12 квітня 2024 рокуСправа №160/3555/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
07.02.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.04.2023 року № 047250017249 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2023 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
В обгрунтування позовних вимог позивачем вказано, що вона не погоджується з оскаржуваним рішенням, оскільки має достатній страховий стаж для призначення пенсії за віком, а неврахування пенсійним органом період навчання, догляду за дитиною та періоду роботи не грунтуєтсья на вимогах законодавства.
Ухвалою від 12.02.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, належним чином посвідчені копії пенсійної справи ОСОБА_1 .
05.03.2024 року представником ГУ ПФУ в Хмельницькій області подано відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Разом з тим, відповідач вказує на відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, оскільки вони не є підтвердженими належним чином.
Ухвалою від 11.03.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про розгляд справи №160/3555/24 у судовому засіданні.
27.03.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій викладені заперечення проти аргументів ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо безпідставності позовних вимог.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області правом на подання відзиву не скористалось, витребувані судом документи не надало, про розгляд справи повідомлене належним чином.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
10.04.2023 року позивач звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком.
17.04.2024 року ГУ ПФУ в Хмельницькій області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення №04725041249 про відмову у призначенні пенсії за віком, зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу. Даним рішенням не зараховано до страхового стажу позивача наступні періоди:
- період навчання з 01.09.1980 року по 22.02.1983 року, оскільки прізвище « ОСОБА_2 », зазначене в дипломі від 03 березня 1983 року НОМЕР_1 , не відповідає паспортним даним заявниці « ОСОБА_3 »;
- період догляду за дитиною до трьох років з 09.02.1983 року по 08.02.1986 року, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта;
- період з 02.06.1987 року по 19.11.1993 року, оскільки дата наказу на звільнення містить виправлення;
- період з 01.12.2020 року по 31.05.2021 року, оскільки відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру соціального страхування.
Для зарахування до страхового стажу:
- періоду навчання з 01.09.1980 року по 22.02.1983 року необхідно надати уточнюючу довідку про навчання за денною формою;
- періоду догляду за дитиною до трьох років з 09.02.1983 року по 08.02.1986 року необхідно надати копію паспорта дитини або зазначити в заяві інформацію, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку;
- періоду з 02.06.1987 року по 19.11.1993 року необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому особа працювала, на підставі первинних документів на час виконання роботи;
- періоду з 01.12.2020 року по 31.05.2021 року необхідно надати довідку про систему оподаткування з державної податкової служби України.
Вважаючи спірне рішення пенсійного органу протиправним, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 року таким законом є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 4 вказаної статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Щодо незарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періоду роботи з 02.06.1987 року по 19.11.1993 року, оскільки дата наказу на звільнення містить виправлення.
У спірному рішенні відповідач вказав, що для зарахування спірного періоду роботи позивачу необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому особа працювала, на підставі первинних документів на час виконання роботи.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1,2,3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області при відмові в зарахуванні даного періоду до страхового стажу позивача, керувалось наявністю виправлення в даті наказу на звільнення.
Суд звертає увагу на те, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даного періоду роботи відповідачем до суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги при зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу.
Суд також зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а.
Таким чином, відповідач протиправно не врахував період роботи з 02.06.1987 року по 19.11.1993 року включно року до страхового стажу позивача.
Щодо наявності / відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1980 року по 22.02.1983 року.
Відповідач вказав, що причиною прізвище « ОСОБА_2 », зазначене в дипломі від 03.03.1983 року НОМЕР_1 , не відповідає паспортним даним заявниці « ОСОБА_3 ». Для зарахування періоду навчання необхідно надати уточнюючу довідку про навчання за денною формою.
Представником позивача по тексту позовної заяви вказано, що період навчання внесений і до трудової книжки позивача. Прізвище « ОСОБА_2 », зазначене у дипломі позивача №8024566 від 21.04.1982 року, не відповідає паспортним даним позивача «Пєнська» через лінгвістичну помилку при перекладі прізвища на українську мову під час видачі диплома та паспорта ОСОБА_1 , за яку вона не може нести відповідальність.
Як встановлено судом з матеріалів справи, а саме диплому НОМЕР_1 з відзнакою, прізвище позивача на звороті українською мовою вказано « ОСОБА_2 », а в паспорті серії НОМЕР_2 - «Пєнська».
Як зазначено судом вище трудова книжка - це основний документ, що підтверджує страховий стаж роботи позивача.
Запис про період навчання позивача наявний також у трудовій книжці позивача під номером 4.
Разом з тим, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даного періоду роботи відповідачем до суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги при зарахування періодів роботи позивача до страхового стажу.
Щодо неврахування періоду догляду за дитиною до трьох років з 09.02.1983 року по 08.02.1986 року, оскільки в свідоцтві про народження відсутня відмітка про видачу паспорта.
Період догляду за дитиною до 3 років буде зарахований до страхового стажу позивача у разі наданні копії паспорта дитини або зазначити в заяві інформацію, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 у ОСОБА_4 народилась донька ОСОБА_5 . Однак, відповідно до оскаржуваного рішення, ГУ ПФУ в Хмельницькій області не зарахувало до страхового стажу позивача період догляду за дитиною до трьох років.
Відповідно до п."ж" ч.3 ст.56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Доказів неправдивості або недостовірності відомостей, що зазначені у свідоцтві серії НОМЕР_3 , відповідачем у рішенні про відмову у призначенні пенсії та у відзиві на позовну заяву не наведено.
За змістом ст. 181 Кодексу законів про працю України, що узгоджується з положеннями ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.
Одночасно, пунктом 11 Порядку №637 визначено, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, і те, що до досягнення дитиною 12-річного віку один з батьків не працював, є: виписка з трудової книжки; відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією; інформація із системи персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.
Суд зауважує, що вказана норма не передбачає наявності у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта для врахування періоду догляду за такою дитиною до страхового стажу особи.
Отже, до загального стажу, що дає право на пенсію за віком, зараховується час догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Відтак, з огляду на викладене та враховуючи сукупність поданих пенсійному органу документів, суд приходить до висновку, що орган Пенсійного фонду протиправно не зарахував період догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку.
Щодо періоду з 01.12.2020 року по 31.05.2021 року, який неврахований через відсутність сплати страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру соціального страхування. Даний період буде враховано при наданні довідки про систему оподаткування з державної податкової служби України.
Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо соціальної підтримки платників податків на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 04.12.2020 №1072-ІХ пункт 14-5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" було доповнено підпунктом 14-5.1 такого змісту:
"14-5.1. Для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої групи платників єдиного податку та які не сплачували страхові внески за періоди з 1 по 31 грудня 2020 року, з 1 по 31 січня, з 1 по 28 лютого, з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2021 року на підставі пункту 9-10.1 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", такі періоди включаються до страхового стажу та вважається, що страхові суми було сплачено у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного законодавством для кожного з таких періодів".
Вказаним Законом також у розділі VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" пункт 9-10 доповнено підпунктом 9-10.1 такого змісту:
"9-10.1. Тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої групи платників єдиного податку, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 грудня 2020 року, з 1 по 31 січня, з 1 по 28 лютого, з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2021 року за себе.
Такі особи можуть прийняти рішення про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску за зазначені в абзаці першому цього підпункту періоди в розмірах та порядку, визначених цим Законом. У такому разі інформація про сплачені суми зазначається у звітності про нарахування єдиного внеску за звітний період, визначений для таких осіб цим Законом".
Таким чином, законодавець звільнив від сплати єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування і належать до першої групи платників єдиного податку в період з 01.12.2020 року по 31.05.2021 року, зарахувавши вказані періоди до страхового стажу.
Так, до позовної заяви долучено витяг з даних реєстру платників єдиного податку ДПС, згідно з яким ОСОБА_1 у період з 01.07.2020 року по 21.11.2023 року як ФОП перебувала на спрощеній системі оподаткування першої групи платників єдиного податку.
Таким чином, період зайняття позивача підприємницькою діяльністю з 01.12.2020 року по 31.05.2021 року, протягом якого вона не сплачувала страхові внески до Пенсійного фонду України підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахування вказаного, суд вважає, що наявні підстави для виходу за межі позовних вимог, шляхом зобов'язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1980 року по 22.02.1983 року, період роботи з 02.06.1987 року по 19.11.1993 року, період догляду за дитиною до трьох років з 09.02.1983 року по 08.02.1986 року, період підприємницької діяльності з 01.12.2020 року по 31.05.2021 року.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2023 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
З урахуванням дискреційних повноважень відповідача на прийняття рішення щодо призначення пенсії, та враховуючи те, що відповідачем не проводився розрахунок стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у даному рішенні, суд вважає за необхідне зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву позивача від 10.04.2023 року про призначення пенсії за віком.
Одночасно, суд вказує, що в даному випадку заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, яке оскаржується в рамках даної справи.
Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії за віком, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області і саме його рішення оскаржується в судовому порядку, відтак на останньою має бути покладено й обов'язок відновлення порушених прав позивача.
Окрім того, згідно висновків Верховного Суду у постанові Верховного Суду у справі №500/1216/23 від 08.02.2024 року дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій щодо незарахування спірних періодів роботи до трудового (страхового) стажу позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо стягнення на користь позивача витрат з оплати професійної правової допомоги.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу; витрати, що пов'язані із прибуттям до суду.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн., представником позивача надано:
- договір про надання правничої допомоги від 02.10.2023 року, укладений між адвокатом Козадаєвою Наталею Юріївною та позивачем, ОСОБА_1 ;
- Акт приймання-передачі наданих послуг від 06.02.2024 року до Договору про надання правничої допомоги від 02.10.2023 року, відповідно до якого за надану правову допомогу щодо оскарження рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області №047250017249 від 17.04.2023 року, ОСОБА_1 сплачує адвокату 7000 грн протягом 10 календарних днів з дня набуття чинності рішення у справі.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з Постановою Верховного суду від 08.02.2022 року по справі №160/6762/21 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, що включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зважаючи на відсутність доказів оплати витрат на правову допомогу, вимога про стягнення на користь позивача таких витрат не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 9, 72, 77,139, 242-246,250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (29013, м. Хмельницький, вул. Чекірди Гната, 10, код ЄДРПОУ 21318350) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 17.04.2023 року № 047250017249 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1980 року по 22.02.1983 року, період роботи з 02.06.1987 року по 19.11.1993 року, період догляду за дитиною до трьох років з 09.02.1983 року по 08.02.1986 року, період підприємницької діяльності з 01.12.2020 року по 31.05.2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2023 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 969,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко