25 липня 2024 року
м. Київ
справа №580/9580/23
адміністративне провадження № К/990/27487/24
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Уханенка С.А.,
суддів: Кашпур О.В., Прокопенка О. Б.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Ковалем Ростиславом Олександровичем, на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 15.05.2024 у справі за адміністративним позовом приватного виконавця виконавчого органу міста Києва ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії приватних виконавців про визнання протиправним і скасування рішення,
Приватний виконавець виконавчого округу виконавчого органу міста Києва ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії приватних виконавців, в якому просила визнати протиправним і скасувати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців, оформлене протоколом від 09.02.2022 №82 та введене в дію наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2023 №2052/7, про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця строком на один місяць.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 15.05.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями судів обох інстанцій, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Коваля Ростислава Олександровича (далі - Коваль Р.О. ) - звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою від 01.07.2024 Верховний Суд повернув касаційну скаргу на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з тим, що в касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Представник позивача 15.07.2024 повторно звернувся безпосередньо до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами загального позовного провадження.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та вказав, що в оскаржених судових рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини першої статті 38, частини п'ятої статті 40 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» у взаємозв'язку з положеннями частини третьої статті 29 та статті 405 Цивільного кодексу України, частини першої статті 156 Житлового кодексу України, частини другої статті 11 та частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.10.2021 у справі №755/12052/19, від 29.09.2021 у справі №766/1637/21, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18, від 29.04.2021 у справі №600/980/20-а, від 10.06.2021 у справі №420/11224/20, від 07.07.2021 у справі №160/10658/20.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Спірним у цій справі є питання необхідності отримання приватним виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти.
Велика Палата Верховного Суду вирішила зазначене питання та сформувала відповідні правові висновки в постанові від 26.10.2021 у справі №755/12052/19.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5 (далі - Порядок), право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду. Вказані положення кореспондують пункту 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція)).
Вимога про отримання дозволу виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону про охорону дитини, статтею 12 Закону про основи соцзахисту, від можливого порушення.
У постанові від 26.10.2021 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що повноваження виконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов'язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону про виконавче провадження не відповідають широті повноважень та обов'язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. До прикладу Велика Палата навела статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон про виконавче провадження, такими повноваженнями виконавця не наділяє. Також, наприклад, виконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань виконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.
У зв'язку з тим, що державний (приватний) виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції врахував зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №755/12052/19 та виснував, що при здійсненні зведеного виконавчого провадження приватним виконавцем порушено частину першу статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 28 розділу VIII Інструкції, абзац 7 пункту 3 розділу II Порядку щодо передачі на реалізацію майна боржника без отримання дозволу органів опіки та піклування.
Отже, застосування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 28 розділу VIII Інструкції та абзацу 7 пункту 3 розділу II Порядку стосується подібних правовідносин, що створює підстави для застосування пункт 6 частини першої статті 333 КАС України.
Також колегія суддів відхиляє покликання скаржника на неврахування судами обох інстанцій висновків Верховного Суду у справі №766/1637/21, оскільки такі висновки є нерелевантними з огляду на те, що спірні правовідносини в зазначеній справі виникли стосовно визнання протиправною бездіяльності приватного виконавця щодо непередання в межах виконавчого провадження на реалізацію організатору електронних торгів нерухомого майна, натомість у справі, що розглядається, - щодо визнання протиправним та скасування рішення дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.
У контексті зазначеного Суд звертає увагу на те, що порядок проведення реалізації майна знаходиться поза межами розгляду цієї справи та не контролюється судом, допоки відповідні дії виконавця не оскаржуються кимось з учасників виконавчого провадження чи іншими особами відповідно до закону, про що, серед іншого, вказала Велика Палата Верховного Суду у вже згаданій постанові від 26.10.2021 у справі №755/12052/19.
Також Суд не бере до уваги покликання скаржника на висновки Верховного Суду у справі №2040/6763/18, оскільки висновки в цій справі були сформовані за інших фактичних обставин - спірна перевірка була проведена безпідставно за скаргою особи, що не є стороною виконавчого провадження, а дисциплінарне стягнення накладено на приватного виконавця без належного обґрунтування.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, які стосуються притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності за відсутності складу дисциплінарного проступку, у справах №600/980/20-а, №420/11224/20, №160/10658/20 Суд відхиляє з огляду на те, що оцінка наявності складу дисциплінарного проступку надається судом на підставі встановлених фактичних обставин, які є індивідуальними для кожної справи, а тому висновки Верховного Суду у вказаних справах застосуванню до спірних правовідносин у справі, що розглядається, не підлягають.
Враховуючи те, що інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Ковалем Ростиславом Олександровичем, на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 15.05.2024 у справі за адміністративним позовом приватного виконавця виконавчого органу міста Києва ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Дисциплінарної комісії приватних виконавців про визнання протиправним і скасування рішення.
2. Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності -засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Б. Прокопенко