Справа № 753/8692/24 Головуючий в суді І інстанції Дзюба О.А.
Провадження № 33/824/3438/2024 Головуючий у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
15 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі судді Голуб С.А., за участю особи яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122-2, частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір, що становить 605,60 грн.
Судом встановлено, що водій ОСОБА_1 23 квітня 2024 року, о 04 год. 20 хв., у м. Києві, на вул. Харківське шосе, керуючи транспортним засобом «Honda NH50MR», без номерного знаку, не виконав вимогу про зупинку, що надавалась червоним та синім поблискуючими маячками та звуковими сигналами службового автомобіля «Mitsubishi». Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.4 Правил дорожнього руху, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.
Також водій ОСОБА_1 23 квітня 2024 року, о 04 год. 20 хв., у м. Києві, на вул. Харківське шосе, керував транспортним засобом «Honda NH50MR» з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини роту, порушення мови, порушення ходи. Огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку водій ОСОБА_1 пройти відмовився, що зафіксовано на відеокамеру працівника поліції. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку 20 червня 2024 року доповнив, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, а провадження у справі закрити відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що не згодний із зазначеною постановою у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також, через порушення норм матеріального і процесуального права.
Вказує, що події, які зазначені в постанові відсутні на відеозаписі. З відеозапису чутно, як він зазначає про те, що він не був за кермом, була інша особа. Але не дивлячись на це, співробітники поліції не стали об'єктивно розбиратись.
Разом з цим, зазначений відеофайл не містить доказу того, що 23 квітня 2024 року об 04:20 год у місті Києві по вулиці Харківське шосе, ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «Honda NH50MR», а також його подальшої зупинки, що є обов'язковою складовою для притягнення особи до відповідальності за ст. 130 КУпАП.
Крім того право власності на транспортний засіб «Honda NH50MR» у ОСОБА_1 - відсутнє, а вказаним відеозаписом з бодікамери поліцейського № 470536, який є об'єктивним доказом у справі не підтверджено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом «Honda NH50MR», і також, не підтверджено факту невиконання вимог ПДР з боку ОСОБА_1
З наданого суду відеозапису з нагрудної камери (бодікамери) № 470536 поліцейського не встановлено, що працівники поліції переслідували транспортний засіб «Honda NH50MR» із спеціальним звуковим сигналом.
Із відеозапису з нагрудної камери (бодікамери) № 470536 неможливо встановити особу-водія, оскільки ні фотознімок, ні відеозапис не фіксує особу, які керувала транспортним засобом, відеозапис фіксує лише знаходження транспортного засобу «Honda NH50MR» - на землі.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати оскаржувану постанову Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року та закрити провадження у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення та пояснив, що 23 квітня 2024 року під час повітряної тривоги він перебував в паркінгу, де зустрів знайомого Матвія. Матвій був на мопеді і після закінчення повітряної тривоги вони на мопеді поїхали на заправку за хот-догами. Дійсно працівники поліції їх зупиняли, проте Матвій не зупинився з'їхав з дороги, кинув мопед та побіг у двори. Один із працівників поліції побіг за ним однак не наздогнав. ОСОБА_1 залишився біля мопеду. В ході розмови з працівниками поліції, яка тривала більше години ОСОБА_1 повідомляв їм ситуацію та вказував, що він не був за кермом. Працівники поліції просили вказати особу водія. ОСОБА_1 назвав ім'я Матвія, та телефонував йому декілька разів, однак той не відповідав. Після чого працівники поліції запропонували пройти ОСОБА_1 огляд на стан алкогольного сп'яніння, на який він відповів що не був за кермом.
Після цього ОСОБА_1 відвезли до відділку, де тримали до 09:30 год. Він наполягав на тому, що не був за кермом, працівники поліції повідомили ОСОБА_1 , щоб він зв'язався з Матвієм і той приїхав до відділку, після того можливо буде розглянуто питання, що ОСОБА_1 не був за кермом. ОСОБА_1 телефонував Матвію, але він не відповідав.
ОСОБА_1 зазначав, що спілкування з працівниками поліції відбувалося з самого початку події проте відеозапису в матеріалах справи немає. Матеріали справи про адміністративне правопорушення не міститься жодних доказів, які об'єктивно підтверджують його вину у вчиненні правопорушень.
Суд апеляційної інстанції, вислухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Визнаючи винним ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовуючи до правопорушника адміністративне стягнення, суд першої інстанції виходив з того, що факт правопорушення підтверджується: протоколами про адміністративні правопорушення серії ААД № 729603 та ААД № 729604 від 23 квітня 2024 року, протоколом АЗ № 067917 про адміністративне затримання ОСОБА_1 , актом огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного, чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, копією водійського посвідчення ОСОБА_1 , відеозаписом з боді-камер поліцейських № 470536.
Суд першої інстанції в постанові від 03 червня 2024 року вказав, що наданий суду запис розпочинається вже коли ОСОБА_1 намагався втекти від працівників поліції, а далі останні з'ясовують причини ігнорування сигналів про зупинку. Відеозаписом зафіксовано, як в ході бесіди з ОСОБА_1 патрульними виявлено ознаки алкогольного сп'яніння. Після цього працівники поліції на місці події неодноразово пропонували йому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в спеціальному медичному закладі. На що водій у категоричній формі відмовився, за що стосовно нього було складено протоколи про адміністративні правопорушення. З відеозапису також слідує, як ОСОБА_1 упродовж відеозапису уникав відповіді на запитання щодо керування та відмовився називати свої анкетні дані.
Однак з вказаним висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що особа уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення, встановивши наявність усіх складових складу адміністративного правопорушення, зобов'язана скласти протокол, в якому в обов'язковому порядку має бути зазначені суть адміністративного правопорушення, тобто, дії особи, які відповідають диспозиції ст. ст 122-2 та 130 КУпАП та утворюють об'єктивну сторону складу зазначених правопорушень.
Оскільки у відповідності до приписів ст. 254 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено виключно у випадку його вчинення, уповноважена посадова особа на момент складання протоколу повинна мати в своєму розпорядженні належні та допустимі докази, визначені ст. 251 КУпАП, які беззаперечно доводять вину особи у вчиненні правопорушення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених ст.255 КУпАП.
Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні двох адміністративних правопорушень на підставі наявних у справі доказів ,суд першої інстанції не в повній мірі врахував положень ст.ст.245, 252, 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи і вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 122-2 КУпАП невиконання водіями вимог поліцейського, а водіями військових транспортних засобів - вимог посадової особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про зупинку транспортного засобу, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі дев'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За наведеними статтями до адміністративної відповідальності притягуються лише водії транспортних засобів.
Згідно з Правилами дорожнього руху України водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керування транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Притягуючи ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності суд першої інстанції виходив із того, що він керував транспортним засобом, не виконав вимоги зупинки, відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
В судовому засіданні апеляційної інстанції вказані обставини ОСОБА_1 заперечував, а також заперечував факт керування транспортним засобом, і вважає, що підстав для притягнення та складання протоколу про адміністративні правопорушення відсутні.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції переглянувши наявний в матеріалах справи відеозапис, який тривав близько п'яти хвилин. Із відеозапису вбачається, що встановленні судом першої інстанції події на відеозаписі відсутні, а саме керування ОСОБА_1 транспортним засобом, намагання втекти від працівників поліції, ігнорування сигналів про зупинку, переслідування транспортного засобу, виявлення ознак сп'яніння, уникання відповіді на запитання щодо керування та відмови називати свої анкетні дані.
З долученого до матеріалів справи відео з боді-камери працівників поліції, вбачається, що на відео працівники поліції пропонують ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння, ОСОБА_1 повідомляє працівникам поліції, що він не керував транспортним засобом та не буде проходити огляд, після чого працівник поліції розцінив вказану відповідь, як відмову від проходження огляду, та роз'яснив ОСОБА_1 його права, після чого з відеозапису вбачається, що працівники поліції підійшли оглянули транспортний засіб «Honda NH50MR», який лежав на землі та посадили ОСОБА_1 до автомобіля і поїхали з місця події.
Оцінюючи цей доказ, суд апеляційної інстанції виходить з того, що відповідно до правил, визначених п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої Наказом МВС України 18 грудня 2018 року №1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати і часу.
Поліцейськими не було надано суду відеозаписів із відео реєстратора, який наявний в поліцейському автомобілі, із боді камер поліцейських, які мають бути включеними на яких був зафіксований факт керування саме ОСОБА_1 мопедом.
Разом із тим, із долученого до матеріалів справи відеозапису фіксація обстановки та обставин подій даного правопорушення тривала приблизно 5 хвилин, при чому на відеофіксації сам факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом не вбачається.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення подія відбулася в 04:20 год, про те відеозапис розпочався лише в 05:23 год і саме з фіксації коли працівники поліції запропонували пройти огляд на стан сп'яніння і закінчився відеозапис в 05:28 год.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 при відмові проходити огляд на стан сп'яніння заперечував той факт, що він керував мопедом і це зафіксовано на відео, працівники поліції мали надати суду докази такого керування, оскільки очевидно, що особа буде заперечувати цей факт і в судовому засіданні. Для визнання особи винною у вчиненні правопорушень за відсутності свідків події, відеозапис має найважливіше значення для доведення обставин вчинення правопорушення.
Однак наявний в матеріалах справи відеозапис не містить будь-яких даних стосовно фактичних обставин правопорушення, не відтворює подій перед зупинкою автомобіля, саму зупинку, підстав і процедури проведення огляду так і направлення ОСОБА_1 на медичний огляд, у тому числі факту складення направлення його на медичний огляд на стан алкогольного сп'яніння, що фактично нівелює належність та допустимість цього відеозапису як доказу винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Отже, звинувачення ОСОБА_1 базується лише на неналежному відеозаписі та протоколах про адміністративне правопорушення серії ААД № 729604, серії ААД № 729603 від 23 квітня 2024 року.
Так, з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 729604 від 23 квітня 2024 року вбачається, що, водій ОСОБА_1 23 квітня 2024 року, о 04 год. 20 хв., у м. Києві, на вул. Харківське шосе, керуючи транспортним засобом «Honda NH50MR», без номерного знаку, не виконав вимогу про зупинку, що надавалась червоним та синім поблискуючими маячками та звуковими сигналами службового автомобіля «Mitsubishi». Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.4 Правил дорожнього руху, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.
Також, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 23 квітня 2024 року серії ААД № 729603, водій ОСОБА_1 23 квітня 2024 року, о 04 год. 20 хв., у м. Києві, на вул. Харківське шосе, керував транспортним засобом «Honda NH50MR» з ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини роту, порушення мови, порушення ходи. Огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку водій ОСОБА_1 пройти відмовився, що зафіксовано на відеокамеру працівника поліції. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Оцінюючи ці протоколи як доказ, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що копії протоколів про адміністративні правопорушення не були вручені ОСОБА_1 , на протоколах про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 підпис не проставив, пояснень не написав. Тобто цими протоколами працівниками поліції лише зафіксовані події, а саме дата, час, місце, особа, що скоїла правопорушення і його склад. При цьому без наявності матеріалах справи жодного іншого доказу, який би доводив винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення цей протокол не можна визнати доказом.
Суд першої інстанції у своїй постанові доказами вини ОСОБА_1 вважав акт огляду на стан сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного, чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, копію водійського посвідчення ОСОБА_1 .
Проте ці документи (крім посвідчення водія) створюються поліцейськими і не є доказами в розумінні статті 251 КУпАП. Огляд ОСОБА_1 не проводився, отже акт огляду на стан сп'яніння та направлення на проходження огляду також не може бути доказом винуватості ОСОБА_1 , оскільки ним також не доводиться той факт, що він був водієм, а не пасажиром.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надав пояснення в яких доводив, що спілкування з поліцейськими на місці події відбувалось близько години, він наводив їм свої аргументи, вони пропонували йому привести до них водія мопеда. На доведення цих пояснень просив суд оглянути його мобільний телефон в якому зафіксовані його телефонні дзвінки в той ранок. Судом було досліджено додаток «Instagram» в мобільному телефоні ОСОБА_2 , та перевірено, що він дійсно через додаток телефонував 23 квітня 2024 року до знайомого Матвія, о 07:44 год, 07:45 год, 09:28 год, однак на дзвінки останній не відповідав.
Як зазначалось вище, відповідно до статті 251 КУпАП доказом у справі про адміністративне правопорушення може бути акт огляду та затримання транспортного засобу, проте такий акт працівниками поліції також не складався.
Отже перевіривши доводи апеляційної скарги, щодо того, що ОСОБА_1 не кермував мопедом, а був лише пасажиром, а також його пояснення надані в суді, апеляційний суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази, які беззаперечно підтверджували б вину ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції посилаючись як на докази на протоколи про адміністративні правопорушення та відеозапис не звернув уваги, що дані докази не підтверджують ні факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом за адресою і в час, які вказав поліцейський в протоколі, ні факту не зупинки транспортного засобу на вимогу поліцейського, ні факту керування з ознаками сп'яніння.
Оскільки суд ухвалює своє рішення лише на підставі тих доказів, які містяться в матеріалах справи і не має права з метою перевірки цих доказів самостійно викликати свідків або вимагати від органів поліції повного запису подій, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи ОСОБА_1 є логічними і послідовними і не спростовуються жодними доказами, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У частині 2 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ.
У своєму рішенні по справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10 лютого 1995 року ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Так, в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».
Зміст загальноприйнятого європейського стандарту доказування «поза розумним сумнівом», сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини», п. 282), «Нечипорук і Йойкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, полягає в тому, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
З огляду на встановлені під час апеляційного розгляду обставини, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, ч. 1 ст. 130 КУпАП за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення та постанові суду, апеляційний суд приходить висновку, що наявними у справі доказами не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу даного адміністративного правопорушення.
Відповідно до п.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Дарницького районного суду міста Києва від 03 червня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122-2, частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скасувати та закрити провадження у справі у зв'язку із відсутністю в його діях складу даного адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду С.А. Голуб