26 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/6068/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ), та зобов'язання відповідача здійснити в межах шестимісячного строку звернення до суду по момент припинення права на даний вид пенсії (до зміни законодавства або зміни правового статусу) нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає в зоні гарантованого добровільного відселення та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 має право на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ. Проте відповідач виплату підвищення до пенсії не здійснює, чим допускає протиправну бездіяльність.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) суддею одноособово.
Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії по інвалідності, що підтверджується довідкою від 20.03.2024 №150, рішенням про перерахунок пенсії від 28.02.2024 №032950000135, листами ГУ ПФУ у Волинській області від 20.06.2024 №0300-0902-7/37170 та від 05.07.2024 №0300-0902-7/39567.
З долучених позивачем до матеріалів справи копії трудової книжки № НОМЕР_1 та Індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 08.07.2024 слідує, що позивач з 07.02.2018 не перебуває у трудових відносинах (останні відомості про роботу за період з 01.09.2017 по 06.02.2018).
Позивач, відповідно до матеріалів справи, проживає в селі Березна Воля Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ протиправною, позивач звернулася до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: “Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України”.
28.12.2014 прийнято Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 987-VIII (далі - Закон № 987-VIII), який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення” набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 “Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження” такого змісту: “Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане рішення не містить.
Конституційний Суд України цим Рішенням відновив дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01.01.2015), яка із 17.07.2018 є чинною.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, дія якої відновлена відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018.
Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01.01.2015) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
Суд не заперечує право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, однак на час звернення до суду із цим позовом права позивача не були порушені.
Так, позивач не довела суду, що вона отримувала підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ до виключення Законом №76-VІІІ положень статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Суд звертає увагу на те, що з долученої ОСОБА_1 до матеріалів справи копії трудової книжки № НОМЕР_1 слідує, що позивач з 07.02.2018 не перебуває у трудових відносинах (останні відомості про роботу у ТОВ «Час мрій» за період з 01.09.2017 по 06.02.2018, записи №№18-19).
Однак листами від 20.06.2024 №0300-0902-7/37170 та від 05.07.2024 №0300-0902-7/39567 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило, що позивач перебуває у трудових відносинах, на підтвердження чого надало копію її трудової книжки № НОМЕР_1 , в якій останній запис №18 про прийняття позивача з 01.09.2017 на роботу у ТОВ «Час мрій» (запис про звільнення з роботи відсутній), а також рішення про перерахунок пенсії від 28.02.2024 №032950000135, з якого вбачається, що статус ОСОБА_1 працюючий пенсіонер.
Вказане свідчить про те, що позивач не повідомляла відповідача про факт звільнення з роботи, тобто набуття нею статусу непрацюючого пенсіонера.
Суд враховує правила, визначені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 №1566/11846; далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1).
Додатком 7 до Порядку №22-1 затверджено пам'ятку пенсіонера, згідно з пунктом 2 якої пенсіонери протягом 10 днів зобов'язані повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду України про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсійної виплати або припинення її виплати з наданням документів, що підтверджують, зокрема, влаштування на роботу, звільнення з роботи.
За змістом пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
За приписами абзацу сьомого пункту 1.8 розділу І Порядку №22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, у зв'язку із працевлаштуванням (звільненням), вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
З наведеного слідує, що обов'язок вчинення відповідних дій в органу Пенсійного фонду виникає після повідомлення пенсіонером про обставини, які спричиняють зміну розміру пенсійної виплати. У цьому разі такою обставиною є повідомлення про факт звільнення з роботи.
Таким чином, враховуючи те, що за матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 є працюючим пенсіонером, жодних належних та допустимих доказів, що підтверджують факт повідомлення позивачем відповідача про звільнення з роботи матеріали справи не містять, тому суд приходить до висновку, що у ГУ ПФУ у Волинській області не було підстав для виплати позивачу спірного підвищення, позаяк відповідачу не було відомо про її звільнення з роботи.
Також матеріали справи не містять звернення позивача до відповідача із проханням нарахувати та виплатити підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ та доказів відмови відповідача у нарахуванні та виплаті спірного підвищення до пенсії, що свідчить про передчасність звернення позивача до суду з цим позовом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 140/25972/23.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на необхідність застосування у цій справі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 з огляду на різні фактичні обставини у цих справах. У справі, на висновки якої покликається позивач у цій справі, на відміну від цієї справи, встановлено, що спір виник стосовно особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджувалось відповідним посвідченням, зазначена особа отримувала пенсію по інвалідності з відповідною доплатою і вказаній особі було припинено виплату підвищення згідно із статтею 39 Закону № 796-ХІІ з підстав виключення Законом №76-VІІІ положень статті 39 Закону № 796-ХІІ, які у подальшому були визнані Конституційним Судом України неконституційними.
Однак в межах даної справи не встановлено обставини попереднього нарахування та подальшого припинення виплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, крім того, як встановлено судом вище, позивач не повідомляла відповідача про звільнення з роботи.
За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу, публічно-правовий спір це спір, у якому, серед іншого, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Системний аналіз зазначених норм КАС України свідчить, що останній не передбачає захисту адміністративним судом прав та інтересів громадян на майбутнє, якщо на день розгляду справи вони ще не порушені і спору з цього приводу не виникло.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні взаємопов'язаних позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії належить відмовити, позаяк такі є передчасними.
Керуючись статтями 243 - 246, 263 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22-В, ідентифікаційний код 13358826).
Суддя О. О. Андрусенко