Справа № 700/214/24
Провадження № 2/700/170/24
17 липня 2024 року Лисянський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Бесараб Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Мельніченко Н.І.,
представника позивача - адвоката Руденка Р.В.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Лисянка справу №700/214/24 провадження №2/700/170/24 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В С Т А H О В И В:
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що ОСОБА_1 звернувся до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 17.09.2021 року. Підпис відповідачем здійснено власноруч на планшеті, що відповідає вимогам постанови НБУ від 13.12.2019 року №151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України». На підставі укладеного договору відповідач отримав платіжний інструмент - кредитну карту номер: НОМЕР_1 , строк дії 11/25 тип «Універсальна», а згодом також кредитну карту номер: НОМЕР_2 строк дії -01/27 тип - «Універсальна GOLD» та кредитну карту номер: НОМЕР_3 строк дії -01/27 тип - «Універсальна», що підтверджується випискою по рахунку. Відповідач користувався кредитним лімітом, відповідно до виписки по рахунку вчиняв операції, таким чином згідно до Положення про порядок емісії та еквайрінгу платіжних інструментів, що затверджено постановою НБУ №164 від 29.07.2022 року. Відповідач є власником рахунку та держателем платіжного інструменту для здійснення операцій за рахунком. Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив надавати своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 04.03.2024 року має заборгованість - 79250 грн.52 коп., яка складається з наступного: 61992 грн.64 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 17257 грн. 88 коп.- заборгованість за простроченими відсотками. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає. Тому позивач змушений звернутися до суду і просить стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 79250 грн.52 коп., а також судові витрати в розмірі 2422 грн.40 коп.
Ухвалою суду від 18.03.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено до підготовчого судового засідання.
01.04.2024 року представник відповідача звернувся до суду із відзивом на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги позивача не грунтуються на законі, не обгрунтовані належними та допустимими доказами, позивач долучив до позовної заяви не актуальну та недостовірну інформацію, надані докази не доводять та не обгрунтовують правомірність вимог, а саме: відповідач не користувався кредитними коштами; 04.05.2023 року було вчинено злочин, передбачений ч.3 ст.190 КК України - вказане підтверджується витягом з ЄРДР про кримінальне провадження № 12023250360000699 від 06.05.2023 року; до відзиву додаються документи - докази, що кошти, які АТ КБ «ПриватБанк» вимагає повернути і намагається стягнути з ОСОБА_1 в дійсності були предметом вчинення злочину. З урахуванням вищенаведеного просив у задоволенні позову відмовити та стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати.
17 червня 2024 року представник позивача звернувся з відповіддю на відзив, в якому зазначив, що 17.09.2021 року відповідач ознайомився з умовами кредитування та підписа паспорт кредиту. 17.09.2021 року відповідач підписав власноручно заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та погодив наступні умови договору. На підстааі укладеного договору відповідач отримав платіжний інструмент- кредитну карту номер НОМЕР_1 строк дії - 11/25 тип «Універсальна».
Щодо заволодіння кредитними коштами третіми особами, в ході проведення службового розслідування ними встановлено, що по даними документообігу по клієнту ОСОБА_1 звернення не зареєстровано. По даним ПК Voice System (пошук дзвінків на 3700) наявності діалоги/звернення клієнта ОСОБА_2 з телефону не для комунікацій/не фінансового телефону:IDНОМЕР_8 2023-05-04 18:17:47 з номеру НОМЕР_4 - тема дзвінка блокування карти, зазначив тільки для блокування карти НОМЕР_5 .
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Зокрема в їх обгрунтування зазначив, що ввавжає, що саме з відповідача підлягає до стягнення забогованість за кредитним договором, оскільки саме відповідач мав контролювати свою кредитну карту та рух коштів по ній. Вважає, що відповідач віднісся недбало до збереження таємниці своїх особистих даних, шо стало причиною вчинення відносно нього шахрайських дій, а тому з нього необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором.
Відповідач у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити та в свою чергу зазначив, що з позовними вимогами АТ КБ «Приват Банк» не погоджується, вважає їх безпідставними, оскільки злочинці шахрайським шляхом, використовуючи його особисті дані, без його згоди оформили кредитний договор з АТ КБ «Приват Банк». За вказаним фактом, на підставі його заяви було внесено відомості до ЄРДР за № 12023250360000699 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України. Наразі, особа, яка вчинила зазначене кримінальне правопорушення встановлена, знаходиться під вартою та розслідування до цього часу триває. Кредит за договором від 17.09.2021 року з АТ КБ «Приват Банк» на суму 61992 грн.64 коп. він не брав. Кошти були зняті з його кредитної карти без його волевиявлення, внаслідок фінансових шахрайських схем, використовуючи його особисті дані. Також вказує, що АТ КБ «Приват Банк» не надано доказів того, що саме ним було отримано кредитні кошти. Вважає, що АТ КБ «Приват Банк» не вчинив всіх необхідних дій для збереження його особистих даних, а також не вжило всіх необхідних заходів безпеки, які б унеможливили шахрайські дії, як то додаткова перевірка особи, яка має намір отримати кредит. На даний час він активно співпрацює зі слідством з метою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Станом на 04.05.2024 року він не мав жодної заборгованості перед позивачем.
Дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При цьому, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: примусове виконання обов'язку в натурі.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, вимоги позивача стосуються порушення відповідачем умов кредитного договору щодо своєчасного повернення отриманих грошових коштів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною 1-2 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ ПриватБанк).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вбачається з матеріалів справи відповідно копії заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 17.09.2021 року, відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк».
Позивач вказує, що відповідач зобов'язання за кредитним договором щодо погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом систематично належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 04.03.2024 утворилась заборгованість в розмірі 79250 грн. 52 коп., яка складається з: 61992 грн.64 коп.- заборгованість за тілом кредиту, 17257 грн.88 коп. - заборгованість за простроченими відсотками .
Водночас, відповідач стверджує, що жодного боргу перед банком не має, мають місце шахрайські дії, вчинені третьою особою.
Як встановлено судом, 04.05.2023 року невідома особа шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки заволоділа грошовими коштами з банківської карти № НОМЕР_6 .
Із цього приводу ОСОБА_1 негайно звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» про блокування банківської картки телефонним повідомленням, оскільки із його рахунку зняли кошти без його підтвердження, без повідомлення (дзвінка) банку.
Проте, АТ КБ ПриватБанк не відреагував на повідомлення відповідача та не вжило необхідних заходів безпеки.
Також, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відповідач одразу ж звернувся до поліцейського, а за кілька днів і до Департаменту кіберполіції національної поліції України із повідомленням про незаконне зняття коштів із його карткового рахунку.
Зокрема, відповідач 05.05.2023 року звернувся до Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області із заявою про те, що невстановлені особи таємно з банківської карки викрали грошові кошти.
На наступний день відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування за ч.3 ст.190 КК України, що підтверджується витягом з кримінального провадження №12023250360000699.
На час розгляду справи відповідач визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні та триває досудове розслідування.
Відповідно до ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено ЗУ "Про платіжні послуги».
Відповідно до ст.66 ЗУ «Про платіжні послуги» банки та небанківські надавачі платіжних послуг зобов'язані затвердити та дотримуватися внутрішніх правил щодо ефективного зниження та контролю за операційними ризиками, кіберризиками та ризиками безпеки, пов'язаними з наданням платіжних послуг (виконанням платіжних операцій). Надавачі фінансових, нефінансових платіжних послуг, послуг, суміжних з платіжними, і заснована ними юридична особа повинні забезпечити технологічний та програмно-апаратний захист персональних даних суб'єктів помилкових, неналежних платежів згідно з цим Законом.
Згідно зі ст.68 ЗУ «Про платіжні системи» електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів.
Зокрема, ч.3 ст.68 вказаного Закону передбачає, що надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час:
1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації;
2) ініціювання дистанційної платіжної операції;
3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій).
Аналіз вказаних положень актів цивільного законодавства дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов'язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.
Банк зобов'язаний інформувати користувача про всі операції з використанням платіжного засобу, а платник зобов'язаний повідомляти банк про всі оспорюванні ним операції, здійснені з використанням електронного платіжного засобу.
Крім того, у випадку повідомлення користувачем банку про платіжні операції, які він не використовував, банк зобов'язаний вжити заходів щодо збереження залишку коштів користувача та провести ретельне розслідування таких фактів і повідомити користувача про його наслідки.
Водночас, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг на Клієнта покладається відповідальність за здійснення несанкціонованих ним платежів за умови доведеності, що його дії чи бездіяльність призвели до втрати або незаконного використання платіжного засобу чи інформації, які дають можливість ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 03 жовтня 2022 року у справі № 387/746/18.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті або незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції за допомогою його карткового рахунку.
Статтею 76 ЦПК передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. ст. 12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Обставини, які підлягають доказуванню позивачем повинні свідчити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності таких обставин, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних коштів.
Відповідач вказував, що 04.05.2023, безпосередньо після вчинення невстановленою особою шахрайських дій, він телефонував на гарячу лінію АТ КБ «ПриватБанк» та повідомив про вчинення шахрайства у відношенні його платіжного засобу.
При цьому, позивачем не доведено, що відповідач розголосив свої персональні дані третім особам. Позивач не довів того, що відповідач втрачав та/або сприяв незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Суд погоджується із доводами відповідача, про те, що він належним чином повідомив банк про обставини, що настали, та відразу, звернувся із заявою до правоохоронних органів, а отже ризик збитків від здійснення цієї операції несе банк.
Отже, наведені вище докази свідчать про те, що відповідачем не отримувалися кредитні кошти в сумі 61992 грн.64 коп., а вони були зняті з карткового рахунку відповідача шляхом обману сторонньою особою, в зв'язку з чим за даним фактом триває досудове розслідування.
Відповідач ОСОБА_1 виконав свої обов'язки перед банком, повідомив банк про несанкціоноване списання грошових коштів з його рахунку та звернувся до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій.
Виходячи з зазначеного, а також врахувавши те, що банк не повідомив ОСОБА_1 про здійснювані платіжні операції з коштами на його рахунку, не здійснив фіксацію повідомлення відповідача про оспорювання ним платіжних операцій, не здійснив належної перевірки повідомлених ним фактів та не надав доказів направлення SMS-повідомлень з динамічними паролями на повідомлений ним номер телефону, а також доказів передачі ним іншим особам чи втрати інформації, яка дає змогу здійснювати платежі з використанням інтернет-банкінгу «Приват24», суд дійшов висновку про відсутність обставин, які безспірно доводять, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19.
Таким чином, суд дійшов висновку про істотне порушення банком вимог Закону України «Про платіжні послуги» та умов укладеного між сторонами договору, оскільки є факт здійснення операцій за кредитним рахунком особи, які нею не замовлялися та не оформлялися, що завдало йому істотної шкоди у вигляді зарахування додаткової заборгованості, яку він має погашати, тому приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позову банку про стягнення заборгованості, яка утворилась з часу незаконного зняття невстановленими особами грошових коштів з карткового рахунку відповідача. Вимоги позивача про стягнення заборгованості є безпідставними.
При цьому позивач, у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України, не довів вину відповідача у вказаних операціях.
На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати стягненню також не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 526-530, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.263-265 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 26 липня 2024 року.
Реквізити сторін:
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: вулиця Грушевського, 1Д, м.Київ, ЄДРПОУ: 14360570.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя Наталія БЕСАРАБ