Провадження № 22-ц/803/6033/24 Справа № 932/10053/23 Суддя у 1-й інстанції - Тітова О.О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.
29 липня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:
судді-доповідача: Новікової Г.В.
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»(далі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС») звернулось до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало тим, що 17 вересня 2022 року між позивачем та відповідачем за допомогою веб-сайту (creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», було укладено електронний договір №1208-4844 про відкриття кредитної лінії.
В порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 10 жовтня 2023 року в нього виникла заборгованість в розмірі 150 936 грн., яка складається з 15 200 грн.. - простроченої заборгованості за кредитом та 135 736 грн. простроченої заборгованості за процентами.
Враховуючи наведене ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 150 936 грн. та судові витрати.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 08 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №1087-2161 від 17.09.2022 року в розмірі 30 400 грн. та витрати по оплаті судового збору - 432,45 грн, а всього стягнути 30 832, 45 грн. В задоволенні іншої частини позову ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором 1087-2161 від 17 вересня 2022 рокуу розмірі 30 400 грн. та ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на їх користь заборгованості за кредитним договором у розмірі 150 936 грн. з яких: 15 200 грн.. - простроченої заборгованості за кредитом та 135 736 грн. простроченої заборгованості за процентами. Судові витрати пов'язані з розглядом справи покласти на відповідача. В обґрунтування посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
З доводами, аналогічними доводам позовної заяви зазначав, що між сторонами 17.09.2022 року укладено Договір про відкриття кредитної лінії, в якому погоджено всі істотні умови договору, зокрема і розмір процентів, які нараховувались відповідачу у межах погоджених строків кредитування.
Базовий період - строк протягом якого боржник (позичальник) бажає сплачувати саме процент за користування кредитом (в даному випадку - 21 днів), який він сам обирає при заповненні заявки на отримання грошових коштів. А строк кредитування - строк на який видаються грошові кошти, якими він може користуватися. У даному випадку відповідно до умов договору від 17.09.2022 року стрк складає 300 днів з моменту перерахування кредиту позичальнику, тобто до 14.07.2023 року.
Звертає увагу суду на те, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що останнім не здійснюється будь-яких нарахувань відповідачу у вигляді штрафів або пені.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
У ч.1 ст. 369 ЦПК України зазначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи, що по даній справі ціна позову становить 150 936 грн., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до справи, яка не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, та призначена до розгляду в період дії зазначеної статті в старій редакції, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, а тому фактично отримані та використані позичальником кошти в розмірі 15 200 грн. підлягають поверненню баку. Однак нараховані фінансовою установою проценти в період строку дії договору неспівмірно зросли та більше ніж у вісім разів перевищили заборгованість за кредитним договором.
Із такими висновками суду першої інстанції можливо погодитись з огляду на наступне.
Так, згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 вересня 2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1087-2161. Відповідачем договір підписано одноразовим ідентифікатором.
Згідно умов п.4.1 та п.4.8 договору №1087-2161 від 17.09.2022 року кредитодавець надав відповідачу кредит в сумі 15 200 грн. строком на 300 календарних днів з датою повернення кредиту - 14.07.2023 року.
Відповідно до п.4.2 договору №1087-2161 від 17.09.2022 року кредит надається шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок позичальника вказаний у реквізитах електронного платіжного засобу.
Згідно з п.4.4 договору №1087-2161 від 17.09.2022 року базовий період складає 14 календарних днів. Перебіг кожного наступного базового періоду починається з наступної дати за датою закінчення попереднього базового періоду або погашення заборгованості за процентами.
Згідно з п.4.5 договору №1087-2161 від 17.09.2022 року сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного базового періоду.
Згідно з п.4.6 договору №1087-2161 від 17.09.2022 року нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування, починаючи з дати видачі кредиту до дати фактичного повернення. Стандартна процентна ставка становить 3% за кожен день користування кредитом, пільгова - 2,50% за кожен день користування протягом першого базового періоду та надається виключно як знижка, є заохоченням позичальника спробувати скористатися послугами кредитодавця.
Згідно з п.4.10 договору №1087-2161 від 17.09.2022 року орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення складає 152 000 грн. та включає суму кредиту та проценти за користування кредитом 136 800 грн.
Згідно з п.4.11 договору №1087-2161 від 17.09.2022 року обчислення орієнтовної та реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту є репрезентативними та базуються на обраних позичальником умовах кредитування, зазначених в договорі та на припущенні, що договір залишатиметься дійсним протягом погодженого строку, сторони виконають свої обов'язки належним чином. Орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту обчислені на основі припущення, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно графіку платежів за договором, наведеного в додатку 3 до договору.
Пунктом 5.3 договору №1087-2161 від 17.09.2022 визначено розрахунок для повного погашення кредиту в останній день першого базового періоду та визначено, що 30.09.2022 відповідач мала сплатити 15200 отриманого кредиту та 5320 грн. відсотків за користування кредитом у перший базовий період, всього сплатити 20 520 грн.
Також, договором передбачено, що невід'ємною його частиною є додатки: правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), паспорт споживчого кредиту, таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором відповідно до Методики НБУ
Відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором також підписано і таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №1087-2161 від 17.09.2022 (графік платежів за договором) який відповідає умовам п.4.10 договору.
ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» виконало свої зобов'язання, надало ОСОБА_1 кредит в сумі 15200 грн, шляхом зарахування коштів на платіжну картку ОСОБА_1 що підтверджується довідкою складеною позивачем та відомостями з реєстру наданих кредитів, здійснених за допомогою сервісу LiqPay АТ КБ «ПриватБанк».
Позивачем суду надано довідку, згідно якої станом на 10.10.2023 року заборгованість ОСОБА_1 по договору №1087-2161 від 17.09.2022 року становить 150936 грн. Заборгованість складається з 15 200 грн. - основний борг та 135 736 грн. - проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як було зазначено вище сторонами погоджено розмір процентів та порядок їх нарахування та відповідно до розрахунку заборгованості він складає 135 736 грн.
Суд першої інстанції, зменшуючи суму заборгованості за відсотками виходив із того, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. Договір містить зрозумілий розрахунок лише щодо першого базового періоду. А тому на думку суду першої інстанції, укладення ОСОБА_1 договору №1087-2161 від 17.09.2022 року перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Таким чином суд першої інстанції правильно врахував те, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 135 736 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 15 200 грн. за договором №1087-2161, суперечать принципам розумності та
добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, колегія суддів дійшла до висновку про те що суд першої інстанції правомірно зменшив розмір процентів за вказаним договором
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитним договором від 16.11.2018 року з урахуванням відсотків за користування кредитними коштами, зменшивши останні до розміру тіла кредиту .
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду з ухваленням нового немає.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 150 936 грн. що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 381, 382ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» залишити без задоволення.
Заочне рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: