Справа№464/4950/24
пр.№ 3/464/2060/24
26.07.2024 року м.Львів
Суддя Сихівського районного суду м.Львова Тімченко Олена Валеріївна, розглянувши справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУАП,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 320367 від 29.06.24., складеного інспектором УПП у Львівській області, ОСОБА_1 « ІНФОРМАЦІЯ_1 о 13.15 год за адресою АДРЕСА_1 вчиняла щодо чоловіка ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного та економічного характеру, яке полягало у словесних образах, обмеженні у вільному перебуванні в місці проживання та у користуванні документами у присутності дитини ОСОБА_3 , 26.11.2019 рюн., чим завдала психологічних страждань та могла бути завдана шкода психічному здоров'ю.».
Дослідивши докази по справі, суддя дійшов наступного висновку.
У ст.280 КУАП закріплено обов'язок орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно з п.1 ст.247 КУАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Саме такий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 240/12/17.
За змістом ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Диспозицією ч.1 ст.173-2 КУАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
У ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Протокол про адміністративне правопорушення, до якого долучено лише форму оцінки ризиків вчинення домашнього насильства та терміновий заборонний припис стосовно кривдника, не є безумовними та достатніми доказами, оскільки не являють собою імперативного факту доведеності вини особи, а є односторонніми актами службової особи працівника поліції.
Долучені ж письмові пояснення потерпілого ОСОБА_2 стосують вживання дружиною алкоголю та його заборони останній гуляти з дитиною.
Потерпілий, будучи попередженим судом про кримінальну відповідальність та приведеним до присяги, дав наступного змісту показання: 29 червня 2024 року між ним та дружиною розпочалась сварки, які переросли в крики, дружина ОСОБА_1 хотіла піти з квартири, а він їй забороняв; все це відбувалося в присутності дитини; в результаті сварки обидвоє викликали поліцію, щоб вгамувати скандал; останнім часом дружина часто вживає спиртні напої - він хотів її налякати; жодного домашнього насильства не було ні по відношенню до нього, ні по відношенню до дитини; працівники поліції сказали писати таке пояснення і самі вирішили, що це домашнє насильство, що він не підтримує, таких дій, які поліцією зазначені у протоколі, ОСОБА_1 не вчиняла; підписав зазначений протокол, бо довірився поліції.
ОСОБА_1 суду показала, що дійсно того дня у них з чоловіком виникла сварка, але жодного насильства вона над чоловіком не вчиняла, навпаки він не давав їй залишити квартиру.
Аналізуючи наведене, обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не знайшли свого підтвердження об'єктивною сукупністю доказів, які не є переконливими, достатньо вагомими і узгодженими між собою, а відтак викликають у суду обґрунтований сумнів.
Суд самостійно збирати докази не має права, позаяк обов'язок щодо збирання доказів, в силу положень ч.2 ст.251 КУАП покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Вищевикладене свідчить про те, що поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З урахуванням наведеного суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, приймаючи до уваги загальний правовий принцип, закріплений у ст.62 Конституції України, який передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суддя дійшов висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, а тому у її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУАП.
Справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУАП за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись п.1 ч.1 ст.247,ст.ст.283,284 КУАП,
Справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУАП закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до апеляційного суду Львівської області через місцевий суд. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО