26 липня 2024 року Справа № 280/2146/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
11.03.2024 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснити перерахунок та доплату належного позивачу за період з 15.05.2021 по 18.03.2023, а саме грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2021, 2022 та 2023 рік з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення: з 15.05.2021 по 31.12.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого 3аконом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 03.03.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 рік;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення: з 15.05.2021 по 31.12.2021, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт; з 01.01.2022 по 31.12.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт; з 01.01.2023 по 18.03.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт.
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та доплату належного позивачу за період з 15.05.2021 по 18.03.2023, а саме грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2021, 2022 та 2023 рік з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати грошового забезпечення з 15.05.2021 по день фактичної виплати.
Крім того, просить встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у двотижневий строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду (ст. 382 КАС України), а також справу розглянути у спрощеному позовному провадженні (ст.263 КАС України).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з 29.01.2020, з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін. Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Отже, позивач приходить до висновку, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Таким чином вважає, що дії відповідача щодо обчислення та виплати мені у заниженому розмірі з 15.05.2021 по 18.03.2023 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 є протиправними. Крім того, враховуючи наявність факту невиплати йому у належному розмірі та встановлені строки сум грошового забезпечення за період з 15.05.2021 по день фактичної виплати нарахованого в повному розмірі грошового забезпечення, позивач вважає, що маю право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням строків виплати такого грошового забезпечення. Просить суд задовольнити позовні вимоги та встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.
Ухвалою від 18.03.2024 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
26.03.2024 засобами системи «Електронний суд» від позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою від 29.03.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
16.04.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про продовження строку надання відзиву на позов.
22.04.2024 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що враховуючи, що позивач не отримував грошову допомогу на оздоровлення у 2021 році підстави для її перерахунку відсутні. Грошова допомога на оздоровлення ОСОБА_1 за 2022 рік виплачена з урахуванням всіх видів його забезпечення, що підтверджується довідкою №364 від 18.04.2024. Також не підлягають задоволенню вимоги в частині перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, оскільки позивач всупереч ч.2 розділу ХХІІІ Порядку за час перебування у ВЧ НОМЕР_1 з рапортом на її отримання не звертався, з особового складу виключений у зв'язку з переведення до ВЧ НОМЕР_2 , а не у зв'язку зі звільненням з військової служби та відповідно не був позбавлений можливості отримати її за новим місцем служби. Зазначає, що в період з 17.05.2021 по дату виключення зі списків частини позивачу проводився розрахунок складових грошового забезпечення саме з тих показників, які визначені пунктом 4 Постанови №704 та підпункт 1 пункту 2 Глави II Інструкції №558, а саме множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатком І до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. З посиланням на практику Верховного Суду, вважає такі дії ВЧ НОМЕР_1 правомірними. Окрім цього зазначає, що позивач просить компенсувати втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати грошового забезпечення, яке йому ненараховане і право на які він не набув, за період, який ще не настав. В зв'язку з чим відповідач вважає таку вимогу передчасною. Також заперечує проти встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17 травня 2021 року №96 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ), призначено на посаду помічника командира військової частини з правової роботи з 17 травня 2021 року.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 березня 2023 року №81 капітана юстиції ОСОБА_1 , помічника командира військової частини з правової роботи, у зв'язку з переведенням на посаду офіцера юридичного відділу штабу військової частини НОМЕР_2 , з 17 березня 2023 року виключено зі списків ВЧ НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
В подальшому позивач звернувся до відповідача з заявою від 23.01.2024 в якій просив здійснити йому перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) грошового забезпечення: а саме з 15.05.2021 року по 18.03.2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023 рік» та грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2021 та 2022 рік з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням.
Як зазначив позивач в позовній заяві, відповідач відповідь на його заяву не надав, перерахунок та виплату не здійснив. Докази іншого в матеріалах справи відсутні.
Вважаючи таки бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 15.05.2021 по 18.03.2023.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
За приписами ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Постановою №704, зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
Згідно з п. 6 Постанови №103 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, зміст змін, які внесено в п. 4 Постанови №704 Постановою №103, полягає в зміні дати, станом на яку встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що використовується для обчислення окладів шляхом його множення на відповідні тарифні коефіцієнти, а також в скасуванні правила про те, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року не може бути меншим 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2022 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасувати п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
В свою чергу позиція відповідача про те, що попередня (до внесення змін згідно Постанови №103) редакція Постанови №704 автоматично не відновлюється в зв'язку зі скасуванням Постанови №103, є необґрунтованою, оскільки фактично зводиться до того, що визнаний судовим рішенням протиправний правовий акт продовжить свій вплив на відповідні правовідносини, що не відповідає засадам верховенства права та правової визначеності.
Аналогічний спосіб правозастосування положень нормативно-правового акту, до якого були іншим нормативно-правовим актом були внесені зміни, визнані в майбутньому судовим рішенням нечинними, визнано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.06.2020 по справі №160/8324/19.
Так, попри чинність в спірний період Постанови №103 Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 11.08.2023 у справі №380/103/22).
Також суд зазначає, що з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду від 02.08.2022 по справі №440/6017/21. Їх релевантність обставинам цієї справи підтверджена в ході розгляду справи №380/10103/22, в тому числі Касаційним адміністративним судом.
Відтак, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року - 2270 гривень.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2481 гривня.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року - 2684 гривня.
Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Враховуючи викладене, суд вважає, що дії відповідача, які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення позивача за період з початку проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 з 17.05.2021 (а не 15.05.2021, як зазначив позивач у позові) до 17.03.2023 включно (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, є протиправними.
Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що відновленням порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату (доплату) позивачу розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 17.05.2021 по 31.12.2021; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 17.03.2023 включно.
Суд вважає хибним посилання відповідача на висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 11.12.2019 у справі №240/4946/18 та від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а, з огляду на таке.
Під час розгляду вказаних справ, Верховний Суд дійшов висновку, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Проте, в зазначених справах судами надавалась оцінка правовідносинам щодо обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які виникли до набрання законної сили судовим рішенням по справі №826/6453/18. Яким визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, чим відновлено попередню редакцію пункту 4 Постанови №704 та пункту 5 і додатку 2 до Порядку №45.
З огляду на викладене, висновки Верховного Суду у справах №240/4946/18 та №200/3757/20-а не можуть бути застосовні до спірних правовідносин, оскільки вони не є подібними.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15 червня 2023 року у справі №380/13603/21 (адміністративне провадження №К/990/12655/22) та від 15 травня 2024 року у справі №480/4252/21 (адміністративне провадження №К/990/8740/22).
Щодо перерахунку та доплати грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2021, 2022 та 2023 рік з урахування посадового окладу та окладу за військовим званням.
Відповідно до довідки від 18.04.2024 за №364 про нараховані та сплачені суми грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби з 17.05.2021 по 18.03.2023, позивач отримав грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік у сумі 17714,49 грн.
Оскільки грошова допомога для оздоровлення за 2022 рік розраховувалась виходячи з розміру місячного грошового забезпечення (яке хибно було розраховано шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт), то вона також підлягає перерахунку.
Відповідно до зазначеної довідки №364 від 18.04.2024, ОСОБА_1 у 2021 та 2023 роках грошову допомогу на оздоровлення не отримував.
Факт не отримання грошової допомогу у 2023 році також зафіксовано у витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2023 №81.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197 (далі - Порядок) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, грошова допомога для оздоровлення виплачується за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.
З вищевказаного вбачається, що позивач мав право на отримання грошової допомоги на оздоровлення у 2021 році лише за умов не отримання такої допомоги за попереднім місцем служби ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 )), вибуття у щорічну основну відпустку повної тривалості, або зверненням до командування з рапортом.
Таким чином, враховуючи, що позивач під час проходження служби у відповідача не отримував грошову допомогу на оздоровлення у 2021 році підстави для її перерахунку відсутні.
Також не підлягають задоволенню вимоги в частині перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, оскільки позивач всупереч ч.2 розділу ХХІІІ Порядку за час перебування у ВЧ НОМЕР_1 з рапортом на її отримання не звертався (докази іншого в матеріалах справи відсутні), з особового складу виключений у зв'язку з переведення до ВЧ НОМЕР_2 , а не у зв'язку зі звільненням з військової служби та відповідно не був позбавлений можливості отримати її за новим місцем служби. Доказів не отримання ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_2 до суду не надано.
Крім того, в зв'язку з тим, що позивачу відповідачем не нараховувалась грошова допомога на оздоровлення за 2021, 2023 роки, то відсутні підстави для її перерахунку.
Щодо нарахування та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати грошового забезпечення з 15.05.2021 по день фактичної виплати.
Статтями 1, 2 та 4 Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З огляду на те, що компенсація нараховується підприємством (органом) самостійно та виплачується у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості, наразі відсутні підстави вважати, що відповідач після виплати позивачу заборгованості по перерахованому грошовому забезпеченню буде ухилятись від виконання наведених вище вимог закону щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів.
Враховуючи, що право позивача на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на час звернення позивача до суду не порушено, позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів є такою, що заявлена на майбутнє та не спрямована на захист та відновлення вже порушених прав позивача, а відтак задоволенню не підлягає.
Аналогічна права позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №520/1001/19, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 23.03.2023 у справі №520/2020/19, від 29.05.2024 у справі №440/1763/20, від 19.06.2024 у справі №440/700/20, від 27.06.2024 у справі №520/17342/18 та інших.
Інші доводи сторін, викладені в позові та відзиві, не впливають на правильність вирішення спору по суті. При цьому суд зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Також у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Конструкція вказаної правової норми свідчить про те, що це є правом суду, а не імперативним обов'язком.
З огляду на обставини справи, суд не вбачає підстав в даному випадку для застосування ст. 382 КАС України.
Крім того, гарантія виконання судового рішення забезпечується також положеннями ст. 14 КАС України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Позивачем не надано доказів того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.
Таким чином, у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
В зв'язку з тим, позивач звільнений від сплати судового збору як військовослужбовець, питання щодо його розподілу судом не вирішувалось.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з початку проходження військової служби (з 17.05.2021) до 17.03.2023 включно, а також розрахунку грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2022 рік, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 розміру посадового окладу, окладу за військовими званнями та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, в тому числі грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2022 рік, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 17.05.2021 по 31.12.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 17.03.2023 включно, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
У задоволенні вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «26» липня 2024 року.
Суддя Р.В. Кисіль