Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.
№ 22-ц/824/9976/2024
м. Київ Справа № 369/16847/21
25 липня 2024 року Київський апеляційний судв складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Волчко А.Я. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,-
У листопаді 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 посилався на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07 жовтня 2014 року № 7643, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Ракул О. В.
У квартирі зареєстровані він та його колишня дружина ОСОБА_1 , з якою він перебував у шлюбі з 07 жовтня 2011 року по 22 вересня 2020 року.
Разом із тим, із травня 2017 року відповідач не проживає у вказаній квартирі, не приймає участі у витратах, пов'язаних з її утриманням та оплатою житлово-комунальних послуг, а тому є такою, що втратила право користування спірною квартирою в силу положень статті 405 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, задоволено.
Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не є членом сім'ї позивача, в неї відсутнє право власності на квартиру АДРЕСА_1 , вона в ній фактично не проживає й не несе витрат на її утримання, а отже у неї відсутнє право на користування вказаним приміщенням.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2023 року, ОСОБА_1 22 березня 2024 року подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане заочне рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що спірна квартира була придбана сторонами під час перебування в шлюбі, а тому є спільним сумісним майном подружжя. Частина друга статті 405 ЦК України не передбачає можливості позбавлення права користування квартирою особи, яка є її співвласником.
Суд першої інстанції наведене не взяв до уваги та дійшов помилкових висновків про те, що квартира належить виключно позивачу, а відповідач втратила право користування нею.
В судове засідання з'явився представник позивача ОСОБА_2 адвокат Бойко Дмитро Олександрович який заперечував порти доводів апеляційної скарги та просив суд відмовити у її задоволенні.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справи за відсутності не з'явившихся сторін.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що з 07 жовтня 2011 року по 22 вересня 2020 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.
Під час перебування у шлюбі, 07 жовтня 2014 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 07 жовтня 2014 року № 7643, посвідченим приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного округу Ракул О. В.
У свою чергу, відповідач надавала згоду на придбання її чоловіком вказаної квартири (пункт 5 договору купівлі-продажу).
Згідно з довідкою про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 3939, виданої 09 листопада 2021 року управлінням Центру надання адміністративних послуг Борщагівської сільської ради Київської області, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Як вбачається з актів від 24 липня, 02 жовтня 2020 року та від 03 листопада 2021 року, складених депутатом Борщагівської сільської ради Байдою О. Г., відповідач ОСОБА_1 з травня 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 не проживає, участі у витратах, пов'язаних з її утриманням та оплатою житлово-комунальних послуг не приймає.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 просив усунути йому перешкоди у користуванні квартирою, право власності на яку за ним зареєстровано у 2014 році, шляхом визнання ОСОБА_1 , з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі з 2011 року по 2020 рік, такою, що втратила право користування цією квартирою, посилаючись на те, що вона не проживає в ній більш ніж один рік, а саме з 2017 року та не бере участі в її утриманні.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Разом з тим у статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Ухвалюючи рішення про визнання відповідача такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив із положень частини другої статті 405 ЦК України.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується та вважає, що вирішуючи вимоги щодо наявності підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції, не взяв до уваги, що положення частини другої статті 405 ЦК України не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки квартира є спільним сумісним майном, набутим подружжям у шлюбі, а презумпція спільності права власності подружжя на це майно не спростована.
За такими обставин, відповідач не могла бути визнана такою, що втратила право користування спірною квартирою, співвласником якої вона є.
Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 647/1683/15-ц.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заявлених вимог.
За змістом частин першої, четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України , якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
При подачі апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 362,00 грн. За результатами апеляційного перегляду справи апеляційну скаргу було задоволено, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, а тому понесені відповідачем витрати підлягають стягненню з позивача.
Керуючись статтями 141, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2023 року скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1362,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена
в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 26 липня 2024 року
Головуючий: Судді: