25 липня 2024 рокусправа № 380/23573/23
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівської митниці, в якому просить :
- визнати протиправною відмову Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA209200/2022/028335 оформленої 03.11.2022р.
- зобов'язати Львівську митницю (ЄДРПОУ 43971343) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 02.08.2023р. про надання дозволу на внесення зміни до митної декларацій №UA209200/2022/028335 оформленої 03.11.2022р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при зверненні до Львівської митниці з митною декларацією №UA209200/2022/028335 щодо митного оформлення транспортного засобу Chevrolet “Volt” 2013 р.в., VIN НОМЕР_2 представник позивача помилково вказав код товару згідно УКТ ЗЕД 8703609030, замість правильного 8703809090, внаслідок чого позивач сплатив на 19958,34 грн. більше митних платежів, ніж мав би сплатити за кодом УКТ ЗЕД 8703809090. З метою виправлення вказаної помилки 02.08.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою про внесення змін до вказаної митної декларації №UA209180/2022/071394 в частині зміни коду товару та суми митних платежів, які повинні були сплачені і які підлягають поверненню позивачу. Однак, відповідач протиправно, на переконання позивача, листом № 7.4-2-15/13/24414 від 22.09.2023 відмовив у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA209200/2022/028335, покликаючись на відсутність в заяві про внесення змін додаткових документів, які обґрунтовують потребу внесення змін до митної декларації. На підставі вказаного, позивач просить суд визнати протиправною відмову у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації та зобов'язати повторно розглянути заяву про надання дозволу на внесення зміни до митної декларацій.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. №81720), у якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Відзив обґрунтований тим, що на момент митного оформлення декларантом самостійно визначений код товару та надано усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявленого коду товару, поданого до митного оформлення, а тому митним органом правомірно здійснено оформлення МД №UA209200/2022/028335 від 03.11.2022. Зазначає, що згідно бази даних "Класифікаційні рішення" програми "Інспектор" легкові автомобілі CHEVROLET VOLT відносять до коду 8703 60 90 30 згідно УКТЗЕД. Вважає, що висновок автотоварознавчої експертизи №3948/3949 від 11.06.2021 стосується аналогічних автомобілів з двигуном внутрішнього згоряння не з'єднаний з трансмісією та призначений для вироблення через генератор додаткової електричної енергії, необхідної для живлення тягового електричного двигуна та заряду акумуляторної батареї. Проте, до митного оформлення поданий легковий автомобіль, який був у використанні, CHEVROLET, модель VOLT, пошкоджений, після ДТП, - номер шасі: НОМЕР_3 .. Згідно поданих документів даний транспортний засіб є з поршневим двигуном внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням та з зворотно-поступальним рухом поршня і електродвигуном в якості двигунів для пересування, які здатні заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електроенергії. Тобто даний автомобіль не може бути аналогічним. Також покликається на норми Положення про митні декларації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450, якими передбачено процедуру внесення змін та зазначає, що в заяві про внесення змін позивач не надав додаткових документів, які обґрунтовують потребу внесення змін до митної декларації, тому підстави для внесення змін до митної декларації типу ІМ40ДЕ №UA209200/2022/028335 від 03.11.2022 відсутні.
Ухвалою суду від 12.10.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.
Ухвалою від 25.07.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
03.11.2022р. ФОП ОСОБА_2 , як представник ОСОБА_1 , звернулась до Львівської митниці з митною декларацією №UA209200/2022/028335 щодо митного оформлення транспортного засобу Chevrolet «Volt» 2013 р.в., VIN НОМЕР_2
03.11.2022 зазначений автомобіль було розмитнено та випущено у вільний обіг.
У зв'язку з тим, що у вказаній митній декларації ФОП ОСОБА_2 помилково вказала код товару згідно УКТ ЗЕД 8703609030, замість вірного 8703809090, внаслідок чого позивач сплатив на 19958,34 грн. більше митних платежів.
02.08.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою про внесення змін до вказаної митної декларації №UA209200/2022/028335 в частині зміни коду товару та суми митних платежів, які повинні були сплачені і які підлягають поверненню позивачу.
Листом Львівської митниці від 22.09.2023 №7.4-2-15/13/24414 позивачу відмовлено у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA209200/2022/028335, оформленої 03.11.2022 з підстав того, що позивач не надав додаткових документів, які обґрунтовують потребу внесення змін до митної декларації.
Не погоджуючись з відмовою Львівської митниці у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд керувався таким.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Указана норма основного закону означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Дії відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Засади організації та здійснення митної справи в Україні визначає Митний кодекс України (далі - МК України), який регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Згідно з частиною 1 статті 4 Митного кодексу України визначено, що митна декларація - це заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури; митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
У відповідності до вимог статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Приписами пункту 5 частини 3 статті 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право, зокрема, приймати самостійне рішення про необхідність, коригування митної вартості після випуску товарів.
За приписами частин 1 та 3 статті 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Відповідно до частини 1 статті 258 Митного кодексу України під митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим.
Законодавцем встановлено, що платник податків може самостійно виправити помилки, що містяться у раніше поданій податковій (митній) декларації.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 269 Митного кодексу України за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу органу доходів і зборів відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені або митна декларація може бути відкликана. У разі відмови у наданні такого дозволу орган доходів і зборів зобов'язаний невідкладно, письмово або в електронному вигляді, повідомити декларанта про причини і підстави такої відмови. Внесення змін до митної декларації, прийнятої органом доходів і зборів, допускається до моменту завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення. Зміни повинні стосуватись лише товарів, транспортних засобів комерційного призначення, зазначених у митній декларації.
За змістом частини 7 статті 269 Митного кодексу України порядок внесення змін до митних декларацій, їх відкликання та визнання недійсними визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 257,260 та 269 Митного кодексу України та пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195, п. 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450 затверджено Положення про митні декларації (далі Положення).
Пунктом 37 цього Положення встановлено, що після завершення митного оформлення зміни до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа можуть вноситися шляхом:
-подання з метою продовження строку тимчасового ввезення товарів з частковим звільненням від оподаткування митними платежами, для сплати рівними частинами податку на додану вартість у разі надання розстрочення сплати податку на додану вартість під час ввезення на митну територію України устаткування та обладнання на підставах, визначених Податковим кодексом України, а також у випадках, визначених Митним кодексом України, декларантом або уповноваженою ним особою додаткової митної декларації та оформлення її митним органом;
-заповнення та оформлення митним органом аркуша коригування за формою згідно з додатком 4.
Внесення змін до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа шляхом оформлення аркуша коригування здійснюється в порядку, що встановлюється Мінфіном. Після оформлення аркуша коригування його електронний примірник засвідчується електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, вноситься до локальних баз даних митного органу і Єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів України посадовою особою митного органу, що його оформила, та передається спеціалізованим митним органом до відповідного органу державної податкової служби згідно з пунктом 32 цього Положення.
Оформлений митним органом аркуш коригування є невід'ємною частиною відповідної митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа.
Аркуш коригування заповнюється та оформлюється митним органом у разі:
-необхідності виправлення відомостей, пов'язаних з доплатою або поверненням митних платежів, у тому числі у зв'язку із скасуванням рішення митного органу;
-необхідності виправлення за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи відомостей, пов'язаних з коригуванням ціни товару, що вивозиться за межі митної території України, для цілей податкового контролю за трансфертним ціноутворенням, якщо таке коригування не призведе до зменшення суми податків, що підлягає сплаті до бюджету;
-необхідності виправлення за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи помилково зазначених в оформленій митній декларації на бланку єдиного адміністративного документа відомостей про товари, не пов'язаних з перерахуванням сум митних платежів за такою митною декларацією;
-необхідності відображення за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи відомостей про товари, що стали відомі після закінчення митного оформлення товарів, не пов'язаних з перерахуванням сум митних платежів за митною декларацією на бланку єдиного адміністративного документа.
Тобто, аркуш коригування заповнюється та оформлюється, зокрема, при необхідності виправлення відомостей, пов'язаних з доплатою або поверненням митних платежів, у тому числі у зв'язку із скасуванням рішення митного органу.
Порядок оформлення аркуша коригування затверджено наказом Міністерства фінансів України від 06.11.2012 №1145 (далі - Порядок №1145).
Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що аркуш коригування складається у випадках, визначених п. 37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року № 450, посадовою особою митного органу, яким здійснювався випуск товарів за митною декларацією, у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня надходження до митного органу інформації про доплату (повернення) сум митних платежів або реєстрації заяви декларанта (уповноваженої особи) у митному органі. Пунктом 12 визначено порядок заповнення аркуша коригування у випадку доплати або повернення митних платежів та штрафних санкцій.
Як встановлено судом за змістом листа Львівської митниці від 22.09.2023, №7.4-2-15/13/24414, підставою для відмови позивачу у внесенні змін до митної декларації №UA209200/2022/028335 слугувало те, що позивач не надав додаткових документів, які обґрунтовують потребу внесення змін до митної декларації, надані позивчем документи не містять підтвердження запропонованих змін до МД. Однак, підставою звернення із такою заявою позивач вказав помилкове зазначення ним у вказаній митній декларації коду товару згідно УКТ ЗЕД 8703609030, замість вірного 8703809090, а всі документи в підтвердження підстав для реєстрації задекларованого товару за УКТ ЗЕД 8703809090 позивачем були подані при поданні митної декларації. Відтак, відповідач відмовив у внесенні змін до митної декларації з формальних підстав, що свідчить про незаконність такого рішення. При цьому, така відмова, яка викладена у листі, є свідченням про прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, викладеного в листі.
Щодо доводів представника відповідача про відсутність підстав для реєстрації автомобіля, який був у використанні, CHEVROLET, модель VOLT, пошкоджений, після ДТП, - номер шасі: НОМЕР_2 , за кодом 8703809090, оскільки згідно поданих документів даний транспортний засіб є з поршневим двигуном внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням та з зворотно-поступальним рухом поршня і електродвигуном в якості двигунів для пересування, які здатні заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електроенергії, то суд враховує правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 по справі №420/23/20 та від 13.10.2020 по справі №420/5592/19 щодо правильності класифікації автомобілів Chevrolet Volt за кодом УКТ ЗЕД версії 2012 року - 8703 90 10 90, та визначення коду зазначеного автомобілю за УКТ ЗЕД версії 2017 р. (з 03.07.2020) як - 8703809090 (для авто, що використовувались). У вказаній справі Верховним Судом також зазначено, що технічна документація на автомобілі Chevrolet Volt є загальнодоступною в мережі Інтернет на веб-сайті General Motors LLC як компанії_виробника автомобіля Chevrolet Volt, згідно якої даний автомобіль є електричним транспортним засобом з розширеним діапазоном руху та використовує електричну систему тяги, що приводить транспортний засіб у рух завжди.
Відповідно до п.4 ст. 3 Митного кодексу України у разі якщо норми законів України чи інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків підприємств і громадян, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України або здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, чи прав та обов'язків посадових осіб органів доходів і зборів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення як на користь таких підприємств та громадян, так і на користь органу доходів і зборів, рішення повинно прийматися на користь зазначених підприємств і громадян.
Статтею 24 Митного кодексу України передбачено право кожної особи оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів, організацій, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси. Предметом оскарження є, зокрема, рішення - окремі акти, якими митні органи, організації або їх посадові особи приймають рішення з питань, передбачених законодавством України з питань державної митної справи, а також задовольняють скарги, заяви, клопотання конкретних фізичних чи юридичних осіб або відмовляють у їх задоволенні;
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем не надані належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості висновків щодо відсутності підстав для внесення змін до митної декларації, у той час як матеріали справи підтверджують наявність підстав для внесення таких змін.
З урахуванням вищенаведеного, суд погоджується з доводами позивача про те, що відповідачем безпідставно відмовлено у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації.
За приписами пункту 34 Положення про митні декларації, не дозволяється: внесення змін до граф 1 (перший і другий підрозділи), 14, 37 (перший підрозділ) і 54 митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа; внесення змін або відкликання митної декларації у разі виявлення порушень митних правил щодо задекларованих у цій митній декларації товарів; внесення змін до митної декларації, якщо з поданих документів не випливає, що відомості, зазначені у цій митній декларації, необхідно змінювати; внесення змін або відкликання митної декларації після надання декларанту або уповноваженій ним особі митним органом, якому подана така митна декларація, інформації про призначення митним органом митного огляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення або перевірки документів на товари (крім випадків, коли після проведення зазначених митних формальностей порушень митних правил не виявлено); внесення змін до митної декларації або її відкликання у разі відсутності документів, що підтверджують необхідність внесення таких змін або її відкликання; внесення змін до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа з метою подання відомостей у випадках, коли Митним кодексом України передбачена необхідність подання з цією метою додаткової декларації.
Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в справі №809/984/18 (адміністративне провадження №К/9901/373/19) висловлено правову позицію у справі з тотожними правовідносинами, відповідно до якої до моменту завершення митного оформлення товарів, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення декларант має право вносити зміни до митної декларації, а відмова митного органу у їх внесенні з тих підстав, що це стосується перерахунку митних платежів є протиправною. Вирішення питання перерахунку митних платежів є наслідком наявності або відсутності підстав для внесення таких змін. Відтак, при отриманні звернення декларанта або уповноваженої ним особи про внесення змін до митної декларації, митний орган може відмовити у внесені таких змін лише у разі відсутності законних підстав для їх внесення. Приписи пункту 37 Положення 450 не суперечать нормам статті 269 МК України, а визначають лише порядок внесення таких змін, в тому числі у разі необхідності повернення декларанту митних платежів. Верховний Суд у постанові від 15.04.2021 у справі № 813/8046/14 прийшов до аналогічного висновку.
Встановлені судом обставини справи та наведені положення нормативно-правових актів свідчать про те, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскаржувані дії вчинені без дотриманням вимог частини другої статті 2 КАС України, у зв'язку із чим слід визнати протиправною відмову Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA209200/2022/028335, оформленої 03.11.2022, викладеної у листі №7.4- 2-15/13/24414 від 22.09.2023.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки суд дійшов висновку про протиправність відмови Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA209200/2022/028335, оформленої 03.11.2022, у відповідача відсутні інші підстави для відмови у митному оформленні товару, тому суд задовольняє позовні вимоги про зобов'язання Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 02.08.2023 про надання дозволу на внесення зміни до митної декларації №UA209200/2022/028335 оформленої 03.11.2022, адже втручання у дискреційні повноваження відповідача в даному випадку не відбувається.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.
Водночас Верховним Судом у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 сформульовано висновок щодо застосування положень частини четвертої статті 134 КАС України, в якому зазначено, що якщо розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, то розмір правової допомоги не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічні висновки містяться, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 6 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, постановах від 7 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, від 3 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 3 березня 2021 року у справі № 640/18964/17, від 14.02.2022 у справі № 826/13632/18.
Частиною 7 ст. 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що професійна правнича допомога надавалася позивачу адвокатом Романюком В.І. на підставі договору про надання правової допомоги №02/08/2023 від 02.08.2023 (далі - договір), відповідно до п. 3.1 якого позивач сплачує адвокату Романюку В.І. гонорар у фіксованому розмірі 3000 грн. за правову допомогу по представництву його інтересів по адміністративній справі щодо оскарження бездіяльності Львівської митниці.
Згідно з п. 3.2 договору у суму гонорару включається повний юридичний супровід, а саме: консультація; правовий аналіз документів; аналіз судової практики; підготовка та подача позовної заяви з додатками; підготовка всіх процесуальних документів; подача апеляційної скарги, у разі відмови судом 1-ї інстанції у задоволені позовних вимог; звернення рішення до виконання; інші процесуальні дії, передбачені КАС України.
Згідно з п. 3.4 зазначеного договору сторони домовились, що оплата гонорару здійснюється клієнтом до набрання рішення законної сили.
До матеріалів справи представником позивача долучено акт прийому-передачі наданих юридичних послуг адвокатом Романюком В.І. щодо представництва інтересів ОСОБА_1 по оскарженню відмови Львівської митниці у внесенні змін до митної декларації від 10.10.2023, відповідно до якого адвокат надав наступні роботи: консультації по справі - 1 година; правовий аналіз документів, що стосуються спору - 2 години; вивчення законодавчої бази та судової практики , що регулює спірні правовідносини- 4 години; підготовка та подання позовної заяви- 5 годин.
На підтвердження оплати послуг адвоката представником позивача до позовної заяви долучено квитанцію №176776902 від 29.09.2023 на суму 3000 гривень.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт отримання позивачем послуг з правової допомоги від адвоката Романюка В.І., оскільки подані докази дозволяють встановити склад та зміст послуг з правової допомоги відповідно до вимог статті 134 КАС України.
Стосовно співмірності та розумності витрат на правову допомогу за участь у даній справі суд зазначає наступне.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до положень частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною дев'ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.
При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 08.02.2022 у справі №160/6762/21.
Також, за висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “East/West Alliance Limited” проти України” від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Заявляючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3000 грн.
Відповідач не заперечує щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Суд, у свою чергу, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд проаналізував розрахунок суми витрат на правову допомогу та визначену в них вартість послуг в розмірі 3000 грн. та приходить до висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу є співмірною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на доведення представником позивача фактичності і неминучості понесених позивачем витрат та обґрунтованості їх розміру, суд доходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрат на правову допомогу на суму 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262, 293, 295 КАС України, суд,
ухвалив:
позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1 код ЄДРПОУ: 43971343) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA209200/2022/028335 оформленої 03.11.2022, викладеної у листі №7.4- 2-15/13/24414 від 22.09.2023.
Зобов'язати Львівську митницю (ЄДРПОУ 43971343) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 02.08.2023р. про надання дозволу на внесення зміни до митної декларацій №UA209200/2022/028335 оформленої 03.11.2022.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) судовий збір на суму 793 грн.92 к. (сімсот дев'яносто три гривні дев'яносто дві копійки).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 43971343) 3000,00 грн (три тисячі гривень) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна