Справа № 759/15658/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4860/2024 Суддя-доповідач ОСОБА_2
Іменем України
25 липня 2024року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 3 липня 2024 року щодо ОСОБА_8 ,
В провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження №62022100120000416 від 26.05.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 3 липня 2024 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 на 60 днів до 31 серпня 2024 року.
Згідно ухвали, наявні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, можливість ОСОБА_8 ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), незаконно впливати на свідків, які ще не допитані у даному кримінальному провадженні, а також не дослідженні письмові докази, а тому застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час судового розгляду.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання відмовити, застосувати щодо ОСОБА_8 запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, з визначенням обов'язку носити електронний засіб контролю, здати на зберігання документи, що дають право на виїзд за межі України.
В обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що ухвала суду не відповідає вимогам законності та вмотивованості, та фактично є протиправним застосуванням покарання до обвинуваченого без вироку суду з єдиним обґрунтуванням - «публічний інтерес» та «суспільний інтерес».
Вважає, що суд першої інстанції, поза межами закону, переклав обов'язок доведенняпідстав для продовження тримання під вартою зі сторони обвинувачення на сторону захисту.
Посилається на те, що теза суду щодо стадії судового розгляду є незаконною, оскільки за відсутності відсилки до норм кримінального процесуального закону щодо пов'язаності стадій судового розгляду з безальтернативним триманням під вартою, суд визначив доцільність тримання під вартою до кінця судового розгляду, що жодним чином не пов'язано ні з національним законодавством, на з практикою ЄСПЛ.
Що стосується ризиків кримінального провадження, то захист посилається на те, що в ухвалі відсутні будь-які посилання чим саме, якими обставинами, прокурором доведено існування декількох ризиків.
Так, ризик незаконного впливу на потерпілих, свідків та експертів у кримінальному провадженні - один з ризиків, про існування якого, без будь-якого обґрунтування та доказів, неодноразово заявляв прокурор і на стадії досудового розслідування.
Саме цей ризик, без будь-яких посилань, вчергове, формально, наводить й суд в ухвалі про безальтернативне тримання під вартою ОСОБА_8 .
Проте, станом на час розгляду цієї апеляційної скарги, в ході судового розгляду, допитані усі потерпілі та свідки.
Більш того, кожен з потерпілих під час допиту у суді підтвердив відсутність будь-якого впливу з боку обвинуваченого або третіх осіб, з ним пов'язаних. Зазначені обставини, вочевидь, виключають навіть гіпотетичний ризик впливу на потерпілих, та окремо вказують на хибність та безпідставність висновків суду, покладених в основу оскаржуваного судового рішення.
Також, висновки експертів в частині дослідження біологічних зразків, які частково вже досліджені судом в межах підготовчого судового засідання, без будь-якого впливу з боку ОСОБА_8 є не тільки суперечливими, але містять протилежну інформацію поряд з відсутністю встановлення бажаного для обвинувачення стану алкогольного сп'яніння, а тому будь-яка потреба у впливі на зазначених експертів - відсутня.
Окрім того, захисник зазначає, що оскаржувана ухвала не містить обґрунтування наявності ризику переховування від суду та не виконання його процесуальних рішень (ризик переховування).
При цьому, захист звертає увагу на досліджені судом та належним чином підтверджені документами дані про особу обвинуваченого, які за текстом судового рішення ніби прийняті до уваги судом, проте будь-яка їх оцінка в оскаржуваній ухвалі відсутня.
На думку апелянта, дані про особу обвинуваченого, які дослідженні судом, є більш ніж стримуючими для ОСОБА_8 від переховування, навіть за наявності такої можливості.
З позиції захисту, якщо запропонований прокурором запобіжний захід у виді безальтернативного тримання під вартою не є покаранням без вироку суду, за ч. 3 ст. 176, ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 199 КПК України - за відсутності саме доведення належними доказами, що жоден з запобіжних заходів не пов'язаних з триманням під вартою не зможе запобігти заявленим ризикам кримінального провадження, суд зобов'язаний відмовити у продовженні дії виняткового безальтернативного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вважає, що в жодному клопотанні та жодній ухвалі суду не обґрунтовано недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою.
Захист послідовно наполягає на законності судового провадження, запобіжний захід не є покаранням, а ставлення суду до обвинуваченого до проголошення обвинувального вироку має бути як до невинуватої особи - це позиція Конституції України, Конвенції.
На переконання захисту, ризики заявлені прокурором малоймовірні, та можуть бути забезпечені будь-яким іншим процесуальним механізмом (застава, домашній арешт, особисте зобов'язання).
Окрім того, захист вважає за доцільне звернути увагу, на те, що визначена ч. 4 ст. 183 КПК України можливість суду не визначати відповідний розмір застави, сприйнята судом першої інстанції як безальтернативний обов'язок суду, який не потребує будь-якого доведення та обґрунтування.
Зазначає, що характер обвинувачення, особисті характеристики ОСОБА_8 , і недоведені ризики наведені судом не можуть бути порівняні з обвинуваченням, у наведених провадженнях, відтак суд, зобов'язаний розглянути можливість поряд з продовженням строк утримання під вартою, визначити розмір застави, з належним мотивуванням.
Обвинувачений в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою застосувати менш суворий запобіжний захід.
Вказує, що в суді першої інстанції було заявлено відвід головуючому судді, який в порушення вимог ст. 81 КПК України не був переданий на розгляд іншому судді в порядку ст. 35 КПК України, а доводи захисника щодо підстав відводу залишились без уваги суду. Вказане, на його думку, свідчить про розгляд ухвали незаконним складом суду, і є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
Звертає увагу на те, що порушено його право на захист, оскільки судом відхилено його право на висловлювання заперечень по суті розгляду клопотання.
Вважає, що оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ст. ст. 196, 370, 372 КПК України, оскільки судом враховано лише суспільний інтерес, як підставу для продовження виключного запобіжного заходу. Крім того, ризики, заявлені прокурором, не підтверджені жодним доказом.
Посилається на практику Європейського суду з прав людини в контексті обґрунтованості наявних ризиків у кримінальному провадженні, які є підставою для продовження запобіжного заходу.
На його думку, протягом більше року утримання його під вартою, ні прокурором, ні судом не доведено виключність застосованого запобіжного заходу, отже наявні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, який цілком забезпечить виконання ним процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Заслухавши доповідь судді, думки захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційні скарги, думки прокурора та представника потерпілого, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступного.
За змістом ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ст.199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, з якими пов'язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.
Суд, розглядаючи питання доцільності перебування ОСОБА_8 під вартою, фактично дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку його тримання під вартою у зв'язку з продовженням існування ризиків, передбачених п.п.1,3 ч. 1 ст.177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 , оскільки продовжують існувати обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого перебувати на волі.
Доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_8 на час судового розгляду.
Як випливає із змісту судового рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд врахував обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги також дані про обвинуваченого у сукупності з іншими наведеними даними, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі розгляду кримінального провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст.194 КПК України.
Судом також у судовому рішенні зазначено про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_8 , а прокурором в клопотанні в повній мірі обґрунтовано наявність існування кожного заявленого ризику.
Доводи обвинуваченого на відсутність підстав для тримання його під вартою з огляду на незаконний склад суду, не є слушними, оскільки даних про незаконний склад суду в матеріалах судового провадження, наявних в суді апеляційної інстанції, немає.
Даючи оцінку доводам апеляційних скарг щодо ненадання доказів в обґрунтування ризиків, то суд вважає їх безпідставними і звертає увагу на те, що ризиками є будь-які фактичні дані відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, але які не обмежені фактичними даними (видами доказів), які описані в статті 84 КПК України. Дійсно, суд погоджується із думкою сторони захисту, що Європейський суд з прав людини посилається на те, що ризики мають підтверджуватися певними доказами. Однак, кожна справа має свої специфічні обставини, які мають ті чи інші особливості, оцінюючи які суд має право стверджувати про те, чи можуть вони бути доказами для урахування в якості ризику чи відомостей, які можуть стверджувати про наявність підстав настання певного ризику.
Крім того, тяжкість можливого покарання за пред'явленим обвинуваченням, можливий вплив на свідків, враховуючи становище у суспільстві, цілком реальні та можливі. Підстав для застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу з огляду на існування заявлених ризиків, судом першої інстанції не знайдено.
Суспільний інтерес, на якому акцентує увагу сторона захисту, також цілком реальний та наявний, і заперечення щодо врахування його судом першої інстанції безпідставні.
Не застосування застави судом, з огляду на смерть потерпілого внаслідок протиправних дій обвинуваченого є цілком законним.
Колегія суддів вважає вірними висновки суду щодо вірогідності настання наслідків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у разі перебування обвинуваченого на волі на даній стадії судового розгляду. Клопотання прокурора містить цілком обґрунтовані посилання щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Порушень норм кримінального процесуального законодавства, які б могли слугувати безумовними підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин ухвала суду є законною.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 3 липня 2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, на строк 60 днів, тобто до 31 серпня 2024 року включно, -залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
Суддя Суддя Суддя