Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 липня 2024 року Справа№200/3219/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі: судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд. 9, код ЄДРПОУ 21782461) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії № 057350008132 від 26.04.2024;
- зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачу відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 19.04.2024 та зарахувати до загального страхового стажу період роботи позивача з 01.01.2004 по 28.02.2004 та з 10.03.2004 по 27.11.2004 та з 01.01.2024 по 31.03.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 19.04.2024 звернулася до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області за наслідками розгляду поданої позивачкою заяви, прийнято рішення від 26.04.2024 № 057350008132, яким позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з тим, що позивачка не недосягла пенсійного віку 55 років.
Представник позивача також просить зарахувати до загального страхового стажу період роботи позивача з 01.01.2004 по 28.02.2004 та з 10.03.2004 по 27.11.2004, та з 01.01.2024 по 31.03.2024, оскільки рішенням відповідача до страхового стажу позивачки не зараховано ці періоди.
Позивачка вважає, що пенсійним органом протиправно застосовано в спірному рішенні норми статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», адже відповідач мав керуватися нормами пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, яку було відновлено рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15). Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2024 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
07.06.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечував, зазначивши при цьому, що до спірних правовідносин слід застосовувати положенням п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Крім того, вказав, що на момент звернення у позивачки був відсутній пільговий стаж, у зв'язку із чим відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказує, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 01.01.2004 по 28.02.2004 та з 10.03.2004 по 27.11.2004 у ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля», оскільки в Реєстрі застрахованих осіб відсутня звітність до Пенсійного фонду;
- з 01.01.2024 по 31.03.2024 на ВП «Шахтоуправління Новодонецьке» у зв'язку з відсутністю в Реєстрі сум нарахованої заробітної плати та інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
З урахуванням наведеного представник відповідача просить суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вік позивача на дату звернення 50 років.
Заяву про призначення пенсії позивача від 19.04.2024 розглянуто за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області.
За наслідками розгляду заяви позивача від 19.04.2024 та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області винесено рішення від 26.04.2024 №057350008132 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (55 років).
Зокрема у рішенні зазначено, що за наданими документами страховий стаж складає 31 рік 8 місяців 28 днів, пільговий стаж за списком № 2 - 12 років 7 місяців 29 днів.
До страхового стажу не зараховано період роботи у ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля.” з 01.01.2004 по 28.02.2004 та з 10.03.2004 по 27.11.2004 у зв'язку з відсутністю звітності до Пенсійного фонду в Реєстрі щодо нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків; на ВП “Шахтоуправління Новодонецьке” державного підприємства “Добропіллявугілля-видобуток” з 01.01.2024 по 31.03.2024 у зв'язку з відсутністю звітності до Пенсійного фонду в Реєстрі щодо нарахування заробітної плати та сплати страхових внесків.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивачка звернулась до суду з цим позовом з метою захисту порушеного права на пенсійне забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.
Суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже, у спірних правовідносинах суд надає оцінку діям Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, відображеним у рішенні від 26.04.2024 №057350008132 про відмову позивачу у призначенні пенсії, в межах заявлених позивачем позовних вимог.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону №1788-XII (у редакції від 02 березня 2015 року №213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць-після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд зазначає, що до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (далі - Закон №213-VIII,) у статтю 13 Закону №1788 було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, Законом №213-VIII, віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
У свою чергу, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII), Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV, доповнено розділом XIV-1 "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян".
Так, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII), на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Проте Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного Рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки 12 такої роботи жінкам.
Проаналізувавши вищенаведене рішення Конституційного Суду України, суд дійшов висновку, що з 23.01.2020 (з моменту прийняття цього Рішення КСУ) існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
На переконання суду, вказані закони містять розбіжності, зокрема, в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком №2 щодо вікового цензу, який складає 50 років, страховому стажі роботи не менше 20 років та пільговому сажі не менше 10 років за пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, та необхідного віку 55 років, страховому стажі роботи не менше 25 років та пільговому стажі не менше 10 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає таке.
Згідно із частиною 1статті 6 КАС України, саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України"(заяви №846/16 та №1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі Броньовський проти Польщі (Broniowski v. Poland), заява №31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком №2, зокрема пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIIIтапункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, суд вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для вказаних осіб підхід.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, ухваленого за результатами розгляду зразкової справи № 360/3611/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/32/20).
Тобто, у вказаній справі до спірних правовідносин перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивачки, а саме пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відтак, доводи відповідачів щодо можливості застосувати виключно положення п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними.
Щодо позовної вимоги - зарахувати періоди роботи до страхового стажу не зараховано період роботи у ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля.” з 01.01.2004 по 28.02.2004 та з 10.03.2004 по 27.11.2004 та ВП “Шахтоуправління Новодонецьке” державного підприємства “Добропіллявугілля-видобуток” з 01.01.2024 по 31.03.2024, суд зауважує таке.
Згідно з п. 1 та 2 статті 24 Закон № 1058-ІVстраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини першої - третьої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-IV, сплачуються їх роботодавцями.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині першій, третій, десятій статті 20 Закону № 1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини дванадцятої статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Зокрема, згідно з п. 2 частини першої статті 16 Закону №1058-IV, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
Відповідно до положень статті 106 Закону № 1058-XV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Також Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року № 909-VIII, який набрав чинності з 01.01.2016 року, внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VIта виключено положення п. 2 частини першої статті 4 зазначеного закону, яка передбачала, що до платників єдиного внеску віднесено працівників - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють.
Тобто, за змістом вищезазначених норм убачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
На підставі викладеного, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачки періодів її роботи.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та №423/3544/16-а.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивачки з 01.01.2004 по 28.02.2004, з 10.03.2004 по 27.11.2004 та 01.01.2024 по 31.03.2024 підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Щодо позовної вимоги - зобов'язати відповідача призначити з 19.04.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також звертає увагу, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Із системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом з'ясовано, що на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 31 рік 8 місяців 28 днів, у тому числі на роботах за Списком № 2 - 12 років 7 місяців 29 днів
Відповідно до рішення Конституційного Суду України, №1-р/2020 від 23 січня 2020: застосуванню підлягають стаття 13 Закону України № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України № 213-VII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списом № 2 виробництв, робіт, професій посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць: Чоловіки-після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Жінки-після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Враховуючи викладене, позивачці слід призначити пенсію з дня подання нею такої заяви, тобто з 19.04.2024.
Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 26.04.2024 №057350008132 та зобов'язати відповідача призначити з 19.04.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи позивачки у ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля.” з 01.01.2004 по 28.02.2004 та з 10.03.2004 по 27.11.2004, на ВП “Шахтоуправління Новодонецьке” державного підприємства “Добропіллявугілля- видобуток” з 01.01.2024 по 31.03.2024.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, яким винесене оскаржуване рішення, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь позивача належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн, понесення яких підтверджується квитанцією від 24.05.2024, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд. 9, код ЄДРПОУ 21782461) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 26.04.2024 за №057350008132.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 з 19.04.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 у ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля.” з 01.01.2004 по 28.02.2004 та з 10.03.2004 по 27.11.2004, на ВП “Шахтоуправління Новодонецьке” Державного підприємства “Добропіллявугілля- видобуток” з 01.01.2024 по 31.03.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Повне судове рішення складено 26.07.2024.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В.Загацька