Справа №442/5460/24
Провадження №2/442/1370/2024
18 липня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Крамара О.В., з участю секретаря судового засідання Малик О.Я., розглянувши у судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи : Органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним вище позовом, в підтвердження заявлених вимог посилається на те, що він, перебуває у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 .
Шлюб зареєстровано 31 серпня 2008 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №2369.
У шлюбі в них народилося двоє синів: ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Шлюб між ними більше двох років існує формально. Шлюбні відносини припинені, спільне домашнє господарство не ведеться. Причиною їхніх складних та напружених відносин стало те, що вони не могли знайти спільної мови та дійти взаєморозуміння при вирішенні сімейних обов'язків щодо ведення домашнього господарства та в загальному між ними відсутнє взаєморозуміння щодо сімейних цінностей, вихованням дітей. На жаль, їхні погляди та інтереси є протилежними, вони не розуміють одне одного. Дружина більше часу приділяє лише собі, це відпочинок, різні поїздки і т.д.Між ними відсутні фізичні та духовні зв'язки, відсутня взаємна підтримка один до одного, повага.
Відповідач проживає окремо більше двох років від своєї сім'ї. ЇЇ не цікавлять діти, а практично своє особисте життя. Так, проживаючи у шлюбі вона досить часто покидала його з дітьми та їхала у інше місто, закордон на тривалий час.
Діти проживають разом з ним за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 та знаходяться на його забезпеченні повністю, коштів дружина на їх утримання не надає.Однак, у зв'язку із критичними стосунками між відповідачем, вона, а також члени її родини, неодноразово попереджали про те, що вони заберуть до себе проживати дітей. Такі конфлікти негативно впливають на нього та дітей, викликають почуття невпевненості у майбутнє їхньої сім'ї.Він завжди старався, щоб у них в сім'ї була нормальна атмосфера, діти мали поруч із собою батька та матір, але обставини склались по іншому, фактично увесь час діти проживають з ним і за цей період вони привикли до нього, у нього склались доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дітей. Своїх дітей він любить та має змогу повністю забезпечити їх усім необхідним. Виходячи з інтересів дітей, вважає за доцільне залишити їх на своєму утриманні та вихованні. Просить позов задоволити.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, просить проводити розгляд справи у її відсутності, заявлені позовні вимоги визнає, а тому суд розгляднув справу у відсутності відповідача на підставі наявних доказів по справі.
Представником третьої особи - Відділом служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради скеровано лист про розгляд справи у відсутності представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, відтак суд знаходить можливим провести розгляд справи та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів та відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснює фіксування судового засідання технічними засобами.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї.
Статтею 24 СК України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
У відповідності до ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Відповідно до ст.109 СК України, шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»№11 від 21.12.2007року проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
У статті 112 СК України регламентовано, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Суд, вирішуючи справу про розірвання шлюбу, перш за все виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , який зареєстровано 31 серпня 2008 року міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, ктовий запис за №2369.
У шлюбі в них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Приймаючи до уваги, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить його інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Таким чином, суд вважає встановленим, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача і що після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Відповідно до вимог ч.2 ст.114 Сімейного Кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч.3 ст.115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Вказані обставини підтверджуються долученим до матеріалів справи доказами, зокрема: як вбачається з Акту обстеження умов проживання в квартирі АДРЕСА_2 , умови проживання у квартирі задовільні, є електро-, водо-,газопостачання, необхідні меблі, побутова техніка; діти забезпечені сезонним одягом, взуттям, всім необхідним для належного проживання та виховання;
Як вбачається ід довідки за №6416/АП/13-01-55-02-05 від 03.07.2024р., ОСОБА_1 , на даний час перебуває на обліку в ГУ ДПС у Львівській області як суб'єкт господарювання фізична особа - підприємець.
Як вбачається із заяв від сусідів по будинку - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , де мешкає позивач ОСОБА_1 , останні вказали, що ОСОБА_1 проживає із своїми дітьми, добре виконує свої батьківські обов'язки, турбується про фізичне та психічне здоров'я своїх дітей, діти виглядають охайними та доглянутими.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Оскільки сини виявили бажання проживати тільки з позивачем ОСОБА_1 , тобто тільки з батьком, більше прив'язаний до нього та краще знаходить з ним спільну мову, зазначені вище обставини не заперечуються і матір'ю дитини, яка проживає окремо від них, що у свою чергу також підтверджує факт здійснення батьком самостійного виховання своїх синів та їх перебування на повному фінансовому утриманні батька.
Аналізуючи викладене, судом встановлено, що оскільки діти сторін проживають з позивачем та відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року у випадку, коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між вирішуватися судом.
Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789X11 (78912) від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до принципів 2 та 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі свогю матір'ю, отже, правові підстави, передбачені вказаними нормами матеріального права, для розлучення дитини зі своєю матір'ю відсутні.
Позиція, що дитина може бути розлучена з матір'ю у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України». Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції, держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Крім того, судом враховано той факт, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини, слід насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції про права дитини, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов'язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто найбільше може створити найбільш сприятливі умови для дитини, інші обставини, що мають істотне значення. Також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріальному - побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначити місце проживання дитини залишається за кожним з батьків, і питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Таким чином, судом встановлено, що позивач самостійно виховує та утримує своїх синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати самоусунулася від виховання та утримання своїх дітей, відтак визначення місця проживання неповнолітніх дітей : синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 саме з батьком, позивачем по справі, відповідатиме їх інтересам і сприятиме їх гармонійному розвитку в спокійному та безпечному середовищі, тому заявлені вимоги є підставними в повній мірі та такі, що підтверджуються належними доказами і відповідають якнайкращим інтересам дітей.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 315, 317, 354 ЦПК України, ст.ст.110, 112, ч.1 160, ч.1 ст.161 СК України, суд,-
Позов задоволити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 31 серпня 2008 року та зареєстрований міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис за №2369.
Стягнути з ОСОБА_2 на користьОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2422,40 грн.,сплачений при поданні позову до суду.
Рішення суду, після набрання ним чинності, направити до відповідного відділу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації факту розірвання шлюбу.
Визначити місце проживання малолітніх дітей: синів ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 ,разом з їх батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує неповнолітніх синів ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 18.07.2024.
Суддя О.В. Крамар