12 липня 2024 рокуСправа №160/11451/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
02 травня 2024 року представник ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.08.2023 р. №580 в частині, що стосується ОСОБА_1 (п. 11 зазначеного наказу);
поновити дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України з старшим солдатом ОСОБА_1 , стрільцем-помічником гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , що був укладений 30.10.2021 року між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 ;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити у повному обсязі виплату грошового забезпечення (в тому числі додаткову грошову винагороду) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 р. за увесь час призупинення дії контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, укладеного 30.10.2021 р. між військовою частиною НОМЕР_1 та старшим солдатом ОСОБА_1 , стрільцем-помічником гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 в період з 30 жовтня 2021 року по 11 лютого 2023 року проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді оператор 2 відділення протитанкового 2 взводу механізованого батальйону НОМЕР_2 окремої механізованої бригади « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 на умовах контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, на посадах осіб рядового та сержантського складу.
11 лютого 2023 року під час перебування на КСП роти у м. Бахмут, ОСОБА_1 повідомив командира 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону 93 ОСОБА_2 про те, що не може виконувати бойове завдання, за станом здоров'я, на підтвердження чого на телефонний номер ОСОБА_2 через месенджер WhatsApp відправив медичні документи та здав зброю.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №580 від 03 серпня 2023 року, з 01 серпня 2023 року старшого солдата ОСОБА_3 , колишнього стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону, який самовільно залишив військову частину 11 лютого 2023 року згідно ЄРДР від 01 серпня 2023 року №42023041110000131, увільнено від займаної посади та призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
11 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому виклав доводи та документальні підтвердження поважності причин відсутності на військовій службі з 11 лютого 2023 року по теперішній час.
Листом командира військової частини НОМЕР_1 позивача повідомлено, що 11.02.2023 року під час перевірки особового складу о 13.10 в районі виконання бойових завдань АДРЕСА_1 , було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою по факту самовільного залишення частини та витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.02.2023 року №59.
Станом на теперішній час вищезазначена особа рахується такою, яка самовільно залишила розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 з 11 лютого 2023 року.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, пункт 11 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.08.2023 року №580 в частині, що стосується ОСОБА_1 , оскільки факт самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 у встановленому законом порядку підтверджений не був, у зв'язку з чим представник позивача звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 травня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/11451/24 визначено суддю Олійника В.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
07 травня 2024 року на адресу військової частини НОМЕР_1 направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.
08 травня 2024 року військовою частиною НОМЕР_1 отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.
Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, із заявами та клопотаннями на адресу суду не звертався.
Відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 30 жовтня 2021 року по 11 лютого 2023 року проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді оператора 2 відділення протитанкового 2 взводу механізованого батальйону НОМЕР_2 окремої механізованої бригади « ІНФОРМАЦІЯ_1 » військової частини НОМЕР_1 на умовах контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, на посадах осіб рядового та сержантського складу.
Відповідно до доповіді №1624 від 11 лютого 2023 року командира військової частини НОМЕР_1 "Про факт самовільного залишення розташування підрозділу (без зброї) військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_1 " встановлено наступні обставини справи.
"Суть справи: 11.02.2023 року від командира 1 механізованого батальйону капітана ОСОБА_4 надійшла доповідь про факт самовільного залишення розташування підрозділу військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_5 .
Попередньо встановлено: 11.02.2023 року під час перевірки особового складу в районні виконання бойових завдань АДРЕСА_1 о 13:10 було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_3 . Місце знаходження не відоме, на телефонні дзвінки не відповідає. Майно та зброя в наявності.
2. Інформацію отримав: від командира 1 механізованого батальйону капітана Я.ГОЛІВЦЯ
3. Матеріальні збитки, загибель та поранення людей: немає.
4. Особисті анкетні данні: старший солдат ОСОБА_6 , військовослужбовець за контрактом 09.04.1983 р. н стрілець - помічник гранатометника 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону, українець, освіта: вища, одружений, призваний: ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Домашня адреса: АДРЕСА_3
Близькі родичі: дружина ОСОБА_7 Телефон: -;
5. Наказ про призначення службового розслідування (номер, дата) із вказанням відповідальної особи (комісії) та терміну його проведення:
На час складання довідки службове розслідування не призначено - службове розслідування за фактом самовільного залишення розташування підрозділу з району виконання бойових завдань буде проводити комісія у складі: голова комісії - підполковник ОСОБА_8 , члени комісії: капітан ОСОБА_9 , лейтенант ОСОБА_10 .
6. Керівний склад: Командир військової частини НОМЕР_1 - полковник ОСОБА_11 Начальник штабу - перший заступник командира військової частини НОМЕР_1 - полковник ОСОБА_12 , командир ІНФОРМАЦІЯ_4 ".
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), старшого солдата ОСОБА_3 , стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону, вважати таким, що 11 лютого 2023 року самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Виключено з котлового забезпечення військової частини з 11 лютого 2023 року. Виключено з грошового та речового забезпечення військової частини з 11 лютого 2023 року.
13 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до медроти військової частини НОМЕР_1 з метою фіксування стану здоров'я та отримання направлення до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
14 лютого 2023 року ОСОБА_1 повторно звернувся до медроти військової частини НОМЕР_1 , після обстеження йому було встановлено діагноз: тендиніт надоєного м'яза правого плечового суглобу та рекомендовано отримати консультацію травматолога військової частини НОМЕР_4 .
15 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до травматолога військової частини НОМЕР_4 , де йому було призначено курс лікування та рекомендовано обмежити фізичне навантаження на 14 діб.
17 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до травматолога військово-медичного клінічного центру Східного регіону, де йому встановлено діагноз: тендиніт надоєного м'яза правого плечового суглобу, у зв'язку з чим направлено на стаціонарне лікування до військово-медичного клінічного центру Східного регіону.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №580 від 03 серпня 2023 року, з 01 серпня 2023 року старшого солдата ОСОБА_3 , колишнього стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону, який самовільно залишив військову частину 11 лютого 2023 року згідно ЄРДР від 01 серпня 2023 року №42023041110000131, увільнено від займаної посади та призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
11 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому виклав доводи та документальні підтвердження поважності причин відсутності на військовій службі з 11 лютого 2023 року по теперішній час.
Листом командира військової частини НОМЕР_1 позивача повідомлено, що 11.02.2023 року під час перевірки особового складу о 13.10 в районі виконання бойових завдань АДРЕСА_1 , було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою по факту самовільного залишення частини та витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.02.2023 року №59.
Станом на теперішній час вищезазначена особа рахується такою, яка самовільно залишила розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 з 11 лютого 2023 року.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, пункт 11 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.08.2023 року №580 в частині, що стосується ОСОБА_1 , оскільки факт самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 у встановленому законом порядку підтверджений не був, у зв'язку з чим представник позивача звернулася до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20 грудня 1991 року №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні введено військовий стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався на 30 діб Указом Президента України №133/2022 від 14.03.2022; на 30 діб Указом Президента України від 19.04.2022 №7300; на 90 діб Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 та є продовженим на теперішній час.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині), старшого солдата ОСОБА_3 , стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону, вважати таким, що 11 лютого 2023 року самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії. Виключено з котлового забезпечення військової частини з 11 лютого 2023 року. Виключено з грошового та речового забезпечення військової частини з 11 лютого 2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №580 від 03 серпня 2023 року, з 01 серпня 2023 року старшого солдата ОСОБА_3 , колишнього стрільця-помічника гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти 1 механізованого батальйону, який самовільно залишив військову частину 11 лютого 2023 року згідно ЄРДР від 01 серпня 2023 року №42023041110000131, увільнено від займаної посади та призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до абзацу 1 та 2 пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Абзацами 1 та 2 частини 2 статті 24 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Частиною 1 статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Частиною 4 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Частиною 7 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджений Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608.
Пунктом 1 розділу IV Наказу №608 передбачено, що особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Пунктом 2 розділу IV наказу №608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право:
- знати підстави проведення службового розслідування;
- бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування;
- відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом;
- давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення;
- з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень;
- порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації;
- висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять;
- ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником);
- оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Таким чином, суд зазначає, що призупиненню військової служби військовослужбовця повинно передувати службове розслідування, що є комплексом заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення, подання заяви до органів досудового розслідування та, як вирішальний елемент, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.
З матеріалів справи судом вбачається, що 01 серпня 2023 року за заявою командира військової частини НОМЕР_1 органом досудового розслідування щодо ОСОБА_1 внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження за правовою кваліфікацією частини 5 статті 407 Кримінального кодексу України (Самовільне залишення місця несення служби).
При прийнятті рішення по справі, суд враховує доводи представника позивача стосовно того, що самовільне залишення місця несення служби може бути кваліфіковано як адміністративне та/чи кримінальне правопорушення в залежності від обставин лише за рішенням суду.
Зокрема, відповідальність передбачена частиною 3 статті 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення та частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.
Відповідно до статті 2 Кримінального кодексу України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України).
Враховуючи вищевказане, судом не вбачається підстав для визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2023 року №580 в частині пункту 11, що стосується ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 є правомірним та обґрунтованим.
Порядок нарахування та виплати грошового забезпечення, в тому числі премій, регулюється наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року та постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, якою передбачено порядок нарахування та виплати додаткової винагороди для військовослужбовців Збройних Сил України.
Пунктом 3 постанови КМУ №168 від 28 лютого 2022 року Міністерство фінансів зобов'язано опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі №21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі №21-44а10).
28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», яка набула чинності з 24 лютого 2022 року.
Пунктом 1 постанови, на дату набуття нею чинності, було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03 серпня 2023 року №580, ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення, в тому числі премію та додаткові винагороди, з посилання на пункт 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260.
Відповідно до пункту 14 Розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, до наказів про виплату додаткової винагороди, не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували), - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).
Відповідно до пункту 15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, грошове забезпечення не виплачується:
за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;
якщо виплачуються академічні стипендії;
за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;
за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;
за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату);
за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом;
за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Суд зазначає, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення пунктів 14-15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, оскільки факт самовільного залишення позивачем військової частини не знайшов належного підтвердження до 01 серпня 2023 року.
Крім того, абзацом 2 пункту 144-6 Указу №1153/2008 передбачено, що за весь час необґрунтованого призупинення військової служби, таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.
З урахуванням викладеного та беручи до уваги обґрунтованість призупинення військової служби ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання військової частини НОМЕР_1 поновити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове, продовольче, речове та інші види забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 року, починаючи з 11.02.2023 року по 01.08.2023 року, з урахуванням виплачених сум за вказаний період.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 року, починаючи з 11.02.2023 року по 01.08.2023 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове, продовольче, речове та інші види забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 22.02.2022 року, з 11.02.2023 року по 01.08.2023 року, з урахуванням виплачених сум за вказаний період.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник