Справа № 369/13202/23
Провадження № 2/369/1940/24
Іменем України
15.07.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В., секретаря судового засідання Безкоровайної М.Л., розглянувши в порядку загального позовного провадження у м. Києві в залі судових засідань Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/13202/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, -
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 грудня 2021 року Київський апеляційний суд своєю постановою у справі № 369/6092/20 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , стягнувши з останньої на користь позивачки суму збитків у розмірі 1 911 240,62 грн.
З дати набуття законної сили судовим рішенням (22.12.2021) у ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 виникло грошове зобов'язання щодо виплати на користь ОСОБА_1 суми збитків у розмірі 1 911 240,62 грн.
Однак, станом на дату подачі позову грошові кошти, що стягнуті на користь ОСОБА_1 судом, до теперішнього часу не виплачені в повному обсязі.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказала, що з огляду на те, що ОСОБА_3 порушила зазначене грошове зобов'язання, у ОСОБА_1 виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Враховуючи викладене, просила суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за період з 01.01.2022 по 31.07.2023 року включно в розмірі 607 885,35 та 3% річних за період з 23.12.2021 по 31.07.2023 року включно в розмірі 92 035,81, нараховані за невиконання грошового зобов'язання, а всього: 699 921,16 (шістсот дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять одна) гривня 16 коп.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.09.2023 року відкрито провадження по справі, призначено підготовче провадження.
21.11.2023 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 , адвоката Лаухіної Вікторії Владиславівни, про забезпечення позову, в якій вона просила суд забезпечити позов шляхом накладання арешту на нерухоме майно - об'єкт житлової нерухомості.
22.04.2024 року до суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, яка була прийнята судом, згідно якої остання просила суд щодо стягнення з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) інфляційних втрат за період з 01.01.2022 по 31.03.2024 в розмірі 651 439,01 та 3% річних за період з 23.12.2021 по 31.03.2024 в розмірі 130 096,49 грн, нарахованих за невиконання грошового зобов'язання, а всього: 781 535 (сімсот вісімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять п'ять) гривень 50 коп.
Ухвалою суду від 30.04.2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 15.07.2024 року.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися. Представник ОСОБА_1 , адвокат Лаухіна Вікторія Владиславівна, через канцелярію суду подала заяву про розгляд справи у відсутності сторони позивача та підтримала позовні вимоги.
У судове засідання відповідач не з'явився, повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення до суду не надходило, відзиву на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, з'ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що 22 грудня 2021 року Київський апеляційний суд своєю постановою у справі № 369/6092/20 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , стягнувши з останньої на користь позивачки суму збитків у розмірі 1 911 240,62 грн. В судовому засіданні 22 грудня 2021 року, де було оголошено вступну та резолютивну частину постанови апеляційного суду, був присутній представник (адвокат) Відповідачки, що вказує на її обізнаність про стягнення з неї суми коштів.
Таким чином, з дати набуття законної сили судовим рішенням (22.12.2021) у ОСОБА_3 (далі - Відповідачка) перед ОСОБА_1 (далі - Позивачка) виникло грошове зобов'язання щодо виплати на користь Позивачки суми збитків у розмірі 1 911 240,62 грн.
04.02.2022 відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 369/6092/20 від 31.01.2022 Києво-Святошинського районного суду Київської області про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 1 911 240,62 грн.
Однак, станом на дату ухвалення рішення грошові кошти, що стягнуті на користь Позивачки судом, не виплачені в повному обсязі, що підтверджується повідомленням від приватного виконавця про розмір стягнутих коштів та залишок боргу.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно зі статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є дії осіб, які передбачені актами цивільного законодавства. Серед підстав виникнення цивільних прав і обов'язків закон, зокрема, виділяє рішення суду, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного суду, згідно з якими зобов'язання, що зводиться до сплати коштів, є грошовим (постанови від 01.06.2016 №6-927цс16, від 01.06.2016 №3-295гс16, від 30.03.2016 №6-2168цс16, від 1.10.2014 №6-113цс14, від 30.10.2013 №6-59цс13, від 12.12.2011 №3-131гс11 та від 05.12.2011 №3-125гс11).
Про наявність грошового зобов'язання свідчить лише вид майна (гроші), яке підлягає переданню боржником на користь кредитора (спосіб виконання зобов'язання) незалежно від підстави виникнення.
Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ці положення застосовуються у випадку невиконання грошових зобов'язань та містяться в гл.51 Цивільного кодексу України, яка має назву «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання». У свою чергу, ця глава міститься в розд. І «Загальні положення про зобов'язання» кн. 5 ЦК України. Отже, норма стосується як договірних, так і недоговірних зобов'язань, тобто порушення грошового зобов'язання, незалежно від визначених у ст.11 ЦК підстав їх виникнення.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Законодавець визначив, що даний обов'язок боржника встановлений для всіх випадків неправомірного утримання суми боргу та його неповернення, незалежно від підстави виникнення такого грошового зобов'язання, в тому числі позадоговірного зобов'язання, що виникло на підставі рішення суду.
Боржник несе обов'язок відшкодувати інфляційні втрати від знецінення невиплачених коштів та 3 % річних за час до виконання рішення суду про стягнення коштів.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, а також постанові від 10.04.2018 (справа №910/10156/17).
Вищезазначений підхід не лише законодавчо обґрунтований, а й відповідає принципу справедливості. Адже кошти кредитора незалежно від підстав, що зумовили обов'язок їх сплатити, знецінюються, тому останній повинен бути захищений від недобросовісності боржника.
З огляду на те, що Відповідачка порушила вказане грошове зобов'язання, у Позивачки виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Зволікання Відповідачки з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з неї судовим рішенням, та інших втрат, а отже, Позивач вправі вимагати від Відповідачки сплати не тільки суми боргового зобов'язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.
Таким чином, суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного аргументу та доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок їх у сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Частинами 1, 2, 3 та 4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази та наведені аргументи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому суд вважає за можливе, з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог стягнути з Відповідачки інфляційні втрати за період з 01.01.2022 по 31.03.2024 у розмірі 651 439,01 грн та 3% річних за період з 23.12.2021 по 31.03.2024 у розмірі 130 096,49 грн, нараховані за невиконання грошового зобов'язання, а всього: 781 535 (сімсот вісімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять п'ять) гривень 50 коп.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних - задовольнити повністю.
Стягнути з з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) інфляційні втрати за період з 01.01.2022 по 31.03.2024 року включно в розмірі 651 439,01 грн та 3 % річних за період з 23.12.2021 по 31.03.2024 року включно в розмірі 130 096,49 грн, нараховані за невиконання грошового зобов'язання, а всього: 781 535 (сімсот вісімдесят одна тисяча п'ятсот тридцять п'ять) гривень 50 коп. та суму сплаченого судового збору у розмірі 7 815 (сім тисяч вісімсот п'ятнадцять) гривень 35 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено: 26.07.2024 року.
Суддя А.В. Янченко