Житомирський апеляційний суд
Справа №296/5401/24 Головуючий у 1-й інст. Шалота К. В.
Категорія 57 Доповідач Трояновська Г. С.
25 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 296/5401/24 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності та відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 червня 2024 року, постановлену під головуванням судді Шалоти К.В. у м. Житомирі
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з названим позовом та просила:
- визнати незаконними рішення, дії чи бездіяльність Виконавчого комітету Житомирської міської ради про затвердження плану зонування території (Ж-4);
- стягнути із Виконавчого комітету Житомирської міської ради на свою користь 100 000 грн моральної шкоди.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що незаконні рішення, дії чи бездіяльність виконавчого комітету Житомирської міської ради при затвердження плану зонування території (Ж-4)", який застосували як підставу відмови для надання дозволу на розробку проекту землеустрою призвели до порушення її цивільних прав та інтересів. Відмова виконавчого комітету Житомирської міської ради здійснити контроль за додержанням земельного законодавства щодо позначення на плані зонування території призвела до порушення прав позивача. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконком Житомирської міської ради незаконно прийняв рішення 04 квітня 2017 року №579 «Про затвердження Плану зонування міста Житомира» в частині району вул.Маликова та пров. 1-ому Винокурному м. Житомира, не здійснив контроль за додержанням земельного законодавства при підготовці проекту рішення «Затвердження плану зонування м.Житомира» в частині району вул.Малікова, чим порушені її цивільні права. Виконавчим комітетом Житомирської міської ради допущені наступні порушення при підготовці проекту рішення плану зонування, а саме: незаконне найменування (Ж-4) - зона мішаної багатоповерхової забудови та громадської забудови, оскільки в генеральному плані такого найменування території немає, що свідчить про розбіжності між вказаними планами; відмовлено внести зону дошкільних закладів, яка є на генеральному плані на площі Заремського, пункт 48, відмовлено внести зону об'єктів транспорту, яка є на генеральному плані, пункт 207 із найменуванням території - автодорожні кооперативи, гаражі; відмовлено внести зону садибної забудови, яка є на генеральному плані; хоча проект рішення про «Затвердження плану зонування м. Житомира», оформлений з розбіжністю з генеральним планом м. Житомира, але винесений на розгляд 20 сесії 04 квітня 2017 року. Наголошує на тому, що внаслідок неправомірних дій виконавчого комітету Житомирської міської ради порушені її цивільні права та завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних переживаннях, погіршенні стану здоров'я, порушенні звичайного способу життя.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 10 травня 2024 у відкритті провадження відмовлено. Роз'яснено позивачу, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 червня 2024 року скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції змінив суть позовних вимог та незаконно витлумачив численні закони; не застосував закони, які підлягають застосуванню при розгляді її позовної заяви, поданої з дотриманням вимог ЦПК України. Суд незаконно відмовив у розгляді клопотання про розгляд справи за правилами цивільного судочинства. Виклад обставин в ухвалі суду не відповідає обставинам позовної заяви. Також незаконно змінено суть спору та юрисдикцію при розгляді її позовної заяви.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Виконавчий комітет Житомирської міської ради спрямував до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони та інші учасники в судове засідання не з'явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.
Враховуючи те, що в судове засідання не з'явились всі особи, які беруть участь у справі, тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положенню частини 2 статті 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ураховуючи суб'єктний склад правовідносин, предмет позову та публічно-правовий характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вказаний спір належить до компетенції адміністративного суду, оскільки стосується спору фізичної особи з органом місцевого самоврядування (виконавчий комітет міської ради), предметом якого є перевірка законності дій цього органу, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. При цьому, посилання позивачки на начебто порушення її "цивільних" прав та інтересів, а так само вимога до суду розглядати спір саме за правилами саме цивільного судочинства не мають для суду будь-якого значення, оскільки визначення характеру спірних правовідносин належить до виключної компетенції суду та не залежить від особистого бажання особи, яка пред'явила позов. За вказаних обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки пред'явлений позивачкою позов не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до юрисдикції адміністративних судів.
Вирішуючи даний спір колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. (ч.1 ст.19 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Частиною 2 ст. 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів та, відповідно, таке цивільне право або інтерес може бути захищено судом у спосіб, який, зокрема, не суперечить чинному законодавству, договору та має бути ефективним.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони стосуються спору у приватно-правових відносинах щодо порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є фізична особа.
Ознаками приватно-правових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
До адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до частини п'ятої ст.21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Враховуючи вищевикладене, при вирішенні судом позову в цій справі, насамперед підлягає дослідженню правомірність дій відповідача при здійсненні владних управлінських функцій, а саме при затвердження плану зонування території (Ж-4).
Таким чином, при підготовці проекту рішення «Про затвердження плану зонування м. Житомира» та його затвердженні відповідач здійснював владні управлінські повноваження у відповідній сфері діяльності.
ОСОБА_1 щодо плану зонування м. Житомира має зауваження та вважає, що він прийнятий з порушеннями, що є предметом розгляду цієї позовної заяви.
Відшкодування моральної шкоди заявлено в одному провадженні з вимогами вирішити публічно-правовий спір, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами, враховуючи суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин, є адміністративно-правовими та справа підлягає розгляду за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на підставі п.1 частини першої ст.186 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги ґрунтується на помилковому тлумаченні норм матеріального та процесуального права і з огляду на вищевикладене додаткового правового обґрунтування не потребують.
Назва позову, зазначеного ОСОБА_1 у її позовній заяві - «Про судовий захист порушених цивільних прав, вчиненням незаконних рішень, дій чи бездіяльності при затвердженні плану зонування територій (Ж-4)» не свідчить, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки суб'єктний склад сторін, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин є адміністративно-правовими, а тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
Відповідно до змісту ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвала відповідає вимогам чинного процесуального законодавства та залишається без змін.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 12 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього дня може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Судді: