Справа № 643/6000/24
Провадження № 2/643/3163/24
12.06.2024 року Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді -Майстренко О.М., за участю секретаря - Росликової Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей по Салтівському району Служба у справах дітей по Салтівському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей по Салтівському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, в якій просить позбавити ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначити місце проживання малолітньої дитини з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що він зареєстрував шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Від шлюбу народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом подружнього життя відносини не склалися через різні погляди на життя, ведення господарства, виховання дитини. Вони почали сваритися та поступово втратили почуття один до одного. Шлюбно-сімейні відносини припинено в березні 2023 року - після народження сина. Відповідач дуже змінилася та пішла від нього. З цього часу подружжя проживають окремо, фактично не спілкуються. Син проживає разом з батьком. Його вихованням та матеріальним забезпеченням займається виключно він. Мати не цікавиться здоров'ям, розвитком та утриманням дитини, тобто повністю самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків, у зв'язку з чим він вимушений звернутися до суду з даним позовом. Насамперед він не перешкоджає відповідачу у спілкуванні з сином, не заперечує та не заперечуватиме на зустрічах матері з дитиною.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надала нотаріальну заяву від 13.03.2024 року, в якій визнає позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно сина та визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, крім того, надала нотаріальну заяву, в якій не заперечувала проти заявленого клопотання позивача про проведення обстеження органом опіки та піклування житлово-побутових умов за місцем проживання ОСОБА_1 з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник третьої особи: Служба у справах дітей по Салтівському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, часі місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У зв'язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідив матеріали справи, вважає позовну заяву обгрунтованою, а тому задовольняє її з наступних підстав.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.11.1998 р. у відділі ДРАЦС по місту Смілі реєстраційної служби Смілянського міськрайонного управління юстиції в Черкаській області, про що зроблено відповідний актовий запис №414, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Солом'янським відділом державної РАЦС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 28.02.2023 року. Протягом подружнього життя відносини не склалися через різні погляди на життя, ведення господарства, виховання дитини. Сторони почали сваритися та поступово втратили почуття один до одного.
Позивач зазначає, що шлюбно-сімейні відносини між ним да відповідачем припинено в березні 2023 року, після народження сина. Відповідач дуже змінилася та пішла від позивача,
залишивши дитину. З цього часу проживають окремо, фактично не спілкуються. Відповідач самостійно виховує та утримує дитину.
Син проживає разом із позивачем. Його вихованням та матеріальним забезпеченням займається виключно батько. Мати не цікавиться здоров'ям, розвитком та утриманням дитини, тобто повністю самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків.
Всі наведені факти можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини матір'ю, свідомого нехтування нею своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків.
Позивач вказує, що він не перешкоджає відповідачу у спілкуванні з сином. Не заперечував та не заперечуватиме на зустрічах матері з дитиною.
Згідно з вимогами ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки і піклування, прокурор, сама дитина, яка досягла 14 років.
Так, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 164 СК України однією з підстав для позбавлення батьківських прав є ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Відповідно до положень ст. 1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
У відповідності до ч.1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Проживання дитини разом із батьками є водночас правом дитини та обов'язок батьків утримувати дитину.
За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із тлумачення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. ст. 7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст.142 СК), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» сказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Так, 11.07.2017 Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «М.С. проти України», в якому йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, щодо підтримки ідеї про те, що в усіх рішеннях, які стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Частиною 3 статті 9 вказаної Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
В статті 18 Конвенції про права дитини зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.
Статтями 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно ст. 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Положеннями ст. 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з яким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Відповідач визнає позов та просить його задовольнити, справу просить розглядати без її участі, при цьому надала суду нотаріальну заяву від 13.03.2024 року, в якій визнає позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі та не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно сина та визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, крім того, надала нотаріальну заяву від 13.03.2024 року, в якій не заперечувала проти заявленого клопотання позивача про проведення обстеження органом опіки та піклування житлово-побутових умов за місцем проживання ОСОБА_1 з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Посипанко А.А., реєстровий № 263 та № 264.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідач за власною ініціативою самоусунулась від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до дитини, без поважних причин залишивши її без батьківської уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з донькою та позивачем доведено, що поведінка відповідача відносно дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав та визначення місця проживання дитини з батьком.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 169 Сімейного кодексу України мати, батьки, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із позовом про поновлення батьківських прав. Відповідно до ч. 4 зазначеної статті, суд при поновленні батьківських прав перевіряє наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої дитини Манцова ОСОБА_3 та визначення місця проживання дитини з батьком ОСОБА_1 , як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 6, 10,13,81, 206, 263-265, 280, 286, 287, 353
ЦПК України, ст.ст. 141, 153, 157, 159, 160, 161, 164-166 СК України, ст. ст. 29, 31 ЦК України,
ЗУ «Про охорону дитинства», Конвенцією ООН «Про права дитини», суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий 23.09.2021 органом 8025, РНОКПП НОМЕР_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий 29.07.2020 органом 7126, РНОКПП НОМЕР_5 , за адресою: АДРЕСА_2 , як особою, яка самостійно виховує та утримує дитину.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня його проголошення.
Учасники справи, яким повний текст рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня вручення повного рішення суду.
Суддя Майстренко О.М.