25 липня 2024 рокусправа № 380/10657/24
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з військової служби з урахуванням усіх щомісячних додаткових грошових винагород та індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 11.05.2019, з урахуванням раніше виплаченої суми та із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з військової служби з урахуванням усіх щомісячних додаткових грошових винагород та індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 11.05.2019, з урахуванням раніше виплаченої суми та із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.05.2019, з 01.01.2016 по день їх фактичної виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-1 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, та інших виплат, грошових винагород одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.05.2019, з 01.01.2016 по день їх фактичної виплати 28 квітня 2024 року відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-1 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведения компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, винагород та грошових інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не видання ОСОБА_1 грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 (зі змінами) із зазначенням індексації грошового забезпечення та направлення їх до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 12.05.2019;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 видати ОСОБА_1 грошовий атестат та довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 (зі змінами) із зазначенням індексації грошового забезпечення та направити їх до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 12.05.2019;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середне грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні невиплату індексації грошового забезпечення за період із 11.05.2019 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.05.2019, із розрахунку 871, 65 гривень в день, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, та особами рядового і одержаних військовослужбовцями, поліцейськими начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано протиправною дії відповідача щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2014 року, стягнуто з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період 01 січня 2016 року по 11 травня 2019року в сумі 72818,32 грн. Проте, відповідач не здійснив перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, не надав до ГУ ПФУ у Львівській області грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а також не виплатив компенсацію втрати частини доходів та середнє грошове забезпечення.
05.06.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що додаткові винагороди позивачу не виплачувалися, у зв'язку з чим відсутні підстави задоволення позовної вимоги. Ні Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, ні Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 156 не передбачено виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за грошові доходи, які мають разовий характер та є виконанням рішення суду. Окрім цього, позивач не є військовослужбовцем і не отримує грошове забезпечення підстав для видачі грошового атестата не має. Індексація грошового забезпечення не входить до встановленого частиною третьою статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” переліку видів грошового забезпечення.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 27.05.2024 суддя відкрив провадження у справі, призначив її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Заходи забезпечення позову та доказів не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у справі №380/9097/20 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 задоволено повністю, а саме:
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 11.05.2019 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахування проведених виплат.
26 лютого 2021 року ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.05.2019 у сумі 39930грн, проте, порушуючи вимоги закону не застосував базовий місяць лютий 2008 року, а застосував базовий місяць січень 2014 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною дії відповідача щодо нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2014 року;
- стягнуто з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період 01 січня 2016 року по 11 травня 2019 року в сумі 72818, 32 грн. Зобов'язано при виплаті утримати з цієї суми передбачені законодавством податки та збори відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
18 січня 2024 року Верховний Суд постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року у справі № 380/4681/21 скасував і залишив в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про добровільне виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року, шляхом вчинення таких дій:
- сплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 01 січня 2016 року по 11 травня 2019 року в сумі 72818,32 грн;
- здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з військової служби з урахуванням усіх щомісячних додаткових грошових винагород та індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 11.05.2019, з урахуванням раніше виплаченої суми та із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004;
- видати грошовий атестат та довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 та премії для обчислення пенсії відповідно до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб. звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. №393 (зі змінами) із зазначенням індексації грошового забезпечення;
- забезпечити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби за період із 11.05.2019 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення (із врахуванням здійсненого перерахунку, про що вказано вище) та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового i начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Як вбачається із відповіді ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15 лютого 2024 року нарахування і виплата індексації грошового забезпечення буде виплачена ОСОБА_1 при надходженні коштів. У здійсненні нарахування інших виплат та видачі довідки відмовлено.
28 квітня 2024 року ОСОБА_1 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року у справі №380/4681/21 виплачено 72818,32грн із відрахуванням податків та обов'язкових платежів, а саме на картку перераховано 58 568, 75 грн індексації грошового забезпечення.
Вважаючи дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу усіх належних йому сум протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з таких мотивів.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XIІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Щодо здійснення перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення згідно з положеннями частини другої згаданої статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (чинної у період спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Сторони визнають, що нарахування та виплата ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні здійснювалася без урахування індексації грошового забезпечення.
В обґрунтування вказаних дій відповідач посилається на те, що індексація не входить до складу місячного грошового забезпечення, з якого здійснюється розрахунок спірного грошового забезпечення.
Оцінюючи правомірність таких доводів відповідача з точки зору основних засад адміністративного судочинства України, суд виходить з такого.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України №1282-XII від 03.07.1991 «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII).
Статтею 1 Закону №1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок №1078).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у п. 11 цього Порядку.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд доходить висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Субсидіарне застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правова позиція стосовно систематичного та постійного характеру виплати індексації наведена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 30.12.2020 у справі №359/8843/16-а.
Окрім цього, згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою статті 15 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11червня 2008 року №260 (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі Інструкція №260).
Відповідно до абзаців першого другого пункту 9.1 Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим від посад, які вони займають (у тому числі у зв'язку з переходом військової частини на новий штат, частковою зміною штату), із дня, наступного за днем звільнення від займаних посад (скорочення штатної посади), протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).
Грошове забезпечення у цьому випадку обчислюється виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).
Як встановив суд, ОСОБА_1 здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 рік з затримкою, на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року виплачено заборгованість з індексації грошового забезпечення у розмірі 72818,32 грн.
Отже, щомісячна індексація, яку позивач у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача отримав із затримкою, не може вважатися одноразовою виплатою, а тому повинна бути врахована у складі одноразової грошової допомоги при звільненні.
Таким чином, індексація грошового забезпечення входить до складу місячного грошового забезпечення, з якого здійснюється розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні.
Суд звертає увагу, що відповідач за результатами розгляду заяви позивача відмовив у перерахунку грошового забезпечення позивача, а відтак вчинив активні дії, у зв'язку з чим у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності необхідно відмовити.
З урахуванням викладеного, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд виходить за межі позовних вимог та визнає протиправними дії відповідача щодо здійснення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення усіх щомісячних додаткових грошових винагород та індексації грошового забезпечення.
З метою ефективного поновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення усіх щомісячних додаткових грошових винагород та індексації грошового забезпечення.
Щодо здійснення виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.
Частина перша статті 116 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 згаданого Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).
Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою КМ України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, разом із сумою індексації: у редакції, чинній до 14.04.2022 про це зазначено у першому абзаці цього пункту, у чинній редакції у шостому абзаці.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).
Стаття 7 Закону № 2050-III визначає, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів.
При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України.
Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа- відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Суд встановив, що остаточна виплата позивачу доходу вигляді у нарахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.05.2019 відбулась лише 28.04.2024.
Суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Ураховуючи періоди, за які грошове забезпечення мало бути виплаченим позивачу, та час його фактичної виплати, суд доходить висновку про те, що відповідач порушив строки виплати позивачу грошового забезпечення.
Враховуючи наявність факту невиплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2016 по 11.05.2019, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки фактична остаточна виплата позивачу вказаного грошового забезпечення відбулась 28.04.2024.
Як зазначалося вище, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
Зважаючи на викладене, суд кваліфікує бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01.01.2016 по 11.05.2019 по день фактичної виплати 28.04.2024 як протиправну.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Водночас, згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 11.05.2019 по день фактичної виплати, 28.04.2024.
Щодо видачі грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Ця норма є об'єктивним продовженням задекларованого в статті 1 Конституції статусу України як соціальної та правової держави.
Громадяни мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, установлених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту, форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.
Спеціальні умови, норми і порядок пенсійного забезпечення за особливостями спеціального статусу громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, визначені цим Законом, який має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
У справі, яка розглядається спір виник через з порушенням, на думку позивача, його права на перерахунок пенсії у зв'язку із неправомірністю дій державного органу, який видає довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії особі, яка проходила службу в ОВС у зв'язку із підвищенням грошового забезпечення діючих поліцейських Національної поліції, які полягають у невключені до складових цього грошового забезпечення поліцейських сум індексації грошового забезпечення.
Правовою основою для реалізації гарантії перерахунку призначених пенсій у зв'язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення діючих поліцейських, є положення частини третьої статті 43 та частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII.
Порядок здійснення перерахунку пенсій військовослужбовців, інших осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ у тому числі колишніх працівників міліції, врегульовано статтею 63 цього Закону та Порядком №45.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах цього Закону, здійснюється з урахуванням видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством для поліцейських.
Згідно із статтею 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення) та пенсії.
Економічною підставою для проведення індексації грошових доходів населення згідно зі статтями 4, 6 Закону № 1282-ХІІ є факт, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Також ознаками, що характеризують індексацію доходів громадян, є місце отримання відповідних доходів, а також джерела їх фінансування (частина перша статті 9 Закону № 1282-XII).
Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії, оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною сум при розрахунку пенсії військовослужбовцям, колишнім працівникам органів внутрішніх справ, поліцейським, тощо.
Обов'язковий характер індексації визначається статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-ІІІ), у якій зазначається, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону № 2017-ІІІ).
Тож, судова палата констатує, що дійсно індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг.
У той же час, у рішенні Конституційного Суду України від 13.05.2015 № 4-рп/2015 у справі № 1-9/2015 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення першого речення частини третьої статті 63 Закону № 2262-ХІІ необхідно розуміти так, що до встановлених виключно законами України нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, на підставі введення яких усі призначені за цим законом пенсії підлягають перерахунку, належать лише надбавки, доплати, підвищення.
Таким чином, індексація грошового забезпечення не підлягає врахуванню при перерахунку пенсії на підставі частини третьої статті 63 Закону № 2262-ХІІ.
Поряд з цим, відповідно до статті 64 Закону №2262-ХІІ у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.
Підстави для проведення індексації визначено статтею 4 Закону № 1282-XII, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок № 1078.
Пунктом 2 постанови № 118 установлено, що з 01.03.2022 розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-ХІІ (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31.12.2021 включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Підвищення пенсії, передбачене абзацом першим цього пункту, встановлюється додатково до щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
Підвищення на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, застосовується також у разі поновлення виплати пенсії, призначеної до 31.12.2021 відповідно до Закону № 2262-ХІІ, та перерахунку пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ, крім перерахунків пенсії, що проводилися у період з 01.01.2021 до 28.02.2022 за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до частини четвертої статті 63 зазначеного Закону.
Підвищення пенсії, передбачене цим пунктом, враховується під час подальших перерахунків пенсії відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-ХІІ.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що об'єктом здійснення індексації доходів позивача, є його дохід у формі пенсії, а не розмір грошового забезпечення діючого поліцейського за прирівняною посадою, яку обіймав позивач на момент звільнення, а тому, відсутні підстави для врахування індексації цього грошового забезпечення при формуванні довідки для перерахунку його пенсії.
Отже пенсія, яку позивач отримує, є об'єктом індексації, що має нараховуватись щомісячно, за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив встановлений поріг індексації, у частині, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Проведення індексації призначеної (перерахованої) позивачу пенсії (з урахуванням надбавок, доплат та підвищень) є встановленим механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг, реалізація якого дає підстави стверджувати про дотримання державних гарантій, спрямованих на підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, у розумінні Закону України від 05.10.2020 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Таким чином, системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що, суми індексації грошового забезпечення поліцейських не віднесені до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та не підлягають зазначенню у довідці про грошове забезпечення позивача для перерахунку його пенсії.
За таких обставин, суд вважає, що висновки, викладені в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати від 21.06.2023 у справі № 480/11090/21 про наявність у особи, яка перебувала на службі в ОВС, та якій пенсія призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ, права на включення в довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку її пенсії у зв'язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій осіб, сум індексації цього грошового забезпечення, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак вважає за необхідне відступити від таких висновків та сформувати наступні висновки:
(1) об'єктом здійснення індексації доходів особам, зокрема, які проходили службу в органах внутрішніх справ, пенсія яким призначена згідно із Законом № 2262-XII, є їх дохід у формі пенсії (у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідної соціальної групи населення), а не розмір грошового забезпечення діючого поліцейського за прирівняною посадою до тієї, яку вони обіймали на момент звільнення з відповідних органів;
(2) суми індексації грошового забезпечення поліцейських не належать до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та не підлягають зазначенню у довідці про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) при її формуванні.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, суд дійшов висновку про те, що дії відповідача щодо невключення в довідку про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивачу сум індексації цього грошового забезпечення діючих поліцейських при формуванні такої довідки у зв'язку із підвищенням грошового забезпечення певній категорії осіб (в цьому випадку - поліцейським), відповідають критеріям, визначеним статтею 19 Конституції України та у статті 2 КАС України, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог щодо видачі оновленого грошового атестату та оновленої довідки про розмір грошового забезпечення слід відмовити повністю.
Щодо виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011).
Частина перша статті 9 Закону № 2011 визначає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Суд встановив, що при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Кошти на виконання судового рішення у загальній сумі 58568,75грн перераховані відповідачем на картковий рахунок позивача 28.04.2024.
Суд враховує, що згаданими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Частина перша статті 117 КЗпП України визначає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина 2 статті 117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У постанові від 29.01.2024 по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ від 01.07.2022) набрала законної сили з 19.07.2022.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні вказаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на приведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалось з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції Закону №2352-ІХ, а тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.
Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.
Суд вважає, що враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 12.05.2019 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку зі звільненням проведено 28.04.2024 при виключенні зі списків частини 11.05.2019, а тому з відповідача слід стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.05.2019 по 18.07.2022 за затримку терміном 1163 календарних дні.
Згідно з архівними відомостями про грошове забезпечення позивача за період з 01.03.2019 по 30.04.2019 середньоденна заробітна плата, яка визначено відповідно до пункту 8 Порядку № 100 становить - 894,11грн (27270,22грн за березень 2019року + 27270,22грн за травень 2019року/ 61 день).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 1039849,93грн (894,11грн х 1163 календарних дні).
Суд встановив, що істотність частки невиплаченої суми (58568,75 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 12.05.2019 по 18.07.2022 становить 5,63 % (58568,75грн/1039849,93 грн х 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 12.05.2019 по 18.07.2022) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 58543,55грн, тобто 5,63 % від 1039849,93 грн (894,11 грн х 1163 календарних дні).
Період стягнення з 19.07.2022 по 19.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону №2352-ІХ, на користь позивача (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 164516,24 грн (894,11грн* 184календарних дні).
Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку визначена судом, становить 223059,79 грн.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач письмової відповіді щодо відмови у нарахуванні і виплаті середнього грошового забезпечення не надав, жодних активних дій не вчинив, а тому у задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача слід відмовити повністю.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.05.2019 по 19.01.2023.
Суд зазначає, що позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення, проте не конкретизує його розмір. У процесі розгляду справи суд дійшов висновку, що на користь позивача з відповідача необхідно стягнути грошові кошти у розмірі 223059,79 грн.
У зв'язку з цим, суд керуючись принципом офіційного з'ясування обставин у справі та з врахуванням положень частини другої статті 9 КАС України, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.05.2019 по 19.01.2023 у розмірі 223059,79 грн.
Щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб.
Суд при розгляді справи враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, а саме: "Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як уже зазначав суд, перерахована одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби та компенсація втрат частини доходів є складовими грошового забезпечення військовослужбовців, і як одні з основних державних гарантій щодо оплати їх праці підлягають обов'язковому нарахуванню і виплаті.
При цьому, нарахування та виплата перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та компенсації втрат частини доходів мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, нарахування та виплата перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та компенсації втрат частини доходів позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44."
Таким чином, перерахована одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби та компенсація втрат частини доходів відносяться до доходів населення, в той час як доходи військовослужбовців є грошовим забезпеченням.
Водночас, середнє грошове забезпечення не є складовою грошового забезпечення, а тому його виплата повинна здійснюватися без врахування пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Враховуючи наведене, суд вважає, що нарахування та виплату позивачу перерахованої одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та компенсації втрат частини доходів необхідно проводити з врахуванням пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.
V. Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 3633,60 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням усіх щомісячних додаткових грошових винагород та індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням усіх щомісячних додаткових грошових винагород та індексації грошового забезпечення, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, враховуючи раніше виплачені суми.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 11.05.2019 по день фактичної виплати, 28.04.2024.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 11.05.2019 по день фактичної виплати, 28.04.2024, з врахуванням пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.05.2019 по 19.01.2023.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 12.05.2019 по 19.01.2023 у розмірі 223059 (двісті двадцять три тисячі п'ятдесят дев'ять) грн 79коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 3633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович