про повернення позовної заяви
26 липня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/3246/24-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Боднарюк О.В., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови проставити відмітку у військово - обліковому документі (обліково - послужна карта № 5035 від 21.12.2004 року), а також внести відомості до баз даних та видачі повістки № 3308 від 17.07.2024 року;
- визнати протиправними дії оператора мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 солдата ОСОБА_2 щодо складання відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення від 04.07.2024 року № 739.
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо видачі повістки № 4952.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 проставити відмітку у військово - обліковому документі (обліково - послужна карта № 5035 від 21.12.2004 року), а також внести відомості до відповідних баз даних.
- здійснити розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цих Кодексом.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, варто зазначити наступне.
Відповідно до пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу.
Тобто, з аналізу вказаних норм висновується те, що підставою для повернення позову є факт порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог.
Судом встановлено, що предметом спору у даній справі (окрім іншого) є дії оператора мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо складання відносно позивача протоколу про адміністративне правопорушення.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Таким чином, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Як вже було зазначено вище, позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Разом з тим, розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства.
У той же час, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи: про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Таким чином, спір в частині, що виник у зв'язку зі складанням протоколу про адміністративне правопорушення, не підлягає розгляду Чернівецьким окружним адміністративним судом, оскільки відповідач при складанні відповідного протоколу здійснює не управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким надається під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, а складається в порядку та випадках, встановлених КУпАП.
Вирішуючи питання про процесуальну «можливість» розгляду вказаних позовних вимог суд дійшов висновку, що загальні і спеціальні правила, які встановлені наведеними нормами КАС України полягають в тому, що предметна юрисдикція адміністративних справ не може бути змінена у випадку звернення з позовними вимогами, які викладені в одному адміністративному позові, незважаючи на те, що першоджерелом є одні і ті ж правові відносини.
З огляду на викладене слід дійти висновку, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень стосовно притягнення до адміністративної відповідальності є спором, який має вирішуватися місцевим загальним судом як адміністративним.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "..." поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
В силу частини 6 статті 21 КАС України, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Аналогічний зміст містять положення частини 4 статті 172 КАС України якими визначено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
На підставі наведеного та керуючись статтями 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя -
1.Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя О.В. Боднарюк