1[1]
12 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України,
Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, українку, яка народилася у м. Києві, з середньою освітою, заміжню, маючої на утриманні малолітню дитину 2020 року народження, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму, -
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено їй покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 79 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.
Покладено на ОСОБА_7 відповідні обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Судом визнано доведеним, що 29 лютого 2016 року близько 10:49 ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Toyota Aygo» (д. н. з. НОМЕР_1 ), рухаючись по пр-ту Перемоги при виїзді з пр-та Палладіна, навпроти будинку АДРЕСА_2 , не вибравши безпечної дистанції та в установлених межах безпечної швидкості руху, проявила неуважність та відповідно не відреагувала на зміну дорожньої обстановки, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем «Toyota Corolla» (д. н. з. НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_8 , яка рухалася попереду в попутному напрямку, чим порушила правила безпеки дорожнього руху, заподіявши ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження.
Не погодившись із рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18.11.2021 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м'якість; ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік; на підставі ст. 79 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо вона протягом 1 року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає обов'язки, передбачені ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; у решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимогам закону безпідставно не призначив ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, не умотивувавши належним чином рішення у цій частині. Наполягає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні підстави, що вказують на необхідність збереження за обвинуваченою спеціального права, а подальше особисте керування обвинуваченою транспортним засобом несе істотну суспільну небезпеку для оточуючих
Адвокат ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить вирок Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року скасувати, кримінальне провадження №12016100080002211 від 01.03.2016 року закрити у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
На переконання захисника, вирок не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та вмотивованості, а викладені в ньому висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину та наявності в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Звертає увагу, що в матеріалах кримінального провадження містяться три висновки судово-медичної експертизи, якими встановлювались наявність чи відсутність тілесних ушкоджень в потерпілої внаслідок ДТП від 29.02.2016 року. Так, двома висновками комісійних експертиз №21/17 від 20.06.2017 року та №148/к від 10.03.2020 року спростовуються висновки первинної судово-медичної експертизи за №717/Е від 11.04.2016 щодо заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень у вигляді закритої травми шиї, перелому дуги С2 шийного хребця. Тобто, два висновки експертиз виключають отримання потерпілою під час події ДТП 29.02.2016 року тілесних ушкоджень, які визначені у первинному висновку експертизи, яка проводилась під час досудового розслідування.
Акцентує увагу на тому, що суд у вироку одночасно посилався на висновки експертиз №717/е від 11.04.2016 року та №148/к від 10.03.2020 року як на взаємопов'язані та доповнюючі один одного докази, які в своїй сукупності нібито доводять заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій попри те, що при повному та об'єктивному дослідженні висновків з їх змісту вбачаються неспростовні суперечності та протиріччя.
Вказує, що судом не взято до уваги та не наведено у вироку мотивів неврахування висновку експерта №21/17 від 20.06.2017, яким встановлено відсутність перелому (тріщини) С2 дужки другого шийного хребця та конкретних об'єктивних даних про отримання ОСОБА_8 внаслідок події, що сталася 29.02.2016, будь-яких тілесних ушкоджень.
Зазначає, що висновок експерта №717/е від 11.04.2016 містить безліч очевидних протиріч в даних, які були, нібито, надані на дослідження та які описувались експертом. Так, вказує, що на час складання відповідного висновку медичні документи вилучались без попереднього отримання ухвали слідчого судді про надання тимчасового доступу до цих матеріалів. Також, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які документи, в яких засвідчено надходження до слідчого медичної карти потерпілої за №5716/226 Національного військового-медичного клінічного центру "ГВКГ", в тому числі відсутні документи фіксації такої процесуальної дії слідчого, також відсутні супровідний лист чи акт передачі/опис слідчому від медичної установи належної потерпілій медичної картки. При цьому, у медичній картці за №5716/226 міститься вклеєний запит слідчого ОСОБА_9 , на якому стоїть відмітка про отримання відповідної історії хвороби "помічником слідчого ОСОБА_10 ". Наведене, на переконання захисника підтверджує незаконність збирання доказів під час досудового розслідування, оскільки в матеріалах відсутні будь-які дані щодо уповноваження відповідної особи на вчинення тих чи інших процесуальних дій у відповідному кримінальному провадженні.
Також апелянт наголошує на тому, що самостійне ініціювання експертами огляду потерпілої, огляд потерпілої та використання результатів такого огляду без залучення суду та сторін кримінального провадження, свідчить про збирання експертами матеріалів для проведення цієї експертизи за власною ініціативою поза межами їх повноважень. Тому, дії експертів щодо огляду потерпілої та включення цих результатів до висновку експертизи за №148/К є такими, що проведені не у спосіб, визначений нормами КПК України, та з порушенням інших нормативно-правових актів, які регламентують порядок проведення судово-медичних експертиз, і, як наслідок, визнання даного висновку недопустимим доказом.
Вказує, що огляд потерпілої лікарем-неврологом ОСОБА_11 об'єктивно не могло відбуватись 11.02.2019 року, оскільки повторна комісійна судово-медична експертиза призначена судом 18.10.2019.
Вказує, що огляд кримінального провадження відсутні будь-які медичні документи, які підтверджували би факти послідовного, зокрема в період з 24.03.2016 до 10.02.2020 (протягом 4 років), розвитку хворобливого процесу у потерпілої та давали би підстави достовірно пов'язувати встановлення будь-якого діагнозу після спливу 4 років як посттравматичного та робити припущення про ймовірність отримання тілесних ушкоджень в результаті ДТП від 29.06.2016 року.
Київський апеляційний суд ухвалою від 01 червня 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційні скарги сторін захисту та обвинувачення - без задоволення.
Постановою Верховного суду від 18 жовтня 2023 року касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 задоволено частково. Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У своєму рішенні колегія суддів Верховного суду вказала на те, що в ухвалі суду апеляційної інстанції не наведено аналізу доводів апеляційної скарги сторони захисту, належним чином не перевірив їх, не розкрито суті зібраних у провадженні доказів, не проаналізувано їх у контексті з конкретними доводами апеляційної скарги захисника та не наведено мотивів і підстав, з яких суд апеляційної інстанції визнав доводи скарги необґрунтованими. Попри те, що оскаржений вирок вирішальною мірою базується на доказах, допустимість та достовірність яких заперечувала сторона захисту, апеляційний суд обмежився лише узагальненим твердженням про те, що суд першої інстанції в достатній мірі дослідив всі обставини.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення і тягнуть за собою скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Колегією суддів Верховного суду зазначено, що під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку і за наявності для цього підстав перевірити обставини кримінального провадження шляхом повторного дослідження доказів, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника; думку захисника та обвинуваченої, які підтримали свою апеляційну скаргу та заперечували проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, вивчивши матеріали кримінального провадження, повторно дослідивши докази в частині дослідження висновків експертів, наявних в матеріалах кримінального провадження, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченої, колегія суддів дійшла висновку про необхідність призначення нового розгляду у суді першої інстанції.
Потерпіла та її представник у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, подали заяву про проведення судового розгляду у їх відсутність.
Згідно з приписами п. 6 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Згідно ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи у суді першої інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 1 статті 412 КПК України визначено, що істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції покладено в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 показання: обвинуваченої ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_8 , щодо фактичних обставин справи, обставини та механізм спричинення тілесних ушкоджень потерпілій; спеціаліста ОСОБА_12 , експертів ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , які в судовому засіданні підтвердили свої висновки щодо тілесних ушкоджень потерпілої ОСОБА_8 та механізму їх утворень.
Також суд першої інстанції визнав належними, достовірними і допустимими доказами на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, які містяться у протоколах огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 29 лютого 2016 року; схемі та ілюстративній таблиці до нього; додаткового огляду місця події від 03 березня 2016 року, схемі та ілюстративній таблиці до нього; огляду транспортного засобу «Toyota Aygo» (д.н.з. НОМЕР_3 ) від 01 березня 2016 року та ілюстративній таблиці до протоколу; огляду транспортного засобу «Toyota Corolla» (д.н.з. НОМЕР_2 ) від 03 березня 2016 року та ілюстративній таблиці до нього; карті виїзду на місце ДТП карети швидкої допомоги від 29 лютого 2016 року, відповідно до якої при виїзді на виклик за адресою АДРЕСА_3 , було встановлено попередній діагноз ОСОБА_8 - ЗЧМТ, ЗТГ, підвивих шийних позвонків; довідці відділення політравм від 29 лютого 2016 року № 525, виданої Київською клінічною лікарнею № 17 про те, що ОСОБА_8 надана медична допомога з діагнозом: підозра на перелом дужок хребців С2 та С5. ЗТГ. Забій грудної клітини; висновках судово-автотехнічної експертизи від 03 березня 2016 року № 352ат, про те, що водій автомобіля «Toyota Aygo» (д.н.з. НОМЕР_3 ) ОСОБА_7 мала технічну можливість уникнути зіткнення шляхом виконання вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України. Невідповідність ОСОБА_7 вимогам п. 13.1 Правил дорожнього руху України та подія знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП; даними висновку судово-медичної експертизи №717/е від 11.04.2016 Київського міського клінічного бюро СМЕ та висновком повторної комісійної судово-медичної експертизи № 148/к від 10.03.2020 КЗКОР «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи», про те, що виявлене тілесне ушкодження в потерпілої ОСОБА_8 відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.
Як убачається зі змісту апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , фактичні обставини події не оскаржуються. Проте сторона захисту, посилаючись на наявні судово-медичні докази та детальний їх аналіз, заперечує отримання потерпілою тілесних ушкоджень внаслідок ДТП.
Отже, доводи захисника про те, що судом першої інстанції не проведено належного аналізу висновків трьох судово-медичних експертиз, попри наявність в них очевидних протиріч щодо тілесних ушкоджень потерпілої, отриманих внаслідок ДТП, наявних у матеріалах кримінального провадження, є небезпідставними, про що у своєму рішенні у даному кримінальному провадженні і зазначив Верховний суд.
Так, в матеріалах кримінального провадження містяться три висновки судово-медичної експертизи, за якими встановлювались наявність чи відсутність тілесних ушкоджень у потерпілої:
- висновок судово-медичної експертизи №717/е від 11.04.2016 Київського міського клінічного бюро СМЕ (експерт: ОСОБА_13 );
- висновок комісійної судово-медичної експертизи №21/17 від 20.06.2017 ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України» (комісія експертів в складі: ОСОБА_18 , ОСОБА_15 , ОСОБА_19 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 );
- висновок повторної комісійної судово-медичної експертизи № 148/к від 10.03.2020 КЗКОР «Київське обласне бюро судово-медичної експертизи» (комісія експертів в складі: ОСОБА_21 , ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ).
За висновком первинної судово-медичної експертизи №717/Е від 11.04.2016 (експерт ОСОБА_13 ) визначено: «під час первинно відомого звернення 29.02.2016 о 10:59 за медичною допомогою у ОСОБА_8 було виявлено тілесне ушкодження: закрита травма шиї - перелом дуги 2 шийного хребця (без зміщення). Характер та морфологія виявленого тілесного ушкодження, відомі часові дані та обставини події, дозволяють стверджувати про те, що вказане тілесне ушкодження утворилося від дії тупих твердих предметів, у строк, вказаний у описовій частині цієї Постанови, тобто, 29.02.2016, внаслідок автомобільної травми - травма водія у салоні автомобіля, який рухався, при зіткненні його з перешкодою; за критерієм небезпеки для життя, відповідно п. п. 2.1.2 та 2.1.37 "Правил" виявлене тілесне ушкодження відноситься до тяжкого тілесного ушкодження» (т.1 а. пр. 89-92).
В ході судового розгляду стороною захисту надано письмові докази на спростування висновків експерта №717/Е від 11.04.2016, у зв'язку з чим ухвалою суду від 28.12.2016 було призначено в кримінальному провадженню комісійну судово-медичну експертизу, проведення якої доручено Державній установі «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України».
Згідно висновку експерта №21/17 від 20.06.2017 комісією експертів зроблені висновки: «При вивченні членами комісії Головного бюро наданих для проведення експертизи КТ та МРТ сканів ОСОБА_8 на плівках та СД-дисках виявлені ознаки остеохондрозу шийного відділу хребта, інтраканальної кили міжхребцевого диску на рівні між другим та третім шийними хребцями. Будь-яких травматичних змін не виявлено. Отже, наявність у ОСОБА_8 перелому (тріщини) дужки другого шийного хребця є непідтвердженою об'єктивними даними.
Слід зазначити, що характер неврологічної симптоматики та її динаміка, що визначалась у ОСОБА_8 при її перебуванні на лікуванні, дають підстави вважати, що стан хворої та її скарги після події 29.02.2016 викликані наявними у неї хронічними нетравматичними захворюваннями шийного відділу хребта (остеохондрозу шийного відділу хребта, інтраканальної кили міжхребцевого диску), а не струсом головного мозку.
Діагноз «ЗТГ. Забій грудної клітки», виставлений на підставі суб'єктивних ознак без будь-кого об'єктивного підтвердження та згідно п. 4.6. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом №6 від17.01.1995 МОЗ України, - при оцінці ступеня тяжкості тілесних ушкоджень до уваги не береться.
Таким чином, об'єктивних даних про отримання ОСОБА_8 під час події, що сталася 29.02.2016, будь-яких тілесних ушкоджень надана медична документація не містить.
Члени експертної комісії Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України» в складі ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_20 під час допиту в судових засіданнях, роз'яснили, що дослідження результатів комп'ютерної томографії, відображеної в електронному вигляді, дають можливість більш інформативно, об'єктивно, повно, точно та детально виявити наявність або відсутність тілесних ушкоджень.
Отже, висновками експертизи №21/17 від 20.06.2017 ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України» встановлено факт наявності в потерпілої нетравматичних змін та факт відсутності отримання будь-яких тілесних ушкоджень потерпілої ОСОБА_8 в результаті дорожньо-транспортної пригоди 29.02.2016.
З огляду на те, що між висновком експерта №717/Е від 11.04.2016 та висновком комісійної експертизи №21/17 від 20.06.2017 наявна суперечність щодо наявності чи відсутності тілесного ушкодження, а саме: перелому дуги С2 (другого) шийного хребця, ухвалою суду від 18.10.2019 призначено повторну комісійну судово-медичну експертизу.
У висновку експерта №148/к від 10.03.2020 зазначається: «Згідно із даними наданої медичної документації на ім'я ОСОБА_8 та результатами її обстеження 11.02.2019 в межах виконання цієї експертизи, слід уважати, що у неї мало місце тілесні ушкодження у вигляді закритої травми шийного відділу хребта та спинного мозку на його рівні: забій шийного відділу хребта, забій шийного відділу мозку, з розвитком післятравматичної цереброспінальної арахномієлоенцефалополінейропаті з наявністю помірного парапарезу рук, помірної правобічної гемігіпалгезії, статико-координаторних порушень, помірних порушень функції тазових органів з повільно прогресуючим перебігом (на час проведення експертизи - стадія загострення).
Вищевказані ушкодження спричинені тупим (тупими) предметом (предметами), могли виникнути в строк та за обставин, вказаних в Ухвалі про призначення експертизи, тобто 29.02.2016 внаслідок ДТП (травма в салоні автомобіля при його зіткненні з іншим транспортним засобом), та за критерієм стійкої втрати загальної працездатності, беручи до уваги наслідки вказаної травми (після травматична цереброспінальна арахномієлоенцефалополінейропатія), відповідно до статті 6.6 «Таблицы процентов утраты общей трудоспособности в результате различных травм...» «Инструкции о порядке организации и проведения врачебно-страховой экспертизы» (М., 1986г), призвели до стійкої втрати загальної працездатності у розмірі 40%, та згідно з п.п. 2.1.1.г та 2.1.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 від 17.01.1995 МОЗ України, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Діагнози, зазначені у наданій медичній документації на ім'я ОСОБА_8 : «струс головного мозку, тріщина дужки С2 хребця без зміщення, підвивих шийних хребців, закрита травма грудної клітки, забій грудної клітки» та у висновку експерта № 717/е: «перелом дуги 2 шийного хребця», - не підтверджені об'єктивними клінічними даними та даними проведених підекспертній інструментальних методів обстеження (об'єктивна патологічна неврологічна клінічна симптоматика, описана у медичній карті № 5716/226, беручи до уваги відсутність опису видимих тілесних ушкоджень в ділянці голови, найбільш ймовірно пов'язана з травмою шийного відділу хребта та спинного мозку, а не зі струсом головного мозку; в медичній документації відсутній опис видимих тілесних ушкоджень в ділянці грудної клітки; на наданих КТ та МРТ дослідженнях кістково-травматичних змін чи їх наслідків не вбачається), у зв'язку з чим дані діагнози не можуть бути прийняті до уваги при визначені наявності та ступеню тяжкості спричинених ОСОБА_8 тілесних ушкоджень» (т.5 а.с. 19-43).
Отже, даними висновків комісійних експертиз №21/17 від 20.06.2017 та №148/к від 10.03.2020 спростовуються висновки, викладені в первинній судово-медичної експертизи за № 717/ від 11.04.2016 щодо заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень у вигляді заритої травми шиї перелому дуги С2 (другого) шийного хребця.
Тобто, два висновки комісійних судово-медичних експертиз виключають отримання потерпілою під час події ДТП 29.02.2016 тілесних ушкоджень, які визначені у первинному висновку експертизи, яка проводилась під час досудового розслідування.
Посилання суду першої інстанції на висновки експертиз №717/е від 11.04.2016 року та №148/к від 10.03.2020 як на взаємопов'язані та доповнюючи один одного докази, що в своїй сукупності доводять заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, є необґрунтованими, оскільки при повному та об'єктивному дослідженні підсумків цих висновків є очевидними неспростовні суперечності та протиріччя, що унеможливлюють прийняття законного та обґрунтованого рішення, у зв'язку з чим оскаржуваний вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, позаяк судом не наведено достатніх мотивів, з яких суд взяв за основу одні докази та відкинув інші.
Водночас, в основу обвинувального вироку у частині доведення отримання тілесних ушкоджень потерпілою судом вибірково покладено письмові докази, в тому числі і окремі висновки експертиз, які є взаємовиключні, мають суттєві розбіжності і протиріччя, та, з огляду на процесуальні порушення, за яких отримано дані на підставі яких їх зроблено (висновок повторної комісійної судово-медичної експертизи №148/К від 10.03.2020 отримано у порушення вимог КПК України; судово-медичні висновки, наявні в матеріалах кримінального провадження містять протиріччя та не узгоджуються між собою в частині причинно-наслідкового зв'язку між ДТП та тілесними ушкодженнями потерпілої) викликають сумніви щодо їх належності та допустимості відповідно до вимог ст. ст. 85, 86 КПК України.
Отже, вирок суду першої інстанції за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 374 КПК України.
Диспозицією ч. 2 ст. 286 КК України визначено порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження. Об'єктивна сторона кримінального правопорушення складається з:
- порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту;
- суспільно небезпечних наслідків;
- причинного зв'язку між порушенням та наслідками.
Тобто, законодавцем визначено, що між порушенням правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту і наслідками, що настали, повинен бути причинний зв'язок, оскільки його відсутність виключає кримінальну відповідальність за ст. 286 КК України.
З огляду на те, що висновки експертів містять протиріччя та ставлять під сумнів наявність у потерпілої тяжких тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок ДТП, тобто суспільно-небезпечні наслідки у виді тяжких тілесних ушкоджень потерпілої, які знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із ДТП, а відтак висновки суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, належним чином не умотивовано з посиланням на беззаперечні докази.
А відтак, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження в частині доведення винності ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки не підтверджуються беззаперечними доказами, дослідженими судом; крім того, судом не взято до уваги докази, на які вказує сторона захисту, що могли істотно вплинути на його висновки, і ця невідповідність вплинула на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Судом першої інстанції належним чином не перевірено, у повному обсязі не з'ясовано обставини, що підлягали обов'язковому з'ясуванню, і у вироку не наведено належної мотивації.
З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, наявні такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, що, відповідно до вимог ст. 415 КПК, обумовлює необхідність скасування оскаржуваного вироку.
Отже, апеляційні скарги захисника та прокурора підлягають задоволенню частково, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід урахувати наведене, ретельно перевірити аргументи сторони захисту, навести мотиви, з яких суд бере до уваги одні докази і відкидає інші, на підставі чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, яке відповідає вимогам ст. 370 КПК.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: _______________ ______________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/1900/2024
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_22
Доповідач: ОСОБА_1