Апеляційне провадження
№22-ц/824/11819/2024
26 липня 2024року місто Київ
справа 752/25459/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Кирилюк Г.М.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Кордюкової Ж.І., повний текст рішення складено 04 квітня 2024 року, у справі за Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,-
У листопаді 2023 року позивач ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» звернулося до суду з позовом до відповідача, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь:
заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 11959,53 грн. за період з 01 травня 2020 року по 31 березня 2023 року;
інфляційні втрати у розмірі 519,49 грн. за період з 21 червня 2020 року по 20 лютого 2022 року;
3% річних у розмірі 178,13 грн. за період з 21 червня 2020 року по 20 лютого 2022 року.
В обґрунтування вимог посилалося на те, що ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» (з 09 листопада 2021 року ТОВ «Ліко-Житлосервіс» перейменовано на ТОВ «Управляюча компанія «Венеція») на підставі є суб'єктом господарювання у сфері надання житлово-комунальних послуг, здійснює дану діяльність на договірних засадах за предметом правовідносин, що виникають між виробниками, виконавцями і споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг, а також формує і надає споживачам рахунки на оплату комунальних послуг, згідно затверджених уповноваженими органами тарифів, зокрема обслуговування та ремонт житлового будинку, а також утримання прибудинкової території.
Вказувало, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Зазначало, що згідно рішення Київської міської ради від 25 серпня 2022 року №4928/4969, АДРЕСА_2 .
Вказувало, що товариство здійснює обслуговування, утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 на підставі акту прийому-передачі житлового будинкує.
Посилалось на те, що відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання та не сплачує кошти за надані послуги, в зв'язку з чим за період з 01 травня 2020 року по 31 березня 2023 року утворилась заборгованість в розмірі 11959,53 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 року позов ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 11959,53 грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 178,13 грн., інфляційні втрати у розмірі 519,49 грн. та судовий збір у розмірі 2 684 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог посилався на те, що судом першої інстанції не враховано та не надано жодної оцінки тій обставині, що позивачем не надано та матеріали справи не містять жодного договору про надання житлово-комунальних послуг та/або управління будинком, що був би укладений між співвласниками будинку у АДРЕСА_3 та ТОВ «Управляюча компанія «Венеція», або безпосередньо з відповідачем.
Вказував, що судом не враховано, що акт прийому передачі в силу вимог закону не є правочином, або рішенням органу державної влади/місцевого самоврядування, на підставі якого виникають, змінюються, або припиняються права і обов'язки такого суб'єкта господарювання як управителя багатоквартирного будинку, а є лише документом, який засвідчує факт передачі-отримання певного майна.
Зазначав, що судом не враховано ту обставину, що ТОВ «ТМО «Ліко Холдінг» жодного відношення до будинку по АДРЕСА_3 не має. Доказів зворотного позивачем не надано та матеріали справи не містять
Посилався на те, що в матеріалах справи наявний договір 005/18 про надання послуг з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) від 09 вересня 2018 року, укладений між ТОВ «Екотранс-Груп» (виконавець) та ТОВ «Ліко-Житлосервіс» (замовник), а також додаткова угода №1 та додаткова угода №2 до нього. В цей же час, матеріали справи не містять додатку №1 до договору та жодного іншого доказу на підтвердження того, що вказаний договір стосується вивозу ТПВ за адресою: АДРЕСА_3 (секції 3А, 3Б, 3В).
Вказував, що тарифи, які встановленні позивачем на власний розсуд є вочевидь безпідставними, не погодженими в договірному порядку, не визначені органами державної влади чи місцевого самоврядування та економічно ніяким чином не обґрунтовані.
Зазначав, що відповідач не проживає за адресою: АДРЕСА_3 , а проживає за місцем реєстрації свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 , а відтак матеріали справи не містять жодних доказів надання позивачем відповідачу та фактичного використання відповідачем наданих послуг.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до положень частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Особа, яка є власником (співвласником) квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у тому числі у якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов'язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна відповідно до розміру своєї частки та затверджених тарифів а також сплачувати вартість інших комунальних послуг.
Статтями 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту прийому-передачі житлового будинку від 30 травня 2017 року ТОВ «ТМО «Ліко Холдінг» передало, а ТОВ «Ліко-Житлосервіс» прийняло в обслуговування введений в експлуатацію житловий будинок по АДРЕСА_3 (секції 3А, 3Б, 3В).
На виконання взятих на себе зобов'язань щодо обслуговування зазначеного будинку та прибудинкової території, ТОВ «Ліко-Житлосервіс» були укладені відповідні договори з виробниками житлово-комунальних послуг, зокрема 09 вересня 2018 року було укладено договір №005/18 з ТОВ «Екотранс-Груп» про надання послуг з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) з додатковими угодами.
Наказом ТОВ «Ліко-Житлосервіс» від 29 листопада 2019 року №36 було виокремлено послугу «Вивезення побутових, великогабаритних, рідких відходів (збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення)» зі складової тарифу на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, розрахованих відповідно до Порядку формування графіків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року 3869 з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2015 року №515 з 01 грудня 2019 року.
Згідно додатку №1 до вказаного наказу за адресою: АДРЕСА_3 було розраховано вартість ТПВ на 1 людину - 22,04 грн., вартість ВГВ на одну людину - 2,64 грн.
09 листопада 2021 року ТОВ «Ліко-Житлосервіс» перейменовано на ТОВ «Управляюча компанія «Венеція».
Відповідно до наказу ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» від 25 січня 2022 року №1, у зв'язку з підвищенням ціни ТОВ «Екотранс-Груп» на надання послуг з вивозу та знешкодження твердих відходів (ТПВ) згідно договору №005/18 від 09 вересня 2018 року, ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» з 01 січня 2022 року були встановлені нові тарифи.
Згідно додатку №1 до вказаного наказу за адресою: АДРЕСА_3 було розраховано вартість ТПВ на 1 людину - 26,70 грн., вартість ВГВ на одну людину - 3,20 грн.
Наказом ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» від 30 вересня 2022 року №26 з 01 жовтня 2022 року були введені нові тарифи, відповідно до додатку №1 до вказаного наказу за адресою: АДРЕСА_3 було розраховано вартість ТПВ на 1 людину - 32,07 грн., вартість ВГВ на одну людину - 3,85 грн.
А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що тарифи встановленні позивачем на власний розсуд, не погоджені в договірному порядку, не визначені органами державної влади чи місцевого самоврядування та економічно ніяким чином не обґрунтовані, спростовується вищевикладеним.
Відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру пав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 29 травня 2020 року №210679707.
Як вбачається з розрахунку заборгованості від 30 листопада 2023 року №86/19/14/462/1, наданого позивачем, заборгованість по квартирі АДРЕСА_5 за житлово-комунальні послуги, які включають послуги за вивезення твердих та великогабаритних відходів та послугу з утримання будинків та прибудинкових територій, за період з 01 травня 2020 року по 31 березня 2023 року становить 11959,53 грн.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що в матеріалах справи наявний договір 005/18 про надання послуг з вивозу та знешкодження твердих побутових відходів (ТПВ) від 09 вересня 2018 року, укладений між ТОВ «Екотранс-Груп» (виконавець) та ТОВ «Ліко-Житлосервіс» (замовник), а також додаткова угода №1 та додаткова угода №2 до нього. В цей же час, матеріали справи не містять додатку №1 до договору та жодного іншого доказу на підтвердження того, що вказаний договір стосується вивозу ТПВ за адресою: АДРЕСА_3 (секції 3А, 3Б, 3В), спростовується наданими позивачем додатками №1 до наказу №36 від 29 листопада 2019 року, до наказу від 25 січня 2022 року та наказу №26 від 30 вересня 2022 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано та не надано жодної оцінки тій обставині, що позивачем не надано та матеріали справи не містять жодного договору про надання житлово-комунальних послуг та/або управління будинком, що був би укладений між співвласниками будинку у АДРЕСА_3 та ТОВ «Управляюча компанія «Венеція», або безпосередньо з відповідачем, колегія суддів відхиляє, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (постанова Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, постанова Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі №176/456/17).
Слід зазначити, що співвласники квартири у багатоквартирному будинку повинні усвідомлювати, що набуття права власності на квартиру покладає на них обов'язок утримувати своє майно та оплачувати відповідну отриману послугу.
При цьому, відповідачем не було надано доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, у тому числі відповідач, відповідно до порядку, передбаченому ст.18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», не відмовилася від надання позивачем послуг.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не проживає за адресою: АДРЕСА_3 , а проживає за місцем реєстрації свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 , а відтак матеріали справи не містять жодних доказів надання позивачем відповідачу та фактичного використання відповідачем наданих послуг є неспроможними, оскільки не проживання особи у квартирі, яка належить їй на праві власності, не звільняє її від обов'язку нести витрати з оплати послуг, які забезпечують утримання майна.
Таким чином, встановивши, що відповідач своєчасно не вносила плату за житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Управляюча компанія «Венеція» заборгованості у розмірі 11959,53 грн.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат за період з 21 червня 2020 року по 20 лютого 2022 року, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 про «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період военного стану» встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, нені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.
Розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%.
Розрахунок інфляційних втрат обчислюється за такою формулою: IV=(S*I/ 100 - S) *Q/DM, де S- сума заборгованості, I - індекс інфляції, Q - кількість днів прострочки, DM - кількість днів у місяці, 100 - 100%.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з розрахунком 3% річних та інфляційних втрат за період з 21 червня 2020 року по 20 лютого 2022 року, наданих позивачем, оскільки він відповідає вимогам Закону.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: