ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.07.2024Справа № 910/3674/24
Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 40, офіс 315)
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" (02088, місто Київ, вулиця Харченка Євгена, будинок 31, офіс 6)
простягнення 112 756 грн 75 коп.
Представники сторін: не викликались
26.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" про стягнення 22 888 грн 38 коп. 3 % річних та 89 868 грн 37 коп. інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного виконання грошового зобов'язання , у зв'язку з чим позивачем нараховано 22 888 грн 38 коп. 3 % річних та 89 868 грн 37 коп. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 відкрито провадження у справі № 910/3674/24, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
08.04.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
09.04.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
09.04.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача.
15.04.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
17.04.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
05.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшов запит про надання інформації.
10.07.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшов запит про надання інформації.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 910/8892/19, що набрало законної сили 23.12.2019, встановлено факт наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Родень-М" заборгованості в розмірі 158 316 грн 00 коп.
Під час розгляду справи № 910/8892/19 судом встановлено наступні обставини.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" в період з 23.01.2013 по 14.03.2013 здійснило поставку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Родень-М" товару, а саме, карбаміду в загальній кількості 207,35 т на загальну суму 815 412 грн 75 коп. за наступними видатковими накладними: № РН-0000036 від 23.01.2013 на суму 27 975 грн 00 коп., № РН-0000069 від 04.02.2013 на суму 79 869 грн 00 коп., РН-0000090 від 05.02.2013 на суму 65 017 грн 00 коп., РН-0000084 від 06.02.2013 на суму 66 123 грн 00 коп., № РН-0000085 від 07.02.2013 на суму 22 041 грн 00 коп., № РН-0000087 від 07.02.2013 на суму 38 863 грн 50 коп., № РН-0000088 від 11.02.2013 на суму 57 661 грн 50 коп., № РН-0000089 від 12.02.2013 на суму 57 661 грн 50 коп., № РН-0000112 від 13.02.2013 на суму 27 300 грн 00 коп., № РН-0000129 від 14.02.2013 на суму 65 130 грн 00 коп., № РН-0000130 від 15.02.2013 на суму 60 255 грн 00 коп., № РН-0000131 від 18.02.2013 на суму 60 216 грн 00 коп., № РН-0000132 від 20.02.2013 на суму 22 912 грн 50 коп., № РН-0000133 від 20.02.2013 на суму 37 801 грн 50 коп., № РН-0000134 від 21.02.2013 на суму 60 948 грн 50 коп., № РН-0000135 від 25.02.2013 на суму 7 031 грн 00 коп., № РН-0000136 від 25.02.2013 на суму 47 400 грн 00 коп., № РН-0000137 від 25.02.2013 на суму 6 181 грн 75 коп., № РН-0000318 від 14.03.2013 на суму 21 150 грн 00 коп.,
Відповідно до банківських виписок Публічного акціонерного товариства "Міський комерційний банк" та Акціонерного товариства "БМ Банк" в період з 05.12.2012 по 06.03.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Родень-М" було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" за поставлений кардамід кошти в сумі 906 262 грн 75 коп.(з урахуванням ПДВ).
Враховуючи викладене, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін, колегія суддів дійшла висновку про те, що поставлений відповідачем згідно вищенаведених видаткових накладних товар - карбамід позивач оплатив у повному обсязі шляхом здійснення попередньої оплати.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Родень-М" повернуло Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" карбамід у загальній кількості 40,08 тонн на загальну суму 158 316 грн 00 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними (повернення) № ВП-0000003 від 01.07.2013 та № ВП-0000004 від 01.07.2013.
Як було зазначено вище, 03.05.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Родень-М" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" була направлена вимога про повернення в семиденний строк коштів в сумі 158 316 грн 00 коп., яка була вручена уповноваженій особі останнього 07.05.2019.
Відтак, обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" повернути грошові кошти за повернутий йому товар у сумі 158 316 грн 00 грн виник 08.05.2019, однак, у встановлений у вимозі семиденний строк, тобто до 13.05.2019, Товариству з обмеженою відповідальністю "Родень-М" такі кошти не були повернуті.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2023 замінено сторону (стягувача) у справі № 910/8892/19 під час примусового виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 по справі №910/8892/19, наказу Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 у справі № 910/8892/19 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Родень-М" (18002, м. Черкаси, вул. Благовісна, 299, кв. 132, ідентифікаційний код 14196320) на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, буд. 40, офіс 315, ідентифікаційний код - 38039872).
Як вбачається з матеріалів справи, постанова Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 виконана у повному обсязі, що підтверджується постановою Дарницького ВДВС у місті Києві Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.03.2024 про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу від 30.01.2020 у справі № 910/8892/19.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання встановленого постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 910/8892/19, позивач має право на захист майнових прав та інтересів пов'язаних з відшкодуванням матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, на отримання компенсації (плати) від відповідача за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати позивачу, у зв'язку з чим позивачем, за загальний період прострочення з 15.05.2019 по 11.03.2024, нараховано 22 888 грн 38 коп. 3 % річних, та за період з вересня 2019 року по лютий 2024 року, 89 868 грн 37 коп. інфляційних втрат.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Проте, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем за первісним позовом заявленої до стягнення інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір інфляційних втрат та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 22 888 грн 38 коп. 3 % річних та 89 868 грн 37 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При відступленні права вимоги не відбувається припинення або зміна зобов'язання, а лише змінюється кредитор у відповідному зобов'язанні.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 1.7. договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості № 22-09-2023/2 від 26.09.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Родень-М" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (покупець), за результатами укладення/підписання даного договору, покупець (позивач у справі) наділяється всіма правами продавця (Товариства з обмеженою відповідальністю "Родень-М"), що випливають із видаткових накладних № ВП-0000003 та № ВП-0000004 від 01 липня 2013 року, постанови Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року по справі № 910/8892/19, котра набрала законної сили, наказу Господарського суду міста Києва від 30 січня 2020 року по справі № 910/8892/19, виданого на примусове виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2019 року по справі № 910/8892/19, котра набрала законної сили, а також у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та/або неповним виконанням боржником (Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001") грошового зобов'язання на підставі видаткових накладних № ВП-0000003 та № ВП 0000004 від 01 липня 2013 року.
Таким чином, у відповідності до норм цивільного законодавства та на підставі договору купівлі-продажу права вимоги дебіторської заборгованості № 22-09-2023/2 від 26.09.2023, позивач набув усіх прав кредитора по договору поставки, в т.ч. право на заявлення вимог щодо сплати неустойки, відсотків річних та інфляційних втрат, які зобов'язаний сплатити відповідач за допущення ним порушень під час виконання ним своїх обов'язків по договору поставки.
У постанові від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 Цивільного кодексу України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18). Обмеження щодо відчуження стосуються виключно права вимоги, що має особистий характер.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного суду у справі від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-2, на висновки в якій також посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, наведено правовий висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами у розумінні статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат. Стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Відповідно до частин 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Разом з тим, за змістом пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень до Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX , який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Дію карантину, встановленого цією постановою неодноразово продовжувалась та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 27 червня 2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено.
Разом з тим, розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 19, яким встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022 року, який набрав чинності з 17.03.2022.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб. На часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-IX, Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-IX, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-IX, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-IX, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-IX, Указом від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 № 2915-IX, Указом від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 № 3057-IX, Указом від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 № 3275-IX, Указом від 06.11.2023 № 734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 № 3429-IX, Указом від 05.02.2024 № 49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 № 3564-IX та Указом від 05.02.2024 № 271/2024, затвердженим Законом України від № 3684-IX від 08.05.2024) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги приписи пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо продовження такого строку позовної давності на строк дії карантину та воєнного стану, який діяв на час виникнення прострочення виконання та діє по теперішній час, господарський суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності за вимогою про стягнення інфляційний втрат та 3% річних на час звернення позивача до суду з цим позовом не сплив, що є підставою для відмови у задоволенні відповідної заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних, суд зазначає наступне
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу К України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
Водночас у даній справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України) - 3 %. Тобто у даній справі обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних не вбачається.
З огляду на що, порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних судом у спірних правовідносинах не встановлено.
Поміж цим, суд зауважує на тому, що у справі № 902/417/18 відсутній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо можливого зменшення розміру інфляційних втрат.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохім 2001" (02088, місто Київ, вулиця Харченка Євгена, будинок 31, офіс 6 ідентифікаційний код 35274677) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, місто Київ, проспект Академіка Глушкова, будинок 40, офіс 315, ідентифікаційний код 38039872) 22 888 (двадцять дві тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн 38 коп. 3 % річних, 89 868 (вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн 37 коп. інфляційних втрат та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрати по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н. Плотницька