Справа № 509/3189/24
26 липня 2024 року смт. Овідіополь
Суддя Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_1 , при серктарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 в рамках кримінального провадження №12022162160000672 від 15.09.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.2 ст.313, ч.1 ст.317 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.2 ст.313 КК України,
24.05.2024 року до Овідіопольського районного суду Одеської області, надійшли матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.2 ст.313, ч.1 ст.317 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.2 ст.313 КК України. Дане кримінальне провадження перебуває на розгляді у головуючого судді ОСОБА_9
26.07.2024 року до суду надійшли писмові клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 та про продовження запобіжного заходу у виді домашнього арешту відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2024 року, в зв'язку з перебуванням судді ОСОБА_9 у відпустці, судді ОСОБА_1 передані вказані клопотання прокуроора про продовження дії запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Обвинуваченому ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який продовжений ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 30.05.2024 року, строк дії якого спливає 29.07.2024 року, та закінчити розгляд кримінального провадження до цього часу неможливо.
В судового засіданні, прокурор заявлене клопотання про продовження дії відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою підтримала та просила задовольнити.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_8 заперечував проти клопотання прокурора, посилаючись на необгрунтованість обвинувачення та недоведеність продовження існування вс тановлених ризиків. Просив змінити запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_5 на цілодобовий домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав позицію свого захисника.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження та дослідивши матеріали клопотання прокурора, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність обрання запобіжних заходів є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватись суворістю можливого покарання, сукупністю даних про матеріальний та соціальний стан особи, її зв'язки з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Судом встановлено наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім наявності вказаних ризиків, суд враховує, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні ряду тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, особу обвинуваченого, який не працевлаштований, може продовжити вчиняти інші протиправні діяння з корисливих мотивів, через що застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу не може запобігти вказаним ризикам.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України - кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді відповідних клопотань про обрання запобіжного заходу, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до сформованої Європейським судом з прав людини практики, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції» (Letellier v France), 12369/86, 26 червня 1991).
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Відповідно до п. 219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява № 42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою - є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, судом враховується правова позиція ЄСПЛ, викладена у рішенні «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Як неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях, пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (inabstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі "Харченко проти України", п.4 ст. 5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка слугувала підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ). Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі "Таран проти України" зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Неистяк проти Словаччини»,заява №65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі проти Польщі» (Ladentv. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі « Хайредіновпроти України» (v. Ukraine),заява № 38717/04, п. 86).
Обставин, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст.183 КПК України - не має.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 КПК України.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України тримання під вартою може бути застосовано до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
З врахуванням сукупності викладених обставин, даних про особу обвинуваченого, в силу характеру кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , для забезпечення належного виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, єдиним запобіжним заходом, який може надати можливість запобігти вищевказаним ризикам, суд вважає запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Водночас, застосування більш м'якого запобіжного заходу унеможливить запобіганню існуючих ризиків.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 315, 376 КПК України, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 23.09.2024 року включно, в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор».
Ухвала суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 29.07.2024 року.
Суддя: ОСОБА_1