вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" липня 2024 р. Справа № 911/1875/24
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А. перевіривши матеріали позовної заяви Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про забезпечення позову
до Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО АКТИВ ІНВЕСТ"
про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки
встановив:
Через канцелярію Господарського суду Київської області від Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" надійшла позовна заява до Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО АКТИВ ІНВЕСТ" про:
- визнання за АТ "Райффайзен Банк" права іпотеки на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, площею 5533,8 кв.м. з адресою: Київська обл., Фавстівський (Васильківський) р-н, с. Діброва, вул. Центральна, 46-З (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - 2350202732214), право власності на який зареєстровано за іншою особою - ТОВ "ЄВРО АКТИВ ІНВЕСТ" (ідентифікаційний код 42753544) згідно з договором іпотеки 18.08.2007, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області, за реєстровим №814, зі змінами та доповненнями від 17.05.2013 за реєстровим №956;
- в рахунок погашення заборгованості, визначеної рішенням Господарського суду Київської області від 23.01.2015 у справі №911/5086/14 у розмірі 10 000 000,00 грн, звернення стягнення в порядку ст. 23 Закону України "Про іпотеку" на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, площею 5533,8 кв.м. з адресою: Київська обл., Фавстівський (Васильківський) р-н, с. Діброва, вул. Центральна, 46-З (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - 2350202732214), право власності на який зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄВРО АКТИВ ІНВЕСТ" (ідентифікаційний код 42753544) згідно з договором іпотеки 18.08.2007, посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області, за реєстровим №814, зі змінами та доповненнями від 17.05.2013 за реєстровим №956.
Як слідує зі змісту викладених у позові обставин, між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк", та ТОВ виробничо-комерційною фірмою "Валентина ЛТД" укладено генеральну кредитну угоду №010/04/286.07К від 17.08.2007, виконання грошових обов'язків за якою забезпечено укладеним з Іващенком Сергієм Григоровичем іпотечним договором від 18.08.2007, відповідно до пункту 1.2.6 якого, з урахуванням внесених додатковою угодою від 17.05.2013, в іпотеку банку передано нерухоме майно за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Діброва, вул. Леніна, №46 - будівлю комплексу загальною площею 5290,9 кв.м., право власності на яку зареєстровано за іпотекодавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.05.2013 з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 61349532214.
Згідно викладених у позові доводів, враховуючи невиконання позичальником та іпотекодавцем взятих на себе грошових зобов'язань перед банком:
- рішенням Господарського суду Київської області від 23.01.2015 у справі №911/5086/14 позов АТ "Райффайзен Банк" до ТОВ ВКФ "Валентина ЛТД" задоволено та присуджено до стягнення 26 556 291,41 грн;
- рішенням Апеляційного суду Київської області від 14.12.2015 у справі №362/5858/14-ц в рахунок погашення заборгованості ТОВ ВКФ "Валентина ЛТД" за генеральною кредитною угодою №010/04/286.07К від 17.08.2007 та укладеними в її межах кредитними договорами у сумі 26264394,18 грн, звернуто стягнення на майно, передане у іпотеку відповідно до договору іпотеки від 18.08.2007 за реєстровим №814, зі змінами та доповненнями, внесеними договорами про внесення змін від 06.08.2009 за реєстровим №922, від 14.06.2011 за реєстровим №757, від 17.05.2013 за реєстровим №956, яке знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Діброва, вул. Леніна, №46, зокрема на будівлю комплексу, загальною площею 5290,9 кв.м.
Мотивуючи звернення до суду із вказаним позовом, АТ "Райффайзен Банк" зауважено про те, що під час примусового виконання рішення у справі №362/5858/14-ц, за результатами виходу приватного виконавця за адресою: Київська область, Фастівський (Васильківський) район, село Діброва, вул. Центральна (Леніна), 46 та візуального обстеження об'єктів нерухомого майна за вказаною адресою разом із представниками боржника і АТ "Райффайзен Банк", згідно з актом приватного виконавця від 22.04.2024, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, встановлено, що передана в іпотеку будівля комплексу загальною площею 5290,9 кв.м. фактично знаходиться на земельній ділянці №3221482101:01:021:0017, на якій, своєю чергою, в державному реєстрі зареєстровано за ТОВ "ЄВРО АКТИВ ІНВЕСТ" (ідентифікаційний код 42753544) виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами площею 5533,8 кв.м. за адресою: Київська обл., Фавстівський (Васильківський) р-н, с. Діброва, вул. Центральна, 46-З (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - 2350202732214).
З огляду на вказані обставини позивач вважає, що на один і той самий об'єкт нерухомого майна одночасно зареєстровано право власності за різними особами, а земельну ділянку на якій розташовано об'єкт нерухомого майна, поділено та присвоєно нову адресу з додаванням літер алфавіту, тоді як площа об'єктів нерухомого майна та їх поштова адреса за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відрізняються.
За доводами позивача, вказане майно є одним і тим самим об'єктом нерухомого майна, що забезпечує кредитні зобов'язання ТОВ ВКФ "Валентина ЛТД" перед АТ "Райффайзен Банк" згідно іпотечного договору від 18.08.2007, оскільки незалежно від того яким саме чином були внесені зміни до іпотечного майна, а також того, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв'язку з проведенням таких змін, іпотека є дійсною та поширюється на будь-які реконструкції іпотечного майна.
Вважаючи, що зміна технічних характеристик, площі майна, адреси місцязнаходження майна не змінюють факту поширення на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, площею 5533,8 кв.м. з адресою: Київська обл., Фавстівський (Васильківський) р-н, с. Діброва, вул. Центральна, 46-З (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна - 2350202732214) (далі - спірна нерухомість) іпотечних зобов'язань, позивач вказує, що таке майно слід вважати предметом іпотеки, що забезпечує виконання як зобов'язань за кредитною угодою №010/04/286.07К від 17.08.2007, так судового рішення у справі №362/5858/14.
Зважаючи на викладене, вбачаючи незаконні дії щодо відчуження предмета іпотеки, що виявились в незаконному розпорядженні предметом іпотеки без згоди АТ "Райффайзен Банк", останнє звернулось до суду із відповідним позовом, згідно якого позивач визначив його ціну у сумі 4 844,80 грн, а згідно прохальної частини просить встановити початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оцінюючої діяльності - незалежним експертом - на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Водночас, сплачуючи судовий збір за подання вказаного позову у сумі 4 844,80 грн, АТ "Райффайзен Банк" зазначило про те, що:
- згідно пункту 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання;
- Конституційний Суд України у рішенні від 15.05.2019 №2-р(ІІ)2019 підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалось на шкоду одній із сторін;
- вимогу АТ "Райффайзен Банк" вже вирішено судом у справі №362/5858/14, попри те виконати рішення у такій справі фактично немає можливості;
- подвійна сплата судового збору у даній справі не відповідатиме принципу справедливості, а співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов'язку сплатити судовий збір вимагає від суду тлумачити будь-які такі обов'язки так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем.
Посилаючись на вказане, АТ "Райффайзен Банк" зауважило на сплаті судового збору за вимоги згідно вказаного позову, як вимоги немайнового характеру, з урахуванням коефційєнта 0,8 при поданні заяви заяви в електронній формі.
Дослідивши матеріали вказаної вище позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, зважаючи на таке.
Приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарське судочинство в Україні здійснюється, зокрема, на засадах верховенства права, змагальності сторін, диспозитивності, пропорційності, неприпустимості зловживання процесуальними правами, обов'язковості судового рішення.
Суворе та неухильне дотримання зазначених принципів є запорукою досягнення завдань судочинства, що превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відкриття провадження у справі позовного провадження є визначальною стадією судового процесу і може здійснюватись судом лише у випадку відповідності поданої позовної заяви вимогам, визначеним процесуальним законом.
У відповідності до пп. 3, 5, 8 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема:
- обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
- зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).
Згідно приписів ч. 1 ст. 14, ч.1 ст. 73, ч. 4 ст. 74, ст. 91, ч. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Як слідує з прохальної частини поданого АТ "Райффайзен Банк" позову, банк просить звернути стягнення на спірну нерухомість в рахунок погашення заборгованості, визначеної рішенням Господарського суду Київської області від 23.01.2015 у справі №911/5086/14 у розмірі 10 000 000,00 грн.
Водночас зі змісту позовної заяви слідує, що вказаним судовим рішенням присуджено до стягнення з ТОВ ВКФ "Валентина ЛТД" на користь банку 26 556 291,41 грн, попри те як позовна заява у цій справі не містить викладу обставин стосовно відповідної суми заборгованості та підстав її зменшення, у тому числі з 26 556 291,41 грн до 10 000 000,00 грн, що не відповідає приписами п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України стосовно надання обґрунтованого розрахунку сум, що оспорюються.
З огляду наведеного та приписів п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України суд звертає увагу на те, що:
- норми процесуального права покладають на позивача обов'язок надати не просто розрахунок сум, що стягуються/оспорюються, а саме обґрунтувати його, тобто навести підстави визначення/обрання сум і періодів/дат у такому розрахунку;
- заявлення позивачем, зокрема, вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не спростовує обов'язку позивача доводити наявність заборгованості, доводи про непогашення якої станом на момент подання позову покладено в основу обґрунтування вимог, а також належним чином обґрунтовувати відповідно спірну суму боргу.
До того ж в порушення приписів п. 5 ч. 3 ст. 162 та ст. ст. 91, 164 ГПК України позивачем не вказано та не надано доказів на підтвердження обставини зменшення суми заборгованості ТОВ ВКФ "Валентина ЛТД" перед АТ "Райффайзен Банк", підтвердженої рішенням Господарського суду Київської області від 23.01.2015 у справі №911/5086/14, зокрема з 26 556 291,41 грн до 10 000 000,00 грн.
Водночас позивачем не зазначено про наявність/відсутність у нього відповідних доказів, та/або неможливості їх подання разом з позовною заявою.
В розрізі зазначеного вище суд вважає за необхідне зазначити, що:
- згідно приписів ст. ст. 14, 74, 164 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений права збирати докази з власної ініціативи, тоді як позивач зобов'язаний вказати, якими саме доказами підтверджуються викладені ним у позові обставини, та відповідно надати такі докази або повідомити суд про неможливість їх надання;
- приписи ст. ст. 73, 74, 164 ГПК України не звільняють позивача, у разі самого лише посилання на певні обставини, від обов'язку надати докази на підтвердження викладених у заяві обставин або зазначити про такі докази із наведенням причин їх неподання;
- саме лише небажання позивача або його суб'єктивні міркування про доцільність подання доказів на підтвердження викладених у позові обставин, не є підставою від звільнення позивача від обов'язку виконати покладені на нього процесуальні обов'язки.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Водночас згідно пункту 3 частини третьої статті 162, ч. ч. 1, 2 ст. 163 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Ціна позову визначається:
1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;
2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна;
3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, загальною сумою всіх вимог.
Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.
Тобто будь-який майновий спір має ціну, тоді як різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Метою подання позову з вимогою про визнання за особою права іпотекодержателя є підтвердження існування у відповідної особи майнового інтересу щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки та має вартісну оцінку, визначену в договорі іпотеки.
Отже, вимога про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна пов'язана з майновим інтересом, що свідчить про її майновий характер, а тому позов про визнання права іпотекодержателя необхідно розглядати саме як вимогу майнового характеру, оскільки, визнавши за собою таке право, іпотекодержатель набуває легітимного очікування успішної реалізації своєї можливості отримати у власність майно (нерухоме майно або грошові кошти) для задоволення своїх майнових вимог до боржника за основним зобов'язанням, забезпеченим іпотекою.
Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №906/1026/22, якою Велика Палата відступила від висновків, викладених в ухвалах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09.07.2021 у справі №370/1543/20 та від 16.12.2022 у справі №199/2786/21 щодо немайнового характеру позовної вимоги про визнання права іпотекодержателя при визначенні розміру судового збору, який підлягав сплаті за подання касаційної скарги.
Поряд з тими правовий висновок щодо майнового характеру спору та сплати судового збору за подання позовної заяви про звернення стягнення на майно викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, згідно якої Велика Палата вказала, що:
- наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову;
- зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові відступила від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 23.01.2018 у справі №2-340/461/16-ц, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме визначення ставки судового збору, яка підлягає сплаті при розгляді спорів про звернення стягнення на предмет застави після вирішення спору про виконання основного зобов'язання, як у спорі немайнового характеру.
Приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб установлено з 1 січня 2024 року в розмірі 3028,00 гривень.
З огляду наведених вище норм закону та встановлених ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставок судового збору слідує, що за подання у 2024 році до господарського суду судовий збір справляється:
- з позовної заяви майнового характеру, згідно підпункту 1 пункту 2 частини другої вказаної статті - у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3 028,00 гривень, і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1 059 800,00 грн;
- з позовної заяви немайнового характеру, згідно підпункту 2 пункту 2 частини другої вказаної статті - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 3028,00 гривень.
Так, зі змісту поданої АТ "Райффайзен Банк" позовної заяви, слідує, що на момент звернення до суду з позовом у цій справі боржник за основним зобов'язанням уже його порушив та не виконує рішення суду щодо стягнення грошових коштів на користь банку.
Звідси метою пред'явлення позову у цій справі є отримання АТ "Райффайзен Банк" можливості набути майно (предмет іпотеки чи грошові кошти) у власність шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, відтак наслідком задоволення позову буде підтвердження існування у АТ "Райффайзен Банк" майнового інтересу щодо майна та легітимного очікування щодо отримання такого майна у власність.
Ураховуючи вказане вище, у тому числі правові позиції Великої палати Верховного Суду, виходячи з предмета та підстав позову у цій справі, який фактично ініційований позивачем з метою захисту його майнового інтересу, суд висновує, що обидві заявлені АТ "Райффайзен Банк" вимоги про визнання права іпотеки та звернення стягнення на предмет іпотеки мають майновий характер, а тому розмір ставки судового збору за подання позову із такими вимогами повинен визначатися відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру грошових вимог позивача, на задоволення яких спрямовано позов.
Схожі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 року у справі №907/9/17 та від 04.10.2023 у справі №906/1026/22.
Беручи до уваги вказані висновки суд вважає за необхідне врахувати, що
- умовами іпотечного договору від 18.08.2007 забезпечено виконання основного зобов'язання за рахунок не тільки будівлі комплексу за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Діброва, вул. Леніна, №46, загальною площею 5290,9 кв.м., яка, за доводами позивача, була незаконно відчужена та змінена за площею на спірну нерухомість, але й за рахунок іншого нерухомого майна, заставна вартість якого визначена загалом для всіх об'єктів у сумі 7 904 600,00 грн;
- вартість спірної нерухомості, на яку АТ "Райффайзен Банк" просить визнати його прав як іпотеко держателя та звернути стягнення, в рахунок погашення заборгованості, визначеної рішенням Господарського суду Київської області від 23.01.2015 у справі №911/5086/14 у розмірі 10 000 000,00 грн, у позові банку не наведена;
- згідно пункту 5 укладеного 30.04.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестальянс Україна» договору купівлі-продажу вартість виробничого будинку відповідно до звіту про експертну грошову оцінку №СЖАЛМД514206 станом на 30.04.2021 складає 1 837 222,00 грн.
З огляду на вказане, оскільки позов АТ "Райффайзен Банк" спрямований на задоволення грошових вимог, що перевищують вартість спірної нерухомості, за рахунок якої банк хоче задовольнити такі грошові вимоги, суд дійшов висновку про те, що судовий збір слід обраховувати від вартості такого майна у сумі 1 837 222,00 грн, що відповідає вимогам ст. 163 ГПК України та не суперечить наведеній вище правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.
Отже, за подання відповідного позову необхідний до сплати розмір судового збору загалом складає 44 093,33 грн, тобто 1,5% від кожної із двох вимог майнового характеру вартістю 1 837 222,00 грн (27 558,33 грн + 27 558,33 грн = 55 116,66 грн), понижені на коефіцієнт 0,8, оскільки позов подано через підсистему ЄСІТС «Електронний суд».
Водночас на підтвердження сплати судового збору АТ "Райффайзен Банк" додано платіжну інструкцію №21733 від 17.07.2024 про сплату судового збору у сумі 4 844,80 грн, а тому суд дійшов висновку про порушення позивачем процесуальних норм щодо сплати судового збору, і сума недоплаченого судового збору складає 39 248,53 грн.
Посилання АТ "Райффайзен Банк" на пункт 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» стосовно сплати судового збору за вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки як за вимогу немайнового характеру судом відхиляються з огляду наведених вище позицій Великої Палати Верховного Суду.
В розрізі зазначеного суд звертає увагу на те, що згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, а
До того ж Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Стосовно ж посилання АТ "Райффайзен Банк" на необхідність врахування того, що подвійна сплата судового збору у даній справі не відповідатиме принципу справедливості, а також тлумачення обов'язку позивача по сплаті судового збору через призму його спрощення, суд звертає увагу на те, що судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, а вказане відповідає позиції ЄСПЛ у цьому питанні, яка полягає у такому:
- вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції;
- інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду, а положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Суд звертає увагу позивача на те, що необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, попри те, таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів та узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими.
Особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку і дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, в тому числі щодо оплати судового збору.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи та встановленні судом порушення норм процесуального законодавства при зверненні позивача до суду із відповідним позовом, зокрема щодо оформлення позовної заяви та її змісту, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" без руху та надання строку для усунення відповідних недоліків - десять днів з дня вручення зазначеної ухвали.
Керуючись ст. ст. 91, 162, 164, 174, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
1. Залишити позовну заяву Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" без руху.
2. Виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали шляхом подання до суду:
- обґрунтованого розрахунку сум, що оспорюються, з викладом обставин стосовно суми заборгованості, в рахунок погашення якої позивач просить звернути стягнення на майно, та підстав її зменшення, у тому числі з 26 556 291,41 грн до 10 000 000,00 грн;
- пояснень стосовно доказів та, відповідно і самих доказів на підтвердження обставини зменшення суми заборгованості ТОВ ВКФ "Валентина ЛТД" перед АТ "Райффайзен Банк", підтвердженої рішенням Господарського суду Київської області від 23.01.2015 у справі №911/5086/14, зокрема з 26 556 291,41 грн до 10 000 000,00 грн, або пояснень про наявність/відсутність у позивача зазначених доказів та/або неможливості їх подання разом з позовною заявою;
- документів, які підтверджують доплату судового збору за подання позову у передбаченому законом порядку та розмірі - 39 248,53 гривень.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України та оскарженню окремо від рішення суду не підлягає відповідно до ч. 2 ст. 254, ст. 255 ГПК України.
Суддя В.А. Ярема