Справа № 522/11950/24
Провадження по справі № 1-кс/522/4033/24
(повний текст)
18 липня 2024 року м. Одеса
Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Одеській області ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Миколахвска, Тарутинського району, Одеської області, офіційно не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного в рамках кримінального провадження № 22024160000000303 від 17.07.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
підозрюваного - ОСОБА_4 ,
Органами досудового розслідування ОСОБА_4 підозрюється в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22024160000000303 від 17.07.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Відповідно до клопотання слідчого, з лютого 2014 року до цього часу триває міжнародний збройний конфлікт, викликаний збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією частини території України. У ході вказаного міжнародного збройного конфлікту 24 лютого 2022 року президент РФ оголосив початок так званої спеціальної військової операції, що полягала у здійсненні повномасштабного вторгнення ЗС РФ, інших збройних формувань РФ та підконтрольних їм угруповань іррегулярних збройних формувань на територію України.
Факт повномасштабного збройного вторгнення на територію України не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку 300(2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. п. 17, 18 наказу Міжнародного Суду ООН від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти РФ та ін.)».
24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на всій території України постановлено введення воєнного
стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Так, положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період це період, що настає з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до Закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, безпеки та захисту критичної інфраструктури, здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими в особливий період, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії РФ, посилення охорони державного кордону, тощо.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», до структури Збройних Сил України входять органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Умислом ОСОБА_4 прямо охоплювались дії, спрямовані на заподіяння шкоди діяльності окремим військовим частинам ЗС України, та безпосередньо їх транспортним засобам. При цьому, ОСОБА_4 усвідомлював об'єктивно існуючу небезпеку свого діяння та передбачав настання суспільно небезпечних наслідків.
Перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань полягає у вчиненні діяння (дій або бездіяльності), яке виражається у втручанні в цю діяльність, створенні перешкод, перепон, спрямованих на недопущення, припинення чи заборону проведення окремих дій чи маневрів ЗСУ та іншими військовими формуваннями, прийняття тактичних чи стратегічних рішень керівництвом чи особовим складом зазначених підрозділів задля ускладнення або унеможливлення здійснення законної діяльності ЗСУ та іншими військовими формуваннями або істотному зниженні її ефективності.
Так, органом досудового розслідування встановлено, що в невстановлену дату та час, але не пізніше 22 год. 30 хв. 16 липня 2024 року, громадянин України ОСОБА_4 , перебуваючи на території м. Одеси, більш точне місце досудовим розслідуванням не встановлено, будучи обізнаним щодо ведення збройної агресії РФ проти України та фактом введення на всій території України воєнного стану, здійснював пошук та подальше пошкодження автомобілів, якими користуються військовослужбовці військових частин ЗС України, шляхом їх підпалів.
Так, 16.07.2024, у нічний час доби але не пізніше 22 год. 30 хв., більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_4 , перебуваючи в районі Об'їзної дороги АДРЕСА_2 , за географічними координатами 46.585080 (46°35'06.3"N), 30.773545 (30°46'24.8"E), побачив автомобіль «KIA Sorento», із номерним знаком іноземної реєстрації « НОМЕР_1 », камуфляжного сіро-зеленого кольору, та який мав явні візуальні ознаки автомобіля, що перебуває у користуванні військових частин ЗС України, в результаті чого у нього виник злочинний умисел на здійснення підпалу вказаного авто.
Надалі, ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і бажаючи настання шкідливих наслідків у вигляді створення перешкод, ускладнення маневрів ЗСУ, зниження ефективності військових частин Збройних Сил України, в умовах воєнного стану і військової агресії РФ проти України, переслідуючи досягнення злочинного умислу, направленого на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, шляхом вчинення підпалу автомобіля «KIA Sorento» н/з « НОМЕР_1 », з метою виведення з ладу транспортного засобу, який використовується у діяльності ЗСУ, приблизно о 22 год. 30 хв. 16.07.2024, використовуючи заздалегідь пристосовану для підпалу пластикову ємність із запальною сумішшю невстановленого складу, облив нею лобове скло автомобіля «KIA Sorento», із номерним знаком іноземної реєстрації « НОМЕР_1 », який знаходився у користуванні військової частини Збройних сил України, та підпалив її, викликавши тим самим її займання.
Таким чином, унаслідок вчинення вищезазначеного кримінального правопорушення пошкоджено моторний відсік, лобове скло та передню частину салону автомобіля «KIA Sorento», із номерним знаком іноземної реєстрації « НОМЕР_1 », внаслідок чого вказаний автомобіль виведено з ладу, чим унеможливлено його подальше цільове використання.
17.07.2024 ОСОБА_4 затримано в порядку ст.ст. 208, 615 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України.
17.07.2024 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України - перешкодажння законній діяльності Збройних Сил України та інших формувань в особливий період, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 114-1 КК України.
Пред'явлена ОСОБА_4 підозра обґрунтовується зібраними у кримінальному провадженні доказами, долученими до клопотання слідчого.
У зв'язку з чим, слідчий звернувся до суду із клопотанням про застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Позиція учасників судового розгляду.
Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання слідчого та просив його задовольнити в повному обсязі, застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що наявні ризики, передбачені п.п.1-5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів, тощо; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити свою злочинну діяльність та тим самим завдати шкоду охоронюваним правам та інтересам суспільства.
Захисник підозрюваного ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_6 та підозрюваний в судовому засіданні не заперечували проти задоволення клопотання слідчого.
Дослідивши матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання слідчого, допитавши підозрюваного, заслухавши учасників судового розгляду, приходжу до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду.
Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно із ч.2 ст.8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини
Відповідно до практики ЄСПЛ, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, передбачених законом (правова позиція, викладена у п.80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
Погоджуючись з прокурором, слідчий суддя виходить з того, що діючий Кримінальний процесуальний Кодекс України встановлює обов'язок розглядати обґрунтованість підозри, що за визначенням ЄСПЛ «є необхідною умовою законності тримання під вартою» (Нечипорук і Йонкало проти України, no. 42310/04, § 219, 21 квітня 2011 року).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 § 1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.-F. проти Німеччини, 27 листопада 1997, § 57).
Висновки органу досудового розслідування щодо причетності підозрюваного до вчинення кримінальних правопорушень, які йому інкримінуються, не є явно необґрунтованими чи очевидно недопустимими, тому слідчий суддя дійшов висновку про доведеність стороною обвинувачення обґрунтованості підозри тією мірою, щоб виправдати застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Юридична оцінка діяння у межах висунутого обвинувачення належить до кола питань, що вирішуються судом під час ухвалення вироку (пункт другий частини першої статті 368 КПК). Відповідне судове рішення, як передбачено частиною другою статті 371 зазначеного Кодексу, ухвалюється в нарадчій кімнаті. До цього часу висловлювати власну позицію по суті справи, а також вчиняти будь-які дії, що є прямим або опосередкованим проявом такої позиції, суд не вправі, оскільки це може викликати обґрунтований сумнів у його неупередженості.
Як встановлено в судовому засіданні, підозрюваний ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочину, який відноситься до категорії тяжкого злочину, відповідальність за який передбачає позбавлення волі на строк до восьми років, підозрюваний не одружений, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність в останнього міцних соціальних зв'язків, проте враховуючи важкість, резонансність та суцільну небезпечність інкримінованого діяння, враховуючи, що досудове слідство знаходиться на початковому етапі, є достатньо підстав вважати що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Пред'явлена підозрюваному ОСОБА_4 підозра обґрунтовується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: повідомленням про злочин ГВ ЗНД УСБУ в Одеській області від 17.07.2024; протоколами огляду місця події від 17.07.2024, в ході яких виявлено спалений автомобіль «KIA Sorento» н/з НОМЕР_1 , до якого відповідно до показів ОСОБА_4 причетний саме він; протоколом затримання підозрюваної особи ОСОБА_4 від 17.07.2024, який при собі мав ємність із запалювальною сумішшю; поясненнями підозрюваного ОСОБА_4 від 17.07.2024, відповідно до якого останній визнає свою вину у вчинені підпалів автомобілів військовослужбовців, в тому числі авто «KIA Sorento» н/з НОМЕР_1 , з метою отримання грошової винагороди; протоколом слідчого експерименту від 17.07.2024, відповідно до якого ОСОБА_4 вказав на місцевості порядок своїх дій під час вчинення підпалів автомобілів військовослужбовців військових частин Збройних Сил України.
Враховуючи вчинену Збройними Силами Російської Федерації військову агресією проти нашої Держави, на території України було запроваджено воєнний стан відповідно до Указу Президента України та Верховного головнокомандувача ОСОБА_7 від 24.02.2022 №64/2022 та Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
На часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року N 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року N 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року N 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року N 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року N 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року N 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року N 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року N 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року N 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року N 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року N 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року N 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року N 3057-IX, Указом від 26 липня 2023 року N 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року N 3275-IX, Указом від 6 листопада 2023 року N 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року N 3429-IX, та Указом від 5 лютого 2024 року N 49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року N 3564-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
Згідно Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки» № 2198-IX від 14.04.2022 року, були внесені зміни до Кримінального процесуального кодексу України.
Відтак, згідно ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Згідно положень статті 183 КПК України, під час воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України.
Щодо існування ризиків.
Суд вважає, що наразі наявні ризики, визначені ст. 177 КПК, і що необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного.
Запобіжні заходи застосовуються з метою досягнення дієвості кримінального провадження. Їх дія носить превентивний (попереджувальний) характер реалізації особами дій, направлених на перешкоджання здійсненню правосуддя у справі.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Крім того, суд враховує, що вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень як обставина, яка впливає на вибір судом виду запобіжного заходу (пункт 1 частини 1 статті 178 КПК), має опосередкований вплив й на оцінку рівня ймовірності вчинення підозрюваним тих чи інших дій, які кваліфікуються як ризики за статтею 177 КПК. Чим меншою є вагомість зібраних доказів на підтвердження підозри та чим нижчим є рівень її обґрунтованості, тим меншою є вірогідність незаконного втручання особи підозрюваного ОСОБА_4 у хід досудового розслідування чи переховування від правосуддя, і навпаки.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК, у цьому кримінальному провадженні.
Щодо існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наразі продовжують існувати ризики, визначені ст. 177 КПК, і що необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного.
Запобіжні заходи застосовуються з метою досягнення дієвості кримінального провадження. Їх дія носить превентивний (попереджувальний) характер реалізації особами дій, направлених на перешкоджання здійсненню правосуддя у справі.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Крім того, суд враховує, що вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення як обставина, яка впливає на вибір судом виду запобіжного заходу (пункт 1 частини 1 статті 178 КПК), має опосередкований вплив й на оцінку рівня ймовірності вчинення підозрюваним тих чи інших дій, які кваліфікуються як ризики за статтею 177 КПК. Чим меншою є вагомість зібраних доказів на підтвердження підозри та чим нижчим є рівень її обґрунтованості, тим меншою є вірогідність незаконного втручання особи підозрюваного у хід досудового розслідування чи переховування від правосуддя, і навпаки.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК, у цьому кримінальному провадженні.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
Щодо ризику переховування від суду.
ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України. Санкція вказаної статті передбачає покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років. Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення при констатації наявності вказаного ризику. При чому ризик втечі повинен оцінюватися у світлі таких факторів, як характер людини, її моральні принципи, місце проживання, робота, засоби до існування, сімейні зв'язки, а також будь-які інші зв'язки з країною, в якій особу притягнуто до кримінальної відповідальності (рішення у справі «Becciev v. Moldova», п. 58). Тому слідчий суддя, вирішуючи питання щодо застосування запобіжного заходу, враховує тяжкість злочину, який інкримінується підозрюваній у сукупності з іншими обставинами, якими в цьому випадку є законодавчі приписи щодо неможливості застосування «пільгових» інститутів кримінального права у відповідній категорії справ, та наявність документів для виїзду закордон.
Отже, оцінюючи можливість підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування чи суду, слідчий суддя вважає такі дії вірогідними в будь-який момент кримінального провадження. Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді його можливого ув'язнення у невизначеному майбутньому з засудженням до покарання у виді позбавлення волі у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим. Тому з метою нівелювання такого ризику переховування, застосування до підозрюваного запобіжного заходу в уигляді тримання під вартою, вбачається обґрунтованим.
Тому, слідчий суддя погоджується з прокурором, що зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування обвинуваченого від суду.
Наведені обставини в сукупності дають підстави дійти висновку про наявність ризику ймовірного переховування від органу досудового розслідування чи суду.
Щодо ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
В ході проведення досудового розслідування для встановлення окремих обставин важливими є документи, що знаходяться у володінні ОСОБА_4 . Вказані речі і документи не були в повній мірі отримані органом досудового розслідування раніше, враховуючи необхідність дотримання конспірації у ході здійснення слідчих дій до моменту затримання підозрюваного.
Таким чином, наявні обґрунтовані підстави вважати, що маючи доступ (безпосередній, або через інших осіб) до речей та документів, які можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні, ОСОБА_4 у випадку незастосування щодо нього запобіжного заходу, або застосування більш м'якого запобіжного заходу аніж тримання під вартою, матиме змогу знищити, приховати або спотворити речі і документи, які мають значення для досудового розслідування. На даний час досудове розслідування знаходиться на початковому етапі, а тому вказаний ризик наявний та має високу вірогідність.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
При цьому, слідчий суддя бере до уваги, що:
- на цій стадії досудового розслідування не допитані всі особи, яким можуть бути відомі обставини розслідуваного злочину;
- в ході розгляду даного клопотання підозрюваному та адвокату стали відомі матеріали кримінального провадження, з яких вони дізнались зміст його показань та особисті дані, що уможливлює вплив на останніх.
Вказані обставини формують у слідчого судді переконання щодо наявності ризику впливу підозрюваним на учасників цього кримінального провадження.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, слідчий суддя також критично ставиться до вказаного ризику, оскільки слідством не надано будь-яких документів, які б свідчили про притягнення підозрюваного раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності.
Щодо застосування менш суворого запобіжного заходу.
Встановлені під час судового засідання обставини у свої сукупності та взаємозв'язку формують у суду переконання, що запобігти доведеним під час розгляду клопотання слідчого ризикам неможливо без застосування запобіжного заходу. Однак, суд в цьому випадку не може погодитися з прокурором, що наявність цих ризиків є безумовною підставою для ізоляції підозрюваного і взяття його під варту.
Частиною 1 ст. 176 КПК України встановлена відповідна ієрархія запобіжних заходів від найбільш м?якого (особисте зобов?язання) до найбільш суворого (тримання під вартою). Суд відмовляє у застосуванні чи продовженні строку дії запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам (ч. 3 ст. 176 КПК України).
Проте, в цьому кримінальному провадженні на даному етапі досудового розслідування, слідчий суддя не вбачає за можливе запобігти ризикам кримінального провадження із застосуванням запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання, особистої поруки, домашнього арешту, в тому числі цілодобового, який хоча і пов'язаний з ізоляцією підозрюваного від суспільства, однак зважаючи на встановлені на цьому етапі досудового розслідування ризики, може виявитися неефективним з таких же підстав.
Необхідно враховувати виключну цинічність діяння, вчиненного в період здійснення Україною збройної відсічі РФ.
При цьому, слідчий суддя враховує та наголошує, що злочин, в якому підозрюється ОСОБА_4 , єзлочином проти основ національної безпеки України, вчинений в умовах воєнного стану через повномасштабне військове вторгнення російської федерації проти незалежної держави України, що свідчить про зухвалу, безвідповідальну поведінку підозрюваного та без будь-яких моральних вагань, який вочевидь, будучи дорослою людиною має розуміти, що підпал автомобіля що перебуває у користуванні військових частин ЗСУ, призводять до ослаблення держави.
Окрім цього, слідчий суддя враховує, що в рамках вказанного кримінального провадження ще не проведені усі необхідні слідчі дії, мають бути призначені експертизи, встановлений розмір шкоди, а тому вірогідність наявності зазначених ризиків дуже висока.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги тяжкість кримінального правопорушення та роль підозрюваного ОСОБА_4 у його вчиненні, встановлені у ході досудового розслідування ризики, які слідчий суддя визнав обґрунтованими, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним злочину, передбаченого ч.1 ст. 114-1 КК України, а також враховуючи недостатність застосування інших більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні слідчого, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованим.
Тож, наведені вище обставини виключають об'єктивну можливість щодо застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою тяжкого кримінального правопорушення, а також наявність вищезазначених ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Під час досудового слідства встановлено обставини, які слід врахувати при обранні запобіжного заходу, передбачені ст. 178 КПК України, а саме:
-вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним ОСОБА_4 тяжкого злочину;
-тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим у вчиненні вказаного злочину;
- вік та стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_4 ;
- міцність соціальних зв'язків підозрюваного ОСОБА_4 .
За таких обставин, наявні достатні підстави вважати, що обрання менш суворого запобіжного заходу до ОСОБА_4 не запобігатиме наведеним ризикам.
Враховуючи наведені міркування, на думку слідчого судді, обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено.
Інші, менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти вказаному ризику, передбаченому ст.177 КПК України.
Окрім цього, слідчий суддя враховує, що рамках вказанного кримінального провадження ще не проведені усі необхідні слідчі дії, не встановлені усі причетні до вчинення злочину особи, а тому вірогідність наявності зазначених ризиків дуже висока.
Відповідно до приписів ч.1 ст.219 КПК України, досудове розслідування має бути завершене протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину.
За результатом розгляду клопотання слідчого чи прокурора про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя застосовує запобіжний захід в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шестидесяти днів.
17.07.2024 року було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, тому досудове розслідування має бути закінченим 17.09.2024 року.
Зважаючи на те, що підозрюваний ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, який відноситься до злочинів проти основ національної безпеки України, враховуючи дані про особу підозрюваного, з урахуванням майнового та сімейного стану підозрюваного, його характеристики, доведених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, беручи до уваги положення ст.176, 183 КПК України, вважаю за доцільне застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 183, 186, 193, 194, 196, 197, 376 КПК України, слідчий суддя
Клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Одеській області ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеській слідчий ізолятор», до 60 днів в межах строку досудового розслідування, тобто до 14.09.2024 року включно, без визначення застави.
Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою становить 60 днів та обчислюється з моменту фактичного затримання підозрюваного, тобто з 17.07.2024 року.
Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді, може бути подана протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали слідчого судді складено та проголошено 23.07.2024 року о 16:00 годині в залі суду №131.
Слідчий суддя: ОСОБА_8
18.07.2024