м. Вінниця
25 липня 2024 р. Справа № 120/9531/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військова частина НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби з урахуванням пільгової вислуги років.
Ухвалою від 05.07.2023 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
07.08.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Свої заперечення мотивує тим, що поняття календарна вислуга років застосовується не для визначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
На думку відповідача, позивач помилково ототожнює поняття умова набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги із поняттям обчислення розміру одноразової грошової допомоги, оскільки вони є відмінними, адже до складу першого включається як календарна та пільгова вислуги років, а до складу другого - лише календарна.
Також вказав, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення календарна вислуга років становила 30 років 2 місяці, пільгова - 40 роки 6 місяців. Згідно наданого позивачем витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 10.11.2020 №185 з ним проведено розрахунок та йому виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний безперервний календарний рік служби - 30 років, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . При цьому військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 10.11.2020 № 185 полковника ОСОБА_1 , звільненого наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.10.2020 № 349 (по особовому складу) з військової служби у запас за п.п. "к" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 10.11.2020 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
У вказаному наказі зазначено, що станом на дату звільнення його вислуга років становить:
- календарна: 30 років 2 місяці;
- пільгова: 40 років 6 місяців.
Крім цього, наказом визначено відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплатити полковнику ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні у запас в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за повних 30 років календарної служби.
Позивач вважає, що при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач в якості розрахункової величини помилково використав наявну у нього календарну вислугу років на військовій службі, а не вислугу років у пільговому обчисленні.
Позивач зазначив, що вказані дії відповідача призвели до отримання ним одноразової грошової допомоги при звільненні у меншому розмірі, ніж це передбачено законодавством, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, визначено Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно з ч.2 статті 15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Крім того, відповідно до абз. 3 пункту 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (в редакції, чинній на час звільнення позивача), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Таким чином, для визначення розміру грошової допомоги застосовується саме календарна вислуга років - в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є наявність вислуги 10 років і більше.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі №822/3008/17 та 22 липня 2021 року у справі №200/10368/18-а, від 29 квітня 2022 року у справі № 580/2497/21.
Судом встановлено, що при обрахунку вислуги років для виплати допомоги позивачу було враховано саме календарну вислугу років - 30 років, що повністю відповідає законодавчим вимогам.
Доводи позивача, що одноразова грошова допомога при звільненні має виплачуватися з врахуванням пільгового стажу суд вважає безпідставними, оскільки для визначення розміру грошової допомоги застосовується саме календарна вислуга років, що підтверджується вищевикладеними нормами права та правовою позицією Верховного Суду, яка відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що позивач помилково ототожнює поняття "умова набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги" із поняттям "обчислення розміру одноразової грошової допомоги", оскільки вони є відмінними, адже до складу першого включається як календарна та пільгова вислуги років, а до складу другого - лише календарна.
Виходячи із наведеного правового регулювання спірних правовідносин, і встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби з врахуванням пільгового стажу.
Аналогічних висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №560/5193/22 від 16.06.2023.
При цьому суд відхиляє доводи позивача про врахування правових позицій Верховного Суду у справах № 805/3923/18-а та № 822/3008/17, оскільки предметом спору у справах, що розглядалися Верховним Судом, була наявність права особи на отримання пенсії за вислугу років та права на виплату одноразової грошової допомоги, а також порядок визначення вислуги років для визначення наявності або відсутності такого права, натомість предметом спору у даній справі є правильність обрахунку одноразової грошової допомоги, яку виплачено позивачу та обґрунтованість обрахунку такої допомоги за кожен календарний рік служби позивача, а не за кожний пільговий рік.
Отже, оскільки позивачу правомірно виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 30 повних календарних років служби, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, понесення сторонами судових витрат які б підлягали розподілу при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову судом не встановлено.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович