Провадження: 2/484/650/24
Справа: 484/1062/24
17.07.2024 Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області
у складі: головуючого судді - Мельничука О.В.
секретар судового засідання - Голубкова Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Первомайську в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Дослідне господарство "Зелені Кошари" селекційно-генетичного інституту-національного центру насіннєзнавства та сортовивчення" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до ДП "Дослідне господарство "Зелені Кошари" Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 55 482, 88 грн. та моральної шкоди у сумі 10 000 грн. В обґрунтування позовних вимог вказав, що 13.06.2023 він був прийнятий на роботу у ДП "Дослідне господарство "Зелені Кошари" Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення". 13.10.2023 року він був звільнений з ДП "Дослідне господарство "Зелені Кошари" за згодою сторін. Однак, під час звільнення із ним не було проведено повного розрахунку по заробітній платі. Фактичний розрахунок по заробітній платі було здійснено 12.01.2024. А взагалі, затримака по розрахунку почалася з 14.10.2023 по 12.01.2024, тобто тривала 64 дні. Розмір середнього заробітку за весь час затримки складатиме розмір середньоденної заробітної плати, тобто 866, 92 грн., тому позивач вважає, штраф за затримку розрахунку по заробітній платі при звільненні за 64 робочі дні має становити 55 482, 88 грн. Крім того, вважає, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює, в розмірі 10000 грн., яка виражається в тому, що у зв'язку із несвоєчасним отриманням заробітної плати він залишилась без засобів для існування, що призвело до стресу, який був пов'язаний із неможливістю самореалізації, внутрішньої рівноваги, сенсу соціального буття, що спровокувало почуття незахищеності.
Ухвалою судді від 08.03.2024 було відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено здійснювати в порядку загального позовного провадження.
15.05.2024 представником відповідача ДП "Дослідне господарство "Зелені Кошари" Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення" - адвокатом Рябченко К.П. надано до суду відзив на позов у котрому відповідач заперечує проти позовних вимог оскільки вважає позовні вимоги несправедливими щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити роботодавцем певних зобов'язань, зокрема виплати заробітної плати працівникам, такий тягар може бути невиправдано обтяжливим та навіть непосильним. Також вказує, що станом на день звернення позивача до суду вся заборгованість по заробітній платі була виплачена. У задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 10.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи наявна заява про проведення судового розгляду справи.
З'ясувавши позиції сторін, викладені у позові, відзиві на позов, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що з 13.02.2023 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП "Дослідне господарство "Зелені Кошари" Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення" та 13.10.2023 був звільнений з займаної посади за згодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с.14).
В день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено виплату всіх сум, що належать йому від підприємства в день звільнення.
27.12.2023 року позивач ОСОБА_2 звертався до відповідача з вимогою провести йому розрахунок по заробітній платі та виплатити середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. Вказана вимога була отримана відповідачем 03.01.2024 (а.с.19,20).
Із відповіді від 15.02.2024 № 15 ДП "Дослідне господарство "Зелені Кошари" Селекційно-генетичного інституту Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення" вбачається, що 12.01.2024 року із ОСОБА_1 було проведено повний розрахунок та здійснено виплату всіх сум, що належали йому при звідльненні від підприємства (а.с.24)
Заробітна плата, в сумі 10 940, 01 грн. надійшла на рахунок позивача, 12.01.2024 (а.с.18).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні безпечні, і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
За частиною першою статті 47 КЗпП України (тут і надалі в редакції на день звільнення позивача) роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
У статті 116 КЗпП України вказано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, якою передбачено відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Виходячи з дати виплати 12.01.2024 року позивачу заробітної плати у розмірі 10 940, 01 грн. відповідачем було поруше строки виплати сум, які підлягали виплаті йому при звільненні, через що у такому випадку позивач мав право на стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який передбачений ст.117 КЗпП України.
Однак, відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об'єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №751/1198/18 (провадження №61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі №204/1724/20 (провадження №61-18714св20), від 08 травня 2024 року у справі №593/1161/21 (провадження №61-14077св23).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 16 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до вимог про відшкодування моральної шкоди, у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк (стаття 233 КЗпП України).
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі №607/3323/19.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач, який працював у відповідача на посаді водія автотранспортних засобів, був звільнений з займаної посади 13.10.2023 року. Про виплати, які йому мали бути виплачені при звільненні, він знав в силу своїх посадових обов'язків. З позовом до суду позивач звернулася 23.02.2024 року, тобто з пропуском тримісячного строку для звернення з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та моральної шкоди. Клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем не заявлялося, поважних причин його пропуску він не надав.
З урахуванням обставин справи, позивачем було пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, а тому підстав для його задоволення суд не вбачає.
Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства "Дослідне господарство "Зелені Кошари" селекційно-генетичного інституту-національного центру насіннєзнавства та сортовивчення" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 55482,88 грн. та моральної шкоди в сумі 10000 грн. відмовити.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України повні відомості про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ;
відповідач - Державне підприємство "Дослідне господарство "Зелені Кошари" селекційно-генетичного інституту-національного центру насіннєзнавства та сортовивчення", місцезнаходження: с.Зелені Кошари, Первомайського району Миколаївської області, код ЄДРПОУ 20877828.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 26.07.2024.
Суддя: О.В. Мельничук