Справа № 522/15253/23
Провадження № 2/522/1554/24
18 липня 2024 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси у складі :
головуючого судді Павлик І.А.,
за участю:
секретаря судового засідання - Запольської А.М.,
сторони в судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним,
03.08.2023 до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 23.05.1994 ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 , про що 23.05.1994 було укладено договір № 2929 купівлі-продажу нерухомого майна у письмовій формі та зареєстровано на Одеській товарній біржі в «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомості». Зазначений договір купівлі-продажу 01.06.1994 був зареєстрований Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації під № 229 мт17кн13к, про що є відмітка на вказаному договорі. Однак, на час укладання зазначеного договору правочини, зареєстровані на біржі не підлягали подальшому нотаріальному посвідченню, оскільки на той час був чинним Закон України «Про товарну біржу», згідно з ч. 2 ст. 15 якого, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Про це прямо зазначається в самому договорі купівлі-продажу, а саме: “Договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає”.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 23.03.2020), приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І.А. заведено спадкову справу № 9/2020 та повідомлено про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу з порушенням норм діючого на той час законодавства, та рекомендовано з приводу визнання договору купівлі-продажу дійсним звернутись до суду. У зв'язку з чим, позивач просить суд визнати договір купівлі-продажу вище вказаного нерухомого майна дійсним.
Ухвалою суду від 08.08.2023 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
19.09.2023 від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів, яке ухвалою суду від 19.09.2023 задоволено.
04.10.2023 від КП «БТІ» ОМР на виконання ухвали суду від 19.09.2023 надійшов рахунок № 30265 від 02.10.2023 для отримання запитуваної інформації.
11.10.2023 від приватного нотаріуса Пучкової І.А. на виконання ухвали суду від 19.09.2023 надійшла належним чином завірена копія спадкової справи № 9/2020 на 47 арк.
14.03.2024 від представника позивача надійшла заява про закриття підготовчого провадження.
25.06.2024 від представника позивача надійшло два аналогічних за змістом клопотання про долучення доказів, а саме копія технічного паспорту на 5 арк.
25.06.2024 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
18.07.2024 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі сторони позивача.
Відповідач повідомлялась про розгляд справи належним чином, однак поштове відправлення повернулись на адресу суду з відмітками «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши та перевіривши їх доказами, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних встановлених судом обставин.
Судом встановлено, що 23.05.1994 на Одеській товарній біржі між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 2929, а саме квартири, за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
За змістом ст.ст. 128, 153 ЦК УРСР 1963 року право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР 1963 року за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що відповідно до п. 6 договору купівлі-продажу від 23.05.1994 № 2929 квартира продана за 15 000 000,00 крб., які отримані продавцем після підписання договору.
Зазначений договір купівлі-продажу 01.06.1994 був зареєстрований Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації під № 229 стр. 17 книга 13к, про що є відмітка на вказаному договорі, та скріплено печаткою.
Статтею 227 ЦК УРСР 1963 року передбачалася, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
На час укладання спірного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному на той час законодавстві, оскільки згідно зі ст.ст. 224, 227 ЦК УРСР 1963 року договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягав нотаріальному посвідченню, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягнуло недійсність договору.
Проте, згідно зі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мали право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягали наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР 1963 року), а відповідно до ст. 153 ЦК УРСР 1963 року договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Отже, положення ст. 227 ЦК УРСР 1963 року спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу житлового будинку. Тобто, правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржовою. З цього випливає, що положення ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер. Тобто, закон спеціальний переважає закон загальний.
Згідно зі ст. 47 ЦК УРСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 від 23.03.2020), покупець вказаної квартири, який заповів квартиру позивачці. Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пучковою І.А. заведено спадкову справу № 9/2020 та винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу з порушенням норм діючого на той час законодавства, та рекомендовано з приводу визнання договору купівлі-продажу дійсним звернутись до суду.
Відповідно до заповіту від 26.02.2020 № 72, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кобзарем О.Ю., ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на випадок своєї смерті робить таке розпорядження: належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 заповідаю ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.
Положеннями ст. 15 ЦК України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Оскільки вказаний договір повністю виконаний сторонами, не містить умов, які б суперечили закону, зареєстрований на Одеській товарній біржі, суд вважає за можливе поновити порушене право позивача на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР 1963 року.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» визначено, що суд, на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР 1963 року, за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора, вправі визнати угоду дійсною. Це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності, передбачені законом обмеження. Крім того, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов. У відповідності до діючого на даний час законодавства - а саме ст. 204 ЦК України «правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним».
З огляду на викладене, суд вважає, що під час вчинення спірного правочину всі дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків, усі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу квартири, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України в 1994 році, в зв'язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу дійсним.
Керуючись ст.ст. 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280, 282, 284, 289 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним задовольнити.
Визнати дійсним договір № 2929 купівлі-продажу нерухомого майна від 23 травня 1994 року, а саме квартири АДРЕСА_1 , зареєстрованийна Одеській товарній біржі в «Журналі реєстрації біржових угод з нерухомості» реєстраційний № 2929 від 23 травня 1994 року та 01 червня 1994 року був зареєстрований Одеським міжміським бюро технічної інвентаризації під № 229 стр 17 книга 13к.
Заяву про перегляд заочного рішення судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту.
Повний текст рішення складено 29.07.2024.
Суддя І.А. Павлик