26 липня 2024 року м. Львівсправа № 380/29637/23
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/29637/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути заяву Позивача від 1 листопада 2023 року та прийняти декларацію про відмову Позивача від громадянства російської федерації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.11.2023 позивач, громадянин України, ОСОБА_1 , тимчасове посвідчення громадянина України НОМЕР_1 подав декларацію про відмову від іноземного громадянства російської федерації до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в порядку передбаченому чинним законодавством.
15.11.2023 позивач, на електронну адресу отримав відповідь від відповідача, згідно з якою подана «декларація підлягає поверненню» без надання належних пояснень та вмотивованої відмови.
Позивач, у 2003 році у м. Севастополі уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 . Через п'ять років у подружжя народилася донька, ОСОБА_3 , яка є громадянкою України. Внаслідок анексії АР Крим російською федерацією та неминучими радикальними змінами, що супроводжувалися цим вторгненням, позивач разом з сім'єю переїхав до Львова. У Львові позивач продовжив займатися власним бізнесом, а саме: надавати послуги у сфері інформаційних технології, як в Україні, так і за кордон. У 2015 році позивач також завершив магістерську програму Львівської бізнес-школи Українського католицького університету за спеціальністю «MSc Technology Management» (з англ. магістерська програма з адміністрування технологій та бізнесу).
Зареєстрований як фізична особа-підприємець з 2008 року, позивач сумлінно сплачує податки та не має жодних податкових заборгованостей. Підприємницька діяльність дозволяє підтримувати належний рівень життя сім'ї. У подружжя є у власності квартира у м. Львів, 2 авто, земельна ділянка та інші об'єкти нерухомого майна. Донька позивача, якій зараз 15 років, здобуває о звіту у ВСП «Львівський фаховий коледж Львівського національного університету природокористування».
3 2014 року позивач займається волонтерською діяльністю, активно висловлюється на підтримку України та рішуче засуджує дії російської влади. З початком повномасштабного російського вторгнення позивач зміг мобілізувати чимало власних ресурсів, долучити колег та партнерів для активної волонтерської допомоги. Зокрема за участі позивача відбулася така відома волонтерська ініціатива, як «Бандеромобіль», в ході якої було надано фінансову підтримку для закупівлі 6 машин у зону бойових дій. Позивач регулярно надає підтримку Збройним Силам України шляхом перерахування грошових коштів. Підтвердженням вагомого внеску позивача у боротьбу України проти російської федерації також є особиста подяка від підрозділу «Птахи Мадяра» 59 ОМПБР у складі ЗСУ.
Позивач вживав всіх необхідних заходів, щоб отримати посвідку на тимчасове проживання. Таких посвідок позивач мав кілька, які видавалися йому в проміжок з 2002 по 2005 рік. Маючи бажання надалі постійно проживати в Україні, позивач заздалегідь, а саме 29 травня 2002 року знявся з реєстраційного обліку постійного проживання в російській федерації.
Маючи належні правові підстави перебування в Україні, позивач розпочав процес збору документів для набуття громадянства України, який розтягнувся на роки з огляду на неналежне заповнення документів з боку державних органів реєстрації актів цивільного стану та відтак, відсутність потрібної інформації. Ситуація також ускладнена неможливістю матері позивача надати та нотаріально засвідчити необхідні документи з огляду на перебування в анексованому Криму.
Згідно з рішенням ГУ ДМС у Львівській області від 26.01.2022 позивач набув громадянства України за територіальною ознакою відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство». Однак, про прийняття такого рішення позивач дізнався майже через місяць - 24.02.2022, у день початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. До цього часу відповідач не повідомляв позивача про набуття ним громадянства ані особисто, ані через представника позивача.
12.04.2022 позивач отримав тимчасове посвідчення громадянина України НОМЕР_1 , про що свідчить і сама дата видачі ТПГУ.
Згідно із механізмом, передбаченим ст. 8 Закону, «іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства».
Позивач використав процедуру, передбачену чинним законодавством України, а саме: належним чином заповнив та подав декларацію про відмову від громадянства російської федерації згідно з формою, затвердженою Наказом Міністерства закордонних справ України від 23 листопада 2022 року № 389, до відповідача.
Внаслідок повномасштабного вторгнення, 24.02.2022 Україна розірвала з російською федерацію дипломатичні відносини, про що на офіційному веб-сайті Міністерства закордонних справ України з'явилася відповідна заява. Ще за два дні до цього - 22.02.2022 генеральне консульство росії у Львові припинило свою роботу.
Відтак, жодна дипломатична та консульська установа російської федерації не функціонує в Україні з 24.02.2022.
Враховуючи те, що позивач виїхав на постійне місце проживання в Україну та знявся з місця реєстрації у російській федерації ще 22.05.2002 Україна є державою, в якій позивач має територіальну прив'язку. Згідно з процедурою передбаченою застосовним законодавством, отримання документу про припинення громадянства можливе лише після звернення до уповноважених органів за місцем територіальної прив'язки. Відсутність відкритих дипломатичних/консульських установ російської федерації на території України унеможливлює фактичну процедуру виходу з громадянства росії.
Зважаючи на те, що відповідач несвоєчасно повідомив позивача про прийняття рішення про набуття останнім громадянства України, позивач був позбавлений можливості отримати ТПГУ раніше та відтак припинити громадянство російської федерації шляхом отримання відповідного документу від компетентних органів.
Подання декларації про відмову від іноземного громадянства є єдиним законодавчо допустимим способом вийти з громадянства російської федерації.
Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням надати рекомендації, як слід діяти в даній ситуації, з огляду на обмеженість терміну дії тимчасового посвідчення громадянина України, який становить два роки - до 26.01.2024. Відповідно до Закону, якщо позивач не припинить громадянство російської федерації протягом зазначеного періоду, рішення про набуття ним громадянства України буде скасовано.
У відповідь на звернення позивач не отримував жодних пояснень чи рекомендацій, окрім того, як очікувати на розгляд законопроекту 9585 «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України», перетнути кордон України як громадянин російської федерації і скористатися описаною вище процедурою на території тих держав, де відповідні органи російської федерації все ще функціонують або власне на території росії.
Однак, позивач вважає такі рекомендації неправомірними та завідомо незаконними, з огляду на наступне:
1) Позивач є громадянином України чоловічої статі віком 43 років. Відтак, на позивача поширюються законодавчі обмеження щодо перетину кордону під час воєнного стану чоловіками віком від 18 до 60 років, затвердженні Постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Згідно із Законом, і саме п. 1 ст. 2 «Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України». Відтак, користування паспортом російської федерації з метою перетину кордону України громадянином України буде порушенням законодавства України і зумовить відповідні наслідки, в тому числі юридичну відповідальність;
2) Позивач відкрито засуджує вторгнення росії в Україну та активно бере участь у волонтерській діяльності. Позиція позивача незмінна від початку анексії російською федерацією АР Крим, а з початком повномасштабного вторгнення росії допомога позивача ЗСУ тільки посилилася. Відтак, поїздка позивача до російської федерації є не лише порушенням законодавства України, а також становить небезпеку для життя та здоров'я позивача з огляду на радикальну проукраїнську позицію, волонтерську діяльність та відкрите регулярне засудження російської влади, що неодноразово висловлено у соціальних мережах позивача.
В результаті неможливості скористатися будь-якою іншою законодавчо визначеною процедурою припинення громадянства російської федерації, а також відсутності належних роз'яснень та рекомендацій відповідача, позивач подав декларацію про відмову від іноземного громадянства у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Однак, у відповіді про розгляд заяви щодо подання декларації, відповідач обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації.
Таку відповідь не можна вважати належним рішенням за поданою заявою, оскільки вона не відповідає вимогам до акту індивідуальної дії, серед яких основними є обґрунтованість та вмотивованість, відповідно до статті 2 КАС України.
Позивач маючи законне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати в Україні документ про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим.
Таким чином, бездіяльність відповідача не лише порушила права та законні інтереси позивача, а й сформувала фактичні передумови для невідворотного порушення його прав у майбутньому.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку» від 16.08.2012 № 715 (далі - Наказ № 715), затверджено форму Декларації про відмову від іноземного громадянства (форма 45) в якій наведено п'ять підстав незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства). Відтак, при подачі декларації особі необхідно заповнити відповідний пункт з посиланням на конкретні причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства.
Питання громадянства України регулюються Законом України «Про громадянство України» та Указом Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» від 27.03.2001 №215, яким затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.
10.11.2021 позивач подав до відповідача заяву №4650-000020824/185 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Одночасно позивач в порядку частини 2 статті 8 вказаного Закону в присутності працівника відповідача надав зобов'язання припинити іноземне громадянство російської федерації протягом двох років з моменту набуття громадянства України подавши документ про припинення громадянства російської федерації. У разі неотримання позивачем з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства російської федерації зобов'язався подати декларацію про відмову від громадянства цієї держави і повернути національний паспорт громадянина російської федерації до уповноваженого органу цієї держави.
26.01.2022 відповідач прийняв рішення оформити позивачу набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» та 12.04.2022 документував тимчасовим посвідченням громадянина України серії НОМЕР_1 , терміном дії до 26.01.2024.
Таким чином, позивач 26.01.2022 отримавши довідку №4650-000006048 про реєстрацію особи громадянином України, згідно якої позивач є громадянином України з 26.01.2022 та отримавши тимчасове посвідчення громадянина України строком дії до 26.01.2024, зобов'язаний був до 26.01.2024 подати відповідачу документ про припинення громадянства російської федерації.
Позивач в період із 26.01.2022 по 26.01.2024 не виконав надане зобов'язання та не подав відповідачу документ про припинення громадянства російської федерації, чим порушує імперативні вимоги статей 1, 8 Закону України «Про громадянство України» та взяте на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство, яке надав 19.08.2021.
Наявні розірвані дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією не скасовують і не відміняють обов'язок особи виконати надане державі Україна зобов'язання припинити попереднє громадянство у вставлений спосіб.
Разом з тим, дипломатичні стосунки України з російською федерацією розірвано, дипломатичні установи російської федерації припинили свою діяльність на території України, а громадяни російської федерації, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити протягом двох років з моменту набуття громадянства України російське громадянство, фактично позбавлені можливості виконати таке зобов'язання та завершити процедуру набуття громадянства України.
При цьому питання припинення іноземного громадянства та процедура припинення іноземного громадянства належать до виключної компетенції уповноважених органів іноземної держави та регулюються відповідними нормативно-правовими актами іноземної держави, а отже, вплинути на ситуацію щодо припинення іноземного громадянства особами, які набули громадянство України, уповноважені органи України не мають правових підстав.
Законодавчого врегулювання потребує питання пролонгації виконання зобов'язання припинити громадянство російської федерації на період дії в Україні воєнного стану для того, щоб після скасування або припинення воєнного стану такі громадяни змогли виконати взяте зобов'язання про припинення громадянства російської федерації.
У зв'язку із цим 07.08.2023 внесений до Верховної Ради проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України», розроблений Міністерством внутрішніх справ України спільно з Державною міграційною службою України (реєстраційний номер 9585).
Законопроектом передбачено, що громадяни російської федерації (крім осіб, зазначених у підпункті 2.2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» цього законопроекту), які в період з 24 лютого 2020 набули громадянство України відповідно до Закону України «Про громадянство України» і подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, зобов'язані будуть подати документ про припинення іноземного громадянства протягом року з дня припинення чи скасування воєнного стану, якщо строк виконання такого зобов'язання вже сплив.
На виконання вимог пункту 95 Порядку Львівське міське управління ГУ ДМС у Львівській області повідомило ОСОБА_1 щодо прийнятого рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» (лист № 4650.2-531/4650.2.1-22 від 31.01.2022 року).
Питання припинення громадянства російської федерації до повноважень ГУ ДМС у Львівській області не належить та є виключною компетенцією уповноважених органів російської федерації. Процедура та строки припинення іноземного громадянства визначаються виключно законодавством іноземної держави, яку за кордоном представляють відповідні дипломатичні установи, а отже, вплинути на ситуацію щодо припинення іноземного громадянства особами, які набули громадянство України, уповноважені органи України не мають правових підстав.
Разом з тим, громадяни російської федерації не мають підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства, за виключенням особливої категорії заявників згідно зі змінами, внесеними Законом України 14 грудня 2021 року №1941-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» щодо спрощеного набуття громадянства України окремими категоріями осіб», який набрав чинності 19.12.2021. Так, метою прийняття Закону №1941-ІХ є реалізація Указу Президента України від 13.08.2019 №594 «Питання спрощення набуття громадянства України іноземцями та особами без громадянства, які брали (беруть) участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, та громадянами російської федерації, які зазнали переслідувань через політичні переконання». Законом №1941-ІХ зокрема врегульовано питання можливості подання декларацій про відмову від іноземного громадянства разом із заявою про прийняття до громадянства України тими категоріями осіб, які зазначені в Указі Президента України від 13.08.2019 №594.
Оскільки позивач не відноситься до жодної з вказаних категорій осіб, відповідно підстави для подачі декларації про відмову від іноземного громадянства відсутні.
Згідно абзацу 16 статті 1 Закону України «Про громадянство України» декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Зважаючи на викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, відповідач вважає безпідставною та необґрунтованою позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії.
За таких обставин заявлений позов ОСОБА_1 є таким, що не підлягає до задоволення.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Судом встановлені наступні обставини:
10.11.2021 позивач подав до відповідача заяву №4650-000020824/185 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».
26.01.2022 відповідач прийняв рішення оформити позивачу набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України».
12.04.2022 документував тимчасовим посвідченням громадянина України серії НОМЕР_1 , терміном дії до 26.01.2024 року.
01.11.2023 ОСОБА_1 подав заяву до Головного управління щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства.
14.11.2023 Головним управлінням повернуто декларацію про відмову від іноземного громадянства, оскільки підстави для її подачі відсутні (лист № С1079/6/4601-23/4601.3.7/13982-23).
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправною спірну бездіяльність відповідача та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону, відповідно просить зобов'язати відповідача вчинити певні дії.
Судом враховуються аргументи наведені позивачем про протиправну спірну бездіяльність відповідача з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності відмови відповідача в прийнятті у нього декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства Російської Федерації.
Згідно із частою другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно із статті 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб відповідно до Конституції України визначає Закон України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України».
Відповідно до визначень, які наведені у статті 1 Закону № 2235:
громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках;
громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.
За змістом пункту четвертого частини першої статті 3 Закону № 2235 громадянами України є особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Підстави набуття громадянства України визначені статтею 6 Закону № 2235, зокрема відповідно до пункту другого частини першої цієї статті громадянство України набувається за територіальним походженням.
Набуття громадянства України за територіальним походженням врегульовано статтею 8 Закону № 2235.
Згідно з частинами першою, другою цієї статті особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону № 2235 іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Визначення понять «зобов'язання припинити іноземне громадянство» та «декларація про відмову від іноземного громадянства» наведені у статті 1 Закону № 2235, згідно із якими зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, а декларація про відмову від іноземного громадянства - це документ, у якому іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.
Водночас незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - це невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури (стаття 1 Закону № 2235).
Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок № 215).
За змістом пунктів 117, 119 Порядку № 215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
Особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України.
Ті іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Одночасно з цим незалежними від особи причинами неотримання документа про припинення громадянства іноземної держави є такі три самостійні обставини: 1) невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено; 2) відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи; 3) нездійснення такої процедури.
Зі свого боку позивач під час звернення до відповідача із заявами про оформлення громадянства України подав письмове зобов'язання припинити іноземне громадянство, в якому зазначив про те, що зобов'язується протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство (підданство) Російської Федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства Російської Федерації. У разі неотримання з незалежних від нього причин документа про припинення громадянства (підданства) Російської Федерації позивач зобов'язався подати декларацію про відмову від громадянства (підданства) Російської Федерації і повернути національний паспорт громадянина Російської Федерації до уповноваженого органу цієї держави.
Позивач звернувся до відповідача листом, в якому зазначив, що через збройну агресію Російської Федерації проти України діяльність консульських установ Російської Федерації зупинена, тому він з об'єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів Російської Федерації із клопотанням про припинення громадянства Російської Федерації.
Відповідно існує незалежна від позивача причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства, оскільки на території України припинили діяльність закордонні російські установи, а можливості оформити вихід з громадянства Російської Федерації позивач не має.
Зважаючи на вказане, позивач має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Оцінюючи підстави для спірної відмови позивачу в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, викладені у листі відповідача, суд зазначає таке.
З огляду на дату набуття позивачем громадянства України строк, до якого позивач повинен був надати до відповідача документ про припинення громадянства Російської Федерації, спливав 26.01.2024.
Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1), який надалі було неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України та діє й на сьогодні.
З огляду на вказану обставину дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією розірвано, діяльність російських закордонних установ в Україні призупинена.
Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства. У законодавстві України відсутнє правове регулювання процедури припинення іноземного громадянства за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між Україною та відповідною державою громадянства такої особи.
Відповідно у зв'язку із розірванням дипломатичних зав'язків між Україною та Російською Федерацією та призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні, позивач позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства Російської Федерації від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни.
Про вказані обставини позивач повідомив відповідача у своєму лист. Однак, відповідач під час розгляду звернення позивача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не надав оцінку обставинам, зазначеним у цьому ж листі, а саме щодо розірвання дипломатичних зав'язків між Україною та Російською Федерацією та призупинення діяльності російських закордонних установ в Україні.
Як уже зазначалось, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією розірвано, діяльність російських закордонних установ в Україні призупинена, однак з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності у разі відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої держави з незалежних від неї причин.
Суд звертає увагу на те, що відсутність у чинному законодавстві України альтернатив або відповідного правового механізму вирішення подібних спірних правовідносин нівелює реалізацію права особи на оформлення припинення громадянства іноземної держави з огляду на неможливість де-факто ним скористатися, незважаючи на його проголошення де-юре, та не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими Законом № 2235.
Водночас установлені судом обставини свідчать про те, що позивачем вчинялися усі необхідні дії з метою припинення громадянства Російської Федерації, однак це не призвело до відповідного правового результату з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що у спірному випадку неотримання позивачем документа про припинення громадянства Російської Федерації відбулося з незалежних від нього причин. З огляду на це відповідно до приписів частини п'ятої статті 8 Закону № 2235 позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Посилання відповідача на те, що Законом № 1941, зокрема врегульовано питання можливості подання декларацій про відмову від іноземного громадянства разом із заявою про прийняття громадянства України тими категоріями осіб, які зазначені в Указі Президента України від 13 серпня 2019 № 594, однак до жодної з вказаних категорій осіб позивач не належить, суд оцінює критично з огляду на таке.
Законом № 1941 внесені зміни до Закону № 2235, зокрема до статті 8 «Набуття громадянства України за територіальним походженням», яку викладено в новій редакції.
Після внесених змін частини п'ята, шоста цієї статті містять наступні редакції:
- частина п'ята: «Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства»;
- частина шоста: «Для оформлення набуття громадянства України замість зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) може бути подано:
1) іноземцем, якого визнано біженцем або якому надано притулок в Україні, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яку визнано біженцем або якій надано притулок в Україні;
2) іноземцем, який постійно проживає в Україні на законних підставах та є громадянином держави, з якою Україна уклала міжнародний договір, що передбачає припинення особою громадянства цієї держави одночасно з набуттям громадянства України, - заяву про зміну громадянства;
3) іноземцем, який в установленому законодавством України порядку проходить (проходив) військову службу за контрактом у Збройних Силах України, його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя;
4) іноземцем із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя;
5) іноземцем, його подружжям, які є громадянами держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом, та зазнали у країні своєї громадянської належності переслідувань, - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка зазнала переслідувань, разом із документом, що підтверджує переслідування.
Аналіз наведених норм (у редакції Закону № 1941) дає підстави дійти висновку, що частина шоста статті 8 Закону № 2235 визначає п'ять категорій іноземців, які з метою оформлення набуття громадянства України замість зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) мають право подати чітко визначені цією нормою для кожної окремої із категорій документи, якими є:
1) декларація про відмову від іноземного громадянства особи, яку визнано біженцем або якій надано притулок в Україні;
2) заява про зміну громадянства;
3) декларація про відмову від іноземного громадянства особи, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя;
4) декларація про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та декларація про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя;
5) декларація про відмову від іноземного громадянства особи, яка зазнала переслідувань, разом із документом, що підтверджує переслідування.
Натомість частина п'ята статті 8 Закону 2235 врегульовує ситуацію, за якої іноземці, які мають усі передбачені законодавством держави свого громадянства підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), з незалежних від них причин не можуть отримати його.
У такому випадку вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. Отже, вказана норма є загальною, тобто стосується усіх тих іноземців, які набувають громадянство за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону № 2235 та з незалежних від них причин не можуть отримати документ про припинення іноземного громадянства (підданства), з огляду на що підлягає застосуванню і до спірного з позивачем випадку.
Крім цього, згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку спірній бездіяльності відповідача, на думку суду, спірна відмова у прийнятті в позивача декларації про відмову від громадянства Російської Федерації замість документа про припинення громадянства Російської Федерації є протиправною, а позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 1 листопада 2023 року та прийняти декларацію про відмову позивача від громадянства російської федерації, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
З огляду на висновок суду про протиправність спірної відмови відповідача в прийнятті у позивача декларації про відмову від іноземного громадянства суд повинен вирішити питання про обрання належного та ефективного способу захисту його порушеного права.
Відповідно до вимог частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно із ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За змістом пункту десятого частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тож з урахуванням меж заявлених позовних вимог та встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є лише зобов'язання відповідача повторно розглянути його звернення від 01.11.2023 щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Під час повторного розгляду зазначеного звернення відповідачу належить прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України) та приписам Закону № 2235, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. В цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Позовні вимоги в частині - прийняти декларацію про відмову позивача від громадянства російської федерації, задоволенню не підлягають, оскільки рішення на користь позивача передбачає право відповідача діяти на власний розсуд, відповідач по суті ще не розглядав вищезгадане звернення позивача, не надавав оцінки жодним документам та не приймав жодного рішення за таким зверненням, відповідно суд зобов'язує відповідача повторно розглянути звернення позивача з прийняттям відповідного рішення, щодо якого звернувся позивач. В цій частині позовні вимоги є передчасними, відтак задоволенню не підлягають.
Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З цих же по суті підстав, судом частково враховуються заперечення відповідача.
Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом правил статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає, виходячи з кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог. Отже, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 1073,60 грн.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо прийняття у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства, поданої 01 листопада 2023 року.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 листопада 2023 року щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1073,60 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 26 липня 2024 року.
СуддяГавдик Зіновій Володимирович