26 липня 2024 рокусправа № 380/22370/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з січня 2015 року по грудень 2022 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у період з січня 2015 року по грудень 2022 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове забезпечення у розмірі 105 614,48 грн;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за не отримане речове забезпечення у розмірі 105 614,48 грн;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації на оздоровлення з 01.09.2010 до 16.08.2023;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію на оздоровлення з 01.09.2010 до 16.08.2023;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку з 2011 року до 16.08.2023 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку з 2011 року до 16.08.2023 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу винагороди за безперервну календарну військову службу 20 років станом на 2017 рік у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу винагороду за безперервну календарну військову службу 20 років станом на 2017 рік у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
Ухвалою від 27.09.2023 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується із розміром усіх виплат, на які позивач мав право під час проходження та звільнення з військової служби. Вказує, що позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) за наявності календарної вислуги років - 25 років 01 місяць 23 дні (тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги у цьому випадку дотримана), має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абз. 2 ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Крім того, позивач стверджує, що у відповіді на адвокатський запит зазначено, що компенсація за неотримане речове майно позивачу нарахована та буде виплачена при надходженні цільового фінансування у найкоротші терміни. Однак посилання відповідача на відсутність фінансового забезпечення не є обставиною, яка звільнила б відповідача від обов'язку виплати позивачу зазначеної компенсації.
Також позивач у позовній заяві зазначає, що його не повідомлено про розмір грошової компенсації на оздоровлення з 01.09.2010 по 16.08.2023. Ба більше, позивач не отримував виплати, у призначеннях яких вказано "грошова компенсація на оздоровлення з 01.09.2010 по 16.08.2023". Доказів протилежного відповідь на адвокатський запит не містить.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що відповідач відповідно до закону нараховував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення, грошову компенсацію на оздоровлення, грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку, винагороду за безперервну календарну військову службу. Звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Представник позивача подав відповідь на відзив. у якій вказав, що згідно довідки від 30.10.2023 № 394 вартість речового майна визначена у розмірі 105614,48 грн, проте на картковий рахунок виплачено лише 104030,26 грн. Відтак, просить зобов'язати відповідача доплатити компенсацію за неотримане майно у сумі 1584,22 грн.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.08.2023 № 947-ОС "Про особовий склад" припинено (розірвано) контракт з ОСОБА_1 та звільнено з військової служби за підпунктом "г" через такі сімейні обставини або інші поважні причини: один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) до 18 років) пункту 3 частини 5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.08.2023 № 952-ОС "Про особовий склад" ОСОБА_1 (звільненого у запас на підставі підпункту "г", виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
17.08.2023 представник позивача подав до ІНФОРМАЦІЯ_3 запит щодо надання інформації про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення, грошову компенсацію на оздоровлення, грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку, винагороду за безперервну календарну військову службу.
Листом від 08.09.2023 відповідач повідомив представника позивача про те, що індексація грошового забезпечення у період з січня 2015 року по грудень 2022 року нарахована з урахуванням місяців зростання грошового забезпечення. За період з січня 2023 року по місяць звільнення з військової служби (17.08.2023) індексація грошового забезпечення позивачу не нарахована та не виплачена на підставі п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2023 рік". Також зазначив про відсутність підстав для нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в силу Закону № 2232-ХІІ. Компенсація за неотримане речове майно буде виплачена при надходженні цільового фінансування. Одноразова грошова допомога на оздоровлення за 2010-2023 роки нарахована і виплачена в повному обсязі.
Крім того, у зв'язку із настанням в Україні особливого періоду з березня 2014 року призупинено надання додаткових відпусток. Тому компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку ОСОБА_1 у день виключення зі списків військової частини не нарахована та не виплачена. Окрім того, законних підстав для нарахування та виплати грошової виплати за тривалість безперервної військової служби немає.
Не погоджуючись із не нарахуванням індексації грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за неотримане речове забезпечення, грошової компенсації на оздоровлення, грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку, винагороди за безперервну календарну військову служби, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує наступні правові норми.
Щодо строку звернення до суду із цим позовом.
Частиною першою ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
…Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)….
Надаючи оцінку доводам відповідача щодо не дотримання позивачем строку звернення до суду, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України, суд виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення, грошову компенсацію на оздоровлення, грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку, винагороду за безперервну календарну військову службу є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Частинами третьою та п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, ч. 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під час вирішення питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді даної справи, суд враховує правовий висновок, висловлений Верховним Судом у постанові від 25.04.2023 по справі №380/15245/22, яким визначено, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Як зазначалось вище, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У позовній заяві позивач просить провести нарахування індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по грудень 2022 року, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення, грошову компенсацію на оздоровлення, грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку, винагороду за безперервну календарну військову службу.
Суд встановив, що наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 17.08.2023 №952-ОС позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
З огляду на вказане, суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин частини п'ятої статті 122 КАС України та пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, оскільки право позивача на звернення до суду із частиною позовних вимог (індексації грошового забезпечення) відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022) не обмежене будь-яким строком, а в іншій частині позовних вимог (щодо компенсаційних виплат під час звільнення) обраховується тримісячним стром звернення.
Ураховуючи те, що позивач звільнений з військової служби 17.08.2023, а до суду звернувся 22.09.2023, суд вважає, що строк звернення до суду позивачем не пропущений.
При вирішенні спору по суті, суд враховує таке.
Щодо індексації грошового забезпечення позивача у період з січня 2015 по грудень 2022 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII).
Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон № 1282-XII) встановлено, що вказаний Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
У статті 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
За правилами ч. 1 ст. 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (ч. 2 ст. 5 Закону № 1282-XII).
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (ч. 6 ст. 5 Закону № 1282-XII).
Відповідно до п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку № 1078).
Згідно із п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
При розгляді справи суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 19.07.2019 у справі №240/4911/18.
Судом встановлено, що згідно із архівними відомостями військовослужбовця відповідач не здійснював нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по грудень 2021 року.
У 2022 році позивачу нарахована індексація у таких розмірах: у січні - 635,86 грн, у лютому - 672,35 грн, у березні - 672,35 грн, у квітні - 672,35 грн, у травні - 913,01 грн, у червні - 1017,21 грн, у липні - 1066,00 грн, у серпні - 1281,80 грн, у вересні - 1281,80 грн, у жовтні - 1281,80 грн, у листопаді - 1424,80 грн, у грудні - 1470,83 грн.
Щодо наявності у позивача права на проведення індексації його доходів, суд зазначає таке.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078), тут і далі у редакції чинній у спірний період.
Відповідно до п. 11 Порядку № 1078, у редакції від 21.06.2012, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до п. 5 Порядку № 1078, у редакції від 21.06.2012, у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова № 1013), яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
Серед іншого, внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Так, у редакції Постанови № 1013 пункт 5 Порядку № 1078 викладений у такій редакції:
"У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…".
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Проте, як зазначено вище, позивачу за період з січня 2015 по грудень 2021 року не була нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки будь-які дії стосовно вказаних виплат ним не вчинялися.
Відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що не нарахування та не виплата в повному обсязі позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по грудень 2021 року є протиправною.
З метою повного відновлення прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у період з січня 2015 року по грудень 2021 року.
Щодо вимоги про нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд зазначає таке.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 2 ч.2 ст.15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або ж інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років та більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Обов'язковими умовами для набуття відповідного права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, яка передбачені в абз. 2 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII, є наступні дві обставини:
- наявність сімейних обставин чи інших поважних причин, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України;
- наявність вислуги 10 років і більше.
Згідно з п. 2 глави 9 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Держприкордонслужби України, затвердженої наказом МВС України від 25.06.2018 № 558, військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини та інші поважні причини, визначені Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 за № 413), які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Як зазначено вище, перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 (далі - Постанова № 413).
Відповідно до Постанови № 413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
- виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
- утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
- укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
- хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
- наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
- неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
- довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
Із матеріалів справи встановлено, що наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 17.08.2023 № 947-ОС "Про особовий склад" припинений контракт з позивачем та ОСОБА_1 звільнений з військової служби за підпунктом "г" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець )не висловив бажання продовжувати військову службу): один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину до 18 років) п. 3 ч. 5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 17.08.2023 № 952-ОС "Про особовий склад" позивач звільнений у запас за сімейними обставинами: один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину до 18 років) виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Спірним у цій справі є питання виплати позивачу одноразової грошової допомоги звільненому з військової служби за підпунктом "г" п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: один з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину до 18 років).
Вирішуючи питання про наявність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, суд звертає увагу, що абзацом 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII, чітко визначена сукупність умов, за яких військовослужбовці, що звільняються з військової служби, мають підстави для отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення, а саме:
- наявність вислуги 10 років і більше;
- звільнення за власним бажанням та через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Друга умова, визначена законом, містить бланкетну норму, тому для застосування абзацу 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII, сімейні обставини або інші поважні причини, через які військовослужбовець звільняється з військової служби, мають бути передбачені Постановою № 413.
Аналіз змісту Постанови № 413 вказує на те, що серед визначених у ній сімейних обставин та інших поважних причин відсутня обставина, звільнення зі служби військовослужбовця як одного з подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину до 18 років.
Отже, станом на дату звільнення позивача з військової служби у відповідача не існували підстави для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на підставі абзацу 2 частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII.
Відтак, суд відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову в цій частині.
Суд, при вирішенні цього спору враховує, що його висновки щодо застосування статті 15 Закону № 2011-XII відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23, від 02.05.2024 у справі № 280/7090/22.
Щодо виплати грошової компенсації за не отримане речове забезпечення, суд враховує таке.
Згідно із ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Пунктами 2, 3 Порядку № 178 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
За правилами п. 7 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
Таким чином, виплата грошової компенсації вартості неотриманого речового майна має на меті покрити фактичні (дійсні) витрати, які військовослужбовець поніс у зв'язку з придбанням предметів, речей для забезпечення потреб, пов'язаних з проходженням військової служби. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, тобто року, в якому здійснено таку виплату (року виключення позивача зі списків особового складу й здійснення виплати компенсації).
Відповідно до довідки начальника речової служби відділу тилового забезпечення сума грошової компенсації за неотримане речове забезпечення, яка належить позивачу до виплати - 105614,48 грн.
Згідно довідки начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) від 30.10.2023 № 394 позивачу 14.10.2023 виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 105614,48 грн (з відрахуванням військового збору в сумі 1584,22 грн) шляхом перерахуванням на картковий рахунок позивача.
Як слідує з долученого позивачем скріншоту з карткового рахунку, 14.10.2023 позивачу зараховано на його рахунок 104030,26 грн.
Таким чином, позивачу виплачена компенсація за неотримане речове майно в повному обсязі - 105614,48 грн (104030,26 грн + відрахуванням військового збору - 1584,22 грн).
З урахуванням наведених обставин, станом на дату ухвалення рішення у цій справі, відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати на користь позивача грошової компенсації за неотримане речове забезпечення у розмірі 105614,48 грн та зобов'язання відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за неотримане речове забезпечення у розмірі 105614,48 грн.
Відтак, суд відмовляє позивачу в задоволенні цих позовних вимог.
Щодо нарахування та виплати грошової компенсації на оздоровлення з 01.09.2010 по 16.08.2023, суд враховує таке.
Як передбачено п. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
В ухвалі від 27.09.2023 про відкриття провадження у справі суд зобов'язав відповідача надати довідку про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення за спірний у цій справі період.
На виконання вимог ухвали суду від 27.09.2023 7 прикордонний Карпатський загін надав копії архівних відомостей про нараховане позивачу грошове забезпечення за 2018-2022 роки.
Відповідно до наданих архівних відомостей позивачу не нараховувалась грошова допомога на оздоровлення з 01.01.2018 по 31.12.2022 .
Як стверджує відповідач, у 2010-2023 роках позивачу нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення у повному обсязі. Проте, належних доказів виплати такої допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 суду не надано.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2010-2022 роки, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд відмовляє у задоволення вимоги позивача щодо нарахування та виплати грошової компенсації на оздоровлення за 2023 рік, оскільки відповідно до архівної відомості № 1 за 2023 рік, ОСОБА_1 така допомога на оздоровлення виплачена у березні 2023 року у сумі 24388,50 грн.
Щодо нарахування грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку з 2011 року до 16.08.2023 року, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з абз. 3 пп. 1 п. 203 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009) у мирний час військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або кадрову військову службу, надається додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, яке пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я.
Відповідно до п. 207 Положення № 1115/2009 перелік місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям за виконання обов'язків військової служби, яке пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
У пункті 293 Положення № 1115/2009 зазначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Відповідно до абз. 3 пп. 3 п. 306 Положення № 1115/2009 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану, під час дії воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки у порядку, визначеному Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Згідно з ч. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім ч. 14 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч. 17 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
За правилами ч. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 543-XII (далі - Закон № 3543-XII) та "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Натомість Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені частинами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантоване пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, частиною 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пп. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі 620/4218/18.
Судом встановлено, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
Факт не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2011 до 16.08.2023 відповідачем не заперечується.
Вказане в сукупності зумовлює висновок суду про наявність у позивача права на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2011-2023 роки.
Відтак, суд дійшов висновку про задоволення цієї частини позовних вимог шляхом зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку за період з 2011 року до 16.08.2023 року.
Щодо нарахування та виплатити винагороди за безперервну календарну військову службу 20 років станом на 2017 рік у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, суд зазначає наступне.
07.11.2007 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності із 01.01.2008 (далі- Постанова № 1294).
Цією Постановою затверджені, зокрема, додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах, які знайшли відображення в додатках 25-28 до цієї постанови, у тому числі винагороду за тривалість безперервної військової служби.
Додатком 25 до Постанови № 1294 встановлено такий одноразовий додатковий вид грошового забезпечення, як винагорода за тривалість безперервної військової служби, яка залежно від тривалості безперервної календарної військової служби становить: 1 посадовий оклад і оклад за військовим званням за 15 років; 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням за 20 років; 2 посадових оклади і оклади за військовим званням за 25 років; 2,5 посадових окладів і окладів за військовим званням за 30 років; 3 за 35 років і кожні наступні 5 років.
На виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України Адміністрація державної прикордонної служби України затвердила Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425. Згідно з підпунктом 3.25.1 вказаної Інструкції військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) залежно від тривалості безперервної календарної військової служби виплачується винагорода за тривалість безперервної військової служби, зокрема в таких розмірах: за 20 років безперервної календарної військової служби у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням; за 25 років безперервної календарної військової служби у розмірі 2 посадових окладів та окладів за військовим званням.
Відповідачем не заперечується, що позивач у 2017 році мав 20 років безперервної календарної військової служби.
Доказів виплати винагороди за тривалість безперервної військової служби відповідачем не надано.
Суд вказує, що вказана Постанова № 1294 та Наказ № 425 втратили чинність 01.03.2018.
Відтак, з 2017 року до втрати чинності Постанови № 1294 та Наказу № 425 позивач мав право на виплату винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 років безперервної календарної військової служби у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
Відтак, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати на користь позивача винагороди за безперервну календарну військову службу 20 років станом на 2017 рік у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням є протиправною.
Таким чином суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу винагороду за безперервну календарну військову службу 20 років станом на 2017 рік у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
За змістом ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив наявність у нього правових підстав для не виплати позивачу спірних сум грошового забезпечення.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд не здійснює розподілу судових витрат, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 295 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з січня 2015 року по грудень 2021 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) індексацію грошового забезпечення за період з січня 2015 року по грудень 2021 року.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 2011 до 16.08.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 2011 до 16.08.2023.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2010-2022 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_5 ) грошову допомогу на оздоровлення за 2010-2022 роки.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 винагороди за безперервну календарну військову службу 20 років станом на 2017 рік у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за безперервну календарну військову службу 20 років станом на 2017 рік у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
СуддяКисильова Ольга Йосипівна