 19.06.2018 у справі №922/3946/16.
Загальновідомість обставин полягає в тому, що вони відомі широкому загалу, зокрема й суду та учасникам справи. Загальновідомість того чи іншого факту є відносною і залежить від різних факторів, у тому числі від: - часу, що сплинув після події, - поширеності інформації про подію (факт) загалом у державі чи в певній місцевості (постанова КГС ВС від 10.03.2020 у справі № 910/8395/19).
В силу приписів ст. 75 ГПК України, факти систематичного відключення електроенергії у м.Миколаєві та області після початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України, в т.ч. впродовж грудня 2022 року, оприлюднювались відповідними органами, в т.ч. енергопостачальною організацією та каналами новин, відомі усім мешканцям м.Миколаєва та області.
З огляду на вказане, зважаючи на відсутність в умовах договору відомостей щодо електронної адреси як позивача, так і відповідача, узгодження сторін щодо направлення листів на їх електронні адреси, твердження позивача щодо належного в межах умов договору повідомлення відповідача про замовлення шляхом направлення такого листа на електронну пошту відповідача спростовуються матеріалами справи та умовами Договору.
Вказане також підтверджується тим, що заявка на поставку товару за спірним договором від 07.12.2022 була сформована позивачем в письмовому вигляді та направлена на поштову адресу відповідача нарочно.
При цьому, відомостей щодо вручення відповідачу заявки від 07.12.2022 нарочно позивач суду не надав.
Відсутні такі відомості і у відомостях щодо статусу відправки кореспонденції, зазначених у наданому позивачем скріншоті зі свого документообігу.
Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідач 12.12.2022 направив позивачу листа за №1397/24 з датами поставки товару за спірним договором.
Позивач отримав вказаний лист 12.12.2022, що підтверджується відповідним відбитком штемпелю позивача про отримання на копії листа відповідача.
Зі змісту вказаного листа не вбачається, що відповідач відповідав на заявку позивача від 07.12.2022 або інші листи позивача.
У наданому листі від 12.12.2022 №1397/24 відповідач повідомляє позивачу, що товар буде поставлений у різні дати - 12.12.2022 та 19.12.2022 із зазначенням, що вказані поставки спричинені масовим відключенням світла по Україні, що призводе до перебоїв у виробництві та логістиці.
Позивач прийняв вказаний лист та не висловив відповідачу заперечень або зауважень щодо будь-якого можливого порушення строків поставки.
Суд критично ставиться до твердження позивача щодо початку відліку строку постави саме з моменту направлення відповідачу заявки з переліком товару, як це передбачено умовами договору (п. 5.2), оскільки в будь-якому випадку сторона договору має бути обізнана про пред'явлення до неї вимоги щодо виконання зобов'язання (в даному випадку поставки товару, визначеного у заявці) та відлік строку на виконання зобов'язання має відраховуватись з дати, коли сторона дізналась, або повинна була дізнатись про пред'явлення відповідної вимоги (в даному випадку - заявки).
Матеріали справи не містять доказів направлення та вручення відповідачу заявки на поставку переліку товарів за спірним договором на адресу, зазначену в Договорі.
Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
Виходячи зі змісту положень ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ст. 251 ЦК України).
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).
Договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством (ст. 267 ГК України).
З урахуванням викладеного, суд визнає, що в даному випадку позивачем не доведено порушення відповідачем строків поставки товару за договором від 06.12.2022 №06/12/2022.
Господарським процесуальним законодавством визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 73 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
В даному випадку суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні, яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування вірогідності доказів.
Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності не можуть бути визнаними такими, що свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
За такого у задоволенні позову належить відмовити.
Суд додатково звертає увагу сторін на те, що оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно ст. 129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволенні позову повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя В.С. Адаховська