ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.07.2024Справа № 910/6314/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом «Моторне (транспортне) страхове бюро України» (Русанівський бульвар, буд.8, м.Київ, 02154; ідентифікаційний код 21647131)
до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
про стягнення 119 304,70 грн
без виклику представників сторін,
«Моторне (транспортне) страхове бюро України» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 119 304,70 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування особі, потерпілій внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тому у позивача виникло право вимоги до відповідача як до особи, чиїм службовцем було завдано шкоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи, та, серед іншого, витребувано у відповідача свідоцтво про реєстрацію Військової частини НОМЕР_1 як суб'єкта господарської діяльності у Збройних Силах відповідно до Порядку реєстрації військових частин як суб'єктів господарської діяльності у Збройних Силах.
12.06.2024 від відповідача надійшли пояснення щодо витребуваного доказу.
20.06.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач вказує на відсутність статусу військового майна у транспортного засобу, яким керував ОСОБА_2 , який на момент ДТП перебував у списках особового складу відповідача, та недоведеністю того, що ОСОБА_2 під час ДТП виконував обов'язки військової служби, що є обов'язковими умовами, за яких настає відповідальність юридичної особи за шкоду, завдану її працівником.
03.07.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій викладено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. З приводу заперечень відповідача позивач зауважив, що військовим частинам передавались/передаються транспортні засоби, що не перебувають на обліку Міністерства оборони України, однак це не може бути підставою звільнення військових частин від відповідальності, завданої їх військовослужбовцями під час виконання ними своїх трудових обов'язків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи № 910/6314/24 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
02.09.2022 о 22 год. 18 хв. на перехресті вул.Тбіліської та бул.Шевченка у м.Запоріжжі сталася ДТП за участі автомобіля «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля «Mitsubishi L200», темно-зеленого кольору, з невідомим номерним знаком, під керуванням водія ОСОБА_2 , який на момент ДТП був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 , та який після ДТП місце пригоди залишив.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 18.11.2020.
З метою фіксації факту ДТП ОСОБА_3 викликав поліцію, працівниками якої були складені схема ДТП та рапорт від 02.09.2022.
У подальшому УПП в Запорізькій області вжито заходів до встановлення особи та автомобіля іншого учасника ДТП та листом від 11.11.2022 №11124/41/32/01-2022 ОСОБА_3 проінформовано про те, що на момент ДТП автомобілем «Mitsubishi L200», темно-зеленого кольору, керував ОСОБА_2, військовослужбовець ВЧ НОМЕР_1 , у зв'язку із чим матеріали, складені за наслідком ДТП, передано ІНФОРМАЦІЯ_1 для вирішення питання про притягнення водія до адміністративної відповідальності за статтями 124, 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На вказаний лист ІНФОРМАЦІЯ_2 надав відповідь від 28.11.2022 № 101/6080, в якій повідомив, що ОСОБА_2 звільнений наказом начальника Військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2022 № 148 ДСК з військової служби у запас за власним бажанням, у зв'язку із чим ІНФОРМАЦІЯ_2 не має змоги здійснити розшук водія автомобіля «Mitsubishi L200».
Аналогічна інформація була надана ОСОБА_3 листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 04.01.2023 № 101/87.
Листами УПП в Запорізькій області від 19.01.2023 № Ж-62/48/32/02-2023 та від 04.03.2023 № Ж-422/01/32/01-2023 ОСОБА_3 повідомлено, що адміністративні матеріали відносно ОСОБА_2 не складалися. У разі встановлення місцезнаходження вказаного водія, останнього буде притягнуто до адміністративної відповідальності, про що ОСОБА_3 проінформують.
Також, листом УПП в Запорізькій області від 09.10.2023 № 252-ад/41/31/01-2023 представника ОСОБА_3 проінформовано, що ДТП сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 вимог п. 10.9 Правил дорожнього руху України, який під час руху заднім ходом не переконався в безпеці та скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_3 , після чого залишив місце події. Станом на теперішній час місцезнаходження ОСОБА_2 не відоме, тому останнього не вдається притягнути до адміністративної відповідальності. Також направлено фото пошкодженого автомобіля «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_3 , у результаті ДТП.
Відповідно до звіту № 1180 про оцінку автомобіля «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_3 , складеного спеціалістом-автотоварознацем, оцінювачем Кузнецовим Р.В. , який є суб'єктом оціночної діяльності, вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складових КТЗ на дату оцінки -02.09.2022 складає 102 960,81 грн, величина втрати товарної вартості автомобіля складає 26 274,60 грн, матеріальний збиток, завданий власнику вказаного автомобіля внаслідок ДТП на дату оцінки складає 129 235,41 грн.
30.11.2022 ОСОБА_3 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із повідомленням про ДТП, в якому зазначив обставини вчинення ДТП та долучив схему ДТП та листи УПП в Запорізькій області.
02.12.2022 ОСОБА_3 направив до Моторного (транспортного) страхового бюро України заяву про виплату страхового відшкодування на визначений ним розрахунковий рахунок.
Листом від 13.12.2022 № 3-01б/29515 Моторне (транспортне) страхове бюро України зазначило про необхідність надання ОСОБА_3 додаткових документів для отримання страхового відшкодування.
Листом від 22.12.2022 ОСОБА_3 надіслав на адресу Моторного (транспортного) страхового бюро України додаткові документи.
Листом від 04.01.2023 № 3-01б/419 Моторне (транспортне) страхове бюро України знов зазначило про необхідність надання додаткових документів ОСОБА_3 , зокрема, наполягало на наданні документа, що встановлює особу, винну у вчиненні ДТП.
Листом від 23.02.2023 ОСОБА_3 надіслано до Моторного (транспортного) страхового бюро України копії звіту № 1180 про оцінку його автомобіля, банківських реквізитів та вищезазначених листів.
Зазначені обставини встановлені судами при розгляді справи № 335/6309/23, за обставинами якої, у зв'язку із невиплатою Моторним (транспортним) страховим бюро України ОСОБА_3 страхового відшкодування, останній просив його стягнути.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17.10.2023 у справі №335/6309/23 позов було задоволено частково та стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_3 102 960,81 грн страхового відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту транспортного засобу та 1 033,89 грн судового збору. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення величини втрати товарної вартості транспортного засобу в сумі 26 274,60 грн відмовлено.
Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 01.11.2023 у справі № 335/6309/23 стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу розміром 11 600,00 грн.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 05.03.2024 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишено без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17.10.2023 та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 01.11.2023 у справі № 335/6309/23 залишено без змін.
На виконання вказаних судових рішень Моторне (транспортне) страхове бюро України сплатило ОСОБА_3 103 994,70 грн відповідно до платіжної інструкції № 847559 від 06.03.2024, а 14.05.2024 приватним виконавцем Варавою Р.С. було стягнуто з рахунку Моторного (транспортного) страхового бюро України 13 260,00 грн, про що свідчить копія платіжної інструкції № 887182 від 14.05.2024.
Як вбачається з матеріалів справи, на замовлення Моторного (транспортного) страхового бюро України оцінювачем Кузнецовим Р.В. було складено звіт № 1167 про оцінку автомобіля, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_3 , становить 102 960,81 грн.
За надання послуг з оцінки позивачем було сплачено фізичній особі-підприємцю Кузнецову Р.В. 2 050,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 580054 від 23.01.2023.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_2 під час виконання ним службових обов'язків, а тому відповідальною особою за завдану шкоду є Військова частина НОМЕР_1 . З урахуванням викладеного, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь понесені у зв'язку з виплатою постраждалій особі страхового відшкодування витрати в загальному розмірі 119 304,70 грн.
Узагальнені доводи відповідача, який заперечує проти задоволення позовних вимог, полягають у тому, що в матеріалах справи відсутні докази того, що автомобіль «Mitsubishi L200», темно-зеленого кольору, з невідомим номерним знаком, належить відповідачу, а ОСОБА_2 під час ДТП керував ним у зв'язку із виконанням своїх службових обов'язків. Сама лише обставина перебування ОСОБА_2 на військовій службі у відповідача під час вчинення ДТП не може бути підставою для задоволення регресного позову Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування, сплаченого на користь потерпілої особи. Необхідною умовою для задоволення такого позову є встановлення того, що відповідач є власником транспортного засобу, яким була заподіяна шкода, в розумінні п. 1.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», і такий власник не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.
Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до пункту 39.1 статті 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.
Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» основним завданням МТСБУ є, зокрема, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Абзацом 2 пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Згідно з підпунктом 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
За визначенням, наведеним у пункті 1.6 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
За приписами частин 1, 3 статті 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
За загальними правилом частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Згідно з частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.
Так, стаття 1187 Цивільного кодексу України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц викладено висновок, згідно з яким особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Тлумачення частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України свідчить про те, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц. Схожі за змістом висновки зроблені і у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №640/4185/15-ц, від 05.05.2018 у справі №910/14685/17.
За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16.
Обставини, встановлені у рішенні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17.10.2023 у справі №335/6309/23, залишеному без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 05.03.2024, мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, оскільки підтверджують, що дорожньо-транспортна пригода відбулася з вини ОСОБА_2 і він був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 .
Водночас у цих судових рішеннях не було встановлено власника автомобіля «Mitsubishi L200», темно-зеленого кольору, з невідомим номерним знаком, та обставин виконання ОСОБА_2 на момент ДТП службових обов'язків.
З урахуванням вищенаведених правових норм та висновків Верховного Суду, суд відзначає, що для притягнення Військової частини НОМЕР_1 у цій справі до відповідальності не достатньо лише встановленої обставини завдання військовослужбовцем вказаної військової частини шкоди.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Отже, виконання обов'язків військової служби пов'язано із перебуванням військовослужбовця у певному місці, у певний час або виконанням ним наказу командира (начальника) чи обов'язку служби.
Як свідчать обставини справи, ДТП сталася 02.09.2022 о 22 год. 18 хв., тобто поза межами робочого (навчального) часу і території військової частини. Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 станом на момент ДТП виконував наказ командира (начальника) чи інші обов'язки військової служби, що виключає відповідальність відповідача відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про дорожній рух» державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, присвоєнням буквено-числової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформленням і видачею реєстраційних документів та/або їх формуванням в електронному вигляді.
Частиною 8 статті 34 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що відомчу реєстрацію та облік транспортних засобів, які належать військовим частинам, об'єднанням чи організаціям, що входять до складу Збройних Сил України здійснює уповноважений орган Міністерства оборони України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 № 1032 затверджено Порядок відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів Збройних Сил України (далі - Порядок), який визначає процедуру відомчої реєстрації, перереєстрації, тимчасової реєстрації (далі - реєстрація), ведення обліку транспортних засобів, які закріплені за військовими частинами, закладами, установами та організаціями, що входять до складу Збройних Сил (далі - військові частини), та зняття їх з обліку.
Пунктом 2 Порядку визначено, що реєстрація транспортного засобу Збройних Сил (далі - транспортний засіб) полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних з перевіркою відповідних документів, закріпленням номерного знака, звіркою і у разі потреби дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин (кузова, шасі, рами, двигуна), оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційного документа - технічного талона транспортного засобу Збройних Сил (далі - технічний талон), зразок якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.1992 № 47. Облік зареєстрованих транспортних засобів ведеться шляхом накопичення, узагальнення та зберігання інформації про такі транспортні засоби у базі даних уніфікованої електронно-облікової системи Збройних Сил.
Згідно з пунктом 3 Порядку реєстрація транспортних засобів, ведення обліку зареєстрованих транспортних засобів та зняття їх з обліку здійснюється уповноваженим органом Міноборони - військовою інспекцією безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах та її структурними підрозділами (далі - підрозділи військової інспекції безпеки дорожнього руху).
За приписами пунктів 13, 14 Порядку на транспортний засіб, зареєстрований підрозділом військової інспекції безпеки дорожнього руху, видається технічний талон. Облік і видача бланків технічних талонів здійснюються в порядку, визначеному Міноборони. Інформація про транспортні засоби військових частин, що зареєстровані підрозділами військової інспекції безпеки дорожнього руху, вноситься до бази даних уніфікованої електронно-облікової системи Збройних Сил у порядку, визначеному Міноборони. Інформація про реєстрацію (внесення змін у відомості про реєстрацію) транспортного засобу невідкладно подається Головною військовою інспекцією безпеки дорожнього руху територіальному органу з надання сервісних послуг МВС для внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж протилежний.
За відсутності доказів того, що автомобіль «Mitsubishi L200», темно-зеленого кольору, з невідомим номерним знаком, є військовим майном і його закріплено за відповідачем, передчасними є доводи позивача про те, що відповідач є володільцем цього транспортного засобу.
В контексті вищенаведеного твердження позивача, із посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц, про те, що шкода, заподіяна об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і який був закріплений Міністерством оборони України на праві оперативного управління за військовою частиною, що має статус юридичної особи, відшкодовується цією військовою частиною, є не релевантним до обставин цієї справи.
З урахуванням викладеного відповідач не підпадає під визначення поняття «власник транспортного засобу», що наведене в пункті 1.6 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому не може бути відповідачем за регресним позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України у порядку пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та не є особою, яка відповідає за шкоду, завдану військовослужбовцем ОСОБА_2 під час перебування ним у списках особового складу Військової частини НОМЕР_1 згідно із положеннями статей 1172, 1187 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 3 028,00 грн покладаються на позивача у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29.07.2024.
Суддя Т.П. Капцова