Справа №442/5539/24
Провадження №2/442/1381/2024
25 липня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Гарасимків Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дрогобичі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в Дрогобицький міськрайонний суд із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
В підтвердження заявлених вимог посилається на те, що між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , 04 серпня 2003 року Лисятицькою сільською радою Стрийського району Львівської області зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис за № 9. Вищезазначена обставина підтверджується Свідоцтвом про одруження від 04 серпня 2003 року серії НОМЕР_1 , виданим Лисятицькою сільською радою Стрийського району Львівської області.
Від шлюбу з відповідачкою мають четверо спільних дітей: повнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 10 березня 2009 року, видане Верхньогаївською сільською радою Дрогобицького району Львівської області; актовий запис №02 від 10 березня 2009 року), малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 17 березня 2016 року, видане Виконавчим комітетом Верхньогаївської сільської ради Дрогобицького району Львівської області; актовий запис № 01 від 17 березня 2016 року).
Сімейне життя з відповідачкою розладналося. Різні погляди на життя та сімейні відносини спричинили виникнення між ними непорозуміння і сварки, що у кінцевому результаті призвело до охолодження у стосунках і їх руйнування.
Спільні інтереси та взаємопорозуміння у них з дружиною відсутні. Вони втратили почуття любові та поваги один до одного, а атмосфера постійних конфліктів негативно впливає на їхніх дітей.
Із грудня 2023 року шлюбні відносини між ним і ОСОБА_2 остаточно припинилися. Вони проживають окремо, стали чужими людьми, спільного господарства не ведуть, сімейного бюджету не мають. Їхня сім'я остаточно розпалася, шлюб існує формально.
Неповнолітня донька ОСОБА_5 , яка відчуває особисту прихильність до матері, мешкає разом із нею в АДРЕСА_1 , що належить батькам дружини. За цією ж адресою відповідачка нещодавно здійснила реєстрацію свого місця проживання, на підтвердження чого надала Витяг з реєстру Стрийської територіальної громади від 26.06.2024 року.
Цьогоріч донька вступає на навчання у ОСОБА_7 фаховий коледж нафти і газу. Водночас його малолітній син ОСОБА_8 , у якого більш сильний емоційний зв'язок саме з ним, проживає з ним та бабусею у селі Верхні Гаї, Дрогобицького району Львівської області, де відвідує Верхньогаївську гімназію ім.Маркіяна Шашкевича Дрогобицької міської ради Львівської області.
Вищенаведене підтверджується Актом обстеження фактичного місця проживання гр. ОСОБА_1 , складеним старостою сіл Нижні Гаї, Верхні Гаї, Бійничі 14.06.2024 року за №94, та Витягом №007586/32-2024 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 27.06.2024 року.
Він забезпечує достатній догляд за сином, самостійно займається його вихованням та утриманням, піклується про здоров'я дитини, стан його розвитку. Між ними відсутній спір щодо матеріального забезпечення та визначення місця проживання спільних дітей, оскільки відповідачка утримує неповнолітню доньку ОСОБА_9 , яка мешкає із нею, а він - малолітнього сина ОСОБА_6 , який проживає спільно з ним. Разом з тим, він ніколи не чинив та не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідачки із сином. Просить позов задоволити.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників судового процесу не надходило.
Від позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач відзив на позовну заяву не подавала, поступила заява про визнання заявлених позовних вимог, відтак суд знаходить можливим провести розгляд справи та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснює фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов таких висновків.
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї.
Статтею 24 СК України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
У відповідності до ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Відповідно до ст.109 СК України, шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»№11 від 21.12.2007року проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
У статті 112 СК України регламентовано, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Суд, вирішуючи справу про розірвання шлюбу, перш за все виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , з 04 серпня 2003 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб, виданим Лисятицькою сільською радою Стрийського району Львівської області, актовий запис №9.
Від даного шлюбу у них народилося четверо спільних дітей: повнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 10 березня 2009 року, видане Верхньогаївською сільською радою Дрогобицького району Львівської області; актовий запис №02 від 10 березня 2009 року), малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 17 березня 2016 року, видане Виконавчим комітетом Верхньогаївської сільської ради Дрогобицького району Львівської області; актовий запис № 01 від 17 березня 2016 року).
Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Приймаючи до уваги, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить його інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Таким чином, суд вважає встановленим, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача і що після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя, а тому шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання.
Відповідно до вимог ч.2 ст.114 Сімейного Кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч.3 ст.115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Крім того, судом взято до уваги той факт, що від даного шлюбу у сторін народилося четверо спільних дітей, а неповнолітній син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на даний час проживає з батьком, позивачем по справі.
Вказані обставини підтверджуються долученим до матеріалів справи доказами, зокрема: як вбачається з Акту обстеження фактичного місця проживання ОСОБА_1 від 14.06.2024р. №94, ОСОБА_1 зареєстрований та дійсно фактично проживає в будинку АДРЕСА_2 , разом із сином ОСОБА_6 .
Як вбачається із Витягу №007586/32-2024 від 27.06.2024р. про зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , тобто ОСОБА_1 проживає за вказаною адресою разом із своїм неповнолітнім сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який приймає участь в утриманні житла, приймає активну участь у вихованні дитини, утримує її та виховує самостійно.
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Оскільки син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявив бажання проживати тільки з позивачем ОСОБА_1 , де останній і зареєстрований: АДРЕСА_2 , тобто тільки з батьком, більше прив'язаний до нього та краще знаходить з ним спільну мову, зазначені вище обставини не заперечуються і матір'ю дитини, яка проживає та зареєстрована окремо від них, що у свою чергу також підтверджує факт здійснення батьком самостійного виховання свого сина та його перебування на повному фінансовому утриманні батька.
Аналізуючи викладене, судом встановлено, що оскільки дитина сторін проживає з позивачем та відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року у випадку, коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між вирішуватися судом.
Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789X11 (78912) від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до принципів 2 та 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі свогю матір'ю, отже, правові підстави, передбачені вказаними нормами матеріального права, для розлучення дитини зі своєю матір'ю відсутні.
Позиція, що дитина може бути розлучена з матір'ю у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України». Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції, держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Крім того, судом враховано той факт, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини, слід насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції про права дитини, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов'язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто найбільше може створити найбільш сприятливі умови для дитини, інші обставини, що мають істотне значення. Також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріальному - побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначити місце проживання дитини залишається за кожним з батьків, і питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Таким чином, судом встановлено, що позивач самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мати дитини залишила його проживати з батьком, самоусунулася від виховання та утримання останнього, відтак визначення місця проживання неповнолітньої дитини саме з батьком, позивачем по справі, відповідатиме її інтересам і сприятиме її гармонійному розвитку в спокійному та безпечному середовищі, тому заявлені вимоги є підставними в повній мірі та такі, що підтверджуються належними доказами і відповідають якнайкращим інтересам дитини.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 133, 141, 315, 317, 354 ЦПК України, ст.ст.110, 112, ч.1 160, ч.1 ст.161 СК України, суд,-
Позов задоволити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,
укладений 04.08.2003р. та зареєстрований Лисятицькою сільською радою Стрийського району Львівської області, актовий запис №9.
Після розірвання шлюбу прізвища сторін залишити без змін.
Стягнути зОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.,сплачений при поданні позову до суду.
Рішення суду, після набрання ним чинності, направити Відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дрогобичі Дрогобицького району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) для реєстрації факту розірвання шлюбу.
Визначити місце проживання малолітньої дитини: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з його батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує неповнолітню дитину: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_3 .
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони по справі :
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації : АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
Відповідач - ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 .
Суддя Гарасимків Л.І.