Справа № 752/13493/23
Провадження № 2/752/1398/24
іменем України
03.07.2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді Данілової Т.М.
з участю секретаря Солодовник Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини, -
у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом про зменшення аліментів. Просить зменшити розмір аліментів, який ним сплачується на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до п. 2.1.1 договору про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні, укладеному 13 квітня 2018 року між сторонами у справі, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забавською Н.В., до 4 000 грн. щомісячно, проте не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що після укладення договору і розірвання шлюбу між сторонами у справі у позивача поступово погіршувалося матеріальне становище і наразі воно не дає йому можливості сплачувати аліменти у розмірі, зазначеному в договорі. Крім того, у позивача змінився ще і сімейний стан, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька, яка не може бути позбавлена утримання, оскільки обов'язок по утриманню іншої дитини є неспівмірно великим по відношенню до скрутного фінансового становища позивача.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 10 липня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі. (а.с. 157 т.2)
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2023 року вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. (а.с. 162)
Відповідач ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подавала.
В судове засідання представник позивача надав заяву, в якій просить розглядати справу без його участі.
Відповідач в судове засідання також не з'явилася, хоча про час та місце розгляду справу повідомлялася судом.
Дослідивши матеріали справи, встановлено наступне.
ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 24 травня 2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві. (а.с. 15 т.1)
09 червня 2016 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у місті Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , у зв'язку з чим позивач отримав прізвище ОСОБА_2 . (а.с. 16 т.1)
13 квітня 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Забавською Н.В. (а.с. 19 т.1)
Відповідно до п. 1.1 договору сторони домовилися, що після припинення шлюбу між ними їх син ОСОБА_3 , 2015 року народження, буде проживати з матір'ю.
Відповідно до п. 2.1 договору батько зобов'язаний, зокрема утримувати сина до досягнення ним повноліття. А саме сплачувати матері аліменти на утримання сина у розмірі 13 300 грн., що на момент укладення договору становило еквівалент 500 доларів США за комерційним курсом долару по відношенню до гривні в Україні. Аліменти сплачуються батьком щомісячно в національній валюті України, але їх розмір не може бути меншим ніж сума, еквівалентна 500 доларів США відповідно до комерційного курсу долара США, діючого на день оплати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 серпня 2018 року шлюбі між сторонами розірвано за спільною заявою подружжя. (а.с. 25 т.1)
Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 09.02.2021 року, виданого Печерським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), позивач змінив своє прізвище на « ОСОБА_1 ». (а.с. 25 т.1)
Звертаючись у суд з позовом про зменшення розміру аліментів, ОСОБА_1 зазначає, що після укладення договору і розірвання шлюбу між сторонами у справі у позивача поступово погіршувалося матеріальне становище і наразі воно не дає йому можливості сплачувати аліменти у розмірі, зазначеному в договорі. Крім того, у позивача змінився ще і сімейний стан, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька, яка не може бути позбавлена утримання, оскільки обов'язок по утриманню іншої дитини є неспівмірно великим по відношенню до скрутного фінансового становища позивача.
На підтвердження своїх доводів щодо істотного погіршення свого матеріального становища позивач посилається на письмові докази.
Згідно інформаційної довідки з сайту https://usr.minjust.gov.ua/ з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 09.02.2022 року позивач припинив підприємницьку діяльність.
Відповідно до податкових декларацій за 2020 - 2022 роки, копії яких містяться в матеріалах справи, дохід позивача становив за 2020 рік - 777 111,00 грн., за 2021 рік - 985 000,00 грн., а за 2022 рік дохід відсутній.
У 2021 -2022 роках позивачем було укладено декілька кредитних договорів і договорів позики, перелік яких міститься у позовній заяві. Наявність заборгованості перед банками та кредитними установами, на думку позивача, підтверджує суттєве погіршення його матеріального становища, яке почало поступово погіршуватися з 2018 року і по день подання даної позовної заяви.
Суд не погоджується з доводами позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі № 6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров'я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров'я одержувача аліментів. При цьому, суд, з урахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач не надав доказів свого матеріального стану станом на час укладення зі ОСОБА_2 договору про визначення місця проживання дитини, умов її утримання та участі батьків у її вихованні, посвідченого 13 квітня 2018 року.
Суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для зменшення розміру аліментів існували й на час укладення вказаного договору.
Доводи позивача щодо погіршення його матеріального стану могли б бути враховані судом за умови надання належних доказів, які б свідчили про відсутність можливості у позивача сплачувати аліменти у визначеному розмірі та зі зміною його матеріального становища.
ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів погіршення його матеріального стану.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Враховуючи зміст ст.ст.181, 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч.ч. 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 520/21069/18 зазначено, що аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
За змістом законодавства, аліменти є власністю дитини, а обов'язок суду полягає в першу чергу забезпечити дитині право на належне утримання.
Суд зазначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України.
Відповідно до ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» де зазначено, що загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано або вони взагалі не перебували в ньому.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно ст. 180, ч. 3 ст. 181 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Суд звертає увагу на те, що позивач як на підставу для зменшення розміру стягнутих з нього аліментів, посилається на перемінний успіх своєї підприємницької діяльності, у зв'язку з чим ОСОБА_1 декілька разів припиняв її ведення та знову розпочинав. Крім того, 21 лютого 2022 року позивач покинув Україну та через початок повномасштабного вторгнення рф на територію України він перебуває поза межами України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , має працездатний вік та за станом здоров'я не позбавлений можливості сплачувати аліменти у визначеному розмірі.
Доказів матеріального стану позивача після 21 лютого 2022 року суду не надано.
За таких підстав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру аліментів у зв'язку з недоведеністюпозивачем погіршення матеріального становища.
Суд вважає за необхідне зауважити, що народження ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача доньки ОСОБА_8 (а.с. 139 т.2) також не може бути безумовною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки зменшення розміру аліментів є правом суду, а не його обов'язком, виходячи з диспозиції ст. 192 СК України, тобто, навіть за умови доведеності факту зміни сімейного стану платника аліментів, суд, який розглядає справу, може не задовольняти вимоги останнього про зменшення розміру аліментів, зважаючи на інші обставини справи, зокрема у разі, якщо зменшення розміру аліментів не відповідатиме інтересам неповнолітньої дитини, який має право на рівень життя, достатній для його фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Доводи позивача щодо перебування на його утриманні ОСОБА_9 , 2023 року народження, суд відхиляє, адже ст. 180 СК України обов'язок щодо утримання дітей покладає саме на їх батьків, тому зменшення утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , 2015 року народження, за рахунок утримання позивачем молодшої дитини є недопустимим.
Керуючись статтями 7, 183, 192 Сімейного кодексу України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментівна утримання дитини.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 12 липня 2024 року.
Суддя: