15 січня 2024 рокуСправа №160/31067/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
27.11.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046850013462 від 06.09.2023р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області включити до стажу, що дає право на призначення пенсії в порядку ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період роботи ОСОБА_1 згідно з трудовою книжкою № НОМЕР_1 з 01.01.1988 року по 31.12.1988 року, нарахувати, призначити та виплачувати ОСОБА_1 в порядку Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсію за віком з дати звернення, а саме з 30.08.2023р.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 30.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046850013462 від 06.09.2023р. ОСОБА_1 протиправно відмовлено у призначені пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, при цьому відповідачем-2 протиправно не зараховано до трудового стажу позивача період його роботи з 01.01.1988 року по 31.12.1988 року в колгоспі «Червона долина» згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 02.03.1986р., хоча позивач має всі відповідні записи щодо спірного періоду роботи у трудовій книжці, яка є основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує його стаж роботи, в тому числі, щодо встановленого річного мінімуму робочих днів та відпрацьованих позивачем робочих днів, відтак вказані записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу. Водночас, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме до особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а, отже, не може впливати на його власні соціальні права щодо належного пенсійного забезпечення. Враховуючи вищезазначене, позивач не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та вважає дії останнього щодо відмови у призначені йому пенсії за віком протиправними і незаконними, у зв'язку із чим просить суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/31067/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 20.12.2023 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Крім того, вказаною ухвалою суду від 04.12.2023 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області: завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
08.01.2024 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-1 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046850013462 від 06.09.2023 року ОСОБА_1 обґрунтовано та на законних підставах відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно з ч.4 ст.115 Закону №1058-IV у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законом порядку. Так, відповідно до розрахунку стажу (Форма РС-право) страховий стаж позивача становить 24 роки 01 місяць 12 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком відповідно до ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (менше 25 років), водночас, до страхового стажу не зараховано період роботи відповідно до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 з 01.01.1988р. по 31.12.1988р., виходячи з наступного. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Отже, періоди роботи в колгоспі зараховуються на підставі записів про трудову участь з урахуванням виробленого мінімуму трудодні. Для підтвердження виробленого мінімуму трудоднів, ОСОБА_1 надано архівні довідки від 24.07.2017 № С-327, С-328, С-329, видані Синельниківською районною радою Дніпропетровської області, за періоди роботи 1986-2000 роки в колгоспі “Червона долина”. Разом з тим, інформація про відпрацьований мінімум трудоднів за період з 01.01.1988р. по 31.12.1988р. (довідка від 24.07.2017 № С-327) відсутня. Враховуючи вищенаведене, у відповідача-2 були відсутні підстави для зарахування оспорюваного періоду роботи до страхового стажу позивача, а отже Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято вмотивоване рішення №046850013462 від 06.09.2023р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Водночас, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву позивача про призначення пенсії не розглядало та жодного рішення за наслідками її розгляду не приймало, бо саме Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області було визначено уповноваженим органом для розгляду такої заяви за принципом екстериторіальності, отже, позивач безпідставно заявляє свої вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
15.01.2024 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-2 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на правомірність прийнятого рішення та відсутність у позивача необхідного страхового стажу, визначеного ч.4 ст.115 Закону №1058-IV - 25 років. Крім того, відповідачем-2 зазначено про те, що при зверненні до територіального пенсійного органу з заявою від 30.08.2023р., позивачем, крім основних документів, надано архівну довідку №С-327 від 24.07.2017, в якій за період роботи в колгоспі «Червона калина» відсутні відомості щодо відпрацьованих днів в період 1988 року. Водночас, обов'язковою умовою для підтвердження періоду роботи в колгоспі «Червона калина» з 01.01.1988р. по 31.12.1988р. є підтвердження нарахування заробітної плати первинними документами. Тому, права на призначення пенсії згідно зі ст.115 Закону №1058-IV у позивача немає, оскільки відсутній необхідний страховий стаж, водночас, право на пенсійну виплату згідно зі ст.26 Закону №1058-IV позивач матиме з 02.11.2026р.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 17.02.1997р.
30.08.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 30.08.2023р. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення №046850013462 від 06.09.2023р., яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з посиланням на відсутність у позивача необхідного страхового стажу, передбаченого ч.4 ст.115 цього Закону, а саме: 25 років, при наявному страховому стажі - 24 роки 02 місяці 09 дні, що є недостатнім.
Водночас судом встановлено, що відповідно до розрахунку стажу позивача (форма РС-право) Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області період роботи ОСОБА_1 з 01.01.1988 року по 31.12.1988 року в колгоспі «Червона долина» до його загального страхового стажу не було зараховано.
Незгода позивача з вищевказаним рішенням відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії за віком згідно з ч.4 ст.115 Закону №1058-IV та з відмовою у зарахуванні спірного періоду роботи у колгоспі до трудового стажу позивача зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Абзацом першим частини першої статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Згідно з абз.8 ч.1 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Разом з цим, відповідно до абз.1 п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Пунктом 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
При цьому ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 2 статті 56 Закону №1788-XII встановлено, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників або архівних установ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції №58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 від 29.07.1993р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції №58 від 29.07.1993р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 від 29.07.1993р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Відповідно до п.п.5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
З наведених вище приписів ч.2 ст.56 Закону №1788-XII та п.5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310, слідує, що наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов'язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.
Так, з трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , копія якої міститься в матеріалах справи, слідує, що у розділі відомості про прийняття до членів колгоспу щодо спірного періоду ОСОБА_1 зазначено:
- 02.03.1986р. прийнятий в колгосп «Червона долина» енергетиком (наказ №3 від 18.01.1987р.);
- 01.04.2000р. звільнений з членства в колгоспі «Червона долина» за власним бажанням (наказ №1 від 01.04.2000р.).
При цьому, у розділі «Трудова участь в громадському господарстві» трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 наявні записи про встановлений річний мінімум трудової участі в цьому господарстві та його фактичне виконання позивачем.
Так в спірний період ОСОБА_1 відпрацював:
- за 1988 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 303, при встановленому мінімумі - 280.
Судом також встановлено, що відносно вказаного періоду роботи позивача у колгоспі «Червона долина» з 01.01.1988р. по 31.12.1988р. у наданій трудовій книжці колгоспника на сторінках 18-19 у записах про кількість встановлених та відпрацьованих вихододнів у колгоспі «Червона долина» у графі 5 наявні номери особових рахунків та заробіток позивача, а також ці записи завірені підписом голови КСП та печаткою цього підприємства. Також підписом голови колгоспу та печаткою КСП завірені записи трудової книжки позивача про прийняття останнього до членів колгоспу «Червона долина» та його працевлаштування до цього колгоспу та про звільнення.
Крім того на сторінці 19 трудової крижки, у графі 5 позивача міститься запис про те, що записи у трудовій книжці внесені на підставі книги обліку праці та заробітку колгоспників за 1986-1999р.р.
Таким чином, записи трудової книжки позивача свідчать про те, що ОСОБА_1 у спірний період з 01.01.1988р. по 31.12.1988р. було виконано та навіть перевиконано встановлений річний мінімум трудової участі в колгоспі «Червона долина».
Разом з цим, відповідачем-2 не надано суду доказів визнання недостовірними вищеозначених записів, зроблених у трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 , натомість такі записи в його книжці є чіткими та не мають виправлень чи будь-яких інших невідповідностей.
За наведених обставин, суд доходить висновку, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про періоди роботи позивача в колгоспі «Червона долина» з 01.01.1988р. по 31.12.1988р. та про встановлений річний мінімум трудової участі в цьому господарстві і його фактичне виконаний позивачем для підтвердження цього трудового стажу, що є достатньою підставою для зарахування цього періоду роботи позивача до його трудового (страхового) стажу.
Посилання пенсійного органу на те, що період роботи позивача у колгоспі з 01.01.1988р. по 31.12.1988р. неможливо зарахувати до його страхового стажу, оскільки відсутні відомості нарахування заробітної плати за відпрацьовані дні ОСОБА_1 у довідці наданій позивачем архівною довідкою №С-327 від 24.07.2017 року є безпідставним, оскільки уточнюючі довідки для підтвердження стажу необхідні виключно у разі відсутності відповідних записів у трудовій книжці, в той час, як за встановленими судом обставинами у даному випадку трудова книжка позивача містить всі необхідні записи для врахування вищевказаного періоду до пільгового стажу відповідно до п.5 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», навіть без вищевказаної архівної довідки.
За наведених обставин у сукупності, а також зважаючи на те, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046850013462 від 06.09.2023р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV прийняте з посиланням на відсутність у позивача необхідного страхового стажу, виходячи із зробленого відповідачем-2 розрахунку стажу ОСОБА_1 - 24 роки 02 місяці 09 дні, разом з цим, судом встановлено факт неправильного розрахунку відповідачем-2 страхового стажу позивача через протиправне не зарахування до стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 01.01.1988 року по 31.12.1988 року в колгоспі «Червона долина», що, в свою чергу, свідчить про помилковість викладених в оскаржуваному рішенні від №046850013462 від 06.09.2023р. висновків пенсійного органу щодо кількості страхового стажу позивача та, відповідно, його достатності для призначення пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046850013462 від 06.09.2023р. про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.
Зважаючи на встановлення судом протиправності рішення відповідача-2 щодо не зарахування до страхового стажу позивача вищеозначеного спірного періоду його роботи в колгоспі «Червона долина», суд, з метою належного та ефективного захисту прав ОСОБА_1 , порушених означеним протиправним рішенням відповідача-2, доходить до висновку про зобов'язання останнього здійснити зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV, ОСОБА_1 періоду його роботи в колгоспі «Червона долина» з 01.01.1988 року по 31.12.1988 року.
Щодо підстав зобов'язання саме відповідача-2 здійснити зарахування вищеозначених спірних періодів до стажу позивача, суд зазначає наступне.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке, відповідно, при розгляді документів ОСОБА_1 і здійснювало розрахунок його стажу, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо зарахування до стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV, періоду його роботи в колгоспі «Червона долина» за період з 01.01.1988 року по 31.12.1988 року.
Водночас, відповідач-1, за наведених обставин, не є належним у цій справі, тому у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити повністю, бо останній фактично заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV не розглядав та будь-яке рішення за цією заявою, в тому числі, і оскаржуване, не приймав.
Щодо частини позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області нарахувати, призначити та виплачувати ОСОБА_1 , в порядку Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсію за віком з дати звернення, а саме з 30.08.2023р., суд зазначає наступне.
Як слідує з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.
Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки спірним рішенням відповідача-2 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV лише через недостатність пільгового стажу, передбаченого цією нормою Закону (25 років), водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії такий стаж мав, бо відповідач-2 безпідставно не зарахував до стажу позивача період його роботи в колгоспі «Червона долина» з 01.01.1988 року по 31.12.1988 року, який має бути зарахований, і після зарахування якого страховий страж позивача, з урахуванням вже самостійно зарахованого пенсійним органом (24 роки 02 місяці 09 дні), перевищить необхідний законодавчо визначений мінімум (25 років), суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV.
Поряд з цим, відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV (55 років) - 01.11.2018р., а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 30.08.2022р., тобто звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня такого звернення, тобто з 30.08.2023р.
Таким чином, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV з 30.08.2023р., оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку є належним та це необхідне для ефективного захисту цього порушеного права.
Водночас, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов'язання пенсійного органу виплачувати позивачеві пенсію за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону №1058-IV, позаяк такі позовні вимоги є передчасними і право позивача щодо виплати пенсії за віком, яку суд зобов'язав призначити цим рішенням відповідача, ще порушене не було, бо здійснення відповідачем такої виплати відповідно до вищенаведених приписів абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 може здійснюватися лише після призначення пенсії та передачі електронної пенсійної справи позивача засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для здійснення виплати пенсії, водночас, задоволення позовних вимог на майбутнє суперечить приписам ст.5 КАС України, згідно з якими судовому захисту підлягає саме порушене право особи.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-2 відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн., тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 715,73грн.
Керуючись ст.ст.241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська обл.,79016) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська обл.,79016) про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсії за віком відповідно до ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №046850013462 від 06.09.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська обл.,79016) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) період його роботи у колгоспі «Червона долина» з 01.01.1988 року по 31.12.1988 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська обл.,79016) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком відповідно ч.4 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 30.08.2023р.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, Львівська обл.,79016) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 715,73грн (сімсот п'ятнадцять гривень 73 копійки).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова