25 липня 2024 року
м. Київ
справа № 160/6864/21
адміністративне провадження № К/990/5737/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді: Желтобрюх І. Л.,
суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Агрофірма «Віктор» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року (судді: Чумак С. Ю., Чабаненко С. В., Юрко І. В.) у справі № 160/6864/21 за позовом Фермерського господарства «Агрофірма «Віктор» до Державної податкової служби України, треті особи: Державна казначейська служба України, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Фермерське господарство «Агрофірма «Віктор» (далі - ФГ «Агрофірма «Віктор», позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач), треті особи: Державна казначейська служба України (далі - ДКС України), Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), в якому просило:
- визнати протиправною бездіяльність ДПС України щодо незабезпечення автоматичного повернення коштів ФГ «Агрофірма «Віктор» у розмірі 1 720 000,00 грн при поповненні електронного рахунку № НОМЕР_1 платника ПДВ, відкритого на ім'я ФОП ОСОБА_1 , згідно платіжного доручення від 22 січня 2021 року № 1688;
- зобов'язати ДПС України вчинити дії, в тому числі подати висновок до ДКС України, необхідні для повернення коштів у розмірі 1 720 000,00 грн з рахунку платника ПДВ відкритого на ім'я ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_1 на рахунок ФГ «Агрофірма «Віктор» № НОМЕР_2 , який відкритий в АТ «КБ «ПриватБанк», МФО 305299;
- зобов'язати ДПС України не зменшувати суму податку, на яку платник податку - ФОП ОСОБА_1 має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, що розраховується відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), шляхом зменшення показника загальної суми поповнення з поточного рахунка платника його електронного рахунка під час повернення ДКС України коштів у розмірі 1 720 000,00 грн з електронного рахунку № НОМЕР_1 відкритого на ім'я ФОП ОСОБА_1 на рахунок ФГ «Агрофірма «Віктор» № НОМЕР_2 , який відкритий в АТ «КБ «ПриватБанк», МФО 305299.
Позовна заява аргументована тим, що ФГ «Агрофірма «Віктор» при проведенні розрахунків за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_1 по оплаті за добрива рідкі азотні по рахунку від 21 січня 2021 року № 1 на загальну суму 1 720 000,00 грн, допущено помилку в платіжному дорученні від 22 січня 2021 року № 1688, а саме: помилково вказано рахунок ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , який є рахунком третьої особи у системі електронного адміністрування податку на додану вартість. При цьому відповідачем було відмовлено позивачу у поверненні помилково сплачених грошових зобов'язань, з посиланням на те, що ПК України не передбачено перерахування коштів електронного рахунка одного платника на поточний рахунок іншого платника. З огляду на таку відмову ДПС України позивач звернувся до суду з цим позовом про повернення помилково сплачених коштів.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 09 липня 2021 року позов задовольнив частково, зобов'язав ДПС України подати висновок до ДКС України, щодо повернення коштів у розмірі 1 720 000,00 грн з рахунку платника ПДВ відкритого на ім'я ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_1 на рахунок ФГ «Агрофірма «Віктор» № НОМЕР_2 , який відкритий в АТ «КБ «ПриватБанк», МФО 305299. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Таке рішення суд першої інстанції аргументував тим, що відповідачем було порушено встановлений пунктом 43.5 статті 43 ПК України граничний строк для підготовки висновку про повернення грошових коштів платнику податку, з огляду на що ДПС України, не підготувавши та не подавши до органу, що здійснює казначейське обслуговування, висновок про повернення позивачу помилково сплачених грошових коштів, діяв всупереч вимог чинного законодавства.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про зобов'язання ДПС України подати висновок до ДКС України, щодо повернення коштів у розмірі 1 720 000 грн з рахунку платника ПДВ відкритого на ім'я ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_1 на рахунок ФГ «Агрофірма «Віктор» № НОМЕР_2 , який відкритий в АТ «КБ «ПриватБанк», МФО 305299 - скасував та прийняв в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.
У рішенні апеляційний суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача, оскільки сплачені позивачем кошти не є його грошовими зобов'язаннями перед бюджетом, не сплачувались і не зараховувались до бюджету, а тому спірні правовідносини не регулюються статтею 43 ПК України та Порядком № 787, а з огляду на приписи пункту 200-1.6 статті 200-1 ПК України, якими визначено, що перерахування грошових коштів з рахунку платника у системі електронного адміністрування податку на додану вартість можливо лише на поточний рахунок того ж платника податку, що в свою чергу, унеможливлює перерахування коштів на поточний рахунок іншого платника податків.
Не погоджуючись із таким рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що повернення помилково сплачених коштів повинно здійснюватися в порядку статті 43 ПК України за аналогією закону, оскільки в законодавстві України відсутні норми, які регулюють процедуру та умови повернення помилково зарахованих коштів з електронного рахунку платника податку на додану вартість на поточний рахунок іншої особи. Наголошує на положеннях частини четвертої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило. При цьому відповідачем та третіми особами ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі разом з копією касаційної скарги та доданими до неї матеріалами отримано, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а. с. 207, 208, 210).
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ФГ «Агрофірма «Віктор» при проведенні розрахунків по господарським операціям з ФОП ОСОБА_1 по оплаті за добрива рідкі азотні по рахунку від 21 січня 2021 року № 1 на загальну суму 1 720 000 грн у платіжному дорученні від 22 січня 2021 року № 1688 зазначило рахунок ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , який є його рахунком у системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
Позивач звернувся до відповідача із заявами від 25 січня 2021 року № 6 та від 27 січня 2021 року № 9, в яких зазначаючи про те, що ним в платіжному дорученні від 22 січня 2021 року № 1688 допущено помилку, у зв'язку з чим помилково перераховано кошти на рахунок ФОП ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , просив підготувати висновок про повернення ФГ «Агрофірма «Віктор» помилково сплачених коштів в сумі 1 720 000,00 грн з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок ФГ «Агрофірма «Віктор» № НОМЕР_2 , який відкритий в АТ «КБ «ПриватБанк», МФО 305299.
Розглянувши вказані заяви відповідач на адресу ФГ «Агрофірма «Віктор» направив лист від 02 лютого 2021 року № 2450/6/99-00-18-03-04-06, в якому повідомив, що ПК України не передбачена можливість перерахування коштів з електронного рахунка одного платника на поточний рахунок іншого платника, та запропонував звернутись до ФОП ОСОБА_1 з метою врегулювання вказаного питання.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, та вказуючи, що спірне питання регулюється Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок № 787), позивач звернувся до суду з цим позовом.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності».
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Положеннями частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так, відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначені статтею 43 ПК України.
Пунктом 43.1 статті 43 ПК України, передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
За змістом положень пунктів 43.3, 43.4 статті 43 ПК України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.
Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку, на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.
В розумінні підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
З наведених норм ПК України слідує висновок, що платник податків має право на повернення грошового зобов'язання, яке сплачене до відповідного бюджету.
Натомість, в даному випадку позивач не сплачував ПДВ до відповідного бюджету, оскільки згідно наданого платіжного доручення від 22 січня 2021 року № 1688 грошові кошти сплачені на електронний рахунок ФОП ОСОБА_1 .
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Основні принципи функціонування СЕА ПДВ визначено статтею 200-1 ПК України і пунктами 33, 34 і 34-1 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» ПК України та регламентовано «Порядком електронного адміністрування податку на додану вартість», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 569 «Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість» (далі - Порядок № 569; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Положеннями пункту 4 Порядку № 569 визначено, що рахунок у системі електронного адміністрування податку - рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який перераховуються кошти відповідно до пункту 200-1.4 статті 200-1 ПК України. Електронний рахунок відкривається платнику податку Казначейством автоматично на безоплатній основі.
Відповідно до пункту 200-1.7 статті 200-1 ПК України кошти, зараховані на рахунок в СЕА ПДВ, є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених пунктом 200-1.5 статті 200-1 ПК України та погашення податкового боргу з ПДВ.
При цьому ПК України не передбачено перерахування коштів з рахунку в СЕА ПДВ одного платника на поточний або рахунок СЕА ПДВ іншого платника.
З огляду на викладене, до спірних відносин не можуть бути застосовані норми законодавства, які регулюють повернення помилково та/або надміру сплаченої суми ПДВ, якими позивач обгрунтовує свій позов.
Поряд із цим, суд касаційної інстанції наголошує, що відсутність законодавчо закріпленого механізму поновлення майнових прав позивача у спірній ситуації не може бути підставою для відмови у вирішенні спору, якщо такий спір не має штучного характеру (пункт 2 частини другої статті 45 КАС України) та підсудний адміністративному суду.
Однак, вважає, що для правильного вирішення такого спору судам насамперед необхідно встановити природу спірних правовідносин, що є першочерговим для вирішення питання як юрисдикційності цього спору, так і правомірності дій контролюючого органу, які є предметом судової оцінки.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Крім того, вирішення цього спору може прямо вплинути на майнові права третьої особи, - ФОП ОСОБА_1 , який має підтвердити або спростувати факт розпорядження спірною сумою, помилково сплаченою позивачем на її електронний рахунок, що є ключовою обставиною для правильного вирішення спору та підлягає обов'язковому встановленню судом.
Логічно послідовно, що, у випадку, якщо ФОП ОСОБА_1 на час розгляду цієї справи використав помилково перераховані позивачем кошти на його електронний рахунок ПДВ для власних господарських чи інших потреб, - вирішення даного спору виходить за межі адміністративної юрисдикції та перетікає у площину господарських взаємовідносин.
Проте, фактичні обставини у цьому аспекті не були з'ясовані судами попередніх інстанцій.
В свою чергу в силу приписів частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, наведені вище допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення унеможливлюють розгляд та оцінку Верховним Судом наведених в касаційній скарзі доводів по суті спору.
Статтею 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій на порушення статей 9, 242 КАС України не повною мірою з'ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, тому судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Агрофірма «Віктор» задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року скасувати, а справу № 160/6864/21 за позовом Фермерського господарства «Агрофірма «Віктор» до Державної податкової служби України, треті особи: Державна казначейська служба України, Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя: І. Л. Желтобрюх
Судді: О. В. Білоус
Н. Є. Блажівська