25 липня 2024 рокуСправа №160/10348/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання чинити певні дії,-
22.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 19.04.2024 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_3 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), (код ЄДРПОУ: 34984472) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );
- зняти з всього нерухомого та рухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) арешт та заборону відчуження, що накладені на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12.01.2008 року серія АЕ№926630, що винесена державним виконавцем Ванжою Олександром Володимировичем в рамках виконавчого провадження № 4848965 з примусового виконання виконавчого напису № 10334 від 13.09.2007 року вчиненого приватним нотаріусом Бондаренко І.М.
Означені позовні вимоги вмотивовані наступним. Станом на сьогоднішній день, питання заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року врегульовано, та стягувач не має претензій до боржника, що є підставою для зняття арешту з майна ОСОБА_1 . Згідно з довідкою про відсутність претензій щодо виконання зобов'язань до фізичної особи від 31.01.2024 року, у ОСОБА_3 відсутні будь які претензій до ОСОБА_1 стосовно виконання зобов'язань за кредитним договором №CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року. Заборгованість за кредитним договором погашена в повному обсязі. Таким чином у ОСОБА_1 відсутня будь-яка заборгованість перед ОСОБА_3 , а, відповідно, - відсутня й необхідність у її стягненні та у вжитті заходів примусового виконання рішення, таких як арешт майна Боржника. Відповідач у листі від 19.03.2024 № 23686 визнає факт завершення виконавчого провадження, однак при цьому не зазначає з якої саме підстави було завершено виконавче провадження, та відмовляє у знятті арешту. Так, відповідач зазначає, що виконавче провадження було завершено 24.12.2009 року відповідно до вимог ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній редакції на 2009 рік). Варто зауважити, що ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (який був чинним станом на 2009 рік) не регулює питання завершення виконавчого провадження, а регулює питання винагороди державного виконавця. Натомість підстави завершення виконавчого провадження врегульовані ст. 37 зазначеного Закону (чинного станом на 2009 рік). незалежно від конкретної підставки закриття виконавчого провадження № 4848965 арешт, накладений в рамках цього ВП повинен бути знятий з огляду на фактичну відсутність заборгованості у позивача та відсутності у третьої особи будь-яких вимог чи претензій. Таким чином, в даному випадку незалежно від підстави завершення виконавчого провадження № 4848965 станом на 24.12.2009 рік, на теперішній час арешт має бути скасований у зв'язку з фактичною відсутністю у позивача боргу на теперішній час.
10.07.2024 року та 16.07.2024 року від Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідачем зазначено наступне. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених в Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а також рішеннями, які відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», підлягають примусовому виконанню. Відповідно до вимог ст. 5 закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених випадках Закону України «Про виконавче провадження» на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Відповідно до вимог п. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стосовно ухвали № 160/10348/24 від 20.05.2024 року про надання засвідченої належним чином копії виконавчого провадження № 4848965 повідомляє, що перевіркою відомостей, що містяться в АСВП (автоматизована система виконавчих проваджень), в Індустріальному відділі ДВС у місті Дніпрі в період з 21.09.2007 року по 24.12.2009 року на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 4848965 з примусового виконання виконавчого напису № 10334 від 13.09.2007 року, вчинений приватним нотаріусом Бондаренко І.М., про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 210491,48 грн., а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на користь ЗАТ "ОТП Банк" яке було завершено 24.12.2009 року, відповідно до вимог п. 9 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній редакції на 2009 рік), борг не сплачено. В ході проведення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 4848965 накладено арешт на майно боржника та внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Про вказані обставини Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив письмово представника позивача 19.03.2024 року за вихід. № 23686. При цьому, надати копію виконавчого провадження №4848965 не має можливості, оскільки виконавче провадження знищено на підставі розділу XI п. 2 Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями від 07.06.2017 р., наказ № 1829/5, затверджений Міністерством юстиції України строк зберігання переданих до архіву завершених виконавчих проваджень становить три роки.
У відповідності до вимог ст. 165 КАС України пояснення від третьої особи - ОСОБА_3 щодо позову або відзиву до суду не надходило.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2024 року, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Пруднику С.В.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024 року, зазначена вище справа була розподілена та 23.04.2024 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 року означену позовну заяву було залишено без руху та надано було позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: заяви про залучення третьої особи, викладеної з урахуванням положень ч.4 ст.49 КАС України; заяви про поновлення строку звернення до суду із цим позовом із доказами поважності таких причин (за період з 29.03.2024 року по 19.04.2024 року), докази отримання листа Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 19.03.2024 року №23686.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. В означеній ухвалі суду зазначено, що питання щодо поновлення строку звернення до суду із даною позовною заявою ОСОБА_1 буде вирішено судом під час розгляду даної справи. Зобов'язано Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подати до суду: засвідчену належним чином копію виконавчого провадження № 4848965 з примусового виконання виконавчого напису № 10334 від 13.09.2007 року вчиненого приватним нотаріусом Бондаренко І.М. Судом зобов'язано витребувані судом докази слід подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 24.05.2024 року. Судом попереджено Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Заяву представника позивача ОСОБА_2 про залучення третьої особи задоволено частково. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 року поновлено провадження в адміністративній справі №160/10348/23 за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання чинити певні дії. Розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 30 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року, відповідно до якого банк надав кредит у розмірі 37 500 доларів США на строк до 30 жовтня 2021 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами за плаваючою процентною ставкою в розмірі 5,49%+FIDR, а боржник зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, штрафні санкції та інші платежі.
30 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, відповідно до якого останній поручився за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі.
13 вересня 2007 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" звернулось до приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М. про отримання виконавчого напису №10334 для звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 10491,48грн., а саме на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .
21 вересня 2007 року державним виконавцем Ванжой Олександром Володимировичем відділу державної виконавчої служби в Індустріальному районі Дніпропетровського міського управління юстиції винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.
12 січня 2008 року державним виконавцем Ванжой Олександром Володимировичем відділу державної виконавчої служби в Індустріальному районі Дніпропетровського міського управління юстиції в межах виконавчого провадження № 4848965 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, в Індустріальному відділі ДВС у місті Дніпрі в період з 21.09.2007 року по 24.12.2009 року на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 4848965 з примусового виконання виконавчого напису № 10334 від 13.09.2007 року, вчинений приватним нотаріусом Бондаренко І.М., про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 210491,48 грн., а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на користь ЗАТ "ОТП Банк" яке було завершено 24.12.2009 року, відповідно до вимог п. 9 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній редакції на 2009 рік), борг не сплачено. В ході проведення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 4848965 накладено арешт на майно боржника та внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Про вказані обставини Індустріальний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив письмово представника позивача 19.03.2024 року за вихід. № 23686.
12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договору купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором №CNL-302/365/2006 від 30.10.2006 року.
30 січня 2023 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ АЛЕКС ІНВЕСТМЕНТ ЕНД МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» був укладений договір факторингу № 2-30/01/2023, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року відступлено ТОВ АЛЕКС ІНВЕСТМЕНТ ЕНД МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП».
30 січня 2023 року між ОСОБА_3 і ТОВ «АЛЕКС ІНВЕСТМЕНТ ЕНД МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» був укладений договір відступлення права вимоги № 30-1/01/2023, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року відступлено ОСОБА_3 .
Ухвалами Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2023 року та 03 травня 2023 року у справі № 202/3860/16-ц підтверджується факт відступлення права вимоги за кредитним договором № CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року та залучення до участі у справі як правонаступника ОСОБА_3 .
В подальшому між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було урегульовано заборгованість та на теперішній час така відсутність взагалі відсутня, що підтверджується довідкою про відсутність претензій щодо виконання зобов'язань до фізичної особи від 31.01.2024 за підписом ОСОБА_3
05 березня 2024 року представник ОСОБА_1 , адвокат Лабовкін О.О. звернувся до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з вимогою про зняття арешту з майна, однак листом від 19.03.2024 року №23686 у знятті арешту з майна було відмовлено.
Вказаним листом було повідомлено, що «перевіркою відомостей, що містяться в АСВП (автоматизована система виконавчих проваджень), в Індустріальному відділі ДВС у місті Дніпрі в період з 21.09.2007 року по 24.12.2009 року на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 4848965 з примусового виконання виконавчого напису № 10334 від 13.09.2007 року вчинений приватним нотаріусом Бондаренко І.М., про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 210 491,48 грн., а саме на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на користь ЗАТ «ОТП Банк», яке в свою чергу завершено 24.12.2009 року відповідно до вимог ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній редакції на 2009 рік). В ході проведення виконавчих дій в межах виконавчого провадження №4848965 накладено арешт на майно боржника та внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно».
Також, цим листом Індустріальний ВДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомило «надати більш детальну інформацію та копію виконавчого провадження не має можливості, оскільки виконавче провадження знищено на підставі розділу XI п.2 Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями від 07.06.2017, наказ №1829/5, строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень становить три роки».
В подальшому, позивач звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (заінтересована особа - стягувач ОСОБА_3 ).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2024 року у справі № 202/3860/16-ц, у відкритті провадження у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (заінтересована особа - стягувач ОСОБА_3 ) відмовлено. Вказана ухвала була вмотивована тим, що з матеріалів скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні № 4848965 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 10334 від 13.09.2007 року, відтак зазначені вимоги мають розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Вказану ухвалу ОСОБА_1 не отримувала, її представник дізнався про її прийняття випадково 08.04.2024 року з Єдиного реєстру судових рішень.
Станом на сьогоднішній день, питання заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року врегульовано, та стягувач не має претензій до Боржника, що є підставою для зняття арешту з майна ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою про відсутність претензій щодо виконання зобов'язань до фізичної особи від 31.01.2024 року, у ОСОБА_3 відсутні будь які претензій до ОСОБА_1 стосовно виконання зобов'язань за кредитним договором №CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року. Заборгованість за кредитним договором погашена в повному обсязі.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , звернулася до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає таке.
Щодо підсудності справи Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відтак, оскільки в даному випадку оскаржується бездіяльність державного виконавця, що допущена в рамках виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису нотаріуса, а не виконавчого документа виданого судом - то ця справа підпадає під юрисдикцію адміністративних судів. Це підтверджується усталеною судовою практикою Верховного Суду.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року по справі № 161/15523/17, «за правилами адміністративного судочинства мали оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.
Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що скаржник звернулася зі скаргою за правилами статті 383 ЦПК України у чинній на час розгляду справи редакції, а також, що скаржник оскаржує дії відділу ДВС у межах виконавчого провадження № 43141885 від 30 квітня 2014 року з примусового виконання виконавчого напису № 969 від 17 березня 2014 року, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М.
Тобто, скаржник у цій справі оскаржує дії відділу ДВС щодо виконання не судового рішення, а документа, виданого приватним нотаріусом.
З огляду на те, що скаржник подала скаргу на дії відділу ДВС з виконання виконавчого документа, виданого іншою посадовою особою, а не судом, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про підвідомчість спору адміністративному суду».
Зазначена правова позиція є чинною, та була застосована, зокрема у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року по справі № 711/4734/19.
Відтак, ця справа підлягає розгляду адміністративним судом, а з огляду на знаходження (реєстрацію) сторін у м. Дніпрі - Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
Щодо строків звернення до суду.
Згідно ч.1, п.1 ч.2 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Судом установлено, що 05.03.2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лабовкін О.О. звернувся до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з вимогою про зняття арешту з майна, однак листом від 19.03.2024 року №23686 у знятті арешту з майна було відмовлено (копія листа надана разом із позовною заявою). В подальшому, протягом 10-денного строку, позивач звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (заінтересована особа - стягувач ОСОБА_3 ).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.03.2024 року у справі № 202/3860/16-ц, у відкритті провадження у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (заінтересована особа - стягувач ОСОБА_3 ) відмовлено. Вказана ухвала була вмотивована тим, що з матеріалів скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту з майна, накладеного у виконавчому провадженні № 4848965 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 10334 від 13.09.2007 року, відтак зазначені вимоги мають розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Вказану ухвалу ОСОБА_1 не отримувала, її представник дізнався про її винесення випадково 08.04.2024 року з Єдиного реєстру судових рішень.
Після цього, 19.04.2024 року (документ сформований в системі «Електронний суд» ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду було подано позовну заяву про визнання протиправною бездіяльності Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), (код ЄДРПОУ: 34984472) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та про зняття арешту з майна.
Відтак, у даному випадку, суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 у даній справі не пропущено десятиденний строк звернення до суду, а отже позов подано до суду в межах строку, який визначено приписами ст. 287 КАС України.
По суті спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у вказаному Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених вказаним Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
Частиною 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з положеннями частини 1 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених вказаним Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому вказаним Законом порядку, а саме:
- закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 вказаного Закону України;
- повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 вказаного Закону України;
- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 вказаного Закону України.
Верховний Суд (Касаційний цивільний суд) у постанові від 13.07.2022 у справі №2/0301/806/11, зазначив про таке: «аналіз норм Закону України "Про виконавче провадження" щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню.
Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
У справі, що переглядається, встановлено, що після повернення банку виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості особа, яка придбала право вимоги підтвердила повне виконання зобов'язань за кредитним договором та не заперечувала проти зняття арешту із майна боржника.
Законом України "Про виконавче провадження" не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв'язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.
Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказав, що він погасив борг перед особою, яка придбала право вимоги за зобов'язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, у добровільному порядку поза межами виконавчих проваджень № № 33766282 та 47068333, які є завершеними та матеріали яких знищено виконавчою службою.
За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.
Крім того, Верховний Суд зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом».
Крім цього, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21) зазначено, що «арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню. Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19)».
До того ж, як зазначив Верховний Суд у Постанові від 18.01.2023 у справі №127/1547/14-ц зазначив наступне: «встановивши, що виконавчих проваджень стосовно виконання виконавчих листів у справі № 127/1547/14-ц немає, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2020 року задоволено заяву ОСОБА_2 та визнано виконавчі листи, які видані на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17 квітня 2015 року у справі №127/1547/14-ц, такими, що не підлягають виконанню, а майнові претензії зі сторони стягувача ПАТ "ОТП Банк" до боржника ОСОБА_1 відсутні, суди зробили помилковий висновок про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 щодо визнання неправомірною бездіяльності органу державної виконавчої служби та зняття арешту, накладеного на його майно. За таких обставин, рішення судів попередніх інстанцій належить скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги скарги ОСОБА_1 задовольнити».
Відповідно до ч. 4 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу (зокрема у Рішенні справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року), що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію ( 995_004 ). Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар" (див. рішення щодо Брумареску (Brumaresku), яке згадувалося вище, параграф 78).
В контексті зазначених висновків ЄСПЛ слід звернути увагу на те, що в даному випадку наявність арешту на майні ОСОБА_1 в рамках вищезазначеного ВП не відповідає принципу пропорційності, оскільки ОСОБА_1 несе індивідуальний і надмірний тягар внаслідок такого арешту без будь-яких розумних підстав на те, адже фактично на даний момент у неї відсутня заборгованість перед ОСОБА_3 , та жодної цілі, заради якої було б доцільно застосовувати арешт відносно її майна немає.
Варто зазначити, що відповідач у листі від 19.03.2024 № 23686 визнає факт завершення виконавчого провадження, однак при цьому не зазначає з якої саме підстави було завершено виконавче провадження, та відмовляє у знятті арешту.
Так, відповідач зазначає, що виконавче провадження було завершено 24.12.2009 року відповідно до вимог ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній редакції на 2009 рік).
При цьому, ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (який був чинним станом на 2009 рік) не регулює питання завершення виконавчого провадження, а регулює питання винагороди державного виконавця.
Натомість підстави завершення виконавчого провадження врегульовані ст. 37 зазначеного Закону (чинного станом на 2009 рік).
Відповідно до ст. 37 зазначеного Закону України визначено 12 підстав завершення виконавчого провадження, а саме: виконавче провадження підлягає закінченню у випадках:
1) визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; (пункт 1 частини першої статті 37 в редакції Закону N 2798-IV (2798-15) від 06.09.2005)
2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження; (пункт 2 частини першої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом №2798-IV 2798-15 ) від 06.09.2005)
3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; (пункт 3 частини першої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)
4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; {пункт 4 частини першої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3538-IV (3538-15 ) від 15.03.2006}
5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;
6) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення;
7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом; (пункт 7 частини першої статті 37 із змінами, внесеними згідно із Законом №1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)
8) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом;
9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача;
10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;
11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону;
12) якщо рішення фактично виконане, відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті, під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.
Відповідно ст. 38 вказаного Закону України, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред'явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.
Відтак, у разі завершення виконавчого провадження на підставі ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999, арешт накладений у рамках такого завершеного виконавчого провадження повинен бути знятий про що повинно було вказаному постанові про завершення виконавчого провадження.
Згідно з частиною 1 статті 40 Закону України №1404 від 02.06.2016 «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Так, Закон України від 21.04.1999 року №606 «Про виконавче провадження» втратив чинність 05.01.2017 року з набранням чинності Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404.
Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
Отже, законодавчі норми, які діяли в різний час, майже однаково регламентують дії відповідача у разі закінчення виконавчого провадження та питання знищення виконавчого провадження, а тому, на думку суду, перед знищенням виконавчого провадження відповідач повинен був зняти арешт.
Суд зауважує, що накладення арешту на майно позивача свідчить про вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на виконання виконавчого документу, а тому у разі завершення виконавчих проваджень державний виконавець зобов'язаний вчинити усі дії передбачені відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі зняти арешт, накладений на майно боржника.
Відповідно до частини 2 статті 59 Закону України від 02.06.2016 №1404 «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час розгляду справи), у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що рішення про зняття арешту з майна боржника виноситься органом, яким накладено арешт.
У даному випадку, 05 березня 2024 року представник ОСОБА_1 , адвокат Лабовкін О.О. звернувся до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з вимогою про зняття арешту з майна, однак листом від 19.03.2024 року №23686 у знятті арешту з майна було відмовлено.
Вказаним листом було повідомлено, що «перевіркою відомостей, що містяться в АСВП (автоматизована система виконавчих проваджень), в Індустріальному відділі ДВС у місті Дніпрі в період з 21.09.2007 року по 24.12.2009 року на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 4848965 з примусового виконання виконавчого напису № 10334 від 13.09.2007 року вчинений приватним нотаріусом Бондаренко І.М., про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 210 491,48 грн., а саме на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на користь ЗАТ «ОТП Банк», яке в свою чергу завершено 24.12.2009 року відповідно до вимог ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в чинній редакції на 2009 рік). В ході проведення виконавчих дій в межах виконавчого провадження №4848965 накладено арешт на майно боржника та внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно».
Також, цим листом Індустріальний ВДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомило «надати більш детальну інформацію та копію виконавчого провадження не має можливості, оскільки виконавче провадження знищено на підставі розділу XI п.2 Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями від 07.06.2017, наказ №1829/5, строк зберігання переданих до архіву виконавчих проваджень становить три роки».
Відтак, орган виконавчої служби при знищенні виконавчого провадження зобов'язаний був зняти арешт, накладений в межах такого виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512/5 у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).
За приписами частини 2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року по справі №9817/928/17.
При прийнятті рішення по справі суд також враховує, що 30 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року, відповідно до якого банк надав кредит у розмірі 37 500 доларів США на строк до 30 жовтня 2021 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами за плаваючою процентною ставкою в розмірі 5,49%+FIDR, а боржник зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, штрафні санкції та інші платежі.
30 жовтня 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", та ОСОБА_4 був укладений договір поруки, відповідно до якого останній поручився за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі.
13 вересня 2007 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" звернулось до приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу Бондар І.М. про отримання виконавчого напису №10334 для звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 10491,48грн., а саме на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .
21 вересня 2007 року державним виконавцем Ванжой Олександром Володимировичем відділу державної виконавчої служби в Індустріальному районі Дніпропетровського міського управління юстиції винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.
12 січня 2008 року державним виконавцем Ванжой Олександром Володимировичем відділу державної виконавчої служби в Індустріальному районі Дніпропетровського міського управління юстиції в межах виконавчого провадження № 4848965 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» був укладений договору купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором №CNL-302/365/2006 від 30.10.2006 року.
30 січня 2023 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ АЛЕКС ІНВЕСТМЕНТ ЕНД МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» був укладений договір факторингу № 2-30/01/2023, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року відступлено ТОВ АЛЕКС ІНВЕСТМЕНТ ЕНД МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП».
30 січня 2023 року між ОСОБА_3 і ТОВ «АЛЕКС ІНВЕСТМЕНТ ЕНД МЕНЕДЖМЕНТ ГРУП» був укладений договір відступлення права вимоги № 30-1/01/2023, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року відступлено ОСОБА_3 .
Ухвалами Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 квітня 2023 року та 03 травня 2023 року у справі № 202/3860/16-ц підтверджується факт відступлення права вимоги за кредитним договором № CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року та залучення до участі у справі як правонаступника ОСОБА_3 .
В подальшому між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було урегульовано заборгованість та на теперішній час така відсутність взагалі відсутня, що підтверджується довідкою про відсутність претензій щодо виконання зобов'язань до фізичної особи від 31.01.2024 за підписом ОСОБА_3 .
Станом на сьогоднішній день, питання заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року врегульовано, та стягувач не має претензій до Боржника, що є підставою для зняття арешту з майна ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою про відсутність претензій щодо виконання зобов'язань до фізичної особи від 31.01.2024 року, у ОСОБА_3 відсутні будь які претензій до ОСОБА_1 стосовно виконання зобов'язань за кредитним договором №CNL-302/365/2006 від 30 жовтня 2006 року. Заборгованість за кредитним договором погашена в повному обсязі.
Нормами частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності таких дій та не спростовано доводи позивача викладені у позовній заяві.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 968,96 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 968,96 грн. підлягає стягненню з Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання чинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), (код ЄДРПОУ: 34984472) щодо не зняття арешту з майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Зняти з всього нерухомого та рухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) арешт та заборону відчуження, що накладені на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12.01.2008 року серія АЕ№926630, що винесена державним виконавцем Ванжою Олександром Володимировичем в рамках виконавчого провадження № 4848965 з примусового виконання виконавчого напису № 10334 від 13.09.2007 року вчиненого приватним нотаріусом Бондаренко І.М.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Індустріального відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), (код ЄДРПОУ: 34984472) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, набирає законної сили у строк та порядок визначений ст. 272 КАС України.
Рішення суду першої інстанції за наслідками розгляду справи, визначеної ст. 287 КАС України, оскаржується у строк та порядок встановлений ч. 6 ст. 287 КАС України.
Суддя С. В. Прудник