Постанова від 23.07.2024 по справі 910/8050/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8050/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - Балійчук Л. І., Бобруйко Г. В.,

відповідача 1 - не з'явився,

відповідача 2 - Барановська А. М.,

третьої особи 1 - не з'явився,

третьої особи 2 - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ярмак О. М.

від 03.10.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Руденко М. А., Барсук М. А., Пономаренко Є. Ю.

від 21.03.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера"

до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Копеліна", Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталія Вікторівна

про витребування частки в статутному капіталі, скасування наказу та зобов'язання відновити запис,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пераспера" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України з позовом про:

- стягнення (витребування з володіння) з ОСОБА_1 частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" у розмірі 100%, що складає 733 200,00 грн;

- визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1560/5 від 02.05.2023 "Про задоволення скарги", виданого на підставі висновку центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України;

- зобов'язання відновити записи стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме:

а) запис № 1000741070018013083, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи;

б) запис № 1000741070019013083, зміна видів економічної діяльності юридичної особи; зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера); зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміна місцезнаходження юридичної особи; зміни до установчих документів, які не пов'язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесені Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталею Вікторівною.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору про передачу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" від 03.02.2023 ним було набуто у власність частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" у розмірі 733 200,00 грн, що становить 100 % статутного капіталу вказаного товариства. Однак, за наслідками розгляду поданої ОСОБА_1 до Мін'юста скарги, предметом якої було оскарження реєстраційних дій, вчинених за наслідками набуття у власність позивачем частки в статутному капіталі товариства, Мін'юст вийшов за межі вимог скарги та шляхом обрання власних аргументів, які не відповідають дійсності, скасував реєстраційні дії, що призвело до відновлення корпоративних прав відповідача-1, позбавивши при цьому права власності позивача на корпоративні права у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Копеліна". За твердженням позивача, його право порушене тим, що право власності зареєстроване за іншою особою - ОСОБА_1 , а тому належним способом захисту є позовна вимога про витребування частки в статутному капіталі з ОСОБА_1 , оскільки у разі задоволення вимоги судове рішення буде підставою для внесення відповідного запису до державного реєстру прав відповідно до Закону України "Про державну реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Водночас, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту, а також зобов'язання його відновити скасовані записи, - спрямовані на захист порушеного, внаслідок незаконного скасування реєстраційних дій, права (інтересу) позивача на частку Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна".

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

03.02.2023 між ОСОБА_1 (відчужувач), від імені та в інтересах якого на підставі довіреності, посвідченої Айрапетяном А.Г. , нотаріусом нотаріальної території Єреван Республіки Вірменія 12.01.2023 за № 378, діє представник ОСОБА_3 , та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пераспера" (набувач) було укладено договір про передачу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", за умовами якого відчужувач зобов'язався в день підписання договору безоплатно передати набувачу у власність свою частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" (ЄДРПОУ 33945914), у розмірі 733 200,00 грн, що становить 100 % статутного капіталу вказаного товариства, а набувач зобов'язався прийняти у власність таку частку у статутному капіталі вказаного товариства, та внаслідок цього набути права та обов'язки учасника (засновника) Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", із часткою 100 % статного капіталу вказаного товариства.

У пункті 2.1 договору зазначено, що договір є безоплатним та у сторін не виникає грошових зобов'язань згідно із даним договором.

Зі змісту пунктів 3.1, 3.2 договору вбачається, що передача майна здійснюється в момент підписання даного договору, про що сторонами складається акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна". З моменту передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" зобов'язання сторін вважаються повністю виконаними та майно вважається переданим відчужувачем набувачу, та прийнятим набувачем від відчужувача.

Згідно із умовами пункту 4.1 договору за наслідками укладення договору та виконання передбачених ними зобов'язань, до набувача переходить право власності на частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" у розмірі 733 200,00 грн, що становить 100 % статутного капіталу вказаного підприємства, у зв'язку із чим виникають наступні наслідки: всі права і обов'язки відчужувача як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" вважаються такими, що передані набувачу в повному обсязі; відчужувач втрачає усі права та обов'язки, які виникли у нього внаслідок належності йому частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", як учаснику вказаного товариства; набувач отримує усі права та обов'язки як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", у зв'язку із набуттям частки в статутному капіталі вказаного товариства згідно умов договору.

Відповідно пункту 4.2 договору внаслідок виконання зобов'язань згідно із даним договором виникають правові підстави для внесення змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" та для звернення до суб'єктів державної реєстрації органів державної влади з метою внесення змін до ЄДР щодо вказаного товариства.

03.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пераспера" (набувач) та ОСОБА_1 (відчужувач), в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 , було складено акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталією Вікторівною за реєстровими номерами №№ 118, 119.

03.02.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Копеліна", в особі директора ОСОБА_1 , якого за довіреністю представляє ОСОБА_3 , передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Пераспера" статут товариства від 11.10.2018; витяг з ЄДР від 27.12.2022; печатку Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна".

03.02.2023 єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" - Товариством з обмеженою відповідальністю "Пераспера" прийнято рішення № 1 про звільнення з посади директора ОСОБА_1 ; призначено на посаду директора ОСОБА_4 ; змінено місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна"; виключено із переліку видів діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" види діяльності 47.11, 47.19, 47.25, 47.26, 47.71, 55.10, 56.10; включено до переліку види діяльності 68.10, 68.32; затверджено нову редакцію статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна"; уповноважено ОСОБА_3 на здійснення представництва товариства перед суб'єктами державної реєстрації.

Зі змісту опису документів від 03.02.2023, які подавались Товариством з обмеженою відповідальністю "Копеліна" для проведення державної реєстрації в ЄДР вбачається, що ОСОБА_3 було подано: - заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР; - документ про сплату адміністративного збору; - договір, інший документ про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи; - акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; - довіреність; - згода. Вказані документи отримав Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталія Вікторівна.

06.02.2023 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталією Вікторівною здійснена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Копеліна" № 1000741070018013083 (а.с. 31 том 1), зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

Зі змісту опису документів від 06.02.2023, які подавались Товариством з обмеженою відповідальністю "Копеліна" для проведення державної реєстрації в ЄДР вбачається, що ОСОБА_4 було подано: - заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР; - опис структури власності; - документ про сплату адміністративного збору; - рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни; - статут (нова редакція); - нотаріально засвідчена копія документа, що посвідчує особу, яка є кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи. Вказані документи отримав Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталія Вікторівна.

07.02.2023 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталією Вікторівною здійснена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу № 1000741070019013083, зміна видів економічної діяльності юридичної особи; зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера); зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміна місцезнаходження юридичної особи; зміни до установчих документів, які не пов'язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР.

04.04.2023 ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Завойко Д. І., звернувся до Мін'юсту зі скаргою, в якій вважав протиправними та просив скасувати вищенаведені реєстраційні дії.

Вказана скарга обґрунтована тим, що 13.12.2022 ОСОБА_1 маючи статус учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", оформив довіреність відповідно до якої уповноважив ОСОБА_5 на представництво його інтересів, зокрема, в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Копеліна" з питань, що виникли, чи будуть виникати у нього як у учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", яка була посвідчена нотаріусом нотаріальної контори Єреван Республіки Вірменія Айрапетяном А.Г. (зареєстрована в реєстрі за № 30147). Водночас, з дати оформлення довіреності (13.12.2022) до дати вчинення оскаржуваних реєстраційних дій (06.02.2023 та 07.02.2023) минуло більше одного місяця та відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 164 від 28.02.2022 "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану", нотаріус станом на дату вчинення реєстраційної дії повинен був отримати від довірителя відповідну заяву про підтвердження дії довіреності, він же такої заяви нотаріусу не подавав, що свідчить про незаконність вчинення реєстраційної дії № 1000741070018013083 від 06.02.2023 відносно державної реєстрації зміни складу засновників (учасників), відповідно до якої Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталією Вікторівною було змінено засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Пераспера". Також зазначав, що підписання акта приймання-передачі частки в статутному капіталі, прийняття документів та вчинення вказаної реєстраційної дії здійснювалося на підставі довіреності від 13.12.2022 з пропуском строку її дії. У скарзі зазначено, що реєстраційна дія від 07.02.2023 за № 1000741070019013083 є похідною від реєстраційної дії від 06.02.2023, тому вона також підлягає скасуванню. Крім того, в скарзі вказував, що між ОСОБА_1 та повіреною було обумовлено, що відступлення частки заявника, як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", можливо здійснити тільки шляхом продажу за вартістю частки або частини частки не нижче 150 000,00 грн, однак повіреною вказаних дій вчинено не було, що свідчить про порушення інтересів та корпоративних прав скаржника, як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", та наявністю підстав для скасування вказаних реєстраційних дій.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталія Вікторівна направила до Мін'юсту письмові пояснення по суті скарги, в яких вказала, що довіреність від імені ОСОБА_1 від 13.12.2022, зареєстрована в реєстрі за № 30147 від 13.12.2022, описана в скарзі, третій особі-2 для проведення реєстраційної дії № 1000741070018013083 не подавалась, а для проведення реєстраційної дії заявником була надана довіреність, видана в Республіці Вірменія, місто Єреван, 12.01.2023 від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 , засвідчена нотаріусом території Єреван РВ Айрапетяном А.Г. 12.01.2023 за реєстровим номером № 378, код нотаріального акта: 545-20230112-79-6588180, перевірка дійсності довіреності, сформовано Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталією Вікторівною через веб-портал нотаріальної палати Республіки Вірменія 01.02.2023. Проведення реєстраційної дії № 1000741070019013083 від 07.02.2023 відбувалось без подачі заявником будь-якої довіреності, так як в межах цієї реєстраційної дії вона не була потрібна. Третьою особою-2 додатково були проведені перевірки відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", а саме: - відсутність зареєстрованих обтяжень щодо частки власника шляхом отримання відомостей з державного реєстру обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 82373044 від 03.02.2023; - відсутність власника частки ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі боржників, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників від 03.02.2023. Третьою особою-2 були проведені вказані реєстраційні дії після розгляду наданих заявником документів згідно із описами та проведення нею всіх перевірок за відсутності підстав для відмови у державній реєстрації, визначених статтею 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

Товариством з обмеженою відповідальністю "Пераспера" також були подані письмові пояснення по суті скарги ОСОБА_1 , в яких зазначено, що реєстраційні дії були вчинені Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталією Вікторівною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", які не пов'язані із здійсненням представництва ОСОБА_1 повіреною ним особою - ОСОБА_5 , оскільки вказана особа не здійснювала його представництво, не подавала від його імені та в його інтересах документів до реєстратора, та будь-яким чином не приймала участі у реалізації своїх повноважень як представника. З цих підстав, нотаріусом не бралися і не могли братися до уваги довіреності видані ОСОБА_1 щодо вказаної особи.

Наказом Мін'юсту № 1560/5 від 02.05.2023 скарга ОСОБА_1 від 03.04.2023 задоволена; скасовані реєстраційні дії в ЄДР № 1000741070018013083 від 06.02.2023 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" та № 1000741070019013083 від 07.02.2023 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведені Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталією Вікторівною щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна". Також було тимчасово блоковано Приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталії Вікторівні доступ до ЄДР строком на 1 місяць та покладено виконання наказу на Офіс протидії рейдерству та на ДП "Національні інформаційні системи".

Підставою для прийняття такого наказу був висновок № 1268-33.1.2-23 від 27.04.2023 центральної колегії Мін'юста з розгляду скарг на рішення дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юста від 24.04.2023 за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 03.04.2023, зареєстрованої в Мін'юсті 04.04.2023 за № СК-1198-23. Відповідно до вказаного висновку, колегією встановлено, що приватний нотаріус Пахниць Наталія Вікторівна провела реєстраційну дію щодо відчуження частки учасника ОСОБА_1 , відомості про якого були внесені до Єдиного реєстру боржників, що заборонено Законом. У висновку зазначено, що відповідно до пункту 3-1 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державний реєстратор відмовляє у державній реєстрації у зв'язку з тим, що заяву про державну реєстрацію змін до відомостей ЄДР, пов'язаних із зміною засновників (учасників) юридичної особи у зв'язку із зміною частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, подано щодо засновника (учасника), який на момент подання заяви внесений до Єдиного реєстру боржників. Водночас, комісією встановлено, що на момент проведення приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною оскаржуваної реєстраційної дії від 06.02.2023 щодо ОСОБА_1 було відкрите 23.11.2017 виконавче провадження, у зв'язку з чим відомості про нього містились у Єдиному реєстрі боржників. Крім того, для проведення оскаржуваних реєстраційних дій приватному нотаріусу Пахниць Наталії Вікторівні подано один комплект документів неналежним заявником, тоді як документи повинні подаватись різними заявниками в рамках різних реєстраційних дій. Тобто, приватний нотаріус провела реєстраційну дію в ЄДР щодо зміни складу учасників та кінцевого бенефіціарного власника товариства однією реєстраційною дією, на підставі документів, що згідно із Законом повинні подаватись різними заявниками в рамках різних реєстраційних дій. Також, встановлено, що реєстраційна дія від 07.02.2023 проведена приватним нотаріусом на підставі, зокрема, рішення єдиного учасника товариства № 1 від 03.02.2023, а тому вона підлягає скасуванню як така, що випливає з факту скасування реєстраційної дії від 06.02.2023.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 позов задоволено:

- стягнуто (витребувано з володіння) з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" у розмірі 100%, що складає 733 200,00 грн;

- визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України № 1560/5 від 02.05.2023 "Про задоволення скарги";

- зобов'язано Міністерство юстиції України відновити записи стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- Мін'юст повинен був здійснювати розгляд скарги ОСОБА_1 в першу чергу в межах її доводів, однак в основу висновку були покладені доводи, на які скаржник не посилався. При цьому, у висновку, який слугував підставою для прийняття оскаржуваного наказу Мін'юстом вказано лише, що скаржник вважає оскаржувані реєстраційні дії здійснені усупереч законодавчим вимогам, а подані документи для їх проведення не були перевірені на достовірність та обсяг повноважень у осіб, які їх підписували; однак не наведено оцінки таким мотивам, що спростовує твердження апелянта про те, що під час розгляду даної скарги Мін'юст не лише перевіряв доводи, а також встановлював інші обставини, які мають значення для її об'єктивного розгляду;

- повідомлена ОСОБА_1 у поданій Мін'юсту скарзі інформація не відповідала дійсності, оскільки між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пераспера" укладались договір та акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", які від імені ОСОБА_1 вчинялись ОСОБА_3 (колишньою дружиною ОСОБА_1 , на утриманні якої п'ятеро спільних з ОСОБА_1 дітей) на підставі довіреності від 12.01.2023, посвідченої нотаріусом нотаріальної території Єреван РВ Айрапетяном А.Г. та зареєстрованої у реєстрі за № 378. При цьому, акт приймання-передачі документів та печатки від 03.02.2023 зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", а також подача документів для проведення державної реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю "Копеліна" в ЄДР від 03.02.2023 згідно із описом, - також підписані ОСОБА_3 ;

- ОСОБА_1 в скарзі вказував, що ним було обумовлено з ОСОБА_5 (усне обговорення; документів на підтвердження такої домовленості до матеріалів справи не надано), що відступлення його частки має відбуватись на оплатній основі, проте 12.01.2023 ОСОБА_5 надала згоду на будь-яке відчуження такої частки (в тому числі дарування). Попри наведене, даним обставинам не надано оцінки у висновку Мін'юсту. Даний висновок мотивований тим, що державний реєстратор мав відмовити в реєстраційній дії, оскільки відчужувач частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" був внесений до Єдиного реєстру боржників у рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1, а також з огляду на подання одного комплекту документів неналежним заявником для проведення оскаржуваних реєстраційних дій приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною;

- матеріалами справи підтверджується, що Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталія Вікторівна здійснювала перевірку інформації у Єдиному реєстрі боржників щодо ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією від 03.02.2023, та вказана особа була відсутня у такому реєстрі боржників, про що Мін'юсту було відомо, оскільки результати пошуку (відповідна інформація з реєстру) була долучена приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною до пояснень на скаргу ОСОБА_1 . Однак, маючи докази виконання приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною дій з перевірки інформації у Єдиному реєстрі боржників щодо ОСОБА_1 та відсутності останнього у такому реєстрі, Мін'юст у своєму висновку зазначив, що ОСОБА_1 є у Єдиному реєстрі боржників;

- постановою від 07.11.2017 Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві старшим державним виконавцем Бабенко О. О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 07.03.2017 у справі № 761/24062/16-к щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 1 600,00 грн. У вказаній постанові державним виконавцем допущено помилку у по батькові боржника та замість ОСОБА_1 , вказано ОСОБА_1 . В свою чергу, дана описка зумовила залишення без виконання вказаної ухвали суду від 07.03.2017 аж до вересня 2023 року (більш як п'ять років; постановою від 04.09.2023 Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Мін'юсту головним державним виконавцем Бабенко О.О. закінчено виконавче провадження № НОМЕР_1), поки в межах розгляду даної справи не виникло питання з приводу наявності в Єдиному реєстрі боржників ОСОБА_1 . При цьому, ОСОБА_1 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції зазначив, що видавав довіреність 12.01.2023 на свою колишню дружину - ОСОБА_3 , яка залишилась в Україні (в той час як він разом із теперішньою дружиною перебував у Вірменії), довіреність на представництво інтересів як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна", отже видавши вказану довіреність відповідач-1 розумів її зміст та погоджував відчуження своєї частки у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Копеліна". Проте після вчинення дій визначених довіреністю, ОСОБА_1 передумав відчужувати свою частку у такому товаристві та вирішив нівелювати вчинений правочин шляхом подання до Мін'юсту скарги;

- отже, ОСОБА_1 був обізнаний, що ним видавалась довіреність на реалізацію свого майна як колишній дружині - ОСОБА_3 , так і нинішній - ОСОБА_5 , проте будучи обізнаним про ці обставини, відповідач-1 послався на неправдиві відомості щодо відчуження частки в статутному капіталі саме ОСОБА_5 з метою ініціювання процесу розгляду скарги відповідачем-2;

- таким чином, Мін'юстом належним чином не було розглянуто доводи скарги ОСОБА_1 , не надано можливості заінтересованим особам подати будь-які пояснення з приводу самостійно виявлених Мін'юстом та розглянутих обставин, про які в скарзі не зазначалось, що свідчить про незабезпечення Мін'юстом при розгляді скарги змагальності, неупередженості та безсторонності її розгляду;

- крім того, неможливість виявлення приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною інформації у Єдиному реєстрі боржників щодо ОСОБА_1 обумовлена встановленими Мін'юстом правилами пошуку інформації у такому реєстрі (абзацом 8 пункту 1 розділу VІI Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Мін'юстом № 2432/5 від 05.08.2016) та вчиненою старшим державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бабенко О.О. помилкою у по батькові боржника - ОСОБА_1 ;

- посилання Мін'юста на те, що не обов'язково заповнювати реквізит "по батькові" не спростовує вказаних висновків, оскільки графа - по батькові містить примітку - за наявності (https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors), тобто приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною здійснено витяг з відповідного реєстру за наявними повними даними (ПІБ) боржника. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною проведено перевірку відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", зокрема, щодо відсутності ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі боржників, і підстави для відмови у проведенні державної реєстрації були відсутні;

- державна реєстрація зміни складу учасників здійснена 06.02.2023 на підставі заяви та документів, які подавались представником ОСОБА_1 (довіреність була видана в установленому Законом порядку на ОСОБА_3 ), а державна реєстрація зміни складу бенефіціарного власника здійснена 07.02.2023 на підставі заяви та документів, які подавались директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Копеліна" ОСОБА_4

Крім того, суд першої інстанції, розглядаючи заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 120 000 грн не є співмірними із складністю предмету спору, та керуючись вимогами щодо співмірності, обґрунтованості, розумності, справедливості та пропорційності дійшов висновку про зменшення заявлених витрат на професійну правничу допомогу на 50% до 60 000 грн, які порівну стягнуто з відповідачів по 30 000 грн з кожного.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зазначив, що з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг, обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи, а також заперечення відповідача-2 проти розміру витрат на професійну правничу допомогу, судом першої інстанції правомірно обмежено їх розмір до 60 000,00 грн.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 910/8050/23, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог про скасування наказу Міністерства юстиції України № 1560/5 від 02.05.2023 "Про задоволення скарги" та зобов'язання відновити скасовані цим наказом записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі № 910/8050/23 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Пераспера» про скасування пунктів 3, 5 наказу Міністерства юстиції України від 02.05.2023 № 1560/5 «Про задоволення скарги», а у задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Пераспера» про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 02.05.2023 № 1560/5 «Про задоволення скарги», зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції зазначив:

- пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 24.01.2019 у справі № 592/5576/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 20.03.2023 у справі № 640/9782/21 щодо стандартів доказування та ролі суду у належному з'ясуванні всіх обставин справи, що призвело до порушення норм процесуального права, зокрема, статей 73, 74, 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України та, як наслідок, неправильного застосування положення частин 6, 7 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та пунктів 9, 10 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1128 від 25.12.2015 в частині обов'язку Міністерства юстиції України встановлювати інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, а також щодо обов'язку інформувати заінтересованих осіб про кожен крок розгляду скарги, зокрема, про самостійно виявлені порушення законодавства в оскаржуваних реєстраційних діях; не враховали висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.01.2024 у справі № 320/3339/23 щодо визначення юрисдикції спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації в частині застосування санкцій до державного реєстратора, чим було порушено приписи пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник також зауважує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18.01.2023 у справі № 826/10888/18, щодо процедурних рішень, які не вплинули на прийняття правильного по суті рішення; не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, стосовно принципу права "jura novit curia" ("суд знає закони"); не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20 щодо дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання розподілу судових витрат та врахування критеріїв здійснення такого розподілу.

- пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: необхідність формування висновків Верховного Суду щодо абзацу 8 пункту 1 розділу VІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05.08.2016, в редакції від 13.01.2023, яка була чинною на момент вчинення спірних реєстраційних дій.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пераспера" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу позивач просить стягнути з Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000,00 грн. Відзив обґрунтовано, зокрема тим, що, посилання Міністерства юстиції України в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду є безпідставними, оскільки предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, фактичні обставини, матеріально-правове регулювання відрізняються у цих справах й у справі, яка переглядається. Тобто спірні питання виникли не у подібних правовідносинах. А тому твердження Міністерства юстиції України, що суд першої інстанції та апеляційний суд застосував норми права без врахування зазначених у касаційній скарзі висновків Верховного суду є необґрунтованим.

15.07.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Пераспера" подало клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якому просить стягнути з Міністерства юстиції України на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000,00 грн.

5. Позиція Верховного Суду

За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб'єкти, однаковий вид об'єкта й однакові права та обов'язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 24.01.2019 у справі № 592/5576/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 20.03.2023 у справі № 640/9782/21, щодо стандартів доказування та ролі суду у належному з'ясуванні всіх обставин справи, та у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 826/10888/18 щодо процедурних рішень, які не вплинули на прийняття правильного по суті рішення, з огляду на таке.

У справі № 910/18036/17, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про зобов'язання відповідача звільнити з під арешту та закрити рахунки; визнання договору № zф1i8c від 05.06.2008 припиненим. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах зведеного виконавчого провадження № 48466787 з примусового виконання наказів господарського суду Запорізької області № 908/2716/13 від 23.09.2014 та № 908/2718/13 від 07.02.2014 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", в подальшому державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 45897906, яка входила до зведеного виконавчого провадження № 48466787, якою постановлено звільнити з-під арешту кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест", що містяться на рахунках у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк", проте відповідачем на час подання позову арешт з рахунків не знято, чим порушено вимоги Закону України "Про банки і банківську діяльність". Ухвалою суду першої інстанції було закрито провадження у справі в частині вимог про зобов'язання Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звільнити з під арешту та закрити рахунки за відсутністю предмету спору. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено. Визнано договір № zф1i8c банківського рахунку припиненим. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що надаючи правову кваліфікацію доказам, поданим сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень на них, суди попередніх інстанцій з огляду на те, що спірні рахунки позивача закриті відповідачем, дійшли обґрунтованого висновку, що договір № zф1i8c банківського рахунку є припиненим, що в свою чергу узгоджується з положеннями договору та з приписами глави 50 Цивільного кодексу України щодо підстав, з якими закон пов'язує припинення зобов'язань.

У справі № 592/5576/17, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про скасування постанови від 10 травня 2017 року серії АР № 601533 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн за частиною 2 статті 122 КУпАП. Позов обґрунтовано тим, що 10.05.2017 у місті Суми, по вулиці Харківська, 4, керуючи автомобілем «CITROEN BERLINGO», номерний знак « НОМЕР_1 », ОСОБА_1 була зупинена інспектором ОСОБА_7, яким винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення підпункту 2.9. (д) Правил дорожнього руху України. У вказаній постанові зазначено, що позивач під час руху транспортного засобу користувалася засобами зв'язку, а саме мобільним телефоном, тримаючи його у руці. Позивач вважає вказану постанову безпідставною та винесеною з порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки Правил дорожнього руху не порушувала. При цьому, оскаржувана постанова про притягнення до адміністративної відповідальності всупереч вимогам статей 258, 276 КУпАП винесена на місці вчинення правопорушення та без складання протоколу про адміністративне правопорушення. Крім того, до постанови від 10 травня 2017 року серії АР № 601533 не додано жодних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Постановою Ковпаківського районного суду міста Суми, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд, виходив з того, що: - в порушення частини 3 статті 283 КУпАП у постанові по справі про адміністративне правопорушення не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис правопорушення, та не вказано про те, чи взагалі таке фіксування проводилось, не надано інших доказів вчинення правопорушення; - зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтею 283 КУпАП. У ній зокрема необхідно зазначити технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; - у разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення 10 травня 2017 року серії АР № 601533 посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, надана відповідачем копія відеозапису з нагрудної камери інспектора не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення; - отже, судами попередніх інстанцій не встановлено наявність, та не витребувано інших доказів у підтвердження вини позивача у вчиненні вказаного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення; - суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи у цій частині не витребували та не дослідили докази необхідні для правильного вирішення справи. У мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні підстави та обґрунтування, з яких досліджений відеозапис, судами визнано належним, допустимим та достатнім доказом вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, зазначеного в оскаржуваній постанові.

У справі № 917/1307/18, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про зобов'язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано обов'язок щодо поставки товару. Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено повністю. Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволений повністю. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у даній постанові, виходив з того, що: - з урахуванням сутності принципу змагальності саме ПАТ "АПК-Інвест", як позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення відповідачем зобов'язань за договором, мав довести ту обставину, на яку він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - підписання спірного договору сторонами саме 27.03.2018; - позивачем не доведено стверджувальної ним обставини - укладення між сторонами договору поставки саме 27.03.2018. Оскільки встановлені у справі обставини точної дати підписання договору з боку позивача встановити не дозволяють, то саме останній у цьому випадку несе ризик настання пов'язаного з цим процесуального наслідку у вигляді відмови в позові.

У справі № 902/761/18, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про стягнення 614 833,73 грн збитків, з яких 589 210,33 грн упущеної вигоди, 20 755,09 грн орендної плати за землю, 4 865,31 грн зобов'язання зі сплати земельного податку. Позов обґрунтовано тим, що в період з грудня 2017 року по 20 липня 2018 року орендовані позивачем земельні ділянки без достатніх правових підстав оброблялися відповідачем, у зв'язку із чим позивач був позбавлений можливості посіяти та реалізувати врожай соняшника, що завдало йому збитків у виді неодержаного доходу у розмірі експертної вартості врожаю соняшника, а також у спірний період позивач поніс витрати зі сплати орендної плати власникам земельних ділянок та земельного податку. Судами першої та апеляційної інстанцій позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4 865,31 грн відшкодування земельного податку. В іншій частині позову відмовлено. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що саме невиконання позивачем покладеного на нього приписами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України процесуального обов'язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди і спричинило прогнозований процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності.

У справі № 917/2101/17, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про: скасування рішення щодо державної реєстрації права власності, вчинене приватним нотаріусом на підставі іпотечного договору, яким здійснено реєстрацію права власності за ПАТ "Кристалбанк" на спірне нерухоме майно; витребування нерухомого майна з володіння Приватного підприємства "Ліро" на підставі статті 388 Цивільного кодексу України. Позов обгрунтовано порушенням відповідачем встановленого частиною 1 статті 35 та частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" порядку набуття права власності на іпотечне майно. Рішенням суду першої інстанції у позові відмовлено. Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що суд апеляційної інстанції, надавши оцінку представленим доказам та доводам учасників справи в сукупності за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, у тому числі дослідивши звіт про оцінку майна на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, а також мотивовано відхиливши висновок експертизи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем порушень вимог законодавства та умов іпотечного договору при набутті відповідачем права власності на предмет іпотеки за ціною 2 500 002,73 грн, визначеною експертним звітом про оцінку майна від 17.02.2017 № 001-17022017.

У справі № 924/233/18, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки молока. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як покупцем, взятих на себе зобов'язань за договором поставки щодо оплати поставленого товару. Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з'ясування фактичних обставин, та не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи. При цьому Верховним Судом зроблено висновок, що наявність дефектів первинних документів не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову та не позбавляє сторони можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Суд в межах наявних в нього повноважень передбачених процесуальним законом здійснює розгляд таких вимог з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених Господарським процесуальним кодексом України.

У справі № 640/9782/21, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Митниці від 30 березня 2021 року: №0000007/7.8-19-02, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання за платежем «мито на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності»: за податковими зобов'язаннями у сумі 2373655,59 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 237365,56 грн, та №0000008/7.8-19-02, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» (далі - ПДВ): за податковими зобов'язаннями у сумі 5222042,30 грн та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 522204,23 грн. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю призначення митним органом документальної невиїзної перевірки, а також незабезпеченням прав ТОВ «ІНТЕРПРОІНВЕСТ» при її проведенні. Крім того, позивач посилався на неналежне оформлення результатів перевірки (акта перевірки), на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме на те, що акт перевірки не підписаний усіма посадовими особами, які проводили відповідну перевірку. Окрім цього, ТОВ «ІНТЕРПРОІНВЕСТ» вказує на невідповідність висновків акта перевірки від 14 грудня 2020 року №113/20/7.8-19-02/31520157 фактичним обставинам справи та наголошує, що ним правильно класифіковано товар «Продукція оборонного призначення …. Тактичний ліхтарик Inforce…» за кодом 9305 91 00 90 згідно з УКТ ЗЕД. Судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що суди поверхнево підійшли до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі, і часткове підтвердження у цій справі доводів заступника Генерального прокурора із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, унеможливлює перевірку правильності застосування судами норм матеріального права. При цьому, Верховний Суд зазначив, що не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, не вжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

У справі № 826/10888/18, яка переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про: визнання протиправними дій Управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо внесення подання про включення об'єктів нерухомості та садиби міської, розташованої по вулиці Хорива, 2 у Подільському районі міста Києва (охоронний №955-Кв) для включення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; - визнання протиправними дій Міністерства культури України щодо включення об'єктів нерухомості та садиби міської, розташованої по вулиці Хорива, 2 у Подільському районі міста Києва (охоронний №955-Кв) до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; - скасування пункту № 30 в частині наказу Міністерства культури України від 15.10.2014 № 869 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», а саме в частині включення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України міської садиби, розташованої по вулиці Хорива, 2 у Подільському районі міста Києва, як пам'ятки архітектури місцевого значення, охоронний №955-Кв, згідно «Переліку об'єктів культурної спадщини у м. Києві, що заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення», який є Додатком № 1 до наказу Міністерства культури України від 15.10.2014 № 869. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним наказ Міністерства культури України від 15 жовтня 2014 р. № 869 "Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" в частині включення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України по вулиці Хорива, 2 у Подільському районі міста Києва, як пам'ятку архітектури місцевого значення, садибу охоронний номер №955-Кв та скасовано пункт № 30 Додатку № 1 до наказу Міністерства культури України від 15.10.2014 №869 "Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України". В решті позовних вимог - відмовлено. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва змінено, шляхом викладення абзацу другого його резолютивної частини у наступній редакції: «Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури України від 15 жовтня 2014 р. №869 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» в частині включення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України по вулиці Хорива, 2 у Подільському районі міста Києва як пам'ятку архітектури місцевого значення, садибу охоронний номер №955-Кв, а саме: виключивши із переліку Додатку №1 Наказу рядок без номера, в якому знаходиться запис про «Садиба міська купця Й.М. Дмитрієва». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва залишено без змін. Постановою Верховного Суду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду скасовано в частині задоволених позовних вимог та в цій частині направлено справу на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду. В решті - рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін. При цьому, Верховний Суд виходив з того, що судами попередніх інстанцій не досліджувалася та не надавалася правова оцінка висновкам вказаних установ, як обґрунтованої та легітимної підстави коригування процедури обліку об'єкта культурної спадщини «Садиби міської» в частині невнесення пам'ятки до Переліку об'єктів культурної спадщини за умови включення її до Державного реєстру; судами також не надано оцінки щодо впливу недотримання цієї процедури, як наслідку для причини позбавлення об'єкта культурної та історичної цінності та зміну його пам'ятковоохоронного статусу. При цьому, Верховний Суд зазначив, що: - в контексті спірних правовідносин, вважає за доцільне також звернути увагу, що саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом з тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність. Отже, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.

Отже, проаналізувавши зміст постанов Верховного Суду у справах №№ 910/18036/17, 592/5576/17, 917/1307/18, 902/761/18, 917/2101/17, 924/233/18, 640/9782/21, 826/10888/18 (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм із наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, як за предметом і підставою позову, так і за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту. Відтак, правовідносини у справах №№ 910/18036/17, 592/5576/17, 917/1307/18, 902/761/18, 917/2101/17, 924/233/18, 640/9782/21, 826/10888/18, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.

До того ж, зважаючи на загальний характер висновків Верховного Суду щодо стандартів доказування та обґрунтованості судових рішень, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 24.01.2019 у справі № 592/5576/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 20.03.2023 у справі № 640/9782/21 (на які посилається скаржник), колегія суддів не вбачає жодної невідповідності висновків судів першої та апеляційної інстанцій висновкам суду касаційної інстанції в частині дослідження та надання оцінки доказам, доводам сторін, дотримання судами стандартів доказування, обґрунтованості судових рішень.

Крім того, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 320/3339/23 щодо визначення юрисдикції спорів про скасування наказу Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації в частині застосування санкцій до державного реєстратора, з огляду на таке.

У справі № 320/3339/23, що переглядалась Верховним Судом, предметом позову були вимоги про: - визнання протиправними дій Міністерства юстиції України щодо видання наказу від 16 серпня 2019 року № 2576/5; - скасування наказу Міністерства юстиції України від 16 серпня 2019 року № 2576/5. Даний наказ Міністерства юстиції України прийнятий відповідно до статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Оскаржуваний наказ у справі, що переглядається, прийнятий відповідно до статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

У постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11.10.2021 у справі № 910/5971/20 зроблено висновок про те, що висновки Верховного Суду у справах з оскарження наказів Мін'юсту, прийнятих відповідно до статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не застосовані у справах з предметом позову про оскарження наказу Мін'юсту, прийнятого відповідно до статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", з огляду на неподібність правовідносин та різне нормативно-правове регулювання.

Отже, з огляду на висновки Верховного Суду, викладені від 11.10.2021 у справі № 910/5971/20, правовідносини у справі №320/3339/23 та у справі, що переглядається не є подібними.

Суд також відхиляє доводи скаржника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20 щодо дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання розподілу судових витрат та врахування критеріїв здійснення такого розподілу, з огляду на наступне.

У справі № 915/237/18 Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що суди попередніх інстанцій, надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів ТОВ "Альтер групп" щодо розподілу судових витрат, з дотриманням норм процесуального права, навівши в судових рішеннях зі справи необхідне мотивування, дійшли висновку про стягнення з Підприємства на користь ТОВ "Альтер групп" 3900,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 222,24 грн витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій.

У справі № 922/445/19 Верховний Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у судах апеляційної і касаційної інстанцій у заявлених сумах.

У справі № 905/1795/18 Верховний Суд, скасовуючи додаткову постанову апеляційного господарського суду в частині часткового задоволення заяви про відшкодування судових витрат, та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення заяви про відшкодування судових витрат, виходив з того, що: - апеляційний суд за наявності заперечень іншої сторони щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу дійшов помилкового висновку, що розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному випадку є сума 97 128,00 грн, адже зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді (участь у 2 судових засіданнях, з них - 1 у режимі відеоконференції та подання відзиву на апеляційну скаргу, який за своїм змістом подібний відзиву поданому під час розгляду справи в суді першої інстанції тощо); - оцінка дій, що полягали у вивченні апеляційної скарги, юридичному аналізі підстав скасування рішення суду першої інстанції, підготовці до судового засідання, відзиву на апеляційну скаргу, клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, заяви про розподіл судовий витрат не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на вимоги, які ставляться до адвоката, а саме, наявності у такої особи повної вищої юридичної освіти, стажу роботи в галузі права, у зв'язку з чим такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи.

У справі № 904/3583/19 Верховний Суд, залишаючи без змін додаткову постанову апеляційного господарського суду, виходив з того, що суд апеляційної інстанції, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданої послуги із складання відзиву на апеляційну скаргу у справі №904/3583/19; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 169,00 грн.

У справі № 910/7520/20 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що: - дослідивши заяву ТОВ «Магрест» про ухвалення додаткового судового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, надані заявником докази, застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру заявлених товариством до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, Верховний Суд враховує те, що підготовка заявника до звернення зі скаргою на дії державного виконавця не вимагала додаткового вивчення юридичної природи спірних правовідносин чи виконання значного обсягу юридичної і технічної роботи, доказів протилежного не надано та з матеріалів справи не вбачається; розгляд скарги на дії державного виконавця в суді першої інстанції в два засідання, на яких не був присутній представник скаржника, також не може свідчити про її складність, як того вимагає частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України; - як вбачається з досліджених судом першої інстанцій матеріалів справи, вартість виконаних представником заявника робіт є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не є співмірною зі складністю справи, а відтак відповідні витрати підлягають перерозподілу з урахуванням вимог вищезазначеної норми; - крім того, суд першої інстанції врахував чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та керуючись статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України дійшов правильного висновку про часткове їх задоволення. При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що суд першої інстанції неправильно вказав про необхідність зменшення витрат, оскільки відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд може лише відмовити повністю або частково у стягненні витрат на правничу допомогу; - з огляду на те, що суд першої інстанції керувався правильними нормами і висновок про необхідність зменшення, а не часткову відмову не призвів до ухвалення неправильного рішення, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції; - враховуючи наведене, оцінивши подані заявником докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин цієї справи, Верховний Суд погоджується з доцільністю часткового задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд враховує, що зазначені скаржником постанови Верховного Суду не містять протилежної позиції щодо дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання розподілу судових витрат та врахування критеріїв здійснення такого розподілу порівняно з позицією судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що принцип пропорційності є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру, принципу пропорційності тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень визначених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.

За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту наведеного убачається, що вказана процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник повинен чітко вказати яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

В касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами неправильно застосовано абзац 8 пункту 1 розділу VІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05.08.2016, в редакції від 13.01.2023, яка була чинною на момент вчинення спірних реєстраційних дій, і висновок Верховного Суду щодо питання його застосування відсутній.

Так, відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у зв'язку із зміною частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи у результаті відчуження її таким засновником (учасником) на підставі правочину, що не посвідчений нотаріально, або на підставі нотаріально посвідченого правочину, правовий наслідок якого пов'язується з настанням певної обставини, також встановлює наявність чи відсутність зареєстрованих обтяжень щодо відповідної частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи шляхом отримання відомостей з Державного реєстру обтяжень рухомого майна та/або перебування такого засновника (учасника) в Єдиному реєстрі боржників.

Згідно із абзацом 2 пункту 2 розділу I Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 2432/5 від 05.08.2016, в редакції від 13.01.2023, автоматизована система виконавчого провадження (далі - Система) - комп'ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу.

Відповідно до абзац 8 пункту 1 розділу VІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, в редакції від 13.01.2023, Міністерство юстиції України забезпечує вільний та безоплатний доступ до інформації Системи у мережі Інтернет на своєму офіційному веб-сайті з можливістю перегляду, пошуку, копіювання та роздрукування інформації (на основі поширених веб-оглядачів та редакторів) без обмежень та цілодобово, а саме:

прізвище, ім'я, по батькові (за його наявності), число, місяць, рік народження боржника - фізичної особи та прізвище, ім'я, по батькові (за його наявності) стягувача - фізичної особи;

найменування, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань для юридичної особи - боржника та стягувача;

номер, дата відкриття та стан виконавчого провадження;

найменування та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань органу державної виконавчої служби або прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) приватного виконавця, у якого перебуває (перебувало) на виконанні виконавче провадження;

номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти органу державної виконавчої служби (приватного виконавця);

реквізити рахунку органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) для сплати заборгованості за виконавчим провадженням.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пахниць Наталією Вікторівною під час проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" було отримано відомості з Єдиного реєстру боржників щодо ОСОБА_1 , відповідно до яких ОСОБА_1 відсутній в Єдиному реєстрі боржників.

Судами також встановлено, що приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною отримано витяг з Єдиного реєстру боржників за наявними повними даними (ПІБ) боржника - ОСОБА_1 .

Водночас, судами встановлено, що неможливість виявлення приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною інформації у Єдиному реєстрі боржників щодо ОСОБА_1 обумовлена тим, що у постанові ВП № НОМЕР_1 від 07.11.2017 Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві старшим державним виконавцем Бабенко О. О. було допущено помилку у по батькові боржника та замість ОСОБА_1 , вказано ОСОБА_1 .

При цьому, судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що оскільки у приватного нотаріуса Пахниць Наталії Вікторівни були наявні відомості про по батькові боржника, а положення абзацу 8 пункту 1 розділу VІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження передбачають зазначення для пошуку по батькові (за його наявності), то відповідно приватним нотаріусом Пахниць Наталією Вікторівною проведено перевірку відповідно до абзацу 3 частини 6 статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", зокрема, щодо відсутності ОСОБА_1 в Єдиному реєстрі боржників.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про неправильне застосування судами абзацу 8 пункту 1 розділу VІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження не підтвердилися.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_6 у касаційній скарзі не зазначено.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/8050/23 за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 910/8050/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін з мотивів викладених у даній постанові.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу позивач просить стягнути з Міністерства юстиції України витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з касаційним розглядом даної справи у розмірі 80 000,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пераспера" подало також клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якому просить стягнути з Міністерства юстиції України на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 80 000,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Згідно із частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 80 000,00 грн позивачем до клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу додано копії:

- свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю 2518/10;

- ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1642233;

- рахунку № 16 від 24.06.2024;

- платіжних інструкцій від 25.06.2024 та від 27.06.2024 про сплату 80000 грн за надання правничої допомоги;

- детального опису правничої допомоги, наданої Адвокатським об'єднанням «Дефендо Капітал» Товариству з обмеженою відповідальністю "Пераспера", відповідно до договору про надання правової допомоги від 21.06.2024, в якому наведений наступний перелік наданих послуг: - складання та подання до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відзиву на касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі №910/8050/23 - 27.06.2024 11:00-18:00, 28.06.2024 10:00-20:35; - складання та подання до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/8050/23 - 15.07.2024 08:00-10:00; - представництво інтересів замовника у Верховному Суді під час розгляду касаційної скарги Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі №910/8050/23 (участь у судових засіданнях) - протягом розгляду справи №910/8050/23 Верховним Судом та дії договору про надання правової допомоги від 21.06.2024; - консультування замовника з усіх питань, які виникають під час розгляду Верховним Судом касаційної скарги Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі №910/8050/23 - протягом розгляду справи №910/8050/23 Верховним Судом та дії договору про надання правової допомоги від 21.06.2024;

- акта приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором від 21.06.2024.

Отже, позивачем, згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат.

Водночас, Міністерством юстиції України було подано заперечення на клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, яких просить відмовити у задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Зазначені заперечення обґрунтовані тим, що: - визначена позивачем ціна позову у розмірі 733 200,00 грн не має жодного відношення до Міністерства юстиції України, оскільки Мін'юст не претендує і не може претендувати на спірні корпоративні права або вказану суму. Майнові позовні вимоги були заявлені виключно до іншого відповідача - Дішланяна А.М. Крім того, спір у даній справі виник виключно через те, що між ТОВ «Пераспера» та ОСОБА_1 виник спір щодо корпоративних прав, а правомірність оскаржуваного наказу щодо скасування реєстраційних дій буде залежати виключно від вирішення такого спору, а не навпаки. Іншими словами, за відсутності основних вимог (про визнання корпоративних прав) не було б і похідної вимоги про скасування спірного наказу Мін'юсту; - позиція позивача протягом усього процесу, в тому числі і під час розгляду справи № 910/8050/23 в касаційному суді, залишалася незмінною. Обґрунтування відзиву на касаційну скаргу збігається зі змістом позовної заяви та відзивом на апеляційну скаргу Мін'юсту, у зв'язку з чим слід говорити про відсутність великих затрат часу для підготовки вказаного відзиву. Доводи і позиція сторін протягом усього часу розгляду справи не змінювалися і доводи у відзиві на касаційну скаргу суттєво не відрізнялися від доводів позовної заяви, відзиву на апеляційну скаргу;

- Міністерство юстиції України є відповідачем у судових справах №№ 910/9426/23, 910/9569/23, у яких позивачем оскаржуються накази Міністерства юстиції України, за участю тих самих сторін, обставини справ є тотожними, у яких подавалися аналогічні процесуальні документи, що і ще раз підтверджує те, що представник позивача не потребував додаткового часу для вивчення додаткових матеріалів; - враховуючи, що позиція Мін'юсту і Позивача залишилися незмінними, а отже, і відсутня необхідність у вивченні додаткових джерел права, вважаємо, що заявлена сума відшкодування витрат на правничу допомогу є безпідставно завищеною та не відповідає принципу співмірності та пропорційності, а отже, не може бути задоволена судом.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такий висновок щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, у додаткових постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 917/272/23, від 05.03.2024 у справі № 916/2266/22, від 17.04.2024 у справі № 910/19865/21 зазначено, що Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Врахувавши результати розгляду справи у суді касаційної інстанції, дослідивши клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу разом з доданими до нього документами, заперечення Міністерства юстиції України на клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги те, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, Суд дійшов висновку про стягнення з Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/8050/23 за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 910/8050/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 910/8050/23 залишити без змін.

4. Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пераспера" (04215, м. Київ, пр-т. Георгія Гонгадзе, 28, кв. 3; код ЄДРПОУ 45040530) 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з касаційним розглядом справи № 910/8050/23.

5. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді О. М. Баранець

І. Д. Кондратова