Дата документу 10.07.2024
Справа № 334/2084/24
Провадження № 2/334/1459/24
10 липня 2024 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини разом з батьком
Позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Івахніної А.В. звернувся до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 19.03.2024 року відкрито провадження по справі у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.
Представник позивача звернулася до суду з клопотанням про розгляд справи у загальному позовному провадженні на підставі ст.274 п.1 ч.4 ЦПК України.
Ухвалою суду від 01.04.2024 року здійснено перехід розгляду даної справи зі спрощеного позовного провадження на загальне позовне провадження. Справу призначено у підготовче судове засідання, про що повідомлено сторони, згідно позовної заяви.
Відповідачу встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву на позовну заяву і всіх доказів, які можливо доставити до суду, що підтверджують заперечення проти позову - протягом п'ятнадцяти днів з дня одержання копії цієї ухвали.
Зобов'язано відповідача одночасно із надісланням (наданням) відзиву до суду надіслати (надати) копії такого відзиву та доданих до нього документів позивачу.
У підготовчому судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги позивача ОСОБА_1 шляхом їх збільшення та не змінюючи факти, викладені у первісному позові, просив суд вирішити питання щодо стягнення аліментів з відповідача на утримання дитини та визначити місце проживання дитини разом з батьком.
Ухвалою суду від 29.04.2024 року уточнений позов був прийнятий судом.
30.05.2024 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання. Призначено судовий розгляд.
Інших процесуальних дій не вчинялось.
У судовому засіданні позивач доводив та пояснював суду, що 18.12.2010 року він уклав шлюб з ОСОБА_2 . Вони проживали разом у м.Пологи Запорізької області. Після військового вторгнення Російської Федерації на територію України, вони виїхали з м.Пологи та переїхали до м.Запоріжжя де винаймали житло. Дані обставини погіршили стосунки між ними та з грудня 2023 року, вони припинили спільне життя. Відповідачка, зібравши усі свої речі поїхала за кордон, залишивши його та дитину. Після її від'їзду, вона змінила номер свого мобільного телефону, сама на зв'язок не виходила. Через спільних знайомих він дізнався, що відповідачка не має наміру повертатися на Україну та має бажання влаштувати своє життя за кордоном. Все це стало підставою для уточнення позову, оскільки дитина залишилася фактично на утриманні батька. З вищенаведених підстав, позивач вважає недоцільним продовжувати шлюб, він втратив почуття любові та поваги до відповідача. Просив суд задовольнити його вимоги у повному обсязі.
Представник позивача повністю підтримала позицію свого довірителя та додатково пояснила, що позивач намагався домовитися з ОСОБА_2 та надавав їй час для обміркування ситуації яка склалася, але остання відмовилась йти на контакт.
Відповідачка ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце проведення судового засідання в порядку ст. 128 ЦПК України, ст. 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", у судові засідання не з'являлася без повідомлення причин, відзив на позовну заяву не подала. Клопотань про відкладення розгляду справи, надання сторонам строку на примирення на адресу суду будь-якими засобами зв'язку також не подавала.
Оцінюючи характер процесу, значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, а також враховуючи належне повідомлення відповідача, його неявку до суду без поважних причин, не подання відзиву у встановлений законом строк, суд вважає за можливе ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних доказів за відсутності заперечень позивача та її представника проти заочного розгляду справи, що відповідатиме п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Суд акцентує увагу на тому, що навіть в умовах воєнного стану, введеного у зв'язкуз військовоюагресією РосійськоїФедерації протиУкраїни Указом ПрезидентаУкраїни N 64/2022від 24лютого 2022 року та в черговий раз продовженого з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб на підставі Указу Президента України N 757/2022 від 07 листопада 2022 року, затвердженого Законом України N 2738-IX від 16 листопада 2022 року, право особи на судовий захист не може бути обмежено, оскільки відповідно до ст. ст. 10, 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" у період воєнного стану повноваження судів не можуть бути припинені.
Представник третьої особи письмово повідомив суд про неможливість бути присутнім на судовому засіданні, просив суд ухвалити рішення без участі їх представника та винести рішення, яке б відповідало інтересам дитини та висновку районної адміністрації комітету Запорізької міської ради по Дніпровському району, як органу опіки піклування, щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом також були допитані свідки з боку позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які підтвердили факт того, що ОСОБА_2 не проживає разом з донькою та ОСОБА_1 .
Суд, заслухавши позивача, його представника, допитавши свідків та дослідивши наданий суду висновок районної адміністрації комітету Запорізької міської ради по Дніпровському району, як органу опіки піклування, щодо визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком, а також інші матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 18.12.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, що підтверджується виданим Виконавчим комітетом Пологівської сільської ради Пологівського району Запорізької області свідоцтвом про шлюб, актовий запис №93.
Від даного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією виданого свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 05.10.2022 року, актовий запис №16.
На теперішній час подружні відносини між сторонами припинені, з грудня 2023 року сторони проживають окремо. Позивач ОСОБА_1 на розірванні шлюбу наполягає, оскільки почуття любові та поваги до відповідача втрачені. Вважає неможливим збереження сім'ї.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело прав.
Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Відповідно до ст.112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї суперечитиме інтересам одного з них.
Частина перша ст.8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява №44647\98).
Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Відповідно до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст.110 СК України).
Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Частиною 3 ст.115 СК України встановлено, що документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Отже, в судовому засіданні встановлено, що сторони припинили шлюбно-сімейні відносини через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейне життя, відповідача ОСОБА_2 не перебуває в країні та не має бажання повертатися, тому приймаючи до уваги, що сім'я в розумінні ч.2 ст.3 СК України, фактично припинила своє існування і формальне збереження шлюбу сторін буде суперечить правам та інтересам позивача, враховуючи той факт, що будь-які відомості які б спростовували зазначені позивачем докази і обставини у суду відсутні та надані не були, ОСОБА_1 категорично не погоджується на примирення, оскільки відповідачка їх покинула, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. А тому, суд вважає за доцільне шлюб укладений 18.12.2010 року Виконавчим комітетом Пологівської сільської ради Пологівського району Запорізької області між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 93 - розірвати. Після розірвання шлюбу залишити прізвище чоловіка - ОСОБА_6 , дружини - ОСОБА_6 .
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дитини з батьком, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що місце проживання ОСОБА_3 , 2011 року народження зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . На теперішний час дитина мешкає разом з батьком за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2 .
Під час розгляду справи судом встановлено, що 25.06.2024 року, спеціалістом районної адмінінстрації Запорізької міської ради по Дніпровському району як органу опіки та піклування було отримано письмове пояснення від малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що вона не заперечує проти позовної заяви батька (копія додається) та бажає жити разом з ним, тому що її мати виїхала за кордон та повертатися не збирається. Жінка не приділяє увагу дитині, навчанням не цікавиться, уроки робити не допомагає, здоров'ям та розвитком доньки не переймається, подарунки на свята не дарувала (копія додається).
У той же день, спеціалістом відділу служби було отримано письмове пояснення від гр. ОСОБА_2 , про те що вона зараз проживає разом іншім чоловіком у Німеччині, окремо від колишнього чоловіка та малолітнього доньки ОСОБА_3 , її повністю влаштовує, що дитина мешкає окремо від неї, жінка не планує повертатися до малолітньої доньки та гр. ОСОБА_1 (копія додається).
Отже, мати фактично самоусунулася від виконання своїх обов'язків, не бере участі у вихованні та догляді за донькою, не цікавиться її здоров'ям, фінансово не утримує.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами ст.9 Конвенції про права дитини держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У ст.141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до положень ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч.3 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Декларація з прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, закріплює, що дитина повинна мати можливість користуватися благами соціального забезпечення, повинна бути забезпечена належним харчуванням, житлом, розвагами та медичним обслуговуванням. Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути головним принципом, і відповідальність за це лежить перш за все на батьках дитини. Держава вживає всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У постанові Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі №204/6905/17 зазначено, що тлумачення статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
При вирішенні даного спору щодо визначення місця проживання дітей суд бере до уваги вік дитини, потребу дитини у материнській турботі та догляді.
За приписами ч.4, ч.5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 від 04.07.2024 року, вбачається, що орган опіки та піклування вважає за доцільне визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Частиною першою статті 161 СК України передбачено підстави визначення судом місця проживання малолітньої дитини.
Частиною другою статті 6 СК України визначено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Таким чином, враховуючи висновок районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 від 04.07.2024 року, вік малолітньої ОСОБА_3 , те, що дитина на даний час проживає разом з батьком, суд вважає необхідним визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки це забезпечить якнайкраще її інтереси.
Крім того, відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч.2 ст.182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Частиною 1 ст.191 СК України встановлено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Отже, враховуючи надані докази, а також те, що судом визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 14.03.2024 року до досягнення дитиною повноліття також підлягають задоволенню.
У відповідності до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог. Тому судові витрати пов'язані з розглядом справи потрібно покласти на відповідача.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору за вимогою про стягнення аліментів на утримання дитини на підставі норм статті 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн., за позовну вимогу про стягнення аліментів.
Керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273,354ЦПК України, ст. ст. 1, 19, 24, 109-114, 150, 160, 180-183, 191 СК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини разом з батьком - задовольнити.
Шлюб укладений 18.12.2010 року Виконавчим комітетом Пологівської сільської ради Пологівського району Запорізької області між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 93 - розірвати.
Після розірвання шлюбу залишити прізвище чоловіка - ОСОБА_6 , дружини - ОСОБА_6 .
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКП НОМЕР_3 ) на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКП НОМЕР_2 ) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.03.2024 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКП НОМЕР_2 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 1984,80 грн.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне судове рішення складено та підписано 15 липня 2024.
Суддя Н.Ю.Козлова