"29" липня 2024 р.
м. Київ
справа № 755/11493/24
провадження № 2/755/6718/24
суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , мотивуючи свої вимоги тим, що ордер на вселення у спірну квартиру було видано батькові позивача 30.03.1973 року, наразі в квартирі зареєстровані та проживають позивач та його діти. Однак відповідачі за вказаною адресою не проживають, та позивач взагалі не знає вказаних осіб. Відповідачі будь-яких витрат на утримання квартири не несуть, в квартирі не з'являються, речей відповідачів в квартирі немає. Позивач вимушений нести тягар утримання квартири та сплачувати рахунки за житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим змушений вернутись з даним позовом до суду.
02 липня 2024 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачі не скористались процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
3гідно ст. 64 Житлового кодексу УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуватись нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.
Відповідно ст. 65 Житлового кодексу УРСР, наймач вправі у встановленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.
З матеріалів справи убачається, на підставі Ордеру на житлове приміщення від 30.03.1973 року № 44 ОСОБА_5 та члени його родини отримали квартиру АДРЕСА_1 . (а.с. 22)
01.11.2014 року ОСОБА_1 подано до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації заяву про укладення договору найму квартири АДРЕСА_1 , у зв'язку із смертю відповідального квартиронаймача ОСОБА_5 (а.с. 18)
За даними Інформації про зареєстроване місце проживання особи, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 - з 03.04.2012 року, 10.04.2012 року по теперішній час. (а.с. 8-12)
За даними Актів, складених мешканцями будинку АДРЕСА_2 , затверджених комісією Житлово-експлуатаційної дільниці № 401, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 фактично не проживає в квартирі АДРЕСА_1 . (а.с. 13, 14)
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 Житлового кодексу України), членів сім'ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 Цивільного кодексу України). Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 Житлового кодексу України, ст. 405 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення на протязі шести місяців, а відповідно до ст.72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки проводиться в судовому порядку.
Відповідно до ст. 107 Житлового кодексу України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Як убачається з матеріалів справи, предмет спору складають вимоги позивача щодо втрати відповідачами права на користування неприватизованим житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , вказуючи на те, що відповідачі ніколи не проживали та не проживають у спірному житловому приміщенні, не несуть витрати за житлово-комунальні послуги, таким чином, порушуючи права позивача, як наймача спірної квартири.
Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого житлового законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , правовим наслідком чого є зняття відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою, - оскільки судом встановлено, що відповідачі не проживають за вказаною адресою, не ведуть нарівні із позивачем спільне господарство, будь-яких поважних причин, які б перешкоджали відповідачам користуватись спірною квартирою, судом не встановлено, що, відповідно, порушує право позивача, як відповідального квартиронаймача, який одноособово несе тягар матеріального утримання спірного нерухомого майна.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, підлягає до задоволення в повному обсязі.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 64, 65, 71, 107 Житлового кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 .
Відповідно до положень ч. 1 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте Дніпровським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (ст. 284 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 29 липня 2024 року.
Суддя: В.І. Галаган